Наприкінці січня цього року проросійський блогер і політик Анатолій Шарій перетворився на телеграмного блогера-мільйонника. За рік великої війни аудиторія відкритого каналу Шарія (адже є ще й приватний) суттєво зросла: лише у листопаді 2022-го він додав 130 тисяч підписників. Відповідно зросли можливості Шарія просувати свої меседжі. 

«Детектор медіа» вже розповідав, хто такий Анатолій Шарій і як він перетворився з українського блогера на проросійського політика. У своїх дослідженнях російської дезінформації аналітики й аналітикині «Детектора медіа» також згадували про канали Анатолія Шарія як у телеграмі, так і на ютубі, адже тези, які поширює їх автор, нерідко співзвучні з меседжами російської пропаганди. Наприклад, Шарій, як і російський агітпроп, вважає, що Україною керують західні куратори. Чи що Україна «9 років бомбила Донбас» і вбивала мирних жителів. 

Хоча за рік війни меседжі, які просував Шарій, змінювалися: місцями він намагався дискредитувати дії не лише української влади, але й російської. Натомість завжди повторював, що він — за людей.  

У цьому тексті фокусуємося на тому, як змінилася риторика «блогера-мільйонника» за 12 місяців повномасштабної війни проти України: з 24 лютого 2022-го по 24 лютого 2023 року. Також розповідаємо, як зараз себе ідентифікує сам Шарій. Описуємо ставлення до України й Росії. Розбираємо його друзів і ворогів. А також перераховуємо основні меседжі, співзвучні з російською пропагандою, які поширює Шарій. 

Над дослідженням працювала команда аналітиків та аналітикинь «Детектора медіа»

Методологія дослідження

Для підготовки матеріалу аналітикині й аналітики промоніторили дописи телеграм-каналу Анатолія Шарія за період із 21 лютого 2022 року по 24 лютого 2023 року.

За результатами моніторингу, меседжі, що поширює автор телеграм-каналу, розбили на кілька ключових тем, які фіксували протягом року. Також описали специфічні групи меседжів. Щоби простежити зміни в риториці блогера, описуємо, як змінювалася риторика Шарія (зокрема, його ставлення до керівництва України і Росії) протягом кожного кварталу минулого року.  

Детальніше про методологію «Детектора медіа» для аналізу українського сегменту соціальних мереж та месенджерів читайте тут. 

Трохи про Шарія й стосунки з Україною

Анатолію Шарію висували підозру в державній зраді ще у 2021 році. Тоді в СБУ стверджували, що «починаючи з 2012 року через соціальні мережі, електронні ЗМІ та російські телевізійні канали Анатолій Шарій сприяв державним та неурядовим структурам Росії у проведенні спеціальних інформаційних операцій. Зокрема, займався дискредитацією державної політики України, умисно та цілеспрямовано поширював маніпулятивну, викривлену інформацію щодо урядових ініціатив та подій на сході країни». Також в Україні проти Шарія запроваджені санкції та його оголошено в розшук. Нагадаємо, що Шарій виїхав з України у 2012 році, заявивши, що його переслідує режим Януковича нібито через розслідування щодо участі держустанов у наркобізнесі. Крім цього, в Україні в березні 2022 року була заборонена Партія Шарія, але СБУ ще через рік викривала її підпільні осередки.  

Канал Шарія в числах

Телеграм-канал «Анатолий Шарий» створено у квітні 2019 року. До мільйонної аудиторії його власник та автор ішов майже чотири роки та врешті перетнув цю позначку 20 січня 2023 року. Щоправда, це не єдиний його канал. Крім публічного, є ще і платний. Саме його Шарій постійно рекламує у своїх дописах на загальнодоступному майданчику. Мовляв, більше інформації знайдете у приватному каналі. Доступ до приватного каналу коштує п’ять євро й зазначено, що підписники додаються лише за умови схвалення адміністратором. Приватний канал менш популярний: на нього підписані 11 тисяч користувачів. 

 

 

З моменту створення на каналі Шарія додавалося в середньому по 10 тисяч підписників щомісяця. Однак показники кількох місяців вирізняються з такої динаміки. Суттєві прирости траплялися в лютому й липні 2020 року, а також у квітні 2021 року. Ще різкіше динаміка змінилась у березні 2022 року — тоді додалося понад 125 тисяч підписників. Проте найбільше авдиторія зросла в листопаді 2022 року — майже на 130 тисяч.

Кількість переглядів одного допису змінювалася пропорційно кількості підписників. 

Середні показники охоплення одного допису на каналі Шарія вирізняються стабільністю: не менше 50‒70% протягом усього періоду існування каналу. У лютому 2022 року цей показник вперше піднявся вище 81%. Із квітня 2022 року охоплення одного допису складало не менше 70%. Ба більше, у травні 2022 року зафіксували ледь не 100% охоплення. Проте показник середнього охоплення одного допису має певну особливість: він враховує як активність підписників каналу, так і людей, що читають дописи без підписки. 

За даними ресурсу Telemetrio, 46% підписників телеграм-каналу Шарія — росіяни (18% авдиторії — мешканці Москви, 5,2% — Санкт-Петербурга). Українці складають лише 25% від аудиторії каналу, із них 15% — харків’яни, 4% — кияни. Ймовірно, статистичні дані, які вказують на користувачів з інших країн, можуть містити похибку через використання VPN. Часто цю технологію використовують росіяни через обмеження, введені Росією щодо використання інтернет-ресурсів.

Ютуб-канал Анатолія Шарія популярніший, ніж канал у телеграмі. Він перетнув позначку три мільйони підписників 8 червня 2022 року, чим сам Шарій хизувався в телеграм-каналі. Узагалі, телеграм краще підходить для оперативного поширення інформації, чим і користується Анатолій Шарій, одразу реагуючи там короткими дописами на якісь резонансні події. А канал Шарія на ютубі в Україні заблокували 7 березня 2022 року.

 

Автопортрет Анатолія Шарія

«Детектор медіа» пояснював, хто такий Анатолій Шарій, іще в серпні 2019 року. Тоді Шарій називав себе медіаекспертом й дуже не любив, коли його називали проросійським пропагандистом. Загалом нелюбов до таких означень в Анатолія Шарія залишилася й досі. Пропонуємо прочитати, як він сам себе називає в різних ситуаціях. 

Анатолій Шарій — «пророк»,  який нібито дуже часто озвучує правдиву версію подій. Він може «проаналізувати ті чи інші речі й з точністю 80% передбачити майбутні події» лише тому, що «йому подобається думати і вдається». Також він вважає, що коментує події «спокійно й інтелігентно». «Детектор медіа» зафіксував у дописах блогера чимало матюків та агресії. 

Анатолій Шарій — патріот. Про любов до батьківщини у скрутний час він пише так: «Ким би ти не був, як би ти не ненавидів владу, ти ніколи не повинен покидати свою країну і своїх людей. Інакше тебе не будуть поважати ніде і ніхто, інакше ти не справжній. Я так думаю, і вважаю, що мільйони людей за ці дні зрозуміли багато чого про справжню любов до своєї землі». Нагадаємо, що Шарій не був в Україні 11 років. 

Анатолій Шарій — миротворець. Як пише Шарій, «за вісім років він зробив для дружби народів більше, ніж всі організації, які поглинали мільярди рублів та доларів … Не задля дружби влади, а ради дружби народів, людей і культур». Нагадаємо, що ще кілька років тому Шарій робив усе, щоби прискорити асиміляцію й зросійщити якомога більше українців. Щоправда, зараз ця риторика дещо змінилась. У 2023 році Шарій, здається, вже зрозумів, що прірва між українцями й росіянами величезна, однак він усе ще намагається перекинути певні містки. До прикладу, критикує знесення пам’ятників Пушкіну й іншим представникам російської культури в Україні. На новину про знесення пам’ятника Пушкіну в одній із гімназій Києва Шарій відреагував словами: «Все правильно — діти жлобів мають рости жлобами».

Анатолій Шарій — українець, який стверджує, що «російськомовні українці» існують. За його словами, він любить українську мову, однак не спілкується нею й не вважає, що серіали та фільми варто дублювати українською.

Анатолій Шарій — громадянин України та активіст. У контексті заборони своєї партії та передачі її майна й активів на користь держави Шарій називає себе «олігархом з неіснуючим майном», попри те, що «заробляв, заробляє і надалі зароблятиме» речами, які не пов’язані з політикою. Також на фоні судового розгляду заборони партії Шарія в Україні блогер писав, що «не поважає “суди” цієї “держави”, її “закони” та “владу”» та називав Україну «фашистською державою за визначенням». Іншими словами, Анатолій Шарій не поважає державу, громадянином якої він є. 

Шарій і Україна

У переддень повномасштабного вторгнення Анатолій Шарій опублікував допис-роздум на тему майбутнього України. У ньому він стверджує, що розділяє поняття «государство» і «страна» (тобто «держава» і «країна»): «Хто б не керував моєю країною, які б покидьки не управляли нею, які б орки не ґвалтували і не грабували — я чітко відділяю поняття. Держава сьогодні — диктаторська, придушує будь-яке інакомислення, та й прямо скажемо — жлобська. Хутір-центр. Країна — та сама, що й була». Тут Шарій вдається до підміни понять та ототожнює Україну із власними упередженнями щодо неї. Також, на думку Шарія, «відділяти владу виродків і державу виродків від улюбленої країни треба обов’язково». Під прикриттям псевдопатріотизму блогер використовує тактику когнітивного дисонансу (тобто провокує в людини внутрішній психологічний конфлікт) та закладає основи неповаги до України як держави й до українців як її громадян. 

