В Україні неможливо легально послухати церемонію «Оскар». На каналі «Україна», де транслювали церемонію попередні дев’ять років, чи тепер на «Суспільному Культура» глядачі можуть подивитися, як рухаються картинки в театрі Dolby в Лос-Анджелесі. Але чутимуть вони не жарти ведучого, промови переможців чи, якщо їх таке цікавить, музичні номери. А українських коментаторів і спроби синхронного перекладу.
Читайте також:
Оскільки ми говоримо про кінонагороду, то уявіть, якби в українських кінотеатрах неможливо було почути жоден фільм. Лише живі коментарі перекладачів. Аналогія з кіно підкреслює інший важливий момент: ідеться не про професійний дубляж, коли перекладачі та актори мають тижні, аби якомога краще переозвучити дві години відео. Ідеться про синхронний «переклад» практично чотиригодинного шоу. Ні каналу «Україна», ні тепер «Суспільному Культура» реалізувати цього драматично не вдається. Ось кілька зрозумілих причин:
З іншого боку, у випадку цьогорічного «Оскару» на Суспільному набір «фраз» — це, взагалі-то, комплімент. Часто в синхронному «перекладі» все зводилося до набору слів. Незакінчені речення, уривки окремих думок, пропущені назви категорій, переплутані прізвища. На жаль, запис коментованої церемонії недоступний, тому не можу навести точну цитату. Але ось творча інтерпретація того, що слухали українці на Суспільному: «Я дякую… мріяла… цей фільм для мене… вірте в себе… моя мама завжди казала… бобри». Не всі випадки були такими трагічними, але загальне враження, яке лишив після себе синхронний переклад, — це дратівливий шум. Ти не чуєш оригіналу, нічого не розумієш із перекладу. І просто бісишся.
Але це якщо говорити саме про переклад оригіналу, який займав десь половину церемонії. Іншу половину звукового потоку генерували коментатори вечора акторка Ірма Вітовська та виконавчий продюсер Суспільного Лук’ян Галкін.
Домовмося на березі: я поважаю Ірму Вітовську за її громадянську позицію та фільм «Брама». Запросити Ірму Вітовську — це незрівнянно логічніше рішення, ніж раніше Альону Вінницьку. Але рішення помилкове та кринжове для всіх українських слухачів церемонії.
Усе одразу почалося погано. Пані Ірма під час першої ж номінації не вгадала ім’я режисера Гільєрмо дель Торо та висловила невпевнене сподівання, що його мультфільм «Піноккіо» має шанси на перемогу. Якщо ви хоча б щось читали перед «Оскаром», то залізно знали би дві речі: спецефекти отримає «Аватар», найкращу анімацію — «Піноккіо». Стало одразу зрозуміло, хто та як готувався до вечора.
І хотілося б сказати, що далі протягом церемонії ці очікування якось поступово спростовувалися. Але ні, вже на другій церемонії стало зрозуміло, що Суспільне можна вимикати й іти шукати піратську трансляцію в оригіналі. Ке Хуй Кван, ще один доволі очевидний фаворит, отримує статуетку як найкращий виконавець другорядної ролі. Його особиста історія — це історія андердога, що пробився від азійського стереотипа в «Індіані Джонсі» до сцени «Оскара». Стоячи аплодує вся зала (доволі рідкісне явище, здається, єдине цього вечора). Вітовська розказує, що розчарована цією перемогою. До оголошення номінації, поки ведучий Джиммі Кіммел читав якийсь, очевидно, нікому не цікавий монолог, українці слухали, які ж актори Вітовській подобаються.
На щастя, з часом Суспільному чи то постукали, чи то Ірма Вітовська та Лук’ян Галкін просто втомилися, але відверто шкідливих коментарів стало менше. Проте не раніше, ніж ведучі примудрилися поговорити під час пісні (дивно, що її не спробували синхронно перекласти).
Також до самого кінця церемонії під час оголошення номінацій Вітовська та Галкін намагалися вгадати, хто ж її виграє. Це погана ідея з кількох причин:
а) заважає глядачам вести аналогічне обговорення перед телевізором;
б) перебиває представлення номінантів;
в) дивно виглядає за 15 секунд до оголошення;
г) ілюструє критерії оцінювання ведучих, чим підриває повагу до їхньої компетентності.
Перед нагородженням найкращого актора першого плану Вітовська просто назвала два прізвища своїх фаворитів. Без жодних пояснень.
Лук’яна Галкіна заради справедливості варто похвалити. Він явно готувався, сипав цікавими фактами, додавав українським глядачам контексту й не забував вказувати, до яких фільмів причетна Росія. Якщо уявити, що виходу немає й українці приречені слухати «Оскар» лише з коментарями, то вони загалом можуть бути такими.
Але хочеться сподіватися, що вихід є.
Розумієте, «Оскар» — це не «Євробачення». Це не народне українське шоу, де ми вболіваємо за своїх, шлемо смски та дивимося всією родиною у зручний час. Це нудна церемонія нагородження фільмів, про які ваші рідні навіть не чули, яка закінчується о шостій ранку, у понеділок перед робочим тижнем. Якщо люди вирішили це дивитися, то є величезний шанс, що вони знають й англійську, і цікаві факти, і їм точно не потрібні фаворити Ірми Вітовської.
Це не футбольний матч, де потрібні коментатори. Це не художня галерея, де потрібен аудіогід. Це розмовна подія, яку просто не чути!
Пропоную кілька ідей.
Інакше в українців просто немає шансів почути церемонію. Жоден легальний канал, який транслює «Оскар» в оригіналі, у нас недоступний, навіть із VPN.
І наступного року я краще піду спати, ніж буду знову дивитися на рухомі картинки та слухати випадковий шум.
Фото: Andrew H. Walker / Getty Images
