Донецьку та Луганську народні республіки офіційно визнали Росія, Сирія та Північна Корея, а також маріонеткові Абхазія й Північна Осетія, проголошені під російською егідою у загарбаних частинах Грузії. А, і ще Донецьку та Луганську народні республіки визнала Україна. Принаймні, це випливає зі слів заступниці міністра юстиції, яка говорить про «ДНР» і «ЛНР» як про держави з населенням і територіями. Саме такий висновок можна зробити з матеріалу «Радіо Свобода» «Як утримують військовополонених армії РФ у таборі в Україні?» (Після цієї публікації у матеріалі «Радіо Свобода» змінили формулювання на коректні, однак цитати нижче подані з оригіналу, — ДМ)
У матеріалі йдеться про табір десь на заході України, де живуть полонені російські військові. Відразу ремарка: «Переважна більшість військовополонених із ОРДЛО – контрольованої угрупованнями “ЛНР” та “ДНР”, яких підтримує Росія, території». Питання, чи справді ці території контролюють саме ці угруповання, а не власне російська армія, яку туди відкрито ввели напередодні 24 лютого 2022 року, винесемо за дужки — зараз не про це.
Абревіатура ОРДЛО, яку «Радіо Свобода» не розшифровує (ну, всі ж знають значення всіх абревіатур), означає «окремі райони Донецької і Луганської областей з особливим статусом». Це термін із закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», який Верховна Рада ухвалила у жовтні 2014 року й відтоді щоосені продовжувала на рік. Цей закон передбачав, що на територіях «окремих районів» (насправді ніяких не районів, а районів і відчикрижених лінією фронту частин районів) може бути тимчасово запроваджений особливий порядок місцевого самоврядування. Це було потрібно, щоб домовлятися на мінському майданчику. Формально закон діє до кінця 2022 року, хоча навіть не знаю, що зараз можна сказати про актуальність Мінських угод і Тристоронньої контактної групи. Що ще не так із цією абревіатурою, я пояснював тут (пардон за мову).
Отже, спершу «Радіо Свобода» називає «ДНР» і «ЛНР» (у лапках без розшифрування, знову ж таки) «угрупованнями, які підтримує Росія», а території — «ОРДЛО» (без лапок). Та читаймо далі:
Так непомітно окупована частина Луганської області стала так званою Луганською народною республікою, а потім — просто Луганською народною республікою. В лапках.
Чи можна так писати? Все просто: перевірочне слово — ІДІЛ, «Ісламська держава Іраку і Леванту». Попри ключове слово «держава», ІДІЛ — не держава, а терористична організація, яка в різні часи контролювала різні території. Був час, що під контролем ІДІЛ була значна частина Сирії та Іраку. Уявімо, що Radio Free Europe/Radio Liberty пише: «Абдула живе в “Ісламській державі Іраку і Леванту”». Нє? А «Вася живе в “Донецькій народній республіці”» — льохко.
Але що там «Радіо Свобода», якщо далі читаємо коментарі заступниці міністра юстиції Олени Висоцької, яка прямим текстом говорить про «ЛНР» і «ДНР» як про території.
Ще раз: заступниця міністра ЮСТИЦІЇ говорить, що у ДНР і ЛНР є ТЕРИТОРІЇ. Що ж тоді візьмеш із журналістів? Вони просто повторюють слова чиновників і політиків, для яких загарбані Росією частини Донеччини й Луганщини — вже не Україна, а якісь «республіки».
«Радіо Свобода» в цій історії просто втрапило під гарячу руку (пані Галино, вибачте, нічого особистого). Якщо ви заґуґлите «територія ДНР» або «мешканці ДНР» (чи «ЛНР», якщо вам більше подобається), побачите сотні, тисячі публікацій українських медіа. Десь там будуть лапки, десь там буде формулювання «так звані» чи «самопроголошені», але в будь-якому разі це ототожнення загарбаних шматків України і «народних республік».
Нормалізація вживання назв «народних республік», які існують лише в уяві росіян та їхніх поплічників, як синонімів окупованих Росією територій відбувається вже не перший рік. Як на мене, цей процес вкрай небезпечний. Спершу ми говоримо про «територію ДНР» (ну, бо «так коротше» — в нас медійники дуже люблять абревіатури: АТО, ЗСУ, ТрО, РФ). Потім у наші тексти пролізають формулювання на зразок «виїхав із території так званої ДНР на територію України». І ось уже територія України, загарбана росіянами, в нашій свідомості і в свідомості наших читачів не є Україною.
І нема нічого дивного, що в матеріалах про військовополонених узагалі не згадується така загалом важлива штука, як громадянство. Ці люди, яких називають «мешканцями ДНР і ЛНР», насправді громадяни України або Росії (або мають паспорти обох держав, але для України в цьому випадку вони саме українські громадяни, бо з її громадянства не виходили). Люди, які зголосились до збройних формувань на окупованій частині Луганщини чи Донеччини, — українські громадяни, які вчинили злочин проти своєї держави і мають постати перед судом та бути покарані. Люди, примусово мобілізовані на цих територіях — жертви російської агресії, їх треба захищати і рятувати.
22 березня, звертаючись до них (і називаючи їх то мешканцями ОРДЛО, то мешканцями ДНР і ЛНР — ну, ми вже зрозуміли, для держави це занадто марудні нюанси), міністр оборони Олексій Резников сказав: «Ми, як і раніше, вважаємо вас громадянами України. Ми вважаємо вас за своїх.
Якщо ви не вчиняли злочини — вам нічого не загрожує. З якимсь розбіжностями розберемося згодом. Вся наша країна — це різні українці, ми можемо собі дозволити бути різними, бо ми вільний народ. Але ми єдині. Намагайтеся у будь-який спосіб ухилитися від насильницької мобілізації. Це збереже вам життя.
Якщо ж вас усе-таки забрали до російських військ, намагайтеся якнайшвидше перейти на бік української армії. Усі, хто вже склав зброю — у безпеці. Ми розберемося з усіма формальностями. Головне — уникнути непоправного і зберегти життя. Якщо ви вчинили злодіяння, але хочете врятуватися — тікайте. Або здайтеся. Тільки дуже швидко».
Проте риторика про мешканців окупованих територій як «своїх» кудись розвіялась. І тепер ми бачимо іншу риторику — про «мешканців ДНР і ЛНР» або «російських військових з ОРДЛО», яких росіяни чомусь не хочуть міняти на наших полонених. І про «мобілізоване гарматне м’ясо, яке гине тисячами» під пострілами української армії.
То… кхм… Донецьк і Луганськ — це Україна?
