detector.media
Юрій Макаров
для «Детектора медіа»
02.03.2023 09:00
«Рік» Дмитра Комарова: глянець воєнного часу
«Рік» Дмитра Комарова: глянець воєнного часу
Щодо фільму Дмитра Комарова реакція публіки різноманітна. Основна претензія: чому в кадрі так багато президента? Й чому так мало гострих запитань?

Відгук на фільм Комарова від Ірини Семенюти читайте тут.

Це той випадок, коли вимикається редактор і вмикається завида. Дмитро Комаров презентував документальний фільм «Рік», який уже набрав чотири мільйони переглядів у мережі, не рахуючи показу в праймі «Єдиного марафону». Заздрю я, звісно, не цьому, а тому, що успішний журналіст (заслужений!), мандрівник, на обличчі якого ніби назавжди застигла приязна усмішка, у перші дні великої війни зібрав команду й на свої гроші, на свій страх, точніше, без страху почав знімати поточні події. Ось назнімав на дві з половиною години й, підозрюю, матеріалу лишилося ще на двадцять або двісті. Рік роботи, рік війни.

У країні чимало репортерів спеціалізуються на бойових діях, це окрема кваліфікація й окреме ноу-хау, а проте умовний «новачок» спромігся зафільмувати кадри, які багато хто вважав би рідкісним успіхом. Річ, звісно, не в доступі до тіла — серед ключових спікерів, схоже, нема тільки Байдена, а так усі, про кого можна було тільки мріяти, — а в повноті картини. Ну й, звісно, сам Верховний. Але, заради справедливості, не бракує командирів і простих вояків, вони запам’ятовуються міцно, навіть попри подеколи заблюрені зі зрозумілих причин обличчя. Буча й окопи, полювання з дрона й розгортання щойно отриманого надтаємного зенітного комплексу, робота мінометного розрахунку й обмін полоненими, зачистка звільненого міста й запізніла евакуація з іншого, підземний Центр прийняття рішень і віртуози-танкісти. І прильоти прямо в кадрі, як же без цього.

Реакція публіки різноманітна. З одного боку цифри переглядів захмарні, що вже там, з другого — наші соцмережі й без того не звикли панькатися з подразниками суспільного смаку, а тут просто показилися. Комарову пригадали, звісно, й епізодичну російську в кадрі, й попередній «легковажний» образ, і — звісно, аякже! — розлогі бесіди з президентом у кабінеті, в кімнаті відпочинку, в купе спецпотяга. Подекуди зауваження слушні, подекуди звичне зрадофільство, подекуди, повторюю, професійна заздрість. Якщо ви не пробилися до тієї чи іншої ключової особи, можу порадити одне: просіть — і дасться вам; стукайте — і відчинять вам. Зрештою, здатність домовитися про інтерв’ю з недосяжним decision maker’ом — теж частина фаху, перепрошую.

Надзвичайно важливо те, що в кадрі війна як така. Зрештою, з Ірпеня та Херсона було чимало репортажів, і репортажів перфектних, але!.. З окопу або хоча би другої лінії — обмаль, а так здебільшого аматорське відео самих бійців. Нічого не поробиш, така в ЗСУ політика, й пресофіцер тієї чи іншої військової частини нині є головною дійовою особою в інформаційній складовій цієї війни. Я не іронізую, спостерігав свого часу зблизька: коли ми з Євгеном Степаненком і Євгенією Подобною в Широкиному ще три роки тому випадково, буквально на секунду потрапили під «дружній» вогонь, треба було бачити лейтенанта, що нас супроводжував... На цих людях відповідальність, яку важко уявити: не за своїх побратимів, не за тих, хто в тилу, а за непередбачуваних творчих людей із камерами, які заради ефектного кадру полізуть хоч під кулю, хоч під «Град». Саме тому, зокрема, на телевізійному екрані мало, критично мало картинки з нуля — тієї візуальної фактури, яка мала би щоденно бути присутньою в суспільній уяві, формуючи розуміння контрасту між хоч скільки-небудь дискомфортним перебуванням у тилу та відносно тихими буднями «на нулі». У новинах мені бракує облич солдатів та офіцерів звідти, відчуття вітру, дощу, багнюки, яка робить кожен черевик гирею на два кіло, постійного звукового супроводу… Кажу ж, це є в саморобних роликах із телефону або гоу-про, але то все не те. У Комарова війни вдосталь, тому його фільм так заходить і запам’ятовується. Дозволю собі пророкувати, що згодом цю стрічку розхапають на цитати наступні покоління телевізійників, коли матимуть потребу проілюструвати нашу нинішню війну.

Ну а тепер щодо найсерйознішої претензії публіки. Ви вже здогадалися? Чому в кадрі так багато президента? Й чому так мало гострих запитань? Авжеж, це «паркет» (якщо сюди раптом зазирнув хтось не втаємничений у наші справи, про всяк випадок поясню, що на телевізійному жаргоні «паркет» — це зйомки різного рівня начальства, часто-густо на замовлення самого начальства)! Але ж ні! Це, панове, глянець. Глянець — не низький жанр, просто жанр. Є таблоїд, є новини, є ділові видання й канали, є «умняк» — так звана якісна преса, а є глянець. Не гірше й не краще за інші, й війна має бути присутньою в усіх, якщо вони якимось дивом збереглися. Із глянцем співпрацюють найкращі письменники й фотографи, в нього своя авдиторія та свої вимоги. Те, чим до війни займався Дмитро Комаров, — чистісінький глянець, більше розважальний, ніж пізнавальний, у цій ніші він був неперевершений. Тепер завдання геть інше, але м’язи не проп’єш. І коли ведучий у кадрі, не затинаючись, каже Володимирові Зеленському: «Ви не змінилися всередині, але змінилися ззовні: очі кажуть про біль, який ви відчуваєте», — це не несмак, це ось така органіка, як особиста, так і органіка жанру. З тією самою органікою автор ділиться харчами зі змученим зустрічним на щойно звільненій території, з тією самою органікою стежить зблизька за тим, як сапери знешкоджують «розтяжку», з тією самою органікою пропонує телефон щойно звільненому полоненому, щоби той зв’язався з дружиною. Він просто хороший хлопець зі здоровими реакціями, так би сказати, класичний good guy. І коли він розмовляє з іншим класичним good guy (маю на увазі нашого президента), обидва поводяться адекватно.

До слова, якість картинки взірцева, «глянцева» (хоча оператори на проєкті, вочевидь, частково змінювалися — в титрах аж 8 прізвищ), це теж м’язи й теж когось може підсвідомо дратувати. Ні, це не «постановка». Просто хороша робота.

А Міністерству оборони й Генштабу, напевно, варто було б активізувати роботу з пресою, наскільки це в принципі можливо. Ефект, як бачимо, виправдовує всі зусилля. А після добрячого тренінгу навіть безбаштові телевізійники можуть зрештою поводитися як притомні люди, слово честі!

«Рік»

Автор Дмитро Комаров

Режисер Олександр Мудрик

Продакшн «Світ навиворіт», 2022-2023

Фото: «1+1 медіа»

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY