У таких випадках найчастіше цитують головного серед них – Володимира Путіна. Дещо рідше зустрічаються посилання на заяви Дмитра Пєскова та Дмитра Медведєва. Якщо в поширенні заяв перших двох іноді ще можна знайти сенс. То, коли цитують Медведєва, шукати зерно раціональності стає значно складніше. Втім, у всіх трьох випадках більшість цитат складається з фантазій, маніпуляцій, погроз та просто хамства. Тому їхня інформаційна цінність наближається до нуля. Про це свідчить дослідження* Інституту масової інформації.

Те саме стосується й новин, героями яких є другорядні, як видається, в інформаційному сенсі Сергій Лавров та Марія Захарова. А також тих, де посилаються на аутсайдерів цього переліку: Дмитра Кисельова, Сергія Шойгу, Маргариту Симоньян та Івана Охлобистіна.

Цитуючи кремлівських злочинців та їхніх пропагандистів, українські медіа іноді додають іронії чи навіть елемент засудження. Найчастіше в таких випадках ідеться про емоційну лексику, що не вписується в межі стандартів якісних новин. Ті ж видання, що не вдаються до подібних методів, потрапляють в іншу пастку і починають просто ретранслювати наративи російської пропаганди. Зрозуміло, що важко сформулювати адекватний заголовок у межах журналістських стандартів для новин, що базуються на висловлюваннях, про тверезість яких спікери не турбувалися.

Втім, вихід є. Якщо вже хтось із кремлівської когорти сказав щось, що можна вважати суспільно важливим для української аудиторії, і це варте поширення, то досить таку публікацію збалансувати спростуванням від українського чи західного політика або експерта. Такий хід допоможе сформулювати й прийнятний заголовок.

Серед досліджених інтернет-видань беззаперечним лідером поширення новин з посиланнями на цю трійцю виявився сайт “Фокус”. За кількістю цитат Путіна з ним зрівнялися ТСН та “24 канал”, поширення висловлювань Медведєва – УНІАН, а за посиланнями на Пєскова – NV.

Таких новин у досліджений період не було виявлено на сайтах “Бабель”, Liga.net та LB.ua.

Путін

Правитель Росії Володимир Путін є найчастіше згадуваним в українських медіа російським діячем. У досліджений період серед його висловлювань найпопулярнішими стали чергові ядерні погрози. Звісно, редакції по-різному підійшли до ретрансляції розповідей Путіна. Частина чи сама повірила в реалістичність погроз, чи вирішила, що в цьому треба переконати читачів.

• “Путін оголосив про готовність до ядерної війни” (ТСН)
• “У нас є принципи”: Путін заявив про готовність застосувати ядерну зброю” (Фокус)
• “Зброя існує для того, щоб її застосовувати”: Путін заявив про готовність Росії до ядерної війни” (Obozrevatel)

Скриншот із сайту 24 канал

Інші ж підійшли до теми зваженіше, були точнішими й не стали нагнітати.

• “Росія технічно готова до ядерної війни” (Цензор.Нет) 
• “Путін заявив, нібито Росія технічно готова до ядерної війни” (Еспресо)

Зрозуміло, що будь-які натяки на небезпеку з боку російського правителя можуть бути поясненням суспільної важливості новини й приводом для поширення в Україні. Водночас понад третину досліджених видань ядерні погрози Путіна ретранслювати не стали. Деякі дали тільки міжнародні реакції на цю тему.

На другому місці за поширенням заяв керівника Кремля опинилася вже його реакція на рейди російських легіонерів околицями Бєлгорода та його марення про перемовини з Україною. Українська аудиторія, без сумніву, хотіла б знати, як Путіну сподобалися воєнні дії на території Росії.

