Немає вже ні тих вождів, ні таборів, ні анекдотів про парадокси світу політики. Про останнє можна хіба що пошкодувати. Втім, мова не про анекдоти, а про карикатури. Об’єднує їх те, що вони є реалізацією свободи гумору: для анекдота – через слово, а для карикатури – через зображення.

На сторінках газет політична еліта найчастіше з’являється в портретах, і не так часто – в карикатурах. Обличчя еліти здебільшого картинно-поважні – це персони, VIP. Карикатури – це якщо з віпів зробити персонажів, шаржувати, гіперболізувати їхні риси, подавши у комічному контексті політики як гри, «перевернутого» світу. Таке бурлескне сприйняття політичного дуже не часто трапляється на шпальтах наших газет, а дарма. Це могло б зняти загострено-трагічне чи відкрито конфліктне, негативне ставлення аудиторії до наслідків політичної діяльності, а також надати динаміки іміджам через отриману ними амбівалентність серйозного і смішного, схопленого карикатурним зображенням.

Як відомо, прес-служба одного з американських президентів, за його розпорядженням, збирала карикатури й анекдоти на його адресу, бо їхня наявність і кількість свідчила, що голова держави популярний. В Америці шлях до слави не завжди серйозний: жартівливі рекламні ролики товарів вдало просували їх на ринок; влучні політичні анекдоти й карикатури робили внесок до політичних кар’єр.

Українські щоденні видання таблоїдного штибу рясніють офіційними фотографіями політиків на перших сторінках і неофіційними - манекенниць та акторок – на останніх. Політична карикатура не дуже гармонує з творчою концепцією такої преси. Втім, такі масові газети й без карикатур розважають читачів, по-своєму: про серйозне інформування тут не йдеться.

З переглянутих тижневиків рекордсменом за кількістю карикатур є «Московський комсомолець» . За підписом «А. Меринов» трапляються зразки на політичну тематику. Буває справді смішно. Втім, зображення тут досить абстрактне щодо поточної політики: це відносини влади (держави) й народу взагалі. При чому «влада» на тих карикатурах постає у вигляді товстопузої або товстопикої фігури в костюмі, інколи з вираженими ознаками «буржуїнів» у старих антиноміях трудового народу і трутнів-верхівки. «Владні» персонажі знеособлені: вони не натякають на схожість із кимось конкретним. Це політик як такий, безвідносно до визначеної особи з індивідуальними рисами. Це карикатури не політиків, а ситуацій і ставлень, відносин панування. Автор карикатур – зі штату «справжнього», московського «МК» - ілюструє російську політику, але анонімність його зображень допомагає вдало актуалізувати їх на українському грунті.

Частіше всього такий підхід зараз застосовує і газета «День» - по-суті, піонер у використанні політичної реклами у сучасному українському газетному просторі, завдяки творчості геніального художника Анатолія Казанського. На жаль, і після того, як художник пішов трагично з життя, його карикатури залишаються і досі неперевершеними у сучасному доробку газети. Ну а політкоректність видання примушує його бути досить обережним у використанні впізнаваємих сатиричних шаржів. Та й навіть у гостроті змісту карикатур. Що дійсно – то дійсно: лояльність до влади ніколи не сприяє розквиту політичної карикатури у тих суспільствах, де владі є чого лякатися у власному відображенні в дзеркалі…

Віртуальний проект «Зеркало недели» «Планета УУ» демонструє інший – «персональний» підхід (зображення дуже впізнавані). Тут зібрано галерею карикатур-портретів із текстовими додатками, що пояснюють особливості політичної поведінки «натурщиків». «Планета УУ» створена у стилі космічної (політичної) фантастики – яскраво, захоплююче і віртуально. І персонажі, й історії, в яких вони діють, розробляються у межах сюжету «зоряних війн». Скидається на мультик для дорослих. Такий проект складає самостійну казкову оповідь, сплетену з нових художніх інтерпретацій відомих образів. Це анти- , чи, радше, альтернативні іміджі, зібрані у віртуальну галерею.

Проект www.part.org.ua “Галерея політреклами” , запущений на виборах, становить вибірку найкуменднішого “домашнього відео” креативних відділів передвиборчих штабів – деякі агітлистівки справді подібні на авто-шарж. Це чи від великої серйозності, чи навпаки – від вираженого почуття гумору дизайнерів, але в будь-якому разі власна політреклама інколи мала б проходити під грифом «анти». Є й авторські карикатури сайту та фотографії; трохи смішного знайшлося в лютневій та березневій пресі, збудженій перебігом парламентської виборчої кампанії.

