У цьому фільмі автор вирішив надати слово представникам «іншого боку», тобто російським солдатам, до яких він приїжджав тричі і провів з ними деякий час під Авдіївкою. The Guardian пише, що метою режисера було «пояснення позиції росіян у цій війні», втім «фільм залишив більше питань про війну як таку».

Цитата: «Ми не загарбники», — каже один російський солдат, виправдовуючи криваве й неспровоковане вторгнення Москви до свого сусіда. «Ми просто захищаємо те, що наше».

Інший герой фільму, фіксер Саша, каже режисеру в кадрі: «Я прибічник України, але українська влада зараз проти українського народу».

Втім, автора статті у The Guardian все це не надто бентежить. Хоча деякі «недоліки» фільму він таки зауважує. «Солдат у балаклаві розповідає Лангану, що він був у Бучі, на півночі від Києва, у перші тижні війни. І він говорить про все це безперешкодно далі, коли припускає, що подальше відкриття військових злочинів було сфабриковано в дні після відступу росіян. Україна заявила, що було знайдено 458 тіл, з яких 419 були розстріляні, катовані або забиті до смерті. Але, напевно, Ланган не почувався в безпеці, щоб тиснути питаннями на солдата».

Тобто дивіться, автор статті виправдовує з розумінням журналіста, який боявся провокувати російського солдата зайвими незручними питаннями. Але чомусь в нього не виникає сумнівів про те, якого ж чорта ці зняті таким чином кадри врешті увійшли до монтажу саме в такому вигляді.

Або от іще цитата зі статті: «В інших моментах фільму маска сповзає повністю. Тимофій Єрмаков, російський військовий блогер, каже, що "ми не монстри" перед тим, як додати, що війна в Україні закінчиться лише "коли ми вб’ємо останнього нациста», що дещо підриває його прохання про співчуття"».

Дещо підриває, ага... А ще у фільмі є кадри «з простими людьми». «Коли жінка, яка живе неподалік у безлюдному передмісті Донецька, варить журналісту каву у своїй квартирі, ми просто бачимо людей, які опинилися по той бік лінії фронту».

Ну тобто ви розумієте. Не все так однозначно, вислухати потрібно обидві сторони, зокрема про те, що кадри з Бучі — це постановка, бла-бла. І все це транслюється на британському телеканалі. І в Гардіан про це пишуть з розумінням та симпатією.

І от я все це пишу українською, щоб у кінці спитати не іноземців (поки що), а вас, друзі, — і що ж нам, йбтвмть, з усім цим робити знову і знову?

Ірина Цілик, режисерка та письменниця

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал за посиланням.

Головне фото: руїни Авдіївки, 15 лютого 2024 року (Getty Images)