У документальній стрічці «Лишатися (не) можна», онлайн-премєра якої відбулася 21 вересня, йдеться про роботу Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Він відновив свою роботу після деокупації міста, але через постійні обстріли російських військових працює в укритті. У центрі оповіді — спогади працівників театру про життя в окупації, про рішення поїхати, ще складніший процес евакуації та повернення додому. Хтось досі не наважується повернутись у місто, яке нещадно обстрілюється кожного дня, а хтось не зміг поїхати з Херсона, не в силах покинути рідну домівку.
У фільмі режисер Сергій Зейналов, який також родом із Херсонщини, дав героям змогу поділитися своїми думками, переживаннями, болем і сподіваннями.
Директор театру Олександр Книга розповідає, що, переживши викрадення росіянами зі своєї оселі в Олешках, після допитів та обшуків, вирішив разом із родиною поїхати з окупації. Головний режисер Сергій Павлюк, який брав активну участь у проукраїнських мітингах і з яким неодноразово проводили «бесіди» ефесбешники, у квітні 2022 року разом із дружиною та дітьми також їдуть із міста. Обидва розповідають, що рішення поїхати було непростим. І обидва повернулись у Херсон одразу після його деокупації.
Актриса Ольга Бойцова каже, що в неї було постійне почуття провини через те, що поїхала: «Я виїхала, мені добре, а насправді не добре». Зараз вона грає у відновленій театром моновиставі «Кицька на спогад про темінь», у якій розповідає історію переселенки з Донбасу у 2014-му, добре розуміючи свою героїню тепер, коли й самій довелося стати вимушеною переселенкою. У виставі вона варить борщ, щедро приправлений гіркими слізьми, яким потім пригощає глядачів.
А от акторка Тетяна Проворова — одна з небагатьох творчих працівників театру, хто не поїхав із міста ні під час окупації, ні зараз — під обстрілами. «Це мій дім. Тут мої батьки, мій син, мої тварини. Тут моє життя», — каже вона.
Зйомки документального фільму «Лишатися (не) можна» проходили у травні-червні 2023 року — безпосередньо в Херсоні після його затоплення внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС і в Києві під час підготовки премʼєри однойменної вистави «Лишатися (не) можна».
У фільмі багато контрастів, особливо коли діється в Херсоні. Кадри зруйнованих і понівечених обстрілами будинків, українських прапорів на руїнах, порожніх вулиць змінюються яскравими кадрами з театрального укриття, у якому лунає музика та вирує життя. Тут показані буденні реалії життя прифронтового міста. «Потрібно поїхати у супермаркет купити продукти на борщ. — Не знаю, як туди їхати, на ХБК “прильоти”». Це діалог директора й адміністратора театру, і це для них уже звична реальність.
— Скільки в Херсоні працює кав’ярень?
— Десь п’ять максимум.
— Це через «прильоти»?
— «Прильоти» — то вже не страшно, а те, що відвідувачів немає, — от що страшно.
Це важко зрозуміти людям із тилових міст, але таке життя в місті прифронтовому. Таким його побачив режисер стрічки. І, мабуть, невипадкова й кольорова гама у фільмі. Темне тло на всіх інтерв’ю з героями, кольори з’являються лише на херсонських вулицях. Зруйнованих, порожніх, але все одно живих.
Та й сам театр Куліша перетворився на гуманітарний штаб, а його сцена — на склад гуманітарки. «Це апокаліптичний сценарій вистави, яка називається “Життя”», — говорить директор Олександр Книга. Діалоги працівників театру, які відбуваються на сцені, тепер про «прильоти» та загиблих від обстрілів, тільки це не уривок із вистави — це їхнє справжнє життя. Обстріли в місті не припиняються, поки триває концерт у театральному укритті та поки вариться борщ на кухні для вистави «Кицька на спогад про темінь».
«Лишатися (не) можна» — це не лише назва документального фільму, а й назва вистави Херсонського театру, яку творча команда поставила в Києві, коли ще Херсон перебував в окупації. Вона також документальна, адже актори в ній розповідають свої історії життя, боротьби, спротиву, виїзду на підконтрольну Україні територію.
Фільм, по суті, не про роботу Херсонського драмтеатру імені Куліша — це фільм про історію незламності херсонців. В окупації та під обстрілами. Як і вистава, «Лишатися (не) можна» є так званим театром свідка, адже майже всі актори в ній були свідками російських воєнних злочинів.
Серед колективу театру є херсонці, які жодного дня окупації не покидали місто. У фільмі вони діляться своїми історіями життя «під дулом» і мотивацією вибору. «Є вибір і наслідки цього вибору. Усі інше покаже час», — говорить у фільмі акторка Тетяна Проворова.
Постає питання: а чи зможуть виходити на одну сцену, як раніше, ті, хто поїхав, і ті, хто залишився?
«Має бути діалог між тими, хто поїхав, і тими, хто залишився», — каже актриса Римма Зюбіна, яка грає разом із херсонцями у виставі «Лишатися(не) можна». І, здається, документальний фільм Сергія Зейналова і став спробою такого діалогу.
Переглянути фільм можна на онлайн-платформі Megogo безплатно.
Режисер фільму: Сергій Зейналов
Сценаристи: Сергій Зейналов, Еліна Вольська
Продюсер: Сергій Зейналов
Менторський супровід: Світлана Рудюк
