1. Комунікація
Уявімо, що ми живемо в країні, де працюють базові політичні механізми, де люди кооперуються в команди і спільно досягають цілей. В такій уявній країні ще в жовтні-листопаді минулого року, коли пролунав перший дзвіночок щодо 500 млн на серіали — комунікаційна команда уряду (так званий офіс «Єдиного голосу») мала би відпрацювати кейс і запропонувати його публічне висвітлення.
Це відбулося би в лютому, наприклад. Прем’єр-міністр озвучив би пріоритети по реформах на 2023 рік. Умовно, Головні Реформи для сильної країни. Один — оборона. Два — економіка. І десь шість чи сім – креативні індустрії. Зокрема, розказав би про необхідність створювати масовий продукт, адже люди продовжують дивитися радянське чи російське лайно (уявіть, щоб ПМ таке дійсно сказав в ефірі), і нам конче потрібен власний масовий продукт – без претензії на фестивалі, але про життя як воно є.
ПМ: «Скажу одразу, з десяти проектів два будуть відстійних, один класний, а інші середнячки. Але ж і Люк Бессон знімає не тільки хороші фільми. Звичайно, має бути інша модель, коли бізнес інвестує в кіно, але для цього потрібні серйозні законодавчі зміни на рівні податкового та бюджетного законодавства, і ми їх готуємо. Однозначно, держава має виступати замовником, а не дотувати. Але зараз війна, тож маємо допомогти слабшим індустріям і заодно вирішити проблему домінування чужого продукту. Тож буде конкурс, можуть подаватися різні компанії, пріоритет – фільми та серіали про наших героїв: воїни, медики, волонтери, вчителі і т.д. і т.п. Звичайно, це можуть бути сіткоми, драми, детективи – головне, щоб людям подобалося».
І ось ми в сьогоднішньому дні. Так само всі сперечаються, чи потрібен нам серіал про Паровоза. Але присмак цієї суперечки трохи інший, він про вподобання, а не про несправедливість.
Невеликий відступ. Моя персональна думка — масова культура є такою ж важливою, як зброя. Створювати свій продукт — книжки, фільми, серіали, вистави – критично необхідно для держави, яка воює за цінності. Особливо в умовах домінування ворожого продукту впродовж десятиліть. Тож для мене відповідь проста — і дрони, і серіали.
2. Делегування
Чому ж не відбулося ідеально, попри те, що країною управляють успішні комунікаційники? Тому що ефективний державний менеджмент, окрім маси певних якостей, обов’язково має включати в себе вміння делегувати, формувати ланцюжок реалізації рішення. В тій політичній системі, яка побудована в Україні, це означає обов’язкове включення урядових інституцій. Простіше кажучи, ефективна комунікація проектів має бути саме від уряду. Як би інакшого не хотілося офісу президента, самому президенту – воно не працює. Просто тому, для власних брифінгів та звернень вони запитують інформацію в кабміну. Просто тому, що частину моніторингів їм закуповує кабмін. Просто тому, що всі важелі і бюджети знаходять в уряді, і міністерства в щоденному режимі працюють з реальними питаннями.
І вже тут починається управлінська історія. Адже, делегувавши комунікацію уряду і прем’єр-міністру, ти робиш їх відповідальними за провали. Ти можеш побудувати систему kpi. Ти можеш автоматизувати роботу. Ти можеш зосередитися на ціннісних речах, безпеці і обороні.
А натомість створено чергову «приблуду» (дивіться один з моїх попередніх постів). Нібито за серіали відповідає Мінкульт і критикують особисто міністра. Але невже хтось в цій країні вірить, що рішення про серіали в нинішніх реаліях повного контролю ОПУ — ухвалює міністр? А ті, хто реально ухвалюють рішення — фізично не мають часу на цю дрібну роботу, адже в них вал міжнародки, оборони, зброї і т.д і т.п. Десь периферійно ці люди пробіглися очима по списку, комусь кивнули в коридорі — і вже понеслося, що «Сам» погодив», «Сам» дозволив.
Я часто раджу почитати книжку «Президентська влада» Річарда Нойштадта. Вона — про американських президентів, серед яких теж були талановиті політики, але не дуже успішні менеджери. І саме (не)вміння делегувати, а потім контролювати — в основі багатьох політичних криз і проблем. Це не є суто українська проблема. Але наша проблема — впродовж років ми не вчимося, не міняємося, і не створюємо інститути. А зараз ще й руйнуємо ці інститути, особливо в сфері культури.
І якщо вже говорити про серіали та дрони... Давайте запитаємо інакше. Якщо держава не просто дотує продюсерську компанію, але замовить в неї серіал, в якому будуть правильні наративи, буде патріотична тематика, буде м’яка пропаганда — і це буде цікаво та сучасно. Такий серіал потрібен?
Артем Біденко, голова правління Інституту інформаційної безпеки
Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.
Ілюстрація: Getty Images
