Огляд за лютий читайте тут.
Однією з найважливіших подій початку березня, які привернули увагу російських пропагандистів, стали масові протести у Грузії, що спалахнули 7 березня напередодні спроби парламенту країни ухвалити законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу», який дуже нагадує російське законодавство про «іноагентів». У перший день під грузинським парламентом звучали гасла «Ні — російському законодавству!» та «Станьте на правильний бік історії!». Посольство США назвало ці події «чорним днем для грузинської демократії».
Із 10 по 15 березня ми нарахували з цієї теми в російських інтернет-виданнях і друкованих медіа близько 400 згадок. Підрахунки здійснювалися за допомогою Semantrum. Найбільшого розголосу в Росії набули антиєвропейські, проросійські зібрання, на яких палили прапор Євросоюзу та скандували гасла про «курс на Москву».
Але для початку розгляньмо антиурядовий протест. «Протестующие крушат здания, требуя "освободить" им путь в Европу и НАТО, — так описує перший день протестів російське медіа "Царьград ТВ". — Под гимн "щеневмерлой" протестующие требовали "вернуть Абхазию и Южную Осетию в состав Грузии". Для разгона агрессивных демонстрантов силовикам пришлось применить водомёты и слезоточивый газ. В результате стычек немало сотрудников полиции получили увечья и были госпитализированы».
Причиною антиурядових протестів, за версією російських медіа, стали Сполучені Штати Америки, які нібито прагнуть змінити владу у Грузії руками грузинської молоді та українських біженців:
«Радикальным кругам в Соединенных Штатах не нравится взвешенная позиция действующего руководства Грузии: власть сохраняет нейтралитет в российско-украинском конфликте, развивает торговые и туристические отношения с Кремлем» (X-True.info).
Наступний крок російських медіа — гіперболізація загрози розколу Грузії на два табори. Для цього в Росії широко висвітлювали мітинги проросійських і антиєвропейських грузинських активістів.
Наприклад, 14 березня відбувся мітинг грузинських організацій «Консервативний рух» і «Альт-Інфо», під час якого проросійські мітингувальники спалили прапор ЄС біля парламенту.
Ось як цей інцидент змальовують російські медіа:
Основний акцент російська пропаганда робить на спорідненості грузинського та російського народів. І на загрозі знищення Грузії в разі перемоги прозахідних сил.
На додачу, росіяни активно тиражують безпідставні твердження проросійських членів парламенту Грузії про причетність української влади до підготовки антиурядових протестів у Тбілісі:
Видання «The Moscow Post» написало цілий екскурс в історію, який «пояснює», як США нібито планували здійснити державний переворот у Грузії ще з 2003 року.
«Все началось с "революции роз", по сути, тайной операции Государственного Департамента США. Вашингтону было крайне важно снизить "фактор Москвы" в бывших республиках СССР и поменять пророссийских лидеров на прозападных. При этом, важная оговорка, присутствует элемент лицемерия, когда поддержка от США — правильное дело, а поддержка от Российской Федерации — попытка Кремля залезть во внутренние грузинские дела».
Звучать також заяви про відкриття другого, кавказького фронту проти Росії — маються на увазі заклики повернути окуповані Абхазію та Осетію. Російські медіа говорять про реваншистські настрої грузинів та «багатомільйонні інвестиції» США, спрямовані на підготовку Сакартвело до повернення територій.
Меседжі Путіна
Основною дійовою особою російських ЗМІ в першій половині березні залишався Володимир Путін. Загалом за п’ять днів, за даними компанії Semantrum, найбільші російські медіа послалися на очільника Кремля 2300 разів.
Перша половина березня стала досить плідною на заяви Кремля. В ефірі телеканалу «Россия 1» Путін сказав, що «США продовжують окуповувати Німеччину», а націоналізм в Україні давно підігрівається Заходом. Також, за словами президента Росії, «європейці втратили ген незалежності» та «інстинкт національного інтересу». «Их чем больше лупят по носу или по темечку, тем больше они сгибаются и шире улыбаются» («РосБизнесКонсалтинг», 14.03.23). Такі заяви покликані продемонструвати зневагу до Заходу та західних цінностей і, відповідно, до України як «маріонетки» Європи та США.
