«Детектор медіа» публікував уже чимало думок про ухвалений у грудні 2022 року закон «Про медіа»: медіаюристів Соломії Гулаткан, Романа Головенка й Ігоря Розкладая, нардепа Микити Потураєва та низки інших народних депутатів, голови Української асоціації медіабізнесу Олексія Погорелова, критиків і захисників закону з медійних організацій. Комісія з журналістської етики в січні організувала лекцію-дискусію за участі медіаюриста, керівника напрямку «Цифрові правила» Лабораторії цифрової безпеки Максима Дворового, присвячену новому закону. Максим Дворовий був членом робочої групи, яка працювала над законопроєктом «Про медіа». «Детектор медіа» занотував найважливіше. Повну версію дивіться на відео (півтори години):
Закон «Про медіа» був потрібен, аби українське законодавство відповідало сучасним реаліям. Бо законодавство, яке є чинним зараз і буде до 31 березня 2023 року, застаріле: закон «Про телебачення і радіомовлення» ухвалений ще 1993 року (оновлювався 2006-го), закон «Про пресу» — 1992 року (майже не змінювався). Тож і регулювання галузі не відповідало вимогам часу. Робота над першими версіями закону почалася ще 2012 року, тривала у 2014–2019 роках, але зазвичай усе обмежувалося внесенням поправок до аудіовізуального законодавства, які стосувалися мовних квот, національної безпеки чи розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Восени 2019 року в межах виконання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом робота відновилась, але ідея простого оновлення законів переросла в ідею створення медійного кодексу, який регулював би всі типи медіа, посилив регулятора й належно захищав інформаційну безпеку під час російської агресії. Робота над першою версією цього проєкту завершилась у кінці 2019 року; тоді його вперше зареєстрували у Верховній Раді, за пів року його доробили, але 2021 року медіагрупи вийшли з процесу, а їхні власники публічно заявили, що не готові підтримувати законопроєкт. Усе застопорилося.
До ухвалення закону «Про медіа» Україну врешті підштовхнули вимоги до кандидатства в Євросоюзі. Серед них було подолання впливу корисливих інтересів у сфері медіа через ухвалення закону, який унормовує цю сферу й узгоджує національне законодавство з Директивою Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги. Якби не ця фраза в рішенні Європейського Союзу, думаю, ми б досі цей закон не ухвалили.
Що регулюватиметься? Насамперед ті самі медіа, які Нацрада регулювала й раніше, — телеканали, радіостанції, провайдери платного телебачення й радіо. До цього переліку додали сервіси платного потокового відео (ОТТ), які перебувають під українською юрисдикцією.
Також регулюватиметься преса, для якої раніше діяв спеціальний закон, але керівники видань усе одно фактично не несли жодної відповідальності за порушення законодавства, окрім хіба що кримінальних злочинів. Регулюватимуться онлайн-медіа, які не регулювалися взагалі, окрім тих, які працювали у статусі інформаційних агентств. Так само під регулювання підпадають платформи вільного доступу до відео, яких під українською юрисдикцією поки що немає. Але якщо хтось вирішить створити український аналог ютуба, то цю платформу регулюватиме Нацрада.
Що не регулюватиметься? Соціальні мережі й месенджери. Щодо подкастів немає чіткої відповіді, бо серед медіа, які підпадають під регулювання, є категорія «лінійні аудіальні медіа» — до них можна зарахувати подкасти, але невідомо, чи це працюватиме на практиці.
Нацрада матиме право укладати меморандуми з представниками компаній, які володіють соціальними мережами, із проблемних питань — наприклад, боротьби з поширенням дезінформації чи інших типів забороненого контенту. Також Нацрада матиме право звертатися до адміністрації соцмереж із проханням видалити контент, який вона визнала протиправним. Якщо, грубо кажучи, на ютуб викладуть запис програми, яку Нацрада визнає пропагандою російської агресії, український регулятор зможе звернутися до Google із проханням обмежити доступ до цього відео на території України. Але компанії не зобов’язані виконувати ці прохання, бо вони не під українською юрисдикцією.
Окреме питання — сторінки медіа в соціальних мережах. Закон трактує «онлайн-медіа» як медіа, які поширюють інформацію на своєму сайті, а те, що вони поширюють у соціальних мережах — на сторінках видання чи особистих сторінках журналістів, — не регулюватиметься.
Зміни до рекламного законодавства ще готуються й мають бути ухваленими, але Нацрада не відстежуватиме порушення законів про рекламу й не каратиме за них медіа. Єдине, за чим Нацрада має стежити, — дотримання квоти часу розміщення реклами та інші технічні моменти.
Що буде з інформаційними агентствами? Закон «Про інформаційні агентства» скасовується, як і сам цей різновид медіа. Перехідні положення закону зобов’язують компанії, які зараз мають статус інформаційних агентств, якщо вони хочуть працювати далі, перереєструватись на якийсь тип медіа. Вони не мають змінювати юридичну форму чи юридичну особу, але протягом 12 місяців після набуття законом чинності, тобто до 1 квітня 2024 року, мають прийти до Нацради й перереєструватися; це безкоштовно. Зрештою, більшість інформагенцій зараз фактично є онлайн-виданнями.
Максим Дворовий (фото: Maksym Dvorovyi/Громадянська мережа ОПОРА/Facebook)
Що нового запроваджує закон? Головне — це співрегулювання і простір для саморегулювання медіа. Це може запобігти загрозі свободи слова через поширення регуляторних повноважень Нацради на онлайн-медіа й паперову пресу. У саморегулювання держава не може втручатися жодним чином.
Орган співрегулювання — колегія — це проміжна ланка між медіа, яке вчиняє порушення, й Нацрадою, яка на ці порушення реагує. Зареєстровані медіа матимуть змогу звертатися до колегій із проханням визначити, чи певний контент суперечить правилам кодексу мовлення; після цього справа передаватиметься до Нацради, аби вона приймала рішення щодо санкції. Рішення колегії — рекомендаційне, але Нацрада має переконливо обґрунтувати, чому вирішила з ним не погодитись. І якщо рішення колегії й Нацради будуть різними, медіа може оскаржити санкції в суді, й рішення органу співрегулювання буде вагомим доказом на користь медіа.
Які будуть колегії? Органи співрегулювання мають бути створені за категоріями медіа: окрема колегія для друкованих видань, окрема для онлайн-медіа, окрема для аудіовізуальних. Це пов’язано з особливостями поширення інформації в цих медіа та, відповідно, різним тлумаченням вимог до контенту, яких стосуватимуться кодекси мовлення. Наприклад, вимоги до маркування реклами для телебачення, преси й онлайн-медіа різні.
Як медіа відповідатимуть за порушення? Закон ділить порушення на незначні, значні та грубі. Незначні — це порушення, пов’язані з документами, невчасним поданням звітності або інформації про структуру власності медіа; в контенті — з рекламою або порядком агітації під час виборів і референдумів. За незначні порушення медіа отримуватимуть приписи. Якщо онлайн-медіа отримає п’ять приписів протягом місяця, а телерадіокомпанія чи друковане видання — п’ять протягом року, за кожне подальше порушення, навіть незначне, ця компанія платитиме штраф.
Значні — порушення, які стосуються контенту. Це, наприклад, надмірне зображення насильства; контент, який може зашкодити моральному, фізичному чи психологічному розвитку дітей; жорстокість щодо тварин тощо. За них попереджень і приписів не буде, натомість одразу штрафуватимуть. За кожне наступне порушення протягом року для телекомпанії, радіостанції чи друкованого видання і протягом місяця для онлайн-медіа — подвійний штраф.
Грубі порушення стосуються національної безпеки (наприклад, мови ворожнечі, поширення російської пропаганди тощо). За них також штрафуватимуть, а після повторного грубого порушення скасовуватимуть реєстрацію чи забиратимуть ліцензію. Але закриття медіа за грубі порушення можливе лише за рішенням суду, до якого звертатиметься Нацрада. 116-ту статтю закону «Про медіа» має знати кожен керівник медіа, щоб розуміти, що чекає його компанію в разі грубих порушень.
Як каратимуть незареєстровані медіа? Реєстрація для друкованих видань і онлайн-видань буде добровільною, тому для частини видань скасування реєстрації не буде покаранням. Друковані видання, які припустилися повторного грубого порушення, за рішенням суду заборонятимуть видавати і розповсюджувати. Незареєстроване онлайн-медіа після того, як воно отримало 5-6 штрафів за місяць, через суд заборонятиметься тимчасово — на 14 днів. Якщо й це не допоможе, тоді може йтися про постійну заборону.
Штрафи будуть великі? Розмір штрафів за незначні та значні порушення прив’язаний до мінімальної зарплатні (зараз це 6700 гривень). Для друкованих і онлайн-видань це 5–10 мінімальних зарплат (33500–67000 гривень), для теле- і радіокомпаній — 5–40 (33500–268000), для тих, хто користується частотним ресурсом — 10% ліцензійного збору, для ОТТ-сервісів — 30–40 мінімальних зарплат (201000–268000 гривень). За грубі порушення штрафи більші. Нацрада повинна обґрунтувати, чому штрафує медіа саме на таку суму, а не на іншу.
До речі, на розмір штрафу впливатиме й розмір аудиторії — наклад друкованого видання, трафік онлайн-видання, рейтинг теле- чи радіокомпанії. Бо якщо медіа охоплює більшу аудиторію, то порушення може завдати шкоди більшій кількості людей, тож воно заслуговує на суворіші санкції.
Ілюстративне фото: Esther Vargas/Flickr
