Теленостальжі ОРТ: спроба реконструкції радянської ідентичності
Змістовне наповнення ефіру ОРТ- міжнародного нагадує концепцію програми “Стара квартира”
У День космонавтики на телеканалі “ОРТ” , межі поширення якого дозволяють називати його “міжнародним”, був показаний документальний фільм про перший політ у космос радянських космонавтів. Диктор проголошував оптимістичним голосом “Ми були першими у космосі”, “Наші досягнення були кращими”.
Протягом години ефіру глядачів налаштовували на патріотичний настрій гордості за свою країну – ще за ту країну з 15 соціалістичних республік.. Втім, це порядок денний не лише на 12 квітня – свято першості радянської людини у космосі. Зараз це не дуже рідкісний телетерапевтичний прийом спрямування глядача не до критичного чи обурливого сприйняття чи просто зацікавленості, а до захоплення й схвалення. Ефект – не відчуження, а ідентифікація себе з тим, що на екрані, бо воно – позитивне та говорить про близьке і зрозуміле. Глядача не дратують і провокують, а заспокоюють дозами гуманного впливу, що надається у розміреному ритмі.
Змістовне наповнення ефіру ОРТ- міжнародного нагадує концепцію програми “Стара квартира”: нове місце зустрічі старих мешканців, які намагаються відновити старі обставини (обстановку) колишньої спільної домівки. Без спогадів про життя у “старій квартирі” безпосереднім учасником зборів стати неможливо. Якщо цікаво, можна спостерігати за розгортанням спірітуалістичного сеансу реконструкції старих добрих часів. От такий ретро-експеримент в ефірі.
Не скажу, що мені не подобається. Але це і не розраховане на мене. Громадське Російське міжнародне – це для громад емігрантів, які не втратили зв”язків із своєю батьківщиною – тією, з 15 соціалістичними республіками.
Здавалося, що “homo soveticus” стає соціокультурним раритетом з науковою цінністю. Але виявляється, що радянська людина ще не остаточно втратила свою суспільну актуальність. Вона живе не лише у світоглядних основах старшого покоління. Вона в законсервованому вигляді існує в таких спільнотах, як діаспора. Певне, Брайтон Біч є більш радянською місцевістю, ніж будь-яка інша на географічних теренах колишнього Союзу. Це неймовірне явище збереження культурного ядра суспільства, яке вже не функціонує. В американському, ізраїльському, німецькому середовищах існують ці культурно-просторові гетто, населені автентичними “советікусами”.
Еміграція радянських громадян від 1970 років –це не лише втеча мізків і відплив населення: це експорт ідентичності, базу якій закладали освіта, інформаційний та соціальний впливи. Ця ідентичність старих іммігрантів і досі потребує інформаційного підживлення особливого роду телепрограмами, просякнутими ностальгічним баченням і відчуттям пов”язаності з напівміфічною батьківщиною. Її образ культивують числені документальні фільми про колишні успіхи та досягнення. Архівні кадри, що демонструють реалії 1950-70 рр., повертають глядача до минулої величі наддержави: перші в космосі, найсильніші – на землі. Ток-шоу переважно присвячуються легендам радянського кіно, театру, чиї обличчя були відомими чотири-п”ять десятиліть тому. Все це переміщає глядача у позачасовий вимір ідеалізованого “золотого віку” радянського життя-буття.
Характерно, що ефір каналу позбавлений телевізійного екстріму – ігрових та реал-шоу з кризовими ситуаціями вибору “останніх героїв” та “слабких ланок”. Такий ефір дуже гуманний до аудиторії.
Рекламні ролики мобільників, цифрових телевізорів та супермаркетів – досягнень глобального суспільства – лише частково дотичні до реалій ХХІ століття. Слогани ОРТ –міжнародного активно використовують старі стереотипи, і виголошуються під знайомі мелодії радянських вічних хітів. Прорив здійснюють підсумкові аналітичні та новинні програми, які ласкаво запрошують до пустелі реального.
Так перед екраном можна подорожувати не лише у просторі, а й потрапляти у вимір бажаного минулого - телевізійною машиною часу.