Загалом, основний меседж путінських заяв залишається незмінним: консолідація суспільства проти фашистів / «укронацистів», невідворотна перемога російської армії та просування «тільки вперед». «Газета.ru» цитує президента Росії та зазначає, що «когда противник увидит, что российское общество "сильное, внутренне собранное, консолидированное", "в этом случае, без всякого сомнения, случится то, к чему мы стремимся"» («Газета.ru», 14.03.23).
Головними сюжетами новин стали такі події та заяви:
Тема «Північних потоків» та начебто причетності США до диверсії присутня в російському медіапросторі з вересня 2022-го. Після появи версії про «український слід» у Росії спостерігається активне спростування та заперечення такого припущення.
10 березня це зробив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в етері «Первого канала» в токшоу «Большая игра»: «Конечно, мы будем думать о том, как отвечать Западу на эту прямую атаку, прямое покушение на нашу собственность».
13 березня «український слід» відкинув секретар Радбезу Росії Микола Патрушев в інтерв’ю «Аргументам и Фактам»: «По словам секретаря СБ России Николая Патрушева, любые обвинения, которые не подкреплены результатами беспристрастного разбирательства, "не могут вызывать доверия". Именно поэтому необходимо провести объективное международное расследование с участием нашей страны».
А 14 березня цю тему остаточно закрив сам президент Росії: «То, что это теракт, уже ни для кого не секрет, это, по-моему, все уже признали. Причем теракт, совершенно очевидно, совершенный на государственном уровне, потому что никакие любители подобные акции совершить не могут» («Известия», 14.03.23).
Відповідно до заяви Путіна, інформація про причетність українських диверсантів до підривів — це «полная чушь», адже «взрывы на "Северных потоках" могли совершить только профессионалы» (REGNUM, 15.03.23).
Що ж до інших важливих тем, то в першій половині березня нашу увагу привернули такі:
Отже, на тлі зростання міжнародної ізоляції Кремль продовжує імітувати активну участь у «міжнародному житті». Та формує в населення уявлення про поділ світу на «друзів», на кшталт Сирії та Ірану, і «ворогів», які мріють оточити й розірвати Росію на шматки.
Меседжі про Володимира Зеленського
Другим діячем, про якого говорить російська пропаганда, традиційно є Володимир Зеленський. Із 10 по 15 березня, згідно з даними Semantrum, медіа містили більше 800 згадок і посилань на президента України.
Найчастіше російські медіа згадували про Зеленського в контексті березневих мітингів у Грузії, зокрема вказуючи на «вплив Києва» на виникнення протестів і подальший перебіг подій:
І цього разу російській пропаганді грає на руку позиція премʼєр-міністра Іраклія Гарібашвілі, який «посоветовал Зеленскому "сперва позаботиться о себе и своей стране"» («Украина.ру», 14.02.23).
Далі Зеленського звинувачували у переслідуванні «православних». При цьому російська пропаганда активно використовувала «пряму мову» вищого духовенства Української православної церкви «Московського патріархату». Зокрема, щодо вимоги покинути Києво-Печерську лавру до 29 березня.
Ця заява викликала резонанс не тільки серед священників «Московського патріархату» в Україні, а й серед релігійної спільноти Росії. 14 березня РИА «Новости» та інші великі російські медіа цитували Віктора Медведчука, який заявляв, що «Зеленский отбирает у украинцев веру, чего не делали даже нацисты». А видання REGNUM заявило, що християнські лідери США «предпочитают не замечать гонений президента Украины Владимира Зеленского на Украинскую православную церковь».
Міністр Лавров теж не лишився осторонь — дипломат закликав ООН і ОБСЄ «не допустить выселения монахов УПЦ из Киево-Печерской лавры» («РосБизнесКонсалтинг», 14.03.23).