У перші дні великої війни Шарій дискредитує роботу української влади. До прикладу, провокує заступника міністра внутрішніх справ у соціальних мережах, вимагаючи публічного пояснення начебто розстрілу автомобіля з цивільними. До речі, відео з місця розстрілу досі є у вільному доступі на каналі Шарія. Попри те, що на записі чути як людині, яка веде зйомку, забороняють це робити.

Також Шарій спекулює, хто з відомих українців чи іноземців, які працювали в Україні, вже нібито виїхали подалі від війни, а хто збирається «втекти». Це очевидна робота для розпалюванням чвар всередині країни та деморалізації.

Шарій роками розповідає своїй аудиторії, що Україна обстрілює Донбас. У дописах він використовує прийом «апелювання до емоцій» — розповідає про загибель дітей, про розірвані тіла на вулицях міст (на очах у дітей, родичів, друзів). Тобто додає жахливі деталі, щоб максимально емоційно дестабілізувати аудиторію. 

Шарій «щиро» вболіває за українську армію, тому контрнаступ Сил оборони на харківському напрямку називає «хитрим планом Москви». Також він припускає, що «ЗСУ наступають користуючись тим, що наступ в окремих районах “нелогічний”». Мовляв, українська армія використовує «ефект раптовості». Далі він прикривається фразами на кшталт «то не план Москви, то таки наступ» і дивується «як у Росії могли проспати те, про що говорили навіть глухі та німі протягом кількох останніх тижнів». Разом із тим, він робить висновок, що «Україна змушена наступати напередодні чергового “Рамштайну”, щоб отримати ще більше зброї». За допомогою таких протиріч у вираженні своїх поглядів Шарій майстерно приховує свою проросійськість за вуаллю патріотизму.

Також Анатолій називає Україну «Рогулестаном», який не є правовою державою, оскільки нею управляє «подобие президента». Україна — це «держава, де останні десять років  були “таргани, дебіли з Донбасу й алкаші” спільно з першосортним Заходом». А також Україна, на думку Шарія, це «пизд*вата недодержава, в якій переслідують за будь-яке інакомислення». Ймовірно, саме такі висловлювання про Україну повинні донести до підписників любов Шарія до України та засвідчити його патріотизм. 

Шарій і Росія

Оцінки Анатолія Шарія щодо Росії й росіян сповнені дуалізму: з одного боку, він начебто критикує та насміхається, а з іншого — захоплюється та вболіває, проте завуальовано й акуратно. До прикладу, в одному з дописів він стверджує, що «бути за свою землю не означає бути проти Росії чи росіян».

22 лютого, за два дні до повномасштабного вторгнення, Шарій пише, що він не чує від 

«розжирілих вояків з російською армією, які окопалися у Києві, живуть у фейсбуках, вісім років воюють у соцмережах, розповідаючи, скільки російських солдатів вони знищили на Донбасі (тобто від українців. — Авт.)», повідомлень, що вони їдуть на фронт. І, власне, за два дні до початку великої війни Шарій стверджує, що російська армія вже увійшла в Україну: «Так вот же вошла». Це повідомлення збігається з повідомленнями про плани Росії напасти на Україну саме 22 лютого. Однак наступ цього дня не відбувся, а допис залишився. 

У переддень вторгнення, 23 лютого, Шарій у відеоблозі розповідає, нібито, за його особистими джерелами, на тимчасово окупованих територіях України масово розгортають госпіталі. За його словами, відбувається «трешачок» і щось «намічається число на 25-те, можливо раніше». Також він стверджує, що «санкції проти Росії дуже дивні». Мовляв, це свідчить, що «верхи Європи і Росії уже про все домовились». Далі у цьому ж відео він говорить, що подальший розвиток подій залежить лише від російського президента. Шарій використовує відеозапис виступу Путіна як доказ, що українські медіа й експерти брешуть. Мовляв, їхні слова розходяться зі словами очільника Кремля. У такий спосіб Шарій легітимізує для українців Путіна як джерело правдивої інформації, на відміну від української влади та українських медіа.

Влітку Шарій нібито з іронією розповідає про призначення генерала Олександра Якименка так званим керівником «спецслужби» на території на той час окупованої Херсонщини (у грудні інформацію про призначення підтвердили джерела «Української правди»). Як пише Шарій, Якименко, перебуваючи на посаді голови СБУ, «прозівав Майдан», тож і зараз «прозіває все» на Херсонщині. Прикриваючись іронією та сарказмом, Шарій не лише легітимізує призначення так званих керівників на тимчасово окупованих територіях, а й критикує недолугість «очільників». Аудиторії телеграм-каналу автор пропонує когнітивний дисонанс: Шарій, як «патріот» України, радить росіянам обирати «професійніші кадри».

Коментуючи наслідки ракетного удару по торгово-розважальному центру «Амстор» у Кременчуці, Шарій стверджує, що «росіянам згодували дезінформацію, що там базується техніка, штаб чи щось у цьому роді», а вони «не перевірили». У такий спосіб Шарій перекладає провину за ракетний удар на українців, яким було нібито «вигідне» масове вбивство цивільних. Також він стверджує, що меседжі на кшталт «росіяни хотіли вбити якнайбільше цивільних» — «традиційний треш», який немає сенсу слухати. Тобто виправдовує росіян, кажучи, що вони не вбивають цивільних, чи принаймні не планують цього робити. 

Разом із тим Шарій висміює росіян, називає їх «геніями, вигодованими грудьми Конашенкова», що повірять у будь-яку дурницю, яку озвучує російська влада. Зокрема, що російські ракети апріорі не можуть влучати у цивільних, бо там нібито є спеціальні чіпи. Також він висміює версії російської пропаганди про «курців», які нібито курять у заборонених місцях, що призводить до вибухів на стратегічних для російської армії об’єктах.

З іншого боку, Шарія зачепили висловлювання верховного представника Європейського Союзу Жозепа Борреля щодо того, що Росія — фашистська держава. На своєму приватному каналі він проводить опитування, результати якого публікує й у загальнодоступному каналі. Ці результати не свідчать про проросійську позицію Шарія, однак ілюструють проросійськість тих, хто підписаний на його приватний канал. 

Також на своєму каналі Анатолій Шарій використовує токсичну лексику російської пропаганди, зокрема ту, що легітимізує окупацію та самопроголошену владу на тимчасово окупованих територіях: «ЛНР», «ДНР», «призначений Росією комендант Бердянська», «призначений росіянами мер Бердянська», «голова підконтрольного російській армії Мелітопольського району», «омбудсмен ДНР» тощо. Шарій нібито й висміює окупаційну владу, однак разом із тим закріплює її легітимність.

Чимало пише Анатолій і про «хороших росіян» та «хороших українців». Він погоджується з тезою, що  «“хороший росіянин” — це патріот Росії, котрий любить свою країну і не бажає їй краху». А визначення «хороших українців» доводить до абсурду, створюючи враження, що таких не існує.  

Майже через рік від початку повномасштабного вторгнення Шарій називає себе «українцем, який бажає перемоги свої країні», проте натякає росіянам, що «у них проблеми зі снарядами, оскільки оборонний сектор Росії приватизований і розкрадений». У таких випадках незрозуміло, за кого Шарій вболіває. 

 

Попри це, іноді Шарій називає росіян «дегенератами, які ніби навмисно хочуть виглядати клоунами».

 

Шарій, його друзі й недруги

Найпершою соратницею Шарія є його дружина Ольга, що також має два телеграм-канали (приватний і публічний). Вони репостять дописи та взаємну похвалу одне одного. І декларують публічну підтрику. До прикладу, Ольга захищала Антолія після відкриття проти нього кримінальних справ.

 

Натомість Анатолій заступався за дружину, коли вона назвала Степана Бандеру «дебілом». Під репостом допису Ольги він «попросив вибачення» за дружину та уточнив: «Вважаю його вонючим, з пикою вирожденця, недоумкуватим маніяком». 

Найбільшим «недругом» Анатолія Шарія можна назвати Володимира Зеленського. Всі дописи, які стосуються українського президента, — упереджені, образливі, зневажливі, мають на меті висміяти його. До прикладу, 21 лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, Шарій пише, що США й Україна нібито обговорювали виїзд Зеленського за межі країни в разі наступу. Шарій навіює своїй аудиторії, що Зеленський виїде в ту країну, якій «продав найбільшу частину України». Одночасно з дописами про Зеленського Шарій висміює й «заздалегідь заготовлені грізні твіти» щодо виступу президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та голови Ради Європи Шарля Мішеля з натяком, що нібито хоч про твіти вони подумали заздалегідь.

У переддень повномасштабного вторгнення Шарій просуває меседжі, що Зеленського «як ненавиділи, так і ненавидять», проте через визнання Росією тимчасово окупованих територій України «незалежними республіками» всі нібито почали підтримувати українського президента, оскільки той перетворився із «дебільного диктатора» на «жертву, яку ображають». 

Разом із тим, він називає президента України «божевільним злочинцем, який тимчасово управляє країною, та вирішив скористатися ситуацією для введення режиму надзвичайного стану». Шарій не добирає слів для Зеленського та називає його: «чучелом позорним», «щуром, який корчить із себе великого героя, заховавшись у бункері й заздалегідь подбавши про безпеку власних дітей і дружини», «Найвеличнішим З Усіх Президентів Світу», «диктатором на мінімалках», «дебілом, що постійно піариться», «з глузду з’їхавшою свинею», «поганим сучим сином», «клоуном» тощо. 

