І довгий час для мене в цьому принципі був важливий і одночасно складний саме «пошук», бо щодо «правди», то тут, принаймні в 90-ті, коли я прийшов у журналістику, все було зрозуміло. Пошук цей нерідко супроводжувався проблемами або непорозуміннями з боку влади, бізнесу, власника медіа, інколи навіть суспільства, але щодо правди — то тут, здається, питань не було. Бо якщо на шляху її пошуку ти стикаєшся зі спротивом, то, значить, — на правильному шляху.
Але часи змінилися… Тепер, на мою думку, для медіа та журналістів правда стала головною, бо якщо ти її не розумієш або не бачиш, то, відповідно, не знаєш, де шукати. Доцільно почати з найпростішого — визначенння, які подає Великий тлумачний словник сучасної української мови.
Правда: те, що відповідає дійсності; істина або певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь.
Але, як з’ясував для себе під час конференції «Штучний інтелект та дезінформація: Викриття цифрової пропаганди», яку організував Інститут інноваційного врядування, правду тепер буде важко знайти навіть удень із вогнем.
Під час конференції провідні українські та міжнародні експерти обговорювали питання поширення дезінформації технологіями штучного інтелекту. То що ж таке штучний інтелект? Під час конференції я почув наступне визначення: ШІ — це моделювання процесів людського інтелекту машинами. Тобто це технологія, яка тільки імітує (моделює) людське мислення чи то мову? Але при цьому я зрозумів, що штучний інтелект (це вже добре знайомі нам ChatGPT, Bing, Bard) спроможний настільки «якісно» генерувати контент, що людина просто не в змозі буде відрізнити, чи він відповідає дійсності. Та що там! Один із провідних спікерів кілька разів наголошував, і це, як на мене, треба процитувати: «Людство має прийняти таку собі "презумпцію неправди"». Це коли будь-яка інформація вважається неправдою, поки не доведене протилежне». Ось воно як?! Тепер, значить, журналіст, окрім пошуку правди, має ще займатися доведенням аудиторії, що це саме правда, а не вигадка… Хоча, мабуть, так воно було і раніше. Просто правда була більш очевидною і, що важливо, інформацію подавали люди, а не машини. Знову ж таки, з почутого на конференції стає зрозумілим, що вже через кілька років 90 відсотків інформації в медіа буде згенеровано штучним інтелектом або принаймні за його безпосередньої участі.
Вже зараз одним із потужних прикладів впровадження штучного інтелекту в журналістику є шведська компанія United Robots, яка постачає рішення для генерації текстів декільком новинним агентствам по всьому світу. Вони використовують штучний інтелект для автоматичного створення готових для публікації новинних текстів, базуючись на великих масивах даних, як наприклад про спорт, продаж нерухомості, дорожній рух, погоду, фондовий ринок тощо. Згодом ця інформація використовується медіа для створення статей або для стрічки новин. Але аудиторія про це не знає і може сприймати цю інформацію як створену людьми… І це добре, якщо мова про погоду і спорт… А якщо про політику чи фінанси або про безпеку чи здоров’я? Фахівці наголошують: «Штучний інтелект — це фактично алгоритми (як правило, статичні коди), що базуються та керуються даними, які хоча й оновлюються, але функціонал алгоритму залишається тим самим. Тож очікувати від штучного інтелекту “свідомості” та виявлення дезінформації чи то неправди у створеному ним контенті не варто. Тож впровадження штучного інтелекту в інформаційне поле створює загрозу швидкої (а головне — переконливої) мультиплікації фейкових новин і наративів».
Отож держави й уряди по всьому світу переймаються питаннями регуляції диджитал-платформ, питаннями етики штучного інтелекту та прозорості цифрових послуг.
Дуже багато питань у цій царині. Але повернуся до того, з чого почав цей текст. До її величності правди. Як на мене, правда не має залежати від інструментів, за допомогою яких журналіст створює контент. Бо журналістика — це про прпвду! Свого часу Митрополит Андрей Шептицький казав: «Найбільше нещастя людства — втратити можливість відрізняти правду від брехні, світло від темряви…». То, може, в цьому і полягає найбільша загроза штучного інтелекту?
Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій
Ілюстрація: Getty Images
