Якщо харківські медіа після повномасштабного вторгнення Росії почуваються дуже погано, а закарпатські ЗМІ — навпаки — мінімально постраждали, то у волинських медіа ситуація десь посередині. Війна посилила фінансові проблеми в редакціях, які почалися під час епідемії коронавірусної хвороби. Їм бракує рекламодавців та грошей для виплати зарплат. «Детектор медіа» розпитав координаторку Волинського пресклубу Богдану Стельмах про те, як під час повномасштабної війни виживають волинські газети, онлайн-видання й телебачення і що в них змінилося після 24 лютого.
— Богдано, розкажіть, будь ласка, чи змінила війна ситуацію у волинських медіа. Наскільки їх «зачепило» з огляду на те, що Волинь — це все-таки тил?
— Ситуація з волинськими медіа дуже непроста. Звичайно, її не можна порівняти із ситуацією на окупованих територіях чи тих, які перебувають під інтенсивним обстрілом, де робота друкованих ЗМІ загалом неможлива. Однак це не означає, що проблеми не існує.
Це стосується насамперед друкованих видань, які працюють на гіперлокальному рівні — в малих містах і селищах. Пройшовши процес реформування, редакції вже почали заробляти якісь гроші, нарощувати наклади, оновлювати матеріально-технічну базу, аж тут почалася епідемія коронавірусної хвороби. Два роки карантину спричинили втрату доходів від реклами від 30% до 60%. Тож очевидно, що повномасштабна війна застала редакції без достатньої «фінансової подушки». Рекламу тепер практично ніхто не замовляє. Громади всі можливі ресурси спрямовують на підтримку війська. Деякі з працівниць редакцій виїхали за кордон.
— Але газети все-таки виходять?
— Так. У нових умовах довелося скоротити кількість сторінок, зменшити наклади, підлаштовуватися під графік «Укрпошти» (тут іще особлива «подяка» цій структурі — гроші за послуги взяла, а зобов’язання свої не виконує). Окремі газети перевели колектив на пів окладу, а в когось люди вже кілька місяців працюють без заробітної плати. Але вони розуміють свою відповідальність перед читачами й читачками. Розуміють, що якщо не протриматися, відновити медіа буде дуже важко або й неможливо. Але скільки триматися — невідомо.
— Чи можуть ці редакції залучати грантові гроші, щоб якось прожити?
— Теоретично — так, але ми чудово розуміємо, що є а) брак досвіду, б) досвід не гарантує отримання гранту, в) це тимчасове розв’язання проблеми.
Більше того, з малими медіями майже ніхто не працює — всього кілька медійних організацій, серед яких пресклуби. Наприклад, Тернопільський пресклуб уже кілька років навчає редакції менеджменту, конвергентності, допомагає створювати й розвивати сайти, надає юридичні консультації. Ми системно співпрацюємо з друкованими та інтернет-виданнями всіх регіонів України, не лише волинськими, у процесі створення якісного контенту про роль жінок і чоловіків у суспільстві, виклики й досягнення попри стереотипи. Ми навчаємо журналісток і журналістів, надаємо експертну, менторську і фінансову підтримку тим медіа, які зацікавлені в такому контенті, у власному професійному розвитку й розвитку своїх видань.
— Але, на вашу думку, такі газети мають далі існувати, чи вони вже віджили своє? Яка в них місія?
— В цьому плані я би хотіла звернути увагу на дуже важливий аспект проблеми — доступ громадян до інформації. Національні телемарафони — це добре, але погано, коли вони стають єдиним джерелом інформації. Крім того, мешканці малих населених пунктів хочуть читати про те, що відбувається в їхніх громадах, і про людей із їхніх громад. Вони мають отримувати інформацію з доступних для них джерел, аби ми не програли інформаційну війну остаточно.
А отже, має бути державна програма підтримки гіперлокальних медіа. Тих, які хочуть і можуть працювати. А такі є, з кількома із них ми співпрацюємо.
— Яка ситуація у волинських онлайн-виданнях?
— Їм також непросто виживати, хоч і їхніми засновниками здебільшого є політики або бізнесмени. Однак окремі з них мають успішний досвід залучення ґрантів і участі у краудфандингових кампаніях. Вони досить потужні, аби конкурувати з іншими за ресурси. Це медіа, які дбають про свій професійний рівень, свою репутацію, поважають свою аудиторію і продукують оригінальний контент. Відповідно, й аудиторія їх цінує.
За словами головних редакторок, у перші місяці повномасштабної війни вони не лише не втратили аудиторію, а й відчули приплив читачів. Станом на сьогодні ситуація в усіх різна. Мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» загалом отримала суттєвий приріст аудиторії.
— А як змінився контент у зв’язку з війною? Якої інформації вимагає волинська аудиторія? Чи продовжують так само активно читати про війну, як у лютому-березні?
— Моніторинг гіперлокальних друкованих і онлайн-видань, який ми проводили в лютому, квітні й червні, показав, що в перші місяці повномасштабного вторгнення теми війни стосувалося 62% контенту. Це були хроніки війни, інформація про роботу волонтерських груп, потреби армії, втрати. У червні відсоток таких публікацій знизився, але це не означає, що впав інтерес до теми чи люди стомилися від війни. Люди навчаються жити в ситуації війни. Тож поряд з інформацією про події на фронті, ракетні удари по відносно безпечних територіях з’явилося більше повідомлень про загиблих бійців і прощання з ними. Водночас видання почали інформувати про, так би мовити, буденні справи — соціальні виплати, освітні питання (іспити, вступ до вишів), перехід храмів Московського патріархату до Православної церкви України тощо.
— А яка ситуація з телебаченням?
— Тут говорити про загальні тенденції важко, адже тут є «Суспільне. Волинь», а також кілька каналів, які належать політикам і бізнесменам. Тож очевидно, що ситуація з фінансуванням неоднорідна, хоча інформують вони аудиторію оперативно й використовують різні канали донесення інформації.
— Які у вас спостереження щодо якості роботи волинських медіа? Чи доходять до них у якійсь формі російські фейки й дезінформація?
— На превеликий жаль, серед волинських медіа є ті, які не дотримувалися професійних стандартів і не дотримуються їх зараз. Вони ж пишуть маніпулятивні заголовки й поширюють фейки. Наприклад, як польська армія планує вторгнення на захід України або як українські біженці займуть усі робочі місця в європейських країнах. Це відверто проросійські наративи.
Систематичний аналіз такої брехні в медіа проводить Центр журналістських розслідувань «Сила правди». Виловлює фейки із волинського інформаційного поля також уже згадувана мережа «Район.in.ua», яка реалізовує проєкт «Брехунець». В ситуації інформаційної війни, яка триває роками, ця робота колег дуже важлива і їхні матеріали читають.
— Що, на ваш погляд, буде далі з волинськими медіа, особливо якщо повномасштабна війна затягнеться в тому вигляді, в якому вона зараз триває?
— Прогнозувати, як зміниться медійний простір Волині, важко, як і те, скільки триватиме ця війна. Для цього потрібно відштовхуватися від «нульової точки», а в нас її ще немає. Брак, а то й повна відсутність реклами в локальних українських медіа суттєво впливає на бюджет і можливості розвитку. Я свідома, що зміниться все медійне поле України, що частина видань — особливо гіперлокальних — не виживе, а частина змінить формат і канали комунікації. Вже змінює. Однак нам усім — і редакціям, і медійним організаціям, — потрібно тримати руку на пульсі, адже небезпека монополізації і політизації може стати реальною.