Ще одним «недругом» Шарія є Служба безпеки України. Чи, як він сам називає СБУ, «непрофесійні смердючі клоуни». Загалом Шарій часто стверджує, що українська влада «заздрить» результатам його роботи. Нібито саме тому міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, за наказом Зеленського, заблокував доступ українцям до фейсбуку та ютуб-каналу Шарія. За це Шарій називає Федорова «вбивцею сотень, а то й тисяч українців». Цю тезу він повторював кілька разів.

Шарій систематично ворогує з представниками «Кварталу 95». Зокрема, він апелює до слів Євгена Кошового, що росіяни — «сциклива нація». По-перше, Анатолій вважає, що «ображати націю [тобто росіян] не можна», адже наступним кроком буде визнання твердження «хороший росіянин — мертвий росіянин», а далі —  «вбий росіянина». По-друге, такими словами Кошовий начебто ображає тих росіян, котрі пішли служити до лав української армії. Шарій поширює думку, що і в Україні, і в Росії багато людей, які ображають нації один одного, однак «рахунок в цій грі 2:15 на користь України, і цей рахунок був відкритий задовго до цієї війни і задовго до 2014 року». Так Шарій використовує підміну понять та зображає росіян жертвами ненависті українців. 

До недругів Шарія можемо зарахувати й українських волонтерів, зокрема Сергія Притулу, Сергія Стерненка та Ігоря Лаченкова. Кожен оголошений ними збір коштів на потреби української армії викликає шквал критики в телеграм-каналі блогера. Шарій наполягає, що волонтери — шахраї, які нібито «забувають» купити те, що обіцяли під час зборів. А тих, хто донатить Притулі і Стерненку, проросійський політик називає «сільськими клушами», які «пишуть захоплені коментарі “тепер переможемо”». Мовляв, лише безграмотні вірять, що приватні особи, як-от Притула чи Стерненко, можуть купити байрактари чи інші товари. На думку Шарія, українські волонтери організовують свою роботу через фірми-прокладки та відмивають кошти. Водночас він сам не хоче проводити «розслідувань» роботи цих волонтерів. Подібна риторика чітко спрямована на зменшення підтримки української армії. 

Щодо представників Росії, то з ними Шарій також часто веде «дискусії» у своєму телеграм-каналі. Функція коментування там закрита, тож «дискусія» здебільшого відбувається у форматі публікації скриншотів із дописів інших каналів та коментарів до них від Анатолія. До речі, функцію поширення допису блогер у цих випадках майже не використовує, ймовірно, щоб ускладнити своїм підписникам доступ до чужого контенту. У дописах Шарій сперечається з російською журналісткою і блогеркою Юлією Вітязевою, Ігорем Стрєлковим (Гіркіним), ексофіцером російського ФСБ, який організовував окупацію Донеччини у 2014 році, нині покійним колаборантом із Херсонщини Кирилом Стремоусовим, російською блогеркою Христиною Потупчик, російським блогером з українським корінням Юрієм Подолякою, так званими російськими «воєнкорами» та авторами анонімних пропагандистських телеграм-каналів. У більшості дискусії переходять на рівень взаємних особистісних образ, звинувачень тощо. Ймовірно, такий контент має переконати аудиторію Анатолія Шарія, що російські пропагандисти «не з його пісочниці». Проте навіть опосередковано, але він доносить їхні меседжі до своєї аудиторії. 

Вирізняються з цієї картини репости дописів із телеграм-каналу екснардепа Олега Царьова, звинуваченого в держзраді. Його Шарій репостить здебільшого без коментарів. Загалом ставлення блогера до Царьова оцінити складно, хоча в одному з дописів він зазначає, що «сьогодні Олег для мене ідеологічний супротивник, його уявлення про війну і вторгнення для мене дикі й неприйнятні». Разом із тим, у тому ж дописі він співчуває смерті доньки Царьова й тому, як цю трагедію висвітлювали в медіа.

Також взимку 2022-2023 років у Шарія відбулася дискусія з представницею російського МЗС Марією Захаровою. Вона зреагувала на плани президента Зеленського купатись 2023 року в Криму та плани Михайла Подоляка провести пресконференцію в Ялті, запропонувавши українським високопосадовцям «уже зараз навідатись у Крим». У відповідь Шарій запитав у Захарової, оскільки вона та російська влада вважають нещодавно звільнений Херсон російською територією, чи є для Росії «справжні й несправжні території Росії». Захарова запропонувала Шарію наступного разу за бажання поспілкуватися просто «написавши чи зателефонувавши, як то бувало раніше». Попереднє спілкування, зокрема і щодо вторгнення, у наступному дописі підтвердив Шарій.

Діалог між тим продовжувався. 

 

 

Загалом переписка Шарія й Захарової нагадує діалог добре знайомих людей. Блогер ніби й опонує представниці російського МЗС, однак їх багато що об’єднує й розмова натякає на можливості діалогу між українцями й росіянами про майбутнє.

Серед «недругів» Шарія чимало як українців, так і росіян. Однак певною особливістю цих «діалогів» є те, що по відношенню до Росії і Володимира Путіна Шарій використовує значно «обережнішу» риторику. 

Риторика Шарія

Весна

Попри двозначну риторику напередодні повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року о 7:19 на своїх майданчиках на ютубі й у телеграмі Шарій розпочинає марафон під назвою «Вторгнення (намагаємось допомогти людям)». Перше відео триває близько 10 годин. Ймовірно, найбільша «допомога», яку міг запропонувати людям Шарій, — читати різноманітні контраверсійні повідомлення з неперевірених джерел та додавати власні коментарі «вірю / не вірю / відписуюсь від цього каналу». Зокрема, він ставив під сумнів інформацію від Верховної Ради України й інших офіційних джерел. Натомість «скромно» озвучував нібито думку аудиторії, що саме в нього на каналі «найбільш адекватна інформація». 

Загалом гасло «допомагаємо людям» стало трендом весни 2022 року на каналі Шарія. Він розміщує численні дописи, як його «партійці» допомагають людям. Ольга Шарій публікує в себе на каналі (а Анатолій репостить) допис із закликом до всіх «людей при здоровому глузді» дивитися стрими її чоловіка. Мовляв, «зараз» (тобто у березні 2022 року) не йдеться про жодні перегляди, монетизацію чи владу, адже все це не має жодного сенсу. Єдине завдання, яке декларує подружжя Шаріїв на той час, — рятувати людей. Нібито інакше чинять лише «таргани», бо «вважають, що лиш таргани й виживуть після ядерної війни». Така поведінка Шаріїв схожа на використання тактики пропаганди, яка називається «бомбардування любов’ю». Її мета — оточити аудиторію такою кількістю «турботи», яка зрештою ізолює її від решти світу.

Першого березня на каналі Шарія з’явився допис, що українське телебачення мовчить і майданчики Шарія «єдині» на території України, хто попереджає українців про «майбутні» удари по телевежі. Того дня росіяни справді влучили в телевежу в Києві, тому були тимчасові проблеми з мовленням. Але саме перебої, а не відсутність мовлення взагалі. Власне, Анатолій вкотре використав тимчасову ситуацію для дискредитації влади.

Також Шарій намагається розділити і розсварити українців. До прикладу, він пише, що «лише його стрими допомагають», а інші блогери поводяться як «шакали» й намагаються залишити «мільйони українців» без «допомоги». У той час, як більшість українців намагаються допомогти одне одному, а органи влади перелаштовують свою роботу під умови війни, Шарій радить усім «іти і скаржитись». Буцімто це — «єдине конструктивне рішення».

Варто зазначити, що на каналі Шарія справді є дописи з фотографіями нібито гуманітарної допомоги, яку партія блогера зібрала для українців. На каналі можна знайти дописи про допомогу мешканцям Харкова, Чугуєва, Миколаєва, Чорноморська, Кривого Рогу, Запоріжжя та інших міст. В одному з дописів Шарій ділиться історією про свого друга, який нібито загинув на фронті через «неграмотну» і несвоєчасну допомогу. У цьому ж дописі він зізнається, що отримує донати з Росії, але не витрачає  їх для закупівлі медичних препаратів для української армії.

Інформація, як донатити на рахунки Шарія, є і в телеграм-каналі, і на ютуб-каналі. Отримані кошти (крім начебто російських) Шарій нібито витрачає для допомоги українцям. Проте достовірної інформації щодо обсягів зібраних донатів та їх цільового використання не існує.

Загалом у перший місяць повномасштабного вторгнення Шарій систематично підкреслює будь-які помилки української влади, а вдалі рішення списує на випадковість. Під прикриттям «чесної та правдивої» інформації він поширює низку маніпулятивних дописів, які швидше сіють зневіру та паніку, ніж допомагають. Шарій використовує тактику часткового спотворення реальності: подає правдиві факти, однак за допомогою натяків та особистих суб’єктивних оцінок додає їм потрібного звучання.

Зокрема, коли під час звільнення Київщини чимало російських військовослужбовців потрапили в полон, Анатолій Шарій критикував українську й російську влади за те, що вони «не розібрались належним чином» зі звинуваченнями, начебто Україна погано поводиться з полоненими росіянами. Коли на той час Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова озвучила умови, в яких утримували українських військовослужбовців у полоні, Шарій назвав її «психічно хворою» .

Першого квітня в російському Бєлгороді стався вибух на нафтобазі. Губернатор Бєлгородської області В’ячеслав Гладков стверджував, що причиною був нібито «авіаудар, якого завдали два українські гелікоптери». Українська влада спростувала причетність ВПС України до цього вибуху. Натомість Анатолій Шарій у своєму телеграм-каналі просував російську версію.

Після звільнення Київщини Шарій нібито ставить запитання, навіщо російська армія приходила на цю територію. Та, описуючи наслідки перебування окупантів, ставить їх в один ряд із СБУ. Тобто просуває тезу, що українська влада нічим не краща, бо «вже завтра» Служба безпеки України «кидатиме людей у підвали й катуватиме». 

Трохи згодом Шарій закріплює цю тезу: «В Київській області заарештували 99 колаборантів… Певно, це ті, хто не встиг виїхати… думаю, зрештою будуть тисячі таких. А по країні десятки тисяч».

Також після звільнення Київщини Шарій публікує нібито листи (анонімні) від очевидців подій з Ірпеня й Бучі. У цих текстах багато емоційних деталей про жертви серед цивільних, руйнування. Однак «червоною ниткою» проходить теза, що українська влада залишила містян без інформації про бомбосховища, без допомоги медиків, поліції та пожежників. «Авторка» листа стверджує, що поїде шукати українського військового, який допоміг їй виїхати, навіть «якщо він буде “обколотий” і з будь-якими поглядами, хоча вона цього не помітила при спілкуванні». Ці тези нібито з листа співзвучні наративам російської пропаганди щодо українських військових.

На початку травня Шарій активно критикує заяву Верховної Ради України «про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом». У відео він використовує тактику підміни понять — замінює «присвоєння» на «визнання». Мовляв, якщо український парламент пропонує не визнавати Росію країною-переможницею, то «кого ж тоді визнавати». У заяві йдеться про вшанування всіх жертв Другої світової війни, однак Шарій маніпулятивно запитує «чи вшановує Україна ССівців чи повішених американськими військовими “комендантів лагерів смерті”». Тобто ставить в один ряд катів і тих, кого катували, і називає їх усіх «жертвами війни». Далі йде нібито критичний аналіз героїв Другої світової, де серед іншого Шарій зазначає, що «українці зробили великий вклад в перемогу, тому прикладом героїзму ВР вважає кримського татарина». 

9 травня 2022 року Шарій опублікував відео під назвою «Пам’ять, яку стирають». У ньому йдеться, що українська влада систематично, з року в рік, робила все, щоби «стало соромно вітати один одного із святом». Ба більше, при Зеленському нібито «почали саджати за вітальні листівки до дня перемоги», а муніципальну варту Києва «всю в “наколках” зі свастиками» поставили охороняти правопорядок біля меморіалу «як насмішку». Також Шарій просуває меседж, що в українців забирають пам’ять про перемогу над фашизмом та рекламує російський «безсмертний полк». Всі ці тези співзвучні меседжам та стереотипами, які поширює російська пропаганда. 

11 травня Шарій записує нібито аналіз того, що передбачали та що відбулось на параді в Москві 9 травня. Основний посил цього відео — всі доступні українцям джерела інформації, в тому числі й офіційні (Шмигаль, Буданов, Арестович, іноземні розвідки, медіа), «нагнітали», «давали божевільні прогнози», «вигадували конспірологічні та екстрасенсорні пояснення» вчинкам Путіна, який «насправді» «КГБіст і мислить чіткими категоріями, та розуміє, що йому вигідно чи невигідно робити». 

Після перемоги гурту «Kalush» на Євробаченні Шарій пише, що «пісня запальна, але Україну можна було підтримати й якось інакше», а позбавляти Іспанію (у підсумку 3-тє місце) «чистої перемоги» — це «Політобачення».

Після виходу з «Азовсталі» українських захисників подружжя Шаріїв вдається до маніпуляцій, що Росія «лікує» азовців (про стан полонених після звільнення читайте тут) та не цікавиться долею Олени Бережної, Юрія Ткачова, Яна Таксюра, Олександра Каревіна, яких заарештували в Україні. Загалом риторика Шаріїв щодо «Азову» є упередженою та агресивною, вони постійно називають українських захисників нацистами й фашистами. 

Літо

Влітку про допомогу людям Шарій писати майже перестав. Лише кілька разів згадував, що представники партії Шарія — патріоти, які ніколи не стоять осторонь і «завжди допомагають». Ці дописи збігаються в часі з рішенням про заборону партії. За рішенням суду, кошти й інші активи партії Шарія, її осередків та інших структурних утворень передали у власність держави. Про реакцію Шарія свідчить отакий допис: «Бути забороненими при такому дебільному пі**расі — це честь. Ми її удостоєні, друзі». Також він стверджує, що ні в партії, ні в його сім’ї немає ніякого майна та активів, які нібито «натхненно» шукають українська влада та медіа.

Основним трендом літа 2022 року на каналі Шарія були пошуки зниклих безвісти та полонених українських військовослужбовців. Проте в контексті пошуків Шарій не оминає увагою й інші теми, зокрема українську владу. Він стверджує, що Володимир Зеленський, СБУ, «військкомати» та інші силові структури безпорадні в цьому питанні. Буцімто влада не дає рідним інформації та лише «ганяє» їх. На думку Шарія, українська влада «заздрить» його «успішним» пошукам, тому всіляко перешкоджає роботі. 

Натомість у своїх дописах Шарій дискредитує результати офіційних обмінів утримуваними особами. Він стверджує, що влада обмінює лише азовців, а на інших їм нібито «байдуже». Як приклад — агресивна риторика Шарія після звільнення з полону парамедикині Юлії Паєвської (Тайри). Він пише, що «Росія по-тихому відпустила Тайру», попри всі історії «про звірства», до яких вона буцімто причетна. 

Шарій навіть проводив опитування щодо причин обміну Тайри. Попри те, що 84% аудиторії каналу вважали, що Росія вигадала історії про Юлію, Шарій був не згоден. Він просував меседж, що Росія «буде прикриватись» версією обміну Юлії на людей, «яких не можна було залишати в українському полоні за жодних обставин».

Загалом тематиці обміну чи звільнення Юлії Паєвської присвячені більшість дописів на каналі Шарія за 18 червня, а версії подій змінюють одна одну. Він пише, буцімто обмін Тайри був таємним, але українська сторона порушила умови для піару Зеленського. Інша версія: Тайру звільнили виключно через «партнерські стосунки» між українською та російською владою. При цьому Анатолій залишає поза увагою, що в полон Юлія Паєвська потрапила у так званому «зеленому коридорі», який росіяни дали для евакуації цивільних.

На початку літа точились бої за Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Попри те, що офіційно українська армія залишила Сєвєродонецьк 24 червня, Шарій іще 1 червня видав відео з назвою «Сєвєродонецьк все». Блогер починає ролик із маніпуляцій, що «справжніх патріотів» цікавить ситуація і що «українським медіа вірити не можна», а Офіс президента «розповідає, що перемога близько, попри гори трупів». 

Бурхливу реакцію Шарія викликало отримання громадянства України Олександром Невзоровим — російським блогером та журналістом. У відео, яке Шарій виклав у телеграм-каналі, він зазначає, що Невзоров отримав громадянство без складання іспитів, тобто з порушеннями закону. Також Шарій ставить «риторичні» питання Невзорову, чи побачить той після отримання громадянства України «неонацистів, напади на інодумців, щоденні затримання СБУ людей за “статуси у соцмережах”, “забиті” тюрми, крадівництво, корупцію і лицемірство Зеленського». Усі ті меседжі російської пропаганди, які поширюють в українському інфопросторі. 

27 червня Шарій пише «Лисичанськ все», пори те, що офіційно про відхід із Лисичанська повідомили 3 липня. Традиційно він розповідає, що українській пресі не можна вірити, оскільки там «лише перемоги», натомість у російських медіа, мовляв, більше інформації. А російська армія займає українські міста, зробивши висновки зі своїх помилок. Натомість «будь-які спроби [української армії] контратакувати беруться з Офіса президента, оскільки для Зеленського перемоги, хоча б і малюсінькі, є криточно важливими». Також Анатолій висловлює скептицизм і недовіру до тези, що українська армія робить «тактичні відступи», щоби зберегти життя військовослужбовців. 4 липня 2022 року Шарій знову іронізує над словами Зеленського, що українська армія відступила з Лисичанська через нестачу зброї та для збереження життя військовослужбовців.

28 червня 2022 року Шарій публікує відео з «розбором» ситуації щодо удару по торгово-розважальному центру «Амстор». Спершу він розповідає, що Міністерство оборони України повідомило, ніби ракетного удару завдали бомбардувальники «звідкись звідти». Однак Шарій та його команда начебто не можуть цього підтвердити. Тож далі він каже: «Ми не отримали офіційну версію [від України]. Офіційну версію озвучив представник Росії в ООН, що це “схоже на Бучу”, тобто провокація». Попри те, що пізніше Шарій спростовує російську версію про провокацію, його основна мета — закріпити меседж, що українська влада не є джерелом офіційної інформації, на відміну від російської (попри те, що деколи він визнає, що російські чиновники помиляються). Далі Шарій озвучує власну версію подій, натякає на те, що до вибуху могла бути причетна розвідка [російська чи українська, чітко не називає], та каже, що «у будь-якому випадку офіційна російська сторона не зможе нічого підтвердити». Тобто знову наголошує на «офіційності» Росії та її чиновників. 

Разом із тим, після ракетного удару по центру Вінниці Шарій активного критикує росіян за фото, які буцімто підтверджують, що на атакованих об’єктах були військові. Він каже, що у країні, яка воює, абсолютно природно побачити військовослужбовців на вулицях міста. Так само природно, що військові першими допомагають жертвам обстрілів. Після повідомлень від МВС про затримання підозрюваних у корегуванні удару по Вінниці Шарій виправдовував підозрюваних тим, що координати Будинку офіцерів є на карті.

Після того, як з’явилися повідомлення про петицію щодо запровадження в українських школах предмету «русофобія», Шарій іронічно «підтримав» цю петицію та стверджував, що в Україні «надто мало промивають мозок пісеньками про Бандеру, тож треба краще вчити ненавидіти». Мовляв, цей предмет підтримають і випускники українських шкіл, у яких уже не викладають російську літературу та культуру. 

Влітку Шарій починає говорити про обстріли російських територій як помсту за російські ракетні обстріли. Мовляв, Україна обстрілює цивільних не лише на Донбасі, а й у Білгородській області. Також Шарій пише, що українська армія «стирає з лиця землі Горлівку та Ясинувату… Багато вбитих… Горять будинки». Через кілька днів Шарій розповідає про обстріл Макіївки. Мовляв, діти Донбасу вже не бояться обстрілів, а продовжують гратись у пісочниці. 

 

Після повідомлень про ракетний удар по Вінниці Шарій у наступному ж дописі розповідає про удари по автовокзалу в Донецьку, після якого також є жертви. Такими дописами Шарій ставить на одну сходинку українську та російську армії. Мовляв, і ті й інші коять воєнні злочини. Це маніпуляція, яка сприяє виправданню росіян. Тобто Шарій порівнює російську армію, яка вторглася в чужу країну й загарбує землі з українською армією, яка навпаки — обороняється. 

Один із дописів Шарій присвятив розповіді, що нібито українські військові перепродають зброю, яку постачає Захід. Зокрема, йшлося про французькі САУ Caesar. 

Зрештою, цей фейк російської пропаганди спростували, однак допису про це на каналі у Шарія чомусь немає. 

29 липня стало відомо про вибух на території колишньої виправної колонії в селищі Оленівка, в результаті якого загинули 50 людей. Вибух стався у приміщенні, в якому утримували полонених українських військовослужбовців. Шарій написав, що його джерела повідомили, що «українські військові вкорте обстріляли Оленівку». Тобто без жодних доказів, без «офіційної позиції», він одразу ж звинувачує у злочині Україну. Також він пише, що українські медіа мовчать, бо «потрапив у полон — не людина». Зрештою, найбільш імовірною версією Шарій називає взаємну перестрілку «152-м калібром». Тобто автор каналу знову використовує тактику часткового перекладання провини за російські воєнні злочини на Україну. Також він забуває, що утримання полонених поблизу лінії фронту є порушенням. Зрештою, Росія не допустила експертів до місця трагедії, тож навіть місію ООН із розслідування злочину розформували.

Також Шарій просував меседжі про можливе використання ядерної зброї. Мовляв, США провокують Китай, відіславши атомний авіаносець «USS Ronald Regan» для прикриття візиту на Тайвань конгресвумен США Ненсі Пелосі. Також блогер вважав, ніби в Америці хотіли, аби Китай завдав удару по літаку конгресвумен. Штатам начебто байдуже на наслідки, адже там керують «маразматичні старі, які розсипаються». Цими меседжами Шарій просуває антизахідну риторику.

Неодноразово влітку Шарій поширював фото полів із пшеницею, поряд із якими стріляють українські військові, та саркастично коментував: «Російські окупанти продовжують безжально палити пшеничні поля в Україні». У такий спосіб Шарій виправдовує росіян та натякає, що російська армія завдає удару лише по тих місцях, звідки по ній стріляють. Шарій не говорить, що українські військові ведуть бої, захищаючись від Росії. 

Схожі меседжі він просуває і щодо базування військових у школах чи лікарнях. Мовляв, українці спершу провокують росіян своєю присутністю на цивільних об’єктах, а потім скаржаться, що «прилітає» по них. А коли міжнародні організації, як Amnesty International, висвітлюють порушення, то українці не хочуть нести відповідальність за свої вчинки (детальніше про ситуацію зі звітом Amnesty International читайте тут). Також Шарій критикував український офіс Amnesty за те, що той не публікував «звіти про напади неонациків на людей ще до війни». 

Але що цікаво: коли Amnesty International повідомляє щось погане про російських військових, наприклад, що ті використовують у своїх цілях ЗАЕС, Шарій одразу пише: «Жалюгідна спроба не залишитись без донатів». Тобто він апелює до авторитету міжнародної організації, коли це вигідно, і висміює її ж, коли вона поширює щось критичне до Росії. 

Під час вибухів на російських складах у Криму Шарій критикує російську владу,  висміює їхні заяви про «найнадійніший захист» та спроби видати вибухи за результати куріння. Одночасно Шарій робить власний прогноз: «Місцеві служби, які на 80% складаються із експрацівників СБУ, будуть “вичисляти диверсантів”. За сукупністю факторів “під каток” можуть потрапити люди, які не мають жодного стосунку до вибухів. Натомість у Києві будуть говорити про арешт виконавців (які такими не є) та намагатись показати, що кримські партизани не такі вже й сильні. Далі буде ще ряд атак, під час яких постраждають місцеві. Будуть «репресії щодо невинних». Тобто він налаштовує кримчан на те, що винна в будь-яку разі Україна: або в жертвах під час «провокацій», або подальших діях російської влади. На думку Шарія, Україна через обстріли Криму буде «підвищувати бойовий дух до Дня незалежності через відсутність обіцяного контрнаступу. Потрібні хоч якісь перемоги».

Серед тем, які підіймає Шарій влітку, — обстріли ЗАЕС. Їхнє висвітлення також співзвучне тезам російської пропаганди: в обстрілах винна Україна, яка перекладає провину на Росію. Шарій пише речі на кшталт: «За версією Енергоатома, російська армія обстрілює ЗАЕС, на якій базуються російські війська». Та іронізує, що США з космосу так і не роздивилися, хто саме обстрілює атомну станцію.

20 серпня стало відомо про загибель російської пропагандистки, доньки російського політолога, філософа й ідеолога Олександра Дугіна Дар’ї Дугіної. Росія одразу ж звинуватила в її смерті українські спецслужби. А Шарій із коментарем: «Вау!» опублікував результати російського «розслідування», в якому дійшли висновку, що вбивство скоїла українка Наталія Вовк. Попри те, що Україна заперечила причетність до аварії автомобіля Дугіної, Шарій неодноразово публікував дописи, що підтримують російську версію подій. Він стверджував, що не має й 1% сумнівів у тому, що «терористичний акт і політичне вбивство організував Київ», та очікував реакції російських спецслужб у відповідь. Анатолій підтримував версію причетності Наталії Вовк до «Азову», хоча ці повідомлення теж спростували (Шарій називав спростування «судомами»). Також він опублікував допис, що ООН закликає розслідувати загибель Дугіної, й додав коментар: «Проблеми у Києва. Вночі буде обстріл ЗАЕС чи “замах на Зеленського”?». У такий спосіб він використовує тактику віддзеркалення та просуває меседж, що Україна використовує будь-які методи, щоби приховати «свої злочини» і перевести увагу на Росію.

Осінь

Якщо влітку чимало меседжів на каналі Анатолія Шарія стосувалися пошуку військовополонених, восени їх було вже не так багато: ми нарахували шість. Проте автор каналу просував меседж, що українська сторона буцімто визволяє не всіх, а лише особливих та обраних. За кілька днів після визволення частини захисників Маріуполя з полку «Азов» Шарій опублікував перший пост зі списком інших полонених, підписавши його так: «Що їм потрібно зробити, аби нарешті визволили? Може, знущатися з трупів? Чи стріляти по цивільних?». У такий спосіб Шарій маніпулював, що нібито влада визволяє не тих, кого треба, і приписував воєнні злочини азовцям. Надалі він не публікував жодних списків військовополонених аж до середини жовтня. Тоді ж в одному з дописів Шарій стверджував, що «не покидає свою ідею», маючи на увазі пошук полонених, і наголошував, що «перебування полонених військових за ґратами  — позбавлене сенсу». 

 

Відтак наступні публікації Шарій супроводжував вказівками, як правильно оформлювати звернення щодо пошуку, та заявами, що «на українських ресурсах нічого не можна знайти (авт. — список полонених)». Анатолій, очевидно, намагався викликати довіру аудиторії й переконати своїх читачів, що Україна не допомагає з пошуком, а навпаки — перешкоджає йому. 

Також восени Шарій згадував про так званих шаріївців, тобто учасників своєї партії, про яких багато писав на початку великої війни і яких виставляв неабиякими благодійниками. Цього разу мова про «шаріївців» зайшла  після того, як Верховний суд відмовив Шарію в задоволенні апеляції щодо заборони партії його імені. Тоді ж Анатолій назвав Україну «фашистською країною за визначенням» і заявив про «несправедливу заборону партії». Після цього на каналі знову з’явилися дописи про благодійність партійців Шарія. Мовляв, вони «такі вперті, що працюють попри все!»

Проте ні військовополонені, ні «шаріївці» не були основною темою блогера восени. В ці три місяці Шарій намагався дискредитувати Росію на тлі новин про контрнаступ української армії. Особливо у вересні. Автор каналу стверджував, що російське керівництво «неповоротке», відстале від життя тощо. 

 

 

 

Шарій висміював війська Росії, які «не очікували контрнаступу»: «Найзагадковіша подія для мене, що Генштаб Росії не був готовий до наступу ЗСУ». Іронізував над тим, що «тепер звільнені території українською армією називатимемо тимчасово окупованими? Нісенітниця!». Також Шарій розповідав, що російське «усе за планом», яке регулярно лунало з уст тамтешніх посадовців, — побрехеньки. 

 

 

 

Наприкінці вересня Шарій також чимало писав про загрозу ядерної катастрофи в Україні. Зокрема, приділяв багато уваги ситуації на ЗАЕС і стверджував, що з України евакуюють іноземців через загрозу ядерного удару. Тоді ж Шарій стверджував, що вступ України в НАТО неможливий. І поєднував ці меседжі: країни Заходу не вступляться за Україну в разі ядерного удару. 

Цікаво, що пізніше, коли Україна подала заявку на вступ до Альянсу, Шарій написав, що Україну все ж приймуть у НАТО: «Ймовірно, сьогодні Україну приймуть в НАТО. І байдуже на права людини, законодавство, корупцію й інші дрібниці». Автор каналу називав такий хід провокацією і стверджував, що «застосування ядерної зброї в Україні буде атакою на НАТО й наслідки для Росії будуть катастрофічні». 

Жовтень на каналі Шарія став місяцем запеклої боротьби з волонтерами Сергієм Стерненком і Сергієм Притулою. Анатолій хотів переконати, що його збори для військових справжні («Детектор медіа» не може цього перевірити), а ось Притула і Стерненко нібито обдурюють українців та намагаються наживатися за їхній кошт. Саме в жовтні побільшало публікацій про партію Шарія, яка також розповідала про свою благодійність. 

Сам Шарій нібито збирав гроші «потерпілим, нужденним сім’ям». Анатолій наголошував, що допомагає всім, «хто втратив на війні буквально все: допомагатиме не лише тим, хто виїхав за кордон, чи хто поїхав до Росії, але й внутрішнім переселенцям». Самі збори він називав «на добру справу», а звітувався у стилі: «Тепер ми можемо допомогти такій-то кількості постраждалих сімей».   

Для того, щоб дискредитувати інші збори, він наводив нібито докази причетності українських активістів до зловживання отриманими коштами. 

  

У середині листопада Херсон повернувся під контроль України. Уже через день, 12 листопада, у звільненому Херсоні почали працювати законні обласна та міська військові адміністрації, а також Служба безпеки України та Національна поліція. На тлі цього Шарій стверджував, що тепер для місцевих мирних мешканців «почнеться пекло». Шарій писав, що «у Херсоні розклеюють листівки з фотографіями й особистими даними людей, котрі “вибрали Росію”». Він «цілком вірив» в існування таких листів з підписом: «колаборант — при зустрічі знищити негайно».

Анатолій із коментарями «їм кінець» просував меседжі про арешти цивільних на звільненій Херсонщині. Нібито українська влада карає всіх підряд, а не лише колаборантів. Цими меседжами Шарій нібито доводив, що «пекло» шириться територіями звільненої Херсонщини.

Згодом на каналі з’явилися меседжі про «українців-нацистів», зокрема в контексті зірваної виставки українського фотографа й бійця «Азову» Дмитра Козацького (з позивним «Орест»), якого визволили з полону. Дмитро — автор більшості фотографій із «Азовсталі», його роботи публікували в багатьох закордонних медіа. Проте політехнічний університет Каталонії в Барселоні (Іспанія) закрив фотовиставку з роботами бійця. Виставка почалася 18 жовтня, але 13 листопада в університеті зняли роботи українця. Рішення пояснили «ідеологією автора». 

Шарій стверджував, що скасування виставки вимагав саме він, а захисник «Азовсталі» — «фанат Гітлера». Також блогер закликав підписників масово скаржитися на виставку. На його думку, фотороботи Козацького містили «нацистські погляди». Шарій додав до своєї публікації фото, де Дмитро Козацький зобразив нацистський символ кетчупом на піці. Як пояснив сам Орест, фото було покликане висміяти російську пропаганду, проте він не передбачив, що його можуть використати самі пропагандисти. Потім Дмитро перепросив та видалив допис. 

 

 

 

У своєму приватному каналі Шарій проводив маніпулятивне опитування «Які саме погляди нацистів в Україні?». Анатолій каже, що тепер питання його вкрай зацікавило, адже ті, хто активно вкидує цю тезу, нібито розуміють, «наскільки просто її можна пояснити».

Також наприкінці осені Шарій почав рекламувати різноманітні канали. Наприклад, якихось «веселих котиків», канали із «жіночим гумором» тощо. Це була відкрита реклама довільних ресурсів. 

Зима

Зиму 2023-го Шарій розпочав із повідомлень про пошук «цапів-відбувайлів» на звільнених територіях. Мовляв, росіяни обіцяли, що «вони тут назавжди», та втекли. А українська влада тепер «пресує» всіх підряд за співпрацю з окупантами. Ця риторика повторювалась і після звільнення Київщини, і після контрнаступу на Харківщині, і після звільнення Херсона.

Напередодні новорічно-різдвяних свят Анатолій Шарій висміював меседжі російської пропаганди про життя Європи після посилення антиросійських санкцій. Зокрема, викладавав відео вулиць, щедро прикрашених яскравою святковою ілюмінацією, та коментував: «Погасла Європа. Всі економлять». Натякаючи, що прогнози російських пропагандистів напередодні зими не справдилися. Також він висміював постановні пропагандистські відео про ціни на пальне в Європі, мовляв «не вдалося… З цією зимою точно». Та писав, що попри очікування агітпропу, пальне навіть подешевшало. 

Також Анатолій висміював дописи з телеграм-каналів російських чиновників Дмитра Медведєва та Дмитра Пєскова, повідомлення про «польоти Шойгу на фронт» тощо. Критикував автор телеграм-каналу й «оборонні споруди», які російська армія будує на прикордонних з Україною територіях та набережних Криму. Шарій пише: «Москва, маючи стільки грошей, постійно б’є у штангу, щодня піднімаючи типів з Банкової — це очевидно вже кожному, хто має голову на плечах».

Не оминув увагою Шарій і повідомлення про закордонний відпочинок російських чиновників та членів їхніх родин. Блогер критикував російських можновладців за нескромність та марнотратство під час війни, вказував на подвійні стандарти — мовляв, «загниваючий Захід», проте не сила відмовитись від відпочинку та покупок саме там.

Також взимку Шарій усе частіше висміював російських воєнкорів і владу загалом після атак на стратегічні військові об’єкти в Росії. Мовляв, їм складно вдається пояснювати росіянам, як Україна успішно «атакує базу стратегічних бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, дешевими безпілотниками». 

Незмінною залишається риторика Шарія щодо Володимира Зеленського. Зокрема, блогер вважає, що президент Україна повинен розмістити в кабінеті портрет Путіна й щодня йому дякувати, бо «саме Путін зробив із Зеленського “Людину року”».

Як і раніше, Шарій чимало дописів присвячував ситуації навколо ЗАЕС. Попри те, що станцію майже рік контролюють окупанти, на початку грудня Шарій розповідав, що станцію передадуть під контроль МАГАТЕ: «Усі знають, на чиїй стороні МАГАТЕ, і керівник дав чесне магатетське, що станція не переходить під контроль Києва». Шарій натякає, що в такий спосіб російська пропаганда нібито планує виправдовувати втрату контролю над станцією. Мовляв, «станція як валіза без ручки», «другого Чорнобиля ніхто не хоче».

Взимку Шарій часто поширював відео, які дискредитують українську армію. Мовляв, українці жорстоко поводяться з полоненими: катують, розстрілюють. Також на каналі публікували відео, як нібито командири примусово відправляють українських військових на вірну смерть, розуміючи, що люди виснажені, недостатньо забезпечені боєприпасами, не мають підтримки артилерії тощо. Здебільшого ці ролики вирвані з контексту і з них неможливо оцінити події. Їхня публікація  — це не боротьба за права українських військових, а радше спроба деморалізації суспільства, дискредитації українського командування та демотивації служби в армії. 

Разом із тим, Шарій висміював розповіді російських солдат про «заварені люки на українській техніці». Мовляв, «хвороба прогресує. Це уже не цирк, а схоже на умисне знущання». 26 грудня, у День російської військової протиповітряної оборони, Шарій писав, що українським військовим вдалося двічі «принизити» російську ППО, адже вони другий раз влучили по російській стратегічній авіабазі в Енгельсі. Мовляв, українці просто зробили припущення, що російські ППОшники будуть святкувати, й не помилились.

На початку грудня в телеграм-каналах масово поширювали світлини людей, яких на тимчасово окупованій Луганщині нібито повісили за «колаборанство з Україною». У дописах посилалися на телеграм-канал Сергія Стерненка. Анатолій Шарій записав відео з власною думкою щодо страти. Він вважає, що ці світлини навмисно поширюють українські спецслужби через різноманітні канали, в тому числі й через Стерненка, аби в такий спосіб розлюднити ворога. Мовляв, із росіян навмисно роблять «“нєвмєняшок” — тобто неадекватних людей, які страчують українців без суду і слідства, а потім ще й розповідають та звітують про скоєне». Цю ж інформацію, як стверджував блогер, Україна «акуратно закине» й міжнародним організаціям, щоби показати злочини Росіян. 