Битва за Бахмут
Також вагомою темою для спекуляцій московської пропаганди є бої за Бахмут (у росЗМІ — Артемівськ). Нагадаємо, 14 березня відбулося засідання Ставки Верховного головнокомандувача, на якому учасники «висловили спільну позицію щодо подальшого утримання й захисту Бахмута».
Що цікаво, пропагандисти цитували цю інформацію майже без коментарів. Лише декілька повідомлень додавали про «разрушительные последствия для Зеленского» (РИА «Новости», 14.03.23). Великого розголосу в російських медіа набула заява міністра оборони США Ллойда Остіна про підтримку рішення українського головнокомандувача. Російські видання констатують, що «США оставляют Зеленскому самому решать, как быть с Артемовском, но потеря города не будет означать поражение Киева» (РИА «Новости», 15.03.23).
Тимчасом як російські ЗМІ як один наголошують на намірах ЗСУ утримувати Бахмут, а Пригожин говорить про український контрнаступ («Лента.ру», 14.03.23), частина пропагандистів цитує «експертні погрози» від колишніх американських військових.
10 березня «Русский дозор» писав, що «украинские военные продолжают бежать из Артемовска», а «российские штурмовые отряды прорвали новые участки обороны украинских националистов» («Городской портал Москва», 15.03.23).
Загалом, у повідомленнях є «всього потроху». Опис великих «наступів» і «проривів» російської армії врівноважується більш стриманою інформацією про те, що ситуація все-таки складна і ЗСУ не поступаються жодним сантиметром землі.
Оборона Бахмута, яку кремлівські медіа називають «бессмысленной», супроводжується детальними повідомленнями про кожну обстріляну росіянами дорогу.
Дискредитація ЗСУ
Те, без чого не може кремлівська пропаганда. У першій половині березня пропагандисти активно поширювали «новини» про дезертирство українських військових ЗСУ, втрати та інші «новини з фронту»:
«Как сообщало ИА REGNUM, советник врио главы ДНР Ян Гагин заявил, что украинские военные, несмотря на решение президента Владимира Зеленского об усилении обороны Артёмовска, предпринимают попытки бегства из города. По его словам, украинцы пытаются бежать по просёлочным дорогам»; «Также отметим, что Вооружённые силы Украины несут огромные потери в технике и живой силе под Артёмовском, но не собираются забирать или обменивать тела своих погибших сослуживцев»; «Очередной украинский рубеж обороны в Артёмовске рухнул, и российские силы вошли в северный промышленный квартал — на завод "Востокмаш", где в декабре Зеленский чествовал украинские войска, оборонявшие город».
Попри браваду російських медіа, певна частина повідомлень говорить про втрати російської сторони, складне становище на фронті та наполегливість української армії.
Пушилін заявляє, що «идут ожесточенные бои буквально за каждый метр Артемовска. Мы видим, что украинский режим абсолютно не считается с многочисленными потерями на соледарском, на артемовском направлении. По сути, своими приказами перемалывает своих же военнослужащих» (REN-TV, 14.03.23).
Пригожин тим часом пояснює, чому успіхи росіян у Бахмуті не такі, як йому хотілося б. Уся проблема в тому, що «вагнерівцям» нібито «не дають снарядів» унаслідок певних «політичних ігор». Видання topnews.ru пише:
«По его словам, дело в обычной зависти и нежелании неназванных людей дать ему взять Артемовск. "Так как у нас есть успехи, в других местах эти успехи не такие, как хотелось бы… Поэтому задача такая, чтобы ЧВК "Вагнер" ни в коем случае не взяли Бахмут. Поэтому снарядный голод… Мы все равно возьмем его", — заявил Пригожин. Бизнесмен заверил, что город возьмут не только из-за его политических амбиций, а потому, что "должны доказать всему миру, что русские могут"».
Звісно, ілюстрацій того, що «русские могут» насправді, на сьогодні достатньо — воєнні злочини та «жести доброї волі».
Фото: Getty Іmages
