detector.media
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
05.05.2023 15:00
«Не з марнославства ми взялись за меч, але з любові»
«Не з марнославства ми взялись за меч, але з любові»
Світова прем’єра фільму українського документаліста Дмитра Грешка «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» відбулася на фестивалі SEEfest у Лос-Анджелесі.

SEEfest, присвячений кінематографу Південно-Східної Європи, проходить щорічно протягом першого тижня травня в межах усього Лос-Анджелеса. У фестивалі беруть участь документальні й ігрові фільми з країн Південно-Східної Європи та Кавказу.

Ідею фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» подав театральний режисер В’ячеслав Єгоров. Разом з акторами-аматорами, які, рятуючись від війни, приїхали до Ужгорода з різних куточків України, він вирішив поставити на сцені «Короля Ліра» Шекспіра — і зафіксувати результат на камеру.

Дмитро Грешко дебютував зі «66 сценами Ужгорода» у 2018 році. Далі були картина про гірських рятувальників «Снігові барси Карпат» і короткометражка про працівників швидкої допомоги «Врятуйте мене, лікарю!», відзначена спецпризом на кінофестивалі «Молодість». Світова прем’єра торішнього фільму «Між небом і горами» відбулася на фестивалі Sheffield DocFest у Великій Британії.

Композиційний метод Грешка — це поєднання на позір далеких мотивів, котре дозволяє витворити ту чи іншу історію. Так, у «Між небом і горами» йшлося про карпатське село в розпал COVID-19, а головними дійовцями були місцеві бригади швидкої допомоги. Напруга будувалася на зіткненні раціоналістичного дискурсу медицини з ірраціональною впертістю горян, підсиленою жорсткою структурою обрядового циклу: гуцули як ні в чому не бувало грали весілля, святкували Водохрещу й Великдень, у недузі не зізнавалися і в лікарню не йшли. У підсумку виходила влучна й тривожна неігрова комедія  про українське суспільство часів пандемії.

У «Королі Лірі» Грешко зіставляє життєві драми акторів і текст Шекспіра. Олексій Дашковський (Лір) — учитель англійської мови, евакуювався з Ірпеня, коли в місто почали заходити російські військові. Руслана Тимофій (Блазень) прибула з Катеринівки Харківської області — наразі ця територія є прифронтовою зоною. Юлія Горелкова (Корделія) покинула обстрілюваний Чугуїв разом із чоловіком, батьком з інвалідністю та двома неповнолітніми синами. Олена Аляб’єва (Регана) приїхала з Харкова з чоловіком, матір’ю та неповнолітньою дочкою. Софія Алмаз (Гонерілья) до війни жила в Кривому Розі, навчалась у школі. Евакуювалася разом із матір’ю та братом, а тато залишився вдома. Кожен із п’яти спочатку вступає з монологом про те, як вони зустріли 24 лютого, що думали й відчували, за яку рутину намагалися вхопитися як за порятунок, яких утрат зазнали. Своєю чергою ці оповіді чергуються із фрагментами, де Олексій, Руслана, Юлія, Олена, Софія або вже існують у шекспірівських образах, або вживаються в них на репетиціях — не без болю та сумнівів. В’ячеслав Єгоров намагається зшити всі лінії по-своєму; на його переконання, «Лір» — це не про конфлікт через владу, а про любов: «Не з марнославства ми взялись за меч, але з любові». Окремо варто згадати фрази-рефрени, які герої(ні) повторюють щоразу в інакших обставинах, наче закляття: В’ячеслав — «любові вимагає час», Олексій — «я засинав уже під зенітками» або він же, із Шекспіра — «добре летиш, пташко, прямо в ціль» — спочатку на руїнах свого житла, а потім уже на сцені, — це достоту театральний прийом.

Detector Media · «Станція Краматорськ»: рецензія Андрія Кокотюхи

Власне, найцікавіші моменти фільму виникають завдяки зіткненню двох катастрофічних реальностей — Шекспірової та української. Ось Олексій у ролі Ліра ділить царство між невдячними дочками — а в наступному кадрі йде серед руїн Ірпеня — згорьований король у згорілому королівстві. Юлія привозить свого тата в інвалідному візку в центр допомоги біженцям — і зовсім не дивно побачити, що саме їй випало грати Корделію. Софія Алмаз (Гонерілья) розмірковує: «Надзавдання — стати королевою» — і тут же показують, як вона прибирає у волонтерській їдальні у футболці з написом: «Хьюстон, у нас проблема».

Грешко з його хистом до монтажу поєднує ці різнорідні й суперечливі елементи в єдине ритмічне ціле, точно розставляючи акценти, обіграючи відмінності та відтіняючи характери так, що всі «місця стику» починають випромінювати високу емоційну енергію. Досягнута єдність — мистецька й людська — дає потрібну відповідь. Театр, сцена стають тою самою любов’ю, котрої вимагає час. Давня правда; але її варто пережити знову.

Фільм можна буде переглянути з 2 по 8 червня у київському кінотеатрі «Жовтень» в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Скриншот відео: upuastudio/YouTube

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY