24 лютого, коли Росія пішла в наступ на Україну, «Детектор медіа» мусив припинити свої постійні моніторингові проєкти, адже наповнення ефіру телеканалів повністю змінилося. Центральні канали об’єднались у спільний марафон «Єдині новини #UAРазом». Однак і під час війни моніторинг і контроль якості телепродукту залишаються важливими. Тому ми запустили нове дослідження — докладний аналіз ефіру спільного марафону (новин, прямих включень, гостьових студій) на дотримання стандартів та вагомі професійні помилки ведучих і журналістів. Автор моніторингу — Ігор Куляс, медіатренер та автор основної методології моніторингових досліджень «Детектора медіа». Докладний розбір роботи ведучих і журналістів під час моніторингу потрібен і глядачам, і самим медійникам, які зможуть врахувати свої помилки та робити якісніший продукт. В аналізі ми враховуємо специфіку воєнного часу та фіксуємо лише порушення стандартів, яких журналісти й ведучі могли б уникнути. Детальніше — в методології моніторингу. Додаткові пояснення щодо застосування стандартів журналістики під час війни є в матеріалі — відповіді на критику моніторингу. Також у рубриці «Щоденні теленовини» щодня виходить резюме марафону.

Розподіл ефірного часу між каналами і медіагрупами, які виробляють марафон, змінився: тепер канали мовлять шестигодинними блоками, а о 20:00 виходить підсумковий випуск новин — його виробляє той канал, якому випадає мовити в цей час.

Телеканал «Рада» знову не потрапив до моніторингу, оскільки виходив в ефір за межами проаналізованої доби 9 травня. 

Телеканали ICTV та СТБ  (0:00–3:00)

Зміст ефіру. Сітка ефіру у блоці медіагрупи була стандартною — по 15 хвилин виходили в ефір новини, які вів В’ячеслав Цимбалюк, і