За версією Шарія, це українські спецслужби на звільнених територіях знайшли п’ятьох людей, які контактували з росіянами, і стратили їх. Також Шарій вважає, що цим людям навмисно наділи мішки на голови, щоб не можна було визначити, чи справді вони мертві і хто вони. У такий спосіб Шарій дискредитує та дегуманізує українську владу. І потенційно виправдовує росіян.

Одночасно блогер висміював постановні відео російських правоохоронців про «затримання групи диверсантів з СБУ». Мовляв, «працівники СБУ обов’язково беруть із собою посвідчення та “Кодекс доброчесності працівника СБУ” на диверсійні завдання».

Ще один тренд, який лишився на каналі взимку, — Україна нібито обстрілює Донецьк у якості «помсти». Шарій стверджував, що «багатостраждальний» Донецьк обстрілюють навіть тоді, коли Зеленський приїжджає у Слов’янськ. А після того, як США повідомили, що не зафіксували незаконного використання західної зброї Україною, Шарій написав: «Невибіркові обстріли Донецька – законні. Бридко». Синхронно з повідомленнями про російські ракетні обстріли Шарій повідомляє про обстріли Донецька чи прикордонних російських областей. І стверджує, що українська армія обстрілює житлові квартали, лікарні та школи на території Росії. 

Під час російських  ракетних обстрілів України 31 грудня Шарій активно висвітлював наслідки ударів і загалом його риторика свідчила про співчуття українцям та осуд росіян. Проте одразу ж значно емоційніше він додавав: «Дрони ЗСУ полетіли передавати привіти. У різні сторони. Особливо обережними потрібно бути дончанам. ЗВАЛІТЬ З ВУЛИЦЬ». У перші години Нового року Шарій паралельно публікував відео обстрілів Києва та ударів по Донецьку. У такий спосіб він знову ставив на одну сходинку українську та російську армії й підігравав наративам російської пропаганди, що розповідають про «звірства українських нациків». 

Разом із тим, в одному з дописів Шарій зазначає, що «не хотів би критикувати ЗСУ. На тлі того, що відбувається на фронті, це як мінімум нечесно, як удар в спину».

У контексті позбавлення телеканалу «Дождь» ліцензії на мовлення в Латвії, Шарій просував меседжі, що країни Балтії — «не європейські країни… Європою вони стали лиш щоб позбавитись російського впливу». Також Шарій маніпулював тезою, що у «тоталітарній Росії “Дождь” існував 12 років, в а демократичній Європі лише 4,5 місяці». Шарій вирішив не згадувати контекст, за якого канал позбавили ліцензії. Також Шарій писав, що «сьогодні деякі європейські країни виглядають, як посміховисько взагалі не суб’єктне» — нібито всі вони перебувають під впливом США. Такий висновок блогер зробив після рішення Німеччини про постачання танків Україні, коли аналогічне рішення прийняли Сполучені Штати. Мовляв, «шеф постачає, а молодші співробітники відстають».

Як і восени, коли Шарій заявляв, що «СБУ “по бєзпрєдєлу глушить” московський патріархат», взимку він продовжив стверджувати, що «істинно віруючі християни Хрестителя Русі Зеленського, який вирішив розпалити ще й міжконфесійну ворожнечу, заблокували храм на Франківщині». Також Шарій просуває ще один меседж, співзвучний із російською пропагандою, — «Україна буде міняти священиків церкви Московського патріархату на полонених українців». 

 

Коментуючи пропозицію російського патріарха Кирила запровадити «Різдвяне перемир’я» та відповідь очільника ГУР Кирила Буданова, що росіяни за цією пропозицією приховують можливий наступ, Шарій схилявся до версії, що «Буданов ляпнув дурню, що з ним трапляється», адже «перемир’я на Різдво — звичайна практика». 

Також Шарій хвилювався, що «жоден обстріл Донецька Києвом не засудила “цивілізована спільнота”. Отже ніхто й ніколи не засудить Київ, навіть якщо буде двадцять зйомок того, як із “хаймерса” б’ють по церквах». За сукупністю тез щодо церкви Московського патріархату схоже, що Шарій здебільшого захищає її існування в Україні. 

Після підриву моста в Мелітополі Шарій писав, що «це перша серія другої частини драми під назвою “Залишаючи Херсон”. Коли буде друга та третя серія та “хаймерси” розіб’ють “коридор із Криму” — тоді почнеться частина третя — “Вихід”. Варіантів немає, артерії будуть перебиті у будь-якому випадку». 

Наприкінці грудня в російських медіа писали про знищення «групи українських диверсантів». Шарій називав загиблих «максимально ідейними», мовляв, «деякі з них буйні, там суміш радикального націоналізму з антисемітизмом та власною версією християнства». Також Шарій вважав, що загибель всієї групи — «зрада від своїх … Їх чекали на місці, точно знали де і коли, вбили всіх, щоб не було зайвих допитів».

В одному з дописів Шарій апелював до слів експрем’єра України часів Януковича Миколи Азарова, коли той говорив, що «93% укрАїнців не можуть бути ідіотами й вірити, що Україна переможе Росію у війні». Шарій на противагу стверджував, що «всі без винятку люди, з якими ми (Шарій і його команда. — “ДМ”) спілкуємося на вулицях українських міст, вірять у перемогу. Вони мають різне уявлення, у що перетвориться Україна внаслідок війни, проте в перемозі не сумнівається ніхто». Цю ж тезу Шарій повторював у новорічну ніч, підсумовуючи рік: «Навіть ті, хто не відчував себе повноцінно українцем, стали українцями на 100%. Головне досягнення “СВО”. З Новим роком!». 

Відеозаписи з київського метро в перші години Нового року, де люди розважаються піснями, перечікуючи ракетні обстріли, Шарій коментував так: «Наказали нацистів арії».

У новорічну ніч українська армія завдала удару по гуртожитку, в якому розмістили російські підрозділи. Внаслідок цього загинули кілька сотень російських військовослужбовців, більшість із яких нещодавно мобілізували. На перші повідомлення Шарій відреагував таким дописом: «Мені повідомляють про знищення кількох сотень (!) мобілізованих у Макіївці. Цифра дивна, чекаємо на підтвердження». Далі він пише: «У Макіївці таки КІЛЬКА СОТЕНЬ трупів. Хтось розумний розмістив їх кучно». У наступному дописі Шарія йдеться, що: «За мобілізованих із Росії, які не з власної волі поїхали і не встигли зробити жодного пострілу, — запевняю, ніхто не буде покараний. Погамлять, пафосно побалакають і забудуть». Тобто, з одного боку, Шарій нібито й критикує Росію за ставлення до своїх військових, а з іншого — поширює тези, співзвучні з російською пропагандою. Мовляв, у Макіївці загинули «невинні».

Навіть у цих повідомленнях Шарій просував меседжі, що російське керівництво заздалегідь знало про майбутній удар, тобто вкотре наголошував, що в українській армії є зрадники. Також на тлі цієї історії Шарій вступав у гострі дискусії з представниками російських медіа, блогерами, чиновниками тощо. Він стверджував, що Росія звинувачує його у зборі інформації про російських військових для України. Мовляв, Шарій є частиною «українського ЦІПСО» (центр інформаційно-психологічних операцій).

14 січня російська ракета влучила по житловому багатоповерховому будинку у Дніпрі. На тлі цієї трагедії Шарій критикував висловлювання тодішнього радника Офіса президента Олексія Арестовича, що ракету збила українська система ППО. Також Шарій стверджував, що українська влада вигадує інфопривід, який «переб’є» тему трагедії в Дніпрі й скандальних слів Арестовича. 

До речі, аж у лютому Шарій врешті помітив, що на його каналі дуже багато схвальних реакцій (лайки, сердечка, інші прояви радості) під дописами про російські ракетні обстріли та перебування людей в укриттях. Він навіть почав робити зауваження підписникам: «Кожен має право висловлювати свої емоції. Але чи розуміють ті, хто “лайкає” прильоти по містах або фото з бабусями і дітьми, що сидять у метро, що таке саме може почати відбуватися і в них вдома? Що відокремлює його будинок від цього жаху одне рішення щодо ракет? Усі мають право на власну думку. Я, до речі, також. І я ніколи під такими новинами “лайк” не поставив би точно».

Також чимало дописів на каналі взимку були присвячені постачанню Україні західних танків. Спершу Шарій писав, що танків не буде. Далі писав, що «Шольца прогнули».   Потім вирішив, що «союзники пообіцяли Україні 321 танк загалом. Головком Залужний просив 300 танків для наступу. Тож Росії варто змінити риторику “можемо повторити”. Після танків підуть літаки. Це цілком очевидно». Урешті-решт Шарій почав критикувати держави-партнерки за те, що постачають танки повільно.

Взимку на каналі Шарія багато реклами тематичних телеграм-каналів. Загалом за грудень 2022 року — лютий 2023 року ми нарахували майже сотню таких рекламних дописів. Їхня тематика різноманітна: від мовленнєвих норм та історії до садових порад, криптобірж тощо. Проте у всіх цих каналів є одна спільна риса — всі  вони російські. Сервіс TgStat визначає їхньою локалізацією Росію, а мову — російською. Більшість цих каналів новостворені — 2021 чи 2022 року, проте є й канали, які працюють більше п’яти років.

До прикладу, Шарій кілька разів рекламував канал, що продає подарункові ножі. Зрештою один із російських телеграм-каналів написав йому, що цей канал «їхня корова і вони її доять». Шарій на цю «нападку» зреагував жартом, його абсолютно не бентежить реклама російського контенту — вона й досі є в нього в телеграм-каналі. Ба більше, рекламу телеграм-каналу, що продає ножі, Шарій кілька разів постив уже після цього випадку.

