Використання дезінформації під час військових конфліктів не є новим, але її вплив став значнішим за останні роки. Дезінформація відіграла вирішальну роль у нарощуванні військової сили Росії до вторгнення в Україну та мала різний ступінь проникнення в різні регіони світу. Про це, а також про секрети успіху окремих регіонів у боротьбі з дезінформацією ішлося під час конференції «Об’єднання медіаспільнот в епоху дезінформації», організованої Європейським Союзом у Сараєво до роковин від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Російська дезінформація проти України була не одноразовим чи випадковим явищем, а тривалим процесом — це розповіді, де окремі фрагменти фейкових новин переплітаються в наративи, що залишаються в пам’яті людей. На цьому наголосив Євген Федченко, головний редактор проєкту StopFake, Україна. Він зазначив, що розуміти цей процес важливо для усвідомлення величезної ролі дезінформації та відповідальності людей, які беруть у ній участь.
У випадку з Україною російська дезінформація відіграла величезну роль у нарощуванні російської військової сили перед вторгненням. Зібрані та проаналізовані дані дозволили спрогнозувати вторгнення на основі обсягу та щільності дезінформаційних повідомлень. Федченко підкреслив, що притягнути до відповідальності тих, хто створив систему дезінформації, необхідно для відновлення справедливості щодо України.
«Дезінформація, або те, що Росія називає журналістикою, не тільки допомагає вбивати, але й безпосередньо вбиває людей. Кожен наратив, який проштовхує Росія, веде до дегуманізації та делегітимізації України, роблячи агресію прийнятною з російської точки зору», — сказав він.
Але є деякі відмінності в тому, як Росія використовує дезінформацію щодо Європи та решти світу. Іяд Ель-Багдаді, директор Jamal Khashoggi Disinformation Monitor, зазначив, що регіон Близького Сходу та Північної Африки (MENA) є основною мішенню для дезінформації з боку різних сторін, включаючи Росію, Іран, Туреччину та Ізраїль.
Іяд Ель-Багдаді, директор Jamal Khashoggi Disinformation Monitor
Ель-Багдаді зазначив, що Росія не мала особливого психологічного проникнення в регіон MENA, коли почалася війна в Україні. Однак це змінилося за кілька тижнів війни, у проміжку між березнем і травнем. Зокрема, порівняння українських та близькосхідних біженців у західних ЗМІ (наприклад, «цивілізовані» та «нецивілізовані») стало натхненням для російської дезінформації, яка значно вплинула на війну в Україні.
Підтримка сербською громадськістю Росії у війні в Україні підживлюється упередженим наративом медіа, який зображує російську агресію як відповідь на провокацію НАТО, подібно до наративу, використаного під час бомбардування Сербії НАТО у 1999 році, вважає Марія Вучич, журналістка видання «KRIK» у Сербії. Вона каже, що попри «схожу травму» від бомбардувань НАТО та проголошення незалежності частини території, сербська громадськість розривається між співчуттям до України та збереженням сильних проросійських настроїв, пов’язаних із підтримкою Сербії Росією в ООН у питанні Косова.
Марія Вучич, журналістка видання «KRIK» у Сербії
Вучич зазначила, що сербські ЗМІ сильно упереджені щодо побудови наративу, який демонізує Захід і зображує Росію як жертву, яка захищається від агресії НАТО, зі статтями в головних газетах, які просувають цей наратив. Упередженість у сербських ЗМІ є не лише проросійською, а й антизахідною, що відображає більшу історичну неприязнь до Заходу в Сербії.
Для деяких країн Західних Балкан провал російського вторгнення в Україні мав позитивні наслідки, особливо для Боснії. Сеад Турчало, декан факультету політичних наук Університету Сараєво, сказав, що війна запобігла потенційній загрозі з боку Республіки Сербської, утворення в Боснії та Герцеговині, яке намагалося перебрати в держави повноваження у сфері безпеки та відновлення армійських сил.
Сеад Турчало, декан факультету політичних наук Університету Сараєво
Використання дезінформації як інструменту дестабілізації та конфлікту стає дедалі поширенішим в останні роки. Ця тактика особливо ефективна в гібридній війні, де її використовують для створення плутанини, сіяння розбрату та маніпулювання громадською думкою. Україна — яскравий приклад того, як дезінформація може загострювати і продовжувати конфлікт.
Вивчаючи методи дезінформації, які використовуються в Україні, інші країни можуть навчитися пом’якшувати вплив кампаній із дезінформації у своїх регіонах. Украй важливо обмінюватися досвідом і стратегіями протидії дезінформації, особливо в регіонах, де є ризик конфліктів.
Однак не менш важливо притягнути пропагандистів до відповідальності за свої дії. Інформаційних злочинців, які організовують дезінформаційні кампанії, має бути засуджено та притягнуто до відповідальності, щоб запобігти повторенню цих злочинів у майбутньому.
Усі фото: European External Action Service
