detector.media
18.06.2002 13:17
Інтернет - ескейпістська утопія журналістів
Інтернет - ескейпістська утопія журналістів
Культурологічна забавка
Часто беручи інтерв’ю в людей, що мають безпосередній стосунок до мас-медіа, я чую на тлі критики традиційних ЗМІ оптимістичні оцінки й очікування щодо інтернет-видань. Мовляв, там оперативніше, достовірніше, сміливіше, повніше, цікавіше… Я сама постійно буваю в Інтернеті, й не можу не погодитися з поширеною думкою про його “кращість” як джерела (вмістилища) інформації, незважаючи на його неструктурованість, засміченість інформаційним шумом.

Ці підвищені сподівання на віртуальний простір, особливо ж у зв’язку з більшим індексом свободи, нагадали мені один культурний феномен - ескейпістську утопію. Йдеться про особливе місце, ізольоване від світу, де панує гармонійний устрій як втілення ідеальних засадових принципів. Такий устрій – це реалізація, розкриття певного ідеалу. Все, що існує поза його межами, не важить. Утопія існує у своїй відокремленості, і лише в середині неї можливі неземне щастя й свобода, власне, будь-які основоположні для утопічної спільноти цінності в своєму абсолютному втіленні. Такий устрій працює на самовідтворення, самопідтримку, й ніколи не виходить за свої межі, не стикається з живим оточенням світу реальності. Він існує в своїй ізоляції, яка, власне, й забезпечує йому можливість існування. Його мешканці – іммігранти зі Світу з його примусом і хаосом, розчаровані у його моделях, відмовляються від нього і заперечують можливості його зміни. Вони вірять в свою Утопію, свій ідеальний Град як єдино можливий для себе життєвий простір.

Ці риси можна спробувати екстраполювати на локальну частину віртуального простору, що позначена двома літерами – ua. Межа цього простору свободи вираження починається на www. Ізольованість Інтернет криється в тих 2% українського населення, що там регулярно бувають. Звичайно, не всі вони шукають в Мережі фактів політичного життя країни: чимало користувачів мають Інтернет за модернову іграшку. Але є й такі, хто шукає в Мережі серйозну інформацію (ми говоримо про них – про якість інтернет-аудиторії, до якої, як правило, належить найактивніша частина суспільства). Вони часто не бачать можливості для безперешкодного поширення інформації в традиційних моделях Світу – каналами традиційних мас-медіа. Тому вони йдуть у Мережу, яка є втіленням принципу вільного інформаційного обігу. Втім, популяція українських “netizens” (нетізенів – “громадян” Мережі) ще надто мала. В основному, це ті, хто безпосередньо працює в медіа – журналісти, редактори, аналітики, моніторщики. Тому до матеріалів інтернет-видань навряд можна застосувати слово публікація – публіки поки замало. Але ця публіка тішиться з того, що має можливість вільно читати й писати на різні теми – в Мережі, звичайно. Можна й про політику, навіть у компроматному жанрі (в Мережу справді можна “всякий бруд” кидати, як обурено кажуть відомі плівки). Можна й карикатуру, таку, що на газетному папері не можна. Вільний політ слова й зображення вабить нас до www, і ми рухаємося від сайту до сайту (інтернет-серфінг) за допомогою кнопок та лінків, гіперпосилань, інколи навіть виходячи за межі ua та ru, але не за межі самого www. Більшість з того, про що ми звідти дізнаємося, майже ніколи не виходить на публіку, не стає масовою інформацією. Воно працює на себе і в межах себе, майже ніколи не долаючи своєї віртуальності – у сенсі відстороненості від широкої аудиторії. Користувачі та надавачі інформації належать до однієї спільноти нетізенів: вони споживають і наповнюють Мережу. Творення й споживання інформації тут повсякчас поєднується в одному суб’єкті через постійну інтерактивність. Втім, всередині Мережі відчуття її замкненості-на-собі, закритості для більшості немає – вона видається безмежною. Насправді, цей віртуальний Елізіум мешканців Мережі відривається і відмежовується від традиційного інформаційного середовища та вислизає від дії законів держави. Він центрується навколо інших правил та інших принципів – властивих інформаційній Мережі, а не інформаційній системі. Інтернет-видання не мають юридичного статусу, й на них не поширюються закони про ЗМІ. Тому вони лишаються поза законодавчими обмеженнями, встановленими державою.

Окрім специфічного ступеня свободи в поданих матеріалах, Мережа задає особливий темп сприйняття інформації. Це те, що ми називаємо оперативність. Оновлюваність повідомлень перевищує періодичність випусків телевізійних новин. Створюється враження стрічки. Кожне нове повідомлення входить у Мережу як імпульс, і багаторазово відтворюється на різних сайтах. Переформульовуючись і переоцінюючись, повідомлення трансформуються, набувають плюралістичності, не знаючи перешкод у поширенні. Ця швидкість передачі й переосмислення інформації можлива лише в Мережі.

Але поза Мережею існує інший світ – з обмеженнями, вимогами, відповідальністю, порівняно пасивною аудиторією, інтерактивність з якою обмежено-запрограмована опитуваннями та дзвінками в студію. Те, що можливо в Мережі, особливо в сенсі свободи вираження, у світі поза її межами неможливо, в такому ступені неможливо. Тому ми, без особливого оптимізму ставлячись до його моделей, охоче йдемо у віртуальний простір з його вільним обігом інформації, необмеженими віртуальними можливостями й свободами, і маємо віртуальний ефект - в межах спільноти “netizens” .
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY