Дам’ян Коцур закінчив Кіношколу Кшиштофа Кесльовського в Катовіце, а зараз навчається в докторантурі Лодзької кіношколи. Світова прем’єра його останньої короткометражної роботи «Як це було», знятої у співавторстві з українською режисеркою Анастасією Солоневич, відбулася в Каннах. «Хліб і сіль» — повнометражний ігровий дебют Коцура. Фільм відзначений Спеціальним призом журі на Венеційському кінофестивалі в паралельному конкурсі «Орізонті».
Дам’ян Коцур
Головний герой «Хліба й солі» Тимек (Тимотеуш Бєсь), студент Варшавської академії музики, після тривалої перерви приїздить додому на літні вакації перед тим, як вирушити до Німеччини на дворічну стипендію. Молодший брат Тимека Яцек (Яцек Бєсь) теж має талант до музикування, але для нього важливіші стосунки зі своєю дівчиною Анею.
Кадр фільму «Хліб і сіль»
Тимек і Яцек гають час із менш обдарованими друзями. Довкола них — п’ятиповерхове гетто, провінційне заціпеніння. Можна скупатися в озері, дунути маріхуани, полопотіти щось схоже на реп або зайти до кебабної, котру тримають двоє арабів.
Кадр фільму «Хліб і сіль»
Фільм ґрунтований на реальних подіях; цю реалістичність Коцур підтримує, набравши непрофесійних акторів: зокрема, Тимотеуш і Яцек — справжні брати й обидва — піаністи. Понура правда життя не просто прописана на обличчях юнаків і дівчат — інколи лякаюче автентичних — а ще й проривається в торжестві мачізму найгіршого штибу. Бути слабким заборонено; не можна показувати щирих емоцій, навіть якщо розповідаєш про батька-алкоголіка, котрий занапастив твоє життя; гомофобія та расизм — хороший тон. Плавно рухаючи камеру в цьому недружньому краєвиді, зупиняючись на крупних планах, аби нічого не упустити, Коцур уміло нарощує почуття загрози.
Кадр фільму «Хліб і сіль»
Загалом, «Хліб і сіль» — кіно, з одного боку, надзвичайно тонке, з другого — до грубості очевидне. Режисер намічає ледь помітними, ніжними мазками тему гомосексуальності та взаємного притягнення між Тимеком і Юсефом. З другого боку — озвіріння Тимекових друзів, що починається з тупих жартів, а завершується погромом. В одній, дуже чуттєво знятій сцені Тимек грає Шопена, в другій — б’є боксерську грушу з такою силою, що навіть його гоповате оточення схиляється в пошані. А трагічну розв’язку Коцур показує через камеру спостереження в кафе — і це смикане, розмазане зображення додає тому, що діється, протокольної невідворотності.
«Ви вже мали свій хліб і сіль?» — питає Тимек у Юсефа, відсилаючись до слов’янського ритуалу гостинності незадовго до катастрофи. Гірка іронія в тому, що саме Юсеф і його компаньйон якраз і пропонують хліб-сіль тим, хто відповідає лише ненавистю, якій Тимек підіграє — тільки б лишатися прийнятим і прийнятним.
Ця сумна й красива картина, гідна найкращих традицій польського «кіно морального неспокою», є злободенною і для нашої ситуації. Коцур на прикладі маленької групи показує, як працюють механізми відчуження й лицемірства, що зрештою призводять до панування агресивного наративу щодо інакших. Варто згадати, що незадовго до вторгнення Росії в Україну в 2014 році головним ворогом народу путінська пропаганда оголошувала ЛГБТІК-меншину, а одне з базових виправдань війни в кремлівській пропаганді — те, що в Україні після вступу в Європу узаконять гей-шлюби. Іншим і навіть давнішим компонентом пекельної ідеології є ненависть до «інородців» — до всіх, хто не росіяни.
Але, по суті, так це і працює. Коли є спільнота невдах (хай і завбільшки з країну), то їм набагато легше звинуватити у своїх халепах кого завгодно, окрім самих себе — чи того уряду, який вони обрали. І коли навіть ті, хто розуміє, що відбувається, мовчать, то рано чи пізно все закінчиться побоїщем. Бо, за Едмундом Берком, «єдине, що потрібно для тріумфу зла — це щоб хороші люди нічого не робили».