Прийом галереї цікавий своїм змістом, але водночас «штучний», як будь-яка колекція. Це гра у збирання самоцінних предметів, позбавлених контексту використання за призначенням. Галерея є саме таким позбавленням актуального живого середовища, яке треба бачити за рамками галерейного простору. Ця штучність і застиглість, при всій дотепності проекту, стосується й «Планети УУ».

«Грані» , інша крайньо-опозиційна преса та її інтернет-версії, не щадять персонажів карикатурних зображень, часто впадаючи у зациклення на одному опоненті. До карикатур, як правило, пропонуються слогани, що доповнюють малюнок, спрямовують основний «message» (повідомлення) зображеного до читачів. Фотографії, вміщені у «Гранях», нічим не гірші від карикатур: фіксують невдалі рухи й вирази обличчя у незручний для фотопозування момент. Деякі фотографи дуже люблять такі експромти. Опозиційну пресу можна виділити за постійність вміщення комічних зображень: в номері - принаймі одна карикатура. Це диктується не тимчасовою активністю політичного життя на період виборів, а стилем опозиціонування.

www.pravda.com.ua постійно оформлює матеріали художніми зображеннями сатиричного плану, або вдалим фотомонтажем. Те, що стосується політичних опонентів, майже завжди дотепно ілюструється авторами “неручного” інтернет-видання.

На www.versii.com кожне новинне повідомлення ставиться на сайт з відповідною фотографією чи малюнком (це поширено на сайтах електронних ЗМІ), в обох випадках – карикатурного характеру (а це не таке популярне). На “Версіях” часто й тексти такого ж плану, як ілюстрації до них. Якби оцінювати цей сайт на “карикатурність”, то, за нашими спостереженнями, він разом з “Українською правдою” посів би перші місця. Інша річ – що якість ілюстрацій та тих текстів, до яких вони робляться – іноді досить різниться.

Виявляється, що інтернет багатший на карикатури: в мережі можна віднайти неймовірні фотомонтажі та сатиричні зображення з різним ступенем свободи фантазії. Тобто, свобода вираження через зображення розгортається в Україні у віртуальному просторі. В друкованому варіанті градус фантазій на політичні теми менший. Може, тому, що свобода вираження у нас теж віртуальна? Коментарі:

Казаневский Владимир, художник-карикатурист:

Настоящей, острой политической карикатуры у нас нет, потому что все издания заангажированы, все боятся публиковать ее. Все как-то беспомощно и беззубо. Все немножко водевильно и просится на смешные картинки.

Есть абстрактные карикатуры, изображающие просто некий народ и некую власть над ним.

Это другие карикатуры, можна сказать, социальные. Такие у нас есть, их много. А вот политических у нас нет. У нас есть только робкие попытки.

У нас нет традиций жанра. А есть люди, способные нарисовать?

Люди есть. Им не дают рисовать. Если нарисовать политическую карикатуру, издание сразу закроют. И оппозиционные издания - также заангажированные.

И все-таки, как вы думаете, у жанра есть будущее?

Я думаю - нет. У нас нет сейчас политических и культурных предпосылок для этого..

А в демократической стране есть необходимость в карикатуре?

А как же?! И всегда была. . Ее побаиваются и она “очищает” общество от многого. Карикатура вредит политикам или добавляет им очки?

Политики просто не понимают, что она действительно добавляет. На Западе она только приветствуется. В “Нью Йорк таймс”, например, часто помещают смешные социальные и политические карикатуры, настоящие. Есть синдикаты, которые публикуют в интернете политические карикатуры, правда, тоже с долей заангажированности. В Белом доме устраивают приемы для карикатуристов. Карикатуристы дарят президентам понравившиеся тем шаржи. Олег Смаль, художник-карикатурист:

В Україні є два видання, які мене друкують – це “Дзеркало тижня” та “Київ- пост”. Загалом же попиту на політичну карикатуру немає. Видання просто бояться її друкувати. Відповідно й людей, що працюють у цьому жанрі, я можу назвати лише одного-двох. В інтернеті, як нам здалося, карикатур більше. Як можна оцінити таку ситуацію?

Так, в інтернеті її трохи більше. У мене, наприклад, є персональний сайт http://vipua.com/smal/caricatura/ , на якому я можу розміщувати свої роботи. Але, знову ж таки, скільки людей користуються інтернетом? Це, в основному, журналісти. От коли в нас у кожній квартирі стоятиме компьютер…Бувають, правда, виставки карикатур, але ж вони теж елітні: там журналісти, художники...Бачите, все це відбувається всередині обмеженого кола.

Як Ви вважаєте, майбутнє у жанру все ж таки є?

Є. Коли з’явиться нормальна преса, яка буде готова надати свої шпальти для карикатур.