 

Найкориснішою для росіян рекламою на каналі Шарія, певно, є реклама персональних бункерів.

 

Бонус: Як Шарій полонених шукав

Крім всього описаного, Шарій намагався перейти від слів до активних дій. Наприклад, почав займатися пошуком військовослужбовців на початку літа. Із перших повідомлень складалося враження, що Шарій організував процес самостійно. Він просив надсилати запити щодо пошуку на електронну адресу й у листі зазначити ім’я, дату народження та військову частину людини, яку розшукують. Однак далі ми з’ясували, що Шарій займався пошуками військових у тісній співпраці з Антоном Шевцовим, ексочільником поліції Вінниччини, якого звинувачували у держзраді. Шевцов відомий своїми проросійськими поглядами. Зокрема, щодо контенту свого телеграм-каналу він писав таке: «Тут пропаганда сепаратизму, вати, соціал-анархічних поглядів автора, ненависті до влади українського нанюханого Карлухи та критики нерішучості йордансько-московських козаків, що загрузли у крадіжці та хабарництві».

На початку спільної роботи із Шарієм Шевцов казав, що співпрацює з «платформою» Шарія і збирає дані в телеграмі та фейсбуку. Далі пояснював: «Я, використовуючи свої можливості, надсилаю запит (назвемо це так). Мені відповідають, коли вважають за потрібне і коли проб’ють список по базах військовополонених. Надсилають відповідь. Я публікую, кого знайшли, окремо». Співпрацю між блогерами підтверджує й інший допис у телеграм-каналі Шевцова: «Я запросив ще одного помічника для роботи в чаті, ця ж людина працює з поштою Анатолія Шарія». 

«Адміністратором чату» є анонімний користувач @oxuennovse. Інколи Шевцов зазначає, що адміністраторок звати Оксана й Тетяна. «Адміністраторки» чату систематично формували й публікували загальні списки полонених та списки тих, кого не знайшли. Всі списки були у вільному доступі, завантажити їх міг будь-хто з учасників чату, яких ніяк не перевіряли й не ідентифікували. Списки активно репостили у групах для пошуку військовослужбовців у соцмережах, іноді без зазначення першоджерела, що злило Шарія: своїх емоцій він не приховував у дописах. «Детектор медіа» уже розповідав чим небезпечні пошуки військовослужбовців через соціальні мережі. 

Загалом Шарій розповідає, що пошук зниклих забезпечується на «особистих контактах та особистій повазі» із «протилежною стороною», тобто він співпрацює із представниками самопроголошеної влади на тимчасово окупованих частинах Луганської і Донецької областей. Пошук військовослужбовців нібито безкоштовний, однак під кожним відео є реквізити для донатів. 

Шарій зазначає, що не потрібно писати історію військовослужбовців, але рідні все одно пишуть. Прохання не зазначати зайвої інформації є певною мірою маніпулятивним, адже в суспільстві давно склалася думка, що для успішного пошуку потрібно дати максимально точну й найповнішу інформацію про зниклого. Цілком імовірно, що завдяки таким листам Шарій, Шевцов та їхні помічники могли отримати багато інформації щодо перебування підрозділів української армії на тих чи інших позиціях.

Також у контексті пошуків Шарій пише, що багатьох українських військових побратими залишають пораненими на полі бою. На його думку, це треба розуміти як імовірну смерть, проте він все ж закликає родичів не здаватись. Це очевидна спроба дискредитувати українську армію.

У липні «Детектор медіа» намагався перевірити, як саме працює пошук військовослужбовців від команди Шарій-Шевцов. Аналітики й аналіткині надіслали листи з різних електронних адрес, у яких просили знайти двох чоловіків різного віку, які нібито вважаються зниклими безвісти. На жоден із листів відповіді ми не отримали. 

Також через соціальні мережі нам вдалося знайти родичів кількох військовослужбовців, які були у списках Шарія-Шевцова. З міркувань безпеки ми не будемо наводити їхні прізвища. Родина одного з військових заперечила звернення до Шарія чи Шевцова, хоча дані про нього у списках бачили. На момент нашої розмови вони звернулися по допомогу до офіційних джерел та очікували підтвердження статусу полоненого.

Родичі іншого військового розповіли, що спершу звернулись по допомогу до офіційних джерел. Далі знайомі наполегливо почали радити звернутись до Шевцова. Керуючись емоціями, сім’я спершу таки подала заявку, однак видалила її після детальнішого ознайомлення з контентом каналу. Родина не хотіла звертатись за допомогою «до сепаратиста». Вони також бачили у списках Шарія-Шевцова дані рідного військовослужбовця. Ба більше, навіть інформацію про маму військового як контактну особу. Проте наші співрозмовники звернули увагу на помилки в даних про військового і його маму. Зрештою статус полоненого сім’ї підтвердив дзвінок від представників Червоного Хреста. 

Сім’я третього військового підтвердила, що зверталась по допомогу до Шевцова, хоча першочергово шукала допомоги в офіційних установах. Разом із тим, ще до подання заявки родині телефонували шахраї й просили гроші нібито на ліки, або ж «на дорогу додому» для військового. Аналогічні дзвінки, за словами наших співрозмовників, отримували й родини багатьох інших військовополонених. 

Із розмови ми зробили висновок, що Шарій і Шевцов використовують недоліки комунікації офіційних установ із родинами військових. Наші співрозмовники усвідомлювали проросійські погляди Шарія та Шевцова, однак були готові співпрацювати з ними заради допомоги рідним. 

Шевцов у середині серпня написав, що тимчасово припиняє роботу з пошуку військових, бо «накопичилось багато заявок». А вже 10 вересня він повідомив, що повністю припиняє пошук, звинувачуючи у всьому «країну дурнів». 4 жовтня Шевцов вкотре пише, що «не буде він нікого більше шукати», а вже через три дні відновлює пошуки. «Пошуковий» телеграм-чат був знову активний до 4 березня включно, до цього часу в ньому публікували списки українських військових.  

Шевцов, на відміну від свого «колеги» Шарія, дуже чітко описує  власні світоглядні цінності та не прикривається патріотизмом і любов’ю до України.

 

Також він не толерує будь-яке інакомислення — одразу ж банить.

 

 

Першого березня 2023 року Служба безпеки України повідомила Антону Шевцову про підозру в держзраді. Слідчі встановили, що Шевцов «із залученням відомого прокремлівського пропагандиста розробив медіапроєкт із псевдопошуку “українських військовополонених”». У такий спосіб ворог хотів створити передумови для вербування родичів українських захисників, а також дискредитації політичної та військової влади України. 

Щодо Шарія, то в січні 2023 року він написав, що пошук військових — «Сізіфова праця». Блогер вкотре зазначив, що працював безкоштовно, й натякнув, що саме це стало причиною припинення «роботи». Мовляв, ні він, ні його помічники більше «не тягнуть» займатися пошуками. Також у цьому дописі він радить звертатися по допомогу в телеграм-канал Шамсаїла Сералієва, який нібито «вважає українських полонених людьми» та «не розділяє матерів і дружин за національністю». Шарій забув уточнити, що Шамсаїл Сералієв — депутат російської держдуми й представник російської парламентської координаційної групи з питань так званої СВО. 

Коментуючи підозру в держзраді Шевцову, Шарій 2 березня вирішив, що чоловіка звинувачують через публікацію відеозаписів із полоненими, замовчавши всі інші пункти обвинувачення. Також він іще раз попросив родини військових не писати йому. Мовляв, запити він не оброблятиме, відповідей не буде. 

Шарій звинувачує Україну й Зеленського в бездіяльності щодо пошуку військових та каже, що держава називає «псевдопошуком» «пошук з використанням всіх джерел інформації».

 

Висновки

З огляду на дослідження, яке провели аналітикині й аналітики «Детектора медіа», доходимо висновку, що Анатолій Шарій намагається створити враження про нейтралітет: буцімто він не займає ні проукраїнську, ні проросійську позицію, а просто створює контент, бо вміє й хоче допомагати людям, адже він за них — за простих цивільних.

Шарій ніби намагається всидіти на двох стільцях, проте вони виявляються зламаними, адже автор каналу все ж явно прихильніший до Росії та російської влади. І не тому, що веде свій блог російською. А тому, що вважає українську культуру меншовартісною й нацистською; висміює Україну, українців та українських політиків. Натомість Росію Шарій не висміює, а росіян як народ не принижує, як робить з українцями. Лише інколи критикує російську владу й насміхається з деяких її рішень. 

Блогер намагається усталити думку, що у всьому, що відбувається в Україні (тобто у війні), винні українці й українська влада. Щоби переконати в цьому свою аудиторію, Шарій регулярно поширює дописи про «безжальних українців», які обстрілюють Донбас. Поширюючи такі тези, Шарій підживлює сталий наратив російської пропаганди про «8 лет». Уже, до речі, дев’ять. 

Дослідження показує, що риторика Шарія впродовж останнього року і справді стала більш «проукраїнською». Однак найімовірніше, що цьому слугувала не зміна ставлення блогера до України й українців, а новини про перемоги української армії на фронті  та поразки Росії. Анатолій Шарій висміював саме дії російської влади, які слугували поразкам. Чи насміхався з російської риторики, яка звучала на тлі звільнення Україною своїх територій. Однак таку позицію Шарія не можна трактувати як проукраїнську чи стверджувати, що Анатолій Шарій стає на бік України. Хоча постійно називає себе українцем.