«Детектор медіа» вже писав про реальні шляхи притягнення російських пропагандистів до відповідальності за співучасть в агресії проти України. Експерти, які мають власне бачення можливості проведення суду над пропагандистами, зібрались у медіацентрі «Україна» на дискусію «Російська пропаганда як інструмент геноциду українського народу». Вони оприлюднили звернення, у якому закликали не лише протидіяти російській пропаганді, але й влаштувати трибунал над учасниками інформаційної агресії проти України та запровадити проти них санкції.
Головний редактор суспільного телебачення Юрій Макаров каже, що російські пропагандисти перебувають у штаті російських спецслужб або активно з ними співпрацюють. Він вважає їх окремим видом військ: «Це інформаційні диверсанти. Скрізь, де з’являється російська зброя, з’являються, відповідно, бійці цього дуже видимого фронту. Вони співпрацюють з російськими спецслужбами, вони напряму виконують їхні вказівки, часто перебувають просто в штаті російських спецслужб або на активних хлібах і під безпосереднім контролем».
Російські медійники часто безпосередньо закликають до вбивства мирних людей. «Ми бачимо різні приклади, російський військовий кореспондент, який працює в Маріуполі, Олександр Сладков писав: подивіться на Маріуполь, якщо місто не здається, воно буде так само знищене, така сама доля чекає Харків та інші українські міста», — каже український журналіст Денис Казанський.
Воєнних журналістів Росія сприймає як частину армії, тому й до іноземних та українських воєнкорів ставляться як до комбатантів. За словами Казанського, саме тому російські військові можуть цілеспрямовано вбивати журналістів. Зокрема, про це свідчить вбивство фотожурналіста Макса Левіна, якого, за однією з версій, закатували російські військові. Загалом з 24 лютого в Україні загинули 32 працівники українських та іноземних медіа. За даними Інституту масової інформації, за чотири місяці повномасштабної війни Росія скоїла 413 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. «Російська армія вбиває журналістів, бо вона вважає, що іноземні журналісти воюють проти них», — додав Казанський.
Російська пропаганда в Україні неефективна, єдине, що в неї добре виходить — розповсюджувати інформаційні вкиди у вайбер-чатах та телеграм-каналах, вважає військовий та експерт з стратегічних комунікацій Віктор Трегубов. «Проблема у тому, що у Росії цим займаються не тільки військові, не тільки спеціальні служби, а всі. Росія є тоталітарним суспільством, і у цьому тоталітарному суспільстві все, що тільки можна, використовується для досягнення російських зовнішньополітичних цілей. І тут ми кажемо і про формально журналістів, які насправді мають офіцерські погони, як Маргарита Симоньян або Коц. Ці люди фактично є офіцерами різних спеціальних служб. Так і про журналістів, які не мають цих погонів, але працюють так, ніби мають: повертаючись, до, умовно кажучи, Соловйова», — розповів він.
За словами Трегубова, падіння рівня критичного мислення серед росіян сприяло погіршенню якості й самої пропаганди Кремля, й саме через це її не сприймають у розвинутому світі. «Якщо ти своє власне суспільство “оболванював” впродовж двадцяти років, і його критичність впала приблизно до рівня собаки, тоді ти не зможеш створювати ефективну пропаганду назовні, ти забудеш, як це робиться, у тебе не буде внутрішньої конкуренції, ти просто звикнеш орієнтуватися на собаку і будеш виробляти такого рівня контент, і будеш створювати контент для найнижчих верств суспільства», — пояснив він.
У іноземців бракує розуміння, що російські журналісти не є журналістами. «З одного боку, всі у світі знають, що є російська пропаганда, вона дуже токсична, масова, нахабна. Але ми постійно наштовхуємось на ситуації, коли якесь нібито нормальне медіа посилається на російські джерела, цитує російських спікерів, кореспондентів тощо», — розповів головний редактор журналу «Український тиждень» Максим Віхров. Зокрема, про це нерозуміння свідчить кейс Марини Овсяннікової. Тож в української медіаспільноти чергове важливе завдання: донести, що все, що роблять російські журналісти — пропаганда.
Віктор Трегубов каже, що «зараз російська пропаганда намагається таргетувати країни, де є панслов’янські елементи» — Балкани, Словаччину (де Росія поводиться обережно) тощо.
Цю думку підтримав й виконавчий директор StopFake Руслан Дейниченко: «Погоджуюсь, щодо тих країн, які ви назвали. Ми навіть були змушені відкрити свою болгарську службу та моніторити їхні ЗМІ. Ми намагаємось перенести свій досвід у Болгарію і це дає результати. Де вони бачать, що їхні зусилля можуть мати успіх, туди вони й переорієнтовують свої ресурси».
Процес притягнення до відповідальності російських пропагандистів буде складним, однак це реально. Разом із цим, він має бути легітимним та з конкретною доказовою базою. Казанський уточнив, що притягати до відповідальності треба конкректних людей, а не всіх, хто поширює тези російської пропаганди.
«Російські журналісти роблять те, що вони роблять, бо це державне замовлення за бюджетні гроші. Вони працюють на режим Путіна. Журналісти, які не працюють офіційно на це, можуть мати просто помилкову позицію; не факт, що вони мають таке ж замовлення. Ми не можемо судити всіх, суд має стосуватись лише конкретних людей, які закликають до геноциду», — вважає він.
Руслан Дейниченко сказав, що команда StopFake зараз працює над створенням бази даних з усіма інформаційними злочинами та причетними до них людьми за вісім років війни: «Коли ми це задумували, ми робили це для того, щоб цією інформацією було зручно користуватися дослідникам. Але ми бачимо, що наближається той день, коли цією інформацією зможуть користуватись і слідчі, які будуть все це аналізувати і, відповідно, показувати у реальних судах, де будуть реальні підсудні, які отримуватимуть реальні покарання за те, що вони робили».
