Саме так перекладається з англійської термін «recovery». 15 березня в Києві медіамережа «Вікно відновлення» провела медіаконференцію Recovery Media Conference, на якій представники медіа, влади, громадських організацій говорили про стан і перспективи відновлення України. Звісно, судячи з назви конференції, йшлося про стан медіа, їхню роль у повоєнній відбудові країни та про відновлення чи то спасіння самих медіа.
Проблематику відновлення та роль медіа було представлено в дослідженні Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології, яке було проведено незадовго до заходу.
Найважливішою з цього дослідження, як на мене, є інформація про те, що 77% дискурсу щодо відновлення формують цифрові медіа. Попри активність каналів і сторінок у соцмережах, медіа є ключовим драйвером теми відновлення.
Серед сфер, які потребуватимуть першочергового відновлення, респонденти зазначили:
Як бачимо, у п’ятірці найпопулярніших аспектів відновлення є теми розмінування, фізичної та ментальної реабілітації, екології, оновлення систем освіти й охорони здоров’я. Культура, де за логікою має бути й медіа, на жаль, на останньому місці… Так не має бути, і річ навіть не в тому, що «заради чого ми тоді воюємо». Медіа, попри те, що самі формують суспільний дискурс щодо відновлення країни, самі потребують допомоги, а в деяких випадках реанімації та навіть нового народження. Перепрошую за медичну термінологію.
Станом на травень минулого року, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 233 медіа припинили свою роботу через війну. Про це під час круглого столу на тему «Свобода слова в Україні: поточний стан і виклики» розповіла керівниця відділу моніторингу свободи слова Інституту масової інформації (ІМІ) Катерина Дячук.
«Ми зафіксували понад 230 випадків закриття медіа. Насамперед закривалися ті медіа, які потрапили під окупацію, і там, де були активні бойові дії», — сказала Дячук. За її словами, закривались і медіа, які перебували далеко від зони бойових дій, оскільки ринок зупинився і типографії не мали паперу, щоб надрукувати газети.
Думаю, що зараз кількість медіа України, які призупинили свою роботу через війну, тільки збільшилася. Стежу за ситуацією в рідному для мене прифронтовому Покровську (колишній Красноармійськ), що на заході Донеччини. Там від початку великої війни змінила власника і припинила роботу колишня комунальна газета «Маяк», якій незадовго до того виповнилося 100 років. Фактично місто залишилося без друкованих медіа, а ще донедавна там виходило кілька місцевих періодичних видань.
Фактично єдиним друкованим медіа на території Донецької області, яке продовжує працювати після початку повномасштабного вторгнення, є газета «Рідне місто», редакція якої розташована в сусідньому з Покровськом місті Мирнограді (колишній Димитров).
«Після 24 лютого 2022 року всі друковані видання на території Донецької області — в Покровську, Селидовому, Добропіллі, Краматорську та інших містах — припинили друк через ворожу навалу. Власне кажучи, редактори були вимушені звільнити людей і рятувати власне життя. Такий самий вибір стояв і перед нами. Ми були в таких самих обставинах, але бачили, що наші захисники зі Збройних сил України стійко боронять рубежі. І це дало нам можливість продовжувати працювати тут, на території Донецької області», — розповів головний редактор газети «Рідне місто» Максим Забєля в інтерв’ю онлайн-медіа «Pokrovsk.News».
Це інтерв’ю вийшло на початку лютого, з того часу ворог значно посилив обстріли Мирнограда, і скоріше за все безпекові питання візьмуть гору над бажанням журналістів газети «Рідне місто» служити громаді.
У Покровській громаді, попри небезпеку, продовжують працювати дві телекомпанії. Одна з них — телекомпанія «Орбіта» — на початку цього року з приватної стала фактично комунальним підприємством, перейшовши під крило місцевої влади. Цей неочікуваний крок можна пояснити бажанням місцевої влади врятувати медіа в умовах, коли колишні власники не мають можливості чи бажання утримувати його, а про рекламні гроші на прифронтових територіях і говорити годі. До речі, законодавство передбачає можливість органів місцевого самоврядування фінансувати й навіть бути засновниками місцевих медіа, але ці медіа мають слугувати людям, своїм громадам, а не владі.
Важливо, щоб місцева влада не сприймала комунальну телекомпанію як підприємство, якому можна ставити завдання і вимагати звіти щодо їх виконання, на кшталт житлово-комунальних контор. Відповідно до Закону України «Про медіа», комунальні некомерційні підприємства, засновані органами місцевого самоврядування, є суб’єктами у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа. Відповідно до статті 30, «органи місцевого самоврядування, які заснували суб’єкти у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа, не мають права втручатися у їхню редакційну політику…». А гарантувати редакційну незалежність має Наглядова рада. Знову ж таки, процитуємо закон: «Органом, що забезпечує участь представників територіальних громад в управлінні суб’єктом у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа та гарантує його редакційну незалежність, є наглядова рада». До складу Наглядової ради входять як представники місцевого депутатського корпусу, так і представники громадськості. При цьому кількість членів Наглядової ради від громадських об’єднань має бути на одну особу більшою, ніж кількість членів від органів місцевого самоврядування.
І це тільки окремі приклади, коли медіа на прифронтових територіях змушені або призупиняти роботу, або шукати підтримки в місцевих громадах, які самі потребують допомоги. А що ж держава? За розрахунками Міністерства фінансів, для відновлення України потрібно близько 486 мільярдів доларів. Скільки з цих грошей має піти в медіаіндустрію, невідомо. Але медіа їх точно потребують.
Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій
Ілюстративне фото: Alpha Photo / Flickr