• “Путін вперше відреагував на рейд російських добровольців на територію РФ” (РБК-Україна)
• “Путін прокоментував рейд добровольців на територію РФ: хочуть зірвати вибори і захопити території для обміну” (Українська правда)

Водночас є сумнів, що читачам українських сайтів аж так потрібні були фантазії агресора про перемовини. Тим більше що він нічого нового не вигадав і знову говорив про якісь свої умови. Водночас більшість видань, які їх переповіли, принаймні дали зрозуміти, що ці заяви не слід сприймати занадто серйозно.

• “Путін заявив про готовність до мирних переговорів, але назвав цинічні умови” (ТСН)
• “Путін знову заговорив про переговори: у хамській манері та з умовами” (Телеграф)

Водночас з’явились і практично протилежного значення формулювання. Питання лише, з якою метою.

• “Мирні переговори із Росією: Путін назвав умови” (24 канал)

В український інформпростір потрапили й інші посилання на цитати Путіна. Їхню інформаційну цінність для аудиторії можна піддати сумніву. В окремих навіть можна побачити шкідливість. Читачеві треба мати надто тонке, аж загострене почуття гумору, щоб побачити в деяких заголовках усю їхню іронію.

• “Повернути “свої” землі: Путін заявив, що Польща збирається напасти на Україну” (Фокус)
• “Путін оголосив про долю українського народу після знищення “бандерівців” (ТСН)
• “Путін заявив, що Бельгія з’явилася на карті світу завдяки Росії” (Цензор.Нет) 
• “Путін принизив Шойгу натяком на його “жіночність” (NV)

У такий спосіб Володимир Путін завдяки увазі до його спроб маніпулювати залишається завсідником українських новин.

Рот Кремля Пєсков

Продовження Путіна – його прессекретар Дмитро Пєсков, за ступенем проникнення в інфопростір України відстає від свого шефа, але посідає наступне після нього місце серед росіян.

Українські онлайн-видання виявили найбільшу цікавість до висловлених речником Путіна страхів Кремля.

• “Непоправна шкода”: в Кремлі заговорили про наслідки, якщо в Україну введуть війська НАТО” (УНІАН)
• “Злив” розмов офіцерів ФРН: у Кремлі заявили, що Німеччина готувала удар по РФ” (Фокус)
• “Америка воює проти нас”: Пєсков зробив безглузду заяву про танки США на території РФ” (ТСН)

Також новинарі звернули увагу на спроби Пєскова виправдати диктатора за ядерні погрози, визнання ним того факту, що Росія не розуміє міжнародного права, а також образи на Такера Карлсона, який про своє інтерв’ю з Путіним сказав: “Це найтупіше, що я чув”.

• “У Кремлі заперечують, що путін погрожував Заходу ядерною зброєю” (Слово і Діло)
• “В Росії нагадали, що не визнають юрисдикції МКС” (ZN,UA)
• “Багато чого не розуміє”: у Путіна відповіли на критику Карлсона за “тупі” слова” (Фокус)

Трохи менше уваги приділили висловленим речником Путіна страхам Кремля перед НАТО, перед бунтом, а також подяці Папі Римському.

• “У Кремлі пригрозили учасникам акцій у день похорону Навального” (ТСН)
• “У Кремлі відреагували на заяву Папи: кажуть, Київ не хоче вирішувати російські проблеми” (Українська правда)

Тож Дмитро Пєсков хоч і потрапив до новинного порядку денного України, але переважно із заявами, що мали на меті продемонструвати силу Москви, а натомість створили протилежне враження.

Весільний Медвєдєв 

Трійку замикає заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв. Найсумнівніший персонаж щодо сенсу перетягування його цитат, що відгонять втратою усвідомлення навколишнього. Він висловлює найагресивніші фантазії Кремля та збочені власні. Йому це дозволяють, схоже, з розрахунком, що це має когось налякати.

У досліджений період українські видання найширше висвітлили допис у телеграм-каналі весільного заступника голови російського радбезу, насправді присвячений Формулі миру України. Втім, редакції зосередилися переважно на вигадках Медведєва. Вочевидь, запакувати марення в новинний формат було непросто, скільки в лапки їх не бери. Багато заголовків на цю тему є не надто вдалими. Вони або не дозволяють читачеві одразу зрозуміти ціну процитованих слів, або вже надто однозначно її визначають.

• “Медведєв оприлюднив російську “формулу миру” із семи пунктів: деталі” (Еспресо)
• “Повна капітуляція України”: Медведєв оголосив так звану “російську формулу миру” (Фокус)
• “Не встиг похмелитися: Медведєв озвучив так звану “російську формулу миру” (24 Канал)

Скриншот ІМІ із сайту “Українська правда”

Втім, можна припустити, що був бодай мінімальний сенс інформувати українську аудиторію про “формули” Медведева. Раптом він чіткіше артикулює, на що розраховують у Кремлі, ніж Путін, який уникає чітких відповідей на більшість запитань. Але важче зрозуміти, чому більш ніж третина досліджених видань зацікавилися виходом на сцену з номером про вигадану мапу Європи. Тим паче незрозуміло, чому більшість процитувала саме ті слова, які є одним з найстаріших наративів російської пропаганди.

• “Медведєв заявив, що Україна це Росія” (Українська правда)
• “Медведєв заявив, що “Україна – це, безумовно, Росія” (Фокус)
• “Україна – це, безумовно, Росія, – Медведєв” (Цензор.Нет)    

Єдине припущення щодо пояснення існування таких новин в українських медіа – це бажання збиткуватися з невідомо чи здорової людини. Але цим уже не поясниш поширення хамства міжнародного рівня та просто дичини від Медведєва.  

• “Щодо ворога все дозволено”: Медведєв пригрозив Макрону через слова про Україну” (Фокус)
• “Ігри в ракети ліверного канцлера”: Медведєв в істериці заявив, що Німеччина хоче воювати з РФ” (УНІАН)
• “Відпочинок з тьолками”: Медведєв прокоментував запрошення Зеленської та Навальної до Байдена” (УНІАН)
• “Понесете кару”. Медведєв на нараді щодо ВПК погрожував директорам військових заводів телеграмою Сталіна” (NV) 

Звісно, заголовки про Медведєва можуть бути клікабельними. Якась частина аудиторії може сприйняти такі публікації з гумором. Але хіба це той рівень комедії, якого гідні українці?

Удавана дипломатка Захарова

Речниця російського МЗС Марія Захарова виявилася на порядок менш цікавою для українських видань. Є причини вважати, що її сумнівної дипломатичності заяви спрямовані більше на росіян. Утім, кілька редакцій усе ж угледіли для себе інфоприводи серед її виступів. Основним серед таких стала спроба сховати за бравадою песимістичні очікування щодо долі Кримського мосту.  

• ”У Путіна погрожують Німеччині через перехоплені переговори офіцерів бундесверу” (ТСН)
• ”У МЗС росії заявили, що Німеччину “не до кінця денацифікували” (Громадське)
• ”У МЗС РФ заявили, що Німеччина “не до кінця денацифікована” (ZN,UA)

Крім того, досліджені онлайн-медіа переповіли ще кілька заяв Захарової. Серед них відносно інформативною видається лише одна.

• ”рф не братиме участі у швейцарському саміті миру, навіть якщо її туди запросять – МЗС росії” (Громадське)

Решта процитованих заяв виявилися просто кремлівською рефлексією на навколишню дійсність.

Скриншот ІМІ із сайту "РБК-Україна”

• “Захарова обурилась через відмову послів ЄС зустрічатись з Лавровим” (Українська правда)
• “Агресор – Вашингтон!”: у Кремлі відреагували на заяву очільника Пентагону” (ТСН)

На Марії Захаровій вичерпується перелік росіян, на яких посилаються і яких цитують українську ресурси в статистично помітній кількості випадків.

Одноманітний Лавров

Приблизно вп’ятеро рідше досліджені онлайн-видання публікують матеріали з посиланнями на слова керівника російського МЗС Сергія Лаврова. Такі випадки вже видаються поодинокими.

