detector.media
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
21.05.2024 09:00
Нескінченна історія. Кілька абзаців про антропологію «Племені»
Нескінченна історія. Кілька абзаців про антропологію «Племені»
Рівно 10 років тому, 21 травня 2014-го на Каннському кінофестивалі в конкурсі «Тиждень критики» відбулася світова прем’єра повнометражного дебюту Мирослава Слабошпицького «Плем’я».

Цього дня маємо річницю, про яку багато хто може й не пам’ятати. Між тим, для сучасного українського кіно це ключова дата; можна навіть сказати, що саме сьогодні наша «нова хвиля» отримала фестивальне хрещення. Усі регалії перераховано у Вікіпедії: перший у світі фільм, знятий винятково жестовою мовою, перший фільм, що взяв одразу три призи «Тижня критики» з Гран-прі включно, прокат у десятках країн, понад 40 призів тощо.

Мирослав Слабошпицький

А втім, попри всю закордонну сенсаційність, «Племені» вдома не дуже пощастило. Провини режисера в тому немає: не те місце, не той час. Суспільна дискусія, яка мала би стартувати за національною прем’єрою, фактично так і не відбулася — бо почалася війна. Замість розмови по суті ми мали хіба що скандал із тодішнім Оскарівським комітетом, що відправив замість «Племені» завідомо непрохідний фільм.

Detector Media · Нескінченна історія. Кілька абзаців про антропологію «Племені»

Зараз, через десять років, зрозуміло, що «Плем’я» внесло Україну на сучасну світову кіномапу. Та все ж таки значення цієї роботи, яку досі регулярно зводять до суто соціального контексту, досі недооцінене. І це спонукає зробити додаткові зауваження, які видаються важливими для розуміння фільму.

Відштовхуватися потрібно від назви. Йдеться про плем’я. Не про окремого персонажа, не про конкретну банду здичавілих інтернатівців (напевно, буває гірше), а про плем’я як спосіб організації людської спільноти.

Саме тому помилково думати, що «Плем'я» — далека від нас картина суспільного дна. Будь-яка диктатура в тому чи тому вигляді є племінним устроєм — із вождем, ініціаціями, кастами, суворими законами, нещадним добором із самого народження (слабким, зайвим не жити — звідси й сцена аборту), донезмоги прагматичними відносинами, в яких людино-одиниці стають міновим товаром. Помри ти сьогодні, а я завтра. Тиранія племені, керуючись розрахунком, зводить у культ смерть (звідси євразійський «культ смерті» в «1984» Орвелла).

Здається, це і шокує у фільмі: жахливий уклад, за якого жодна жорстокість не виглядає перебільшенням.

Але ж так нас намагалися змусити жити з 2010 року. Саме в цій пастці варварського устрою і зробили ми рівно або майже те, що зробив головний герой: (політично) знищили вождя, вбили або прогнали його псів, відмовилися слухати жерців-повідувачів. Тому, коли «Плем’я» вийшло в прокат, воно здавалося не менш актуальним, ніж документалістика Майдану.

Detector Media · Українське кіно до Великого вибуху

Є й більш фундаментальний момент.

Думаю, кожен, хто пам’ятає свої ранні роки, погодиться, що дитинство, юність, молодість відтворюють племінні ігри. Завжди й усюди, незалежно від характерів, національностей, походження. Відмінності — лише в ступені жорсткості ритуалів. Незмінно: вожді, ієрархії, посвяти.

Кожна й кожен рано чи пізно потрапляє в плем’я. І кожному й кожній рано чи пізно доводиться своє плем’я залишити, а іноді не просто піти, а підірвати зсередини, зруйнувати в той чи той спосіб, заради любові чи заради свободи — що часто одне й те саме.

Ось чому фільм Слабошпицького — універсальна оповідь. Зокрема про тих, хто думає, що їх це жодним чином не стосується.

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY