У виданні «НВ» вийшов матеріал «Що у Києві краще, ніж в Європі. НВ зібрав 10 аргументів українок, які через війну перебувають у ЄС». У ньому стільки поширених помилкових підходів та тверджень, що я вважаю цей текст вартим детального розбору.

«Доступніший інтернет, більше першокласних ресторанів, менше бюрократії, дешевша медицина — НВ розібрався, чим життя в українській столиці краще, ніж у європейських мегаполісах».

У матеріалі йдеться про міста, значно менші за Київ. У західних країнах розмір міст не дуже впливає на рівень та якість життя в них, як і статус столиці. Чого й Україні хочеться побажати. Тож як порівнювати життя в європейських містах, то не лише з Києвом, а, наприклад, із Кропивницьким або Кременчуком.

Отже, зі статті виявляється, що...

Факт перший: «На відміну від Києва, залишатися завжди на зв'язку в Європі — дороге задоволення, адже вартість мобільного звязку та інтернету значно вища».

Наведений приклад — єдиний — із Дубліна. За словами людей, які давно живуть у країнах Євросоюзу і дуже багато подорожують, ціни та умови дуже залежать від провайдерів, але загалом так, це дорожче — хоча й зарплати в людей більші.

«До того ж, новим жителям європейських міст доведеться забути і про таку розкіш, як вільний доступ до мережі у публічних місцях»; «В Польщі я спитала у офіціанта ресторану пароль Wi-Fi, почула у відповідь, що інтернет тільки для співробітників».  У наступному абзаці стає зрозумілим, що це — враження «з Познані» (це вже як російський «туман над Ирпенью» — насправді Познань чоловічого роду), один-єдиний приклад одного-єдиного «спитала». Ті, хто багато мандрує, підтвердять — вільний доступ до інтернету таки буває.

Ще: «Як у Польщі, так і у Німеччині домашній інтернет працює з постійними проблемами та періодичними відключеннями» — і тут Польща — це Познань, а Німеччина — це Ляйпціґ. І все, для категоричних висновків вистачить. Знайомий, який давно живе на Заході і якого я просив оцінити ці твердження, відповів коротко: оператори такі трапилися. Що ж до Wi-Fi, то в багатьох країнах його витіснив мобільний інтернет.

Факт другий: «Наша банківська система — просто космос». А саме: «У Києві ти можеш відкрити рахунок або знайти загублений переказ за день, а в Польщі цей процес займає декілька тижнів чи навіть місяців», — свідчить та сама пані, що й вище. То який процес — оформити рахунок чи розшукати переказ? А от «в Ірландії... ситуація ще складніша: картку в банку хоч і можна оформити онлайн, але для цього треба пройти відеопідтвердження з менеджером, отримати на домашню пошту код для застосунку, а вже потім — саму картку» — й тут та сама, що й раніше, спостерігачка. Тут виникає єдине зауваження: простіше — не значить надійніше, тим паче коли справа стосується банківських рахунків.

«Дуже багато компаній не приймають оплату карткою або користуються старими терміналами» — це вже про Дюссельдорф. За свідченнями людей, що живуть у країнах Євросоюзу, саме Німеччина справді славиться любовю до готівки. А от у Бельгії з цим не гірше, ніж в Україні.

Факт третій: «Високі гастрономічні стандарти»: «Поряд із київськими гурманами європейці невибагливі, тому рівень тамтешніх ресторанів значно поступається українським — і в контексті вишуканості страв, і в контексті обслуговування». Отак, світова слава французьких та італійських ресторанів — виявляється, дута! Свідчення — з Барселони та Гамбурга, кількість досліджених ресторанів не названа. Кажете, на колір і смак товариш не всяк? А поганий сервіс у ресторанах — у чому він полягає? Поганий, і все.

А що «в Ірландії хорошої кави практично нема» — ще Агата Крісті вустами Еркюля Пуаро нарікала на каву саме на Британських островах. А що в Польщі (де саме?) мало кав'ярень порівняно з Києвом, то просто Київ у нас дуже кавовий. Зате не такий чайний. 

Факт четвертий: «Продуктові переваги». «В європейських магазинах, окрім нестачі звичних круп і кисломолочних виробів, якісні фрукти, овочі та м'ясо представлені в категорії еко — тобто за подвійним цінником». Ані свідків, ані міста та країни, де кояться такі неподобства, не зазначено. Голослівно. Ну, а каші в багатьох західноєвропейських країнах не їдять.

«У польських і німецьких супермаркетах... свіжі риба та м'ясо є у дефіциті. Їх можна знайти тільки замороженими, не в усіх магазинах і в кращому випадку одне-два найменування». Голодують ті європейці, тим паче що й круп не мають — отже кирдик тій Європі. От тільки знайома розповідала, що її дочка — продавчиня м'ясного відділу в Інсбруку. Там увечері знижки, тож дочка відкладає хороші шматки вниз, щоби самій дісталися. Так, не люблять вони списувати м'ясо. Знайомий житель однієї з країн ЄС прокоментував просто: «Та все воно якісне». 

Факт п'ятий: «Всеохопна диджиталізація». «В той час як в європейських столицях увесь зв'язок з держорганами та банками відбувається у паперовому вигляді». Жодної столиці так і не названо, тим паче у множині. Жодного свідка — також. А знайомі підтверджують: «Дія» — це чудово, в багатьох країнах ЄС подібного немає, хоча в деяких є. Деякі країни, коли стосується грошових та статусних справ, віддають перевагу граничній надійності над легкістю отримання документів.

Факт шостий: «Перемога над бюрократією», бюрократія у Європі всесильна. Тут свідчення з Гамбурга, з неназваного міста Швеції й неназваного міста Польщі. Як свідчать знайомі, і це дуже залежить від країни.

Факт сьомий: «Споживчий рай». Єдиний приклад — Німеччина, місто невідоме. За свідченнями знайомих, що давно живуть на Заході, у більшості європейських країн час роботи магазинів справді коротший, ніж у нас, Україна пішла американським шляхом, де є цілодобові супермаркети. 

Факт восьмий: «Доступне житло на будь-який смак». «По-перше, вимоги до пристойного житла у європейців скромніші і, як наслідок, апартаменти в середньому сегменті часто виявляються непривабливими для співвітчизників», — прибиває стаття Європу до ганебного стовпа: не лише голодують європейці, а й туляться мало не в бараках. Цікаво тільки, який же рівень житла киян узято за точку відліку? Бо відомі мені люди в Європі — от саме із середнього класу — мають краще за середніх киян житло (квартири). Щоправда, так: володіють, а не орендують. А ще вони можуть реально обирати операторів комунальних послуг — і  реальних операторів, а не прокладки між споживачем та монополістом, які тільки збирають гроші й за самі послуги не відповідають.     

Факт дев'ятий: «Медицина тут і зараз». Звісно, про черги до лікарів аж по кілька місяців. Приклади з Польщі та Ірландії, а також твердження з Німеччини, що майже всі ліки можна придбати лише за рецептами — в цьому разі протизаплідні. За словами моїх знайомих, черги справді довгі, але й сімейні лікарі не лише знеболювальні та від кашлю вміють виписувати. І так, записуватися до вузьких фахівців треба не взагалі до «загальної системи лікарів», а до конкретного обраного пацієнтом лікаря — так само, принаймні в поліклініках, і в Україні.

Факт десятий: «Прогресивна індустрія краси». «За якістю послуг в сфері краси київські майстри дають масштабну фору європейським. Все через багаторічну культивацію догляду за собою серед жінок та високі вимоги українок до стандартів манікюру, зачісок та косметологічних послуг». Фактів — жодного (!), лише нижче жінка з Німеччини скаржиться на високі ціни.  

Знову про те саме: хіба ж Україна — це лише Київ? Видання «НВ» ж нібито національне, а не суто столичне? Що ж до європейських знайомих, вони підтверджують, що в тих країнах, де живуть, не заведено маніакально присвячувати всю себе наведенню краси. «На базар за картоплею, мов до нічного клубу» — пострадянська практика, з якої світ сміється. І власне враження: чи помічали деякі жінки, що після всієї цієї відчайдушної боротьби за красу вони виглядають рівно так, як і до цього?

А ще зауваження знайомого: видно, що респондентки купували аби дешевше, а в ринку згаданих у статті товарів та послуг не розібралися — що, де та як.

Отже, підсумкові враження. Дуже мала добірка респондентів і дуже вузька географія. І з цього редакція робить категоричні висновки й поширює їх на всю Європу. До того ж, кожна з респонденток розповідає не про все, а позитивних відгуків узагалі немає. Тенденційний матеріал, що має за мету підвести читачів до заздалегідь сформульованого висновку: негативного, антиєвропейського.

Впадає в око узагальнення з одного, максимум із двох, а також категоричні висновки з поверхових та фрагментарних фактів. Обидва — давно відомі маніпулятивні прийоми. Із тим самим успіхом можна опитати когось, хто побував у Лулео на північному березі Ботнічної затоки, й підсумувати: фі, в тій Європі таке холодне море — Дніпро в київському Гідропарку незрівнянно кращий за європейське море.

Протиставлення «у нас» та «у Європі» з тотальною перевагою «у нас» мені часто доводилося бачити. От тільки не так в українських, як у російських ЗМІ. Матеріали у стилі «нічого хорошого в тій Європі немає, Європа загниває» — там само. Матеріал зроблено за лекалами російської пропаганди.

Й от що є типовим. Немає такої країни — Європа. Євросоюз — це 27 країн, і в кожній із них — свої реалії. То російська пропаганда змальовує Європу як такий собі цілісний моноліт — бо взагалі оперує «великими державами», а на решту просто не звертає уваги. Отаку «велику державу — імперію» російська пропаганда з ЄС і зліпила. А слідом за російськими ЗМІ в українських також трапляється узагальнена Європа, у якій начебто не існує різних країн.  

Слідом за Росією в українських ЗМІ теж часто вживається «у Європі» у значенні «не в нас, не в Україні», нерідко можна зустріти протиставлення України і Європи. А Україна, виходить, не Європа? А що ж тоді? Євразія? Якщо Україна прагне вирватись із пострадянського світу й інтегруватися до Європи, нашим ЗМІ варто відмовитись від зображення Європи як чогось чужого й окремого від нас.