Скриншот ІМІ із сайту “Телеграф”

Кожна з кількох редакцій, що вирішили процитувати Лаврова, знайшла для цього інший привід.

• “Лавров назвав “кричущим” запис про атаку на Кримський міст” (УНІАН)
• “На болотах виють: Лавров публічно розкритикував голову МОК за санкції проти Росії на Олімпіаді” (24 канал)
• “Ніякої рівноправності”: Захід сказав Росії, що справи України її не стосуються, – Лавров” (Фокус)

Тому згадки про Лаврова в медіа України видаються явищем, що природним чином виникає через набридливу одноманітність його заяв.

Мости і Дмитро Кисельов

Подекуди в українських стрічках новин спливають і відкриті пропагандисти, які не змогли сховатися за державними посадами. У досліджуваний період лідерство серед них вирвав Дмитро Кисельов. Це йому вдалося завдяки лише тому, що він похвалився знанням про наявність у Німеччині принаймні чотирьох мостів.

Скриншот ІМІ із сайту “Цензор.Нет”

• “Російська пропаганда назвала чотири німецькі мости, які РФ “може знищити” в разі удару по Кримському мосту” (NV)
• “Російська пропаганда показала мости Німеччини, по яких РФ може вдарити “за Кримський” (Українська правда)

Сам той факт, що розповісти зміст телепередачі Кисельова вирішили меншість із редакцій досліджених видань, свідчить про суцільну відсутність актуальності та суспільного значення таких новин для української аудиторії.

Випадкове абищо

Зовсім уже випадковими видаються поодинокі публікації з цитуванням інших персонажів, як-от воєнний міністр Сергій Шойгу чи пропагандисти Маргарита Симоньян та Іван Охлобистін.

• “Шойгу поїхав в окупований Севастополь подивитися на залишки Чорноморського флоту” (Obozrevatel)
• “Симоньян вчинила істерику через оголошення про загрозу терактів у Москві” (УНІАН)
• “Це – не пральня”: путініст Охлобистін заявив, що Росія перетворила Донбас на помийку” (ТСН)

Сенс цих новин малозрозумілий. Бо ані чогось нового з них дізнатися не можна, ані сміятися ні з чого. Складається відчуття, що новинну стрічку забивали абичим, щоб тільки виконати денну норму. Втім, і в цьому разі можна було знайти альтернативи.

Зрештою більшості з перелічених новин могло б не бути на сторінках онлайн-видань України, і в такому разі поінформованість аудиторії не зазнала б відчутних втрат. Натомість читачі зіткнулися б з меншою кількістю подразників, що шкодять психіці.

*Аналізувались опубліковані в період 1–17 березня 2024 року матеріали онлайн-видань: NV,  “Українська правда”, Liga.net, “Еспресо”, ZN,UA, РБК-Україна, “Фокус” УНІАН, ТСН, “24 канал”, Укрінформ, “Бабель”, “Слово і Діло”, “Громадське”, “Суспільне”, Цензор.Нет, LB.ua, “Телеграф”, Obozrevatel. 

***

Інститут масової інформації (ІМІ) – медійна громадська організація, яка працює з 1995 року. ІМІ відстоює права журналістів, аналізує медіасферу та висвітлює пов’язані з медіа події, протидіє пропаганді та дезінформації, забезпечує медіа засобами захисту для відряджень до зони бойових дій під час російсько-української війни починаючи з 2014 року. 

ІМІ робить єдиний в Україні моніторинг свободи слова та список якісних і відповідальних онлайн-медіа, документує медійні злочини Росії у війні проти України. ІМІ має представників у 20 регіонах України та мережу хабів “Медіабаза” для безперебійної підтримки журналістів. Серед партнерів ІМІ – “Репортери без кордонів” та Freedom House, організація входить до мережі Міжнародної організації із захисту свободи слова (IFEX).