Тарас точно наш батько-засновник. Він створив деякі речі, на яких наша країна і досі тримається.

• він зробив ідею України інклюзивною. «Козацький міф» він поширив на широкі маси людей, передусім на селян;
• він дав хліборобам відчуття належності до воїнства. Може, не дав, як нагадав. І цей ейдос хлібороба-воїна — людини, яка піклується про майбутнє, вирощуючи живе, але коли треба, то візьме шаблю, мушкет чи джавелін у руки і піде воювати — він і досі огого, як з нами живе;
• він створив огого який «вірусний контент». Причому вірусний на сотні років уперед. Особливість його поезії — в тому, що її повторюють, «мемизують» і співають. Це література, яка проникає в тіла (бо стає співом) і яка виходить далеко за межі автора (бо повторюється великою кількістю людей). Мабуть, Тарас - найбільш «мемизований» письменник у світовій літературі. Хіба що після Христа;
• він довів, що нація може творитися без суверена і до суверена. І тоді вона суверену може диктувати правила гри. І може вижити без держави якийсь час, якщо має сильні низові інстинкти і низову комунікацію. Наша нація не зовсім політична і не зовсім етнічна, вона ботанічна;
• він показав, що Україна справді здатна постати з попелу. Шевченко зʼявився тоді, коли в росімперії вже встигли оголосити епітафію по Україні - зробив це Пушкін у «Полтаві», зробив це, певною мірою, навтіь Гоголь, на жаль. Про це писав Маланюк, і правильно писав. І саме Шевченко і Кирило-Мефодіївці (Костомаров, зокрема) це заперечили. Тому, так, Україна в його особі — постала з мертвих;
• можливо, ця здатність до регенерації — одна з особливостей нашої історії. Мабуть, не лише нашої. Так буває — спільноти повстають з довгої сплячки і довгого забуття — якщо мають десь усередині, в глибині, ті сили, які ховаються під землею, а потім проростають.

Така от ботанічна антропологія.

Оригінал за посиланням.

Фото: Getty Images