Повертаюся з Lviv Media Forum. Як завжди — класна компанія, давні і нові друзі та колеги з усього світу. І пару історичних анекдотів від Тімоті Гартон Еша, який буквально на днях задонатив на ЗСУ в «Повернись живим» 50 тис. канадських доларів.

Прослухати встигла геть небагато, бо переважно бачилася з колегами. Але чисто егоїстично — я в захваті від панелі, на якій сама виступала і яку організувала Наталія Гуменюк: злочин і покарання, відповідальність як процес. Суперспікерки, яких я слухала із захватом, — юристка The Reckoning Project: Ukraine Testifies Цветеліна ван Бетем, яка готувала наш позов щодо тортур в Аргентині. Власне, аргентинська журналістка Кароліна Аморосо, яка багато працює зі справами викрадень та тортур у Південній Америці. Сейбра Ейрс, прекрасна американська колега, авторка LA Times, яка давно працює в Україні і розповідає історії свідків.

Кілька важливих моментів:

— відповідальність і справедливість — це не завжди вирок. А ще це не завжди один вирок чи великий судовий процес — це багато маленьких процесів, часто поза увагою, але з них і складається велика картина;

— аргентинський процес над воєнною хунтою дав аргентинцям привід не просто пишатися, а й «never more»: засудивши державою власну ж хунту, задекларувавши факт, що насильство, скоєне державним апаратом, має ним і каратися жорсткіше, вони все таки себе убезпечили від зловживань у майбутньому. Принаймні на певний час;

— ми згадували кейс Майдану не просто так. Вирок у справі на тлі війни дістав безпрецедентно мало уваги і це засмучує. Але головним є не це. Головне — те, що він відбувся, і це не випадковість, не збіг, не формальність, а визнання, що іноді українська судова система таки працює і працює добре. Цим варто пишатися, адже в нас за спиною в цілому працююча держава і громадянське суспільство. Бо звикли думати, що існуємо всупереч державі. Можливо, зараз це і є одним із факторів нашого resilience.

Джерело тексту і фото: фейсбук-сторінка Ангеліни Карякіної