Людина, яка була барометром української Культури, яка зв'язувала своїм словом творчі сенси та людські почуття. Пішов з життя Олег Вергеліс, журналіст, який блискуче писав про театр, а по суті був обличчям культурного часу. Тисячі людей творили своє життя на підмостках театрів, а Олег був тим, хто усі ці різні фрагменти та мозаїку збирав своїми текстами у едине полотно.

Ми познайомились у 2000-му у «Київських відомостях», і після півгодини спілкування я подумав, що це сучасне уособлення Оскара Уйальда. Костюм, елегантна зачіска, кожне речення, неймовірна манера говорити, яка несе за собою зв'язку думок, погляд та тонка посмішка, якими він сканує співбесідника та обстрілює питаннями та висновками, як ніби-то ти сам одразу переміщуєшся разом з ним на сцену, і тобі треба дисципліновано шукати відповідь на репліку. Висока інтетелектуальна напруга завжди створювала навколо Олега енергію спілкування, навколо нього не можна було знаходитись та сприймати байдуже чи розслаблено. Такими були і його тексти з високою щильністю сенсів та почуттів. Я не театрал, але було завжди великою насолодою та розкішшю чути від Олега його думку про творчість та театр. Олег не жив в образі, він не грав, він був людиною театру.

Більшу частину своєї творчості Олег віддав «інтелектуальному ковчегу» у «Дзеркалі тижня».

Його буде не вистачати на кожній сцені, його буде не вистачати кожному, хто мав щастя бути поруч та притнутись до його душі. Світла пам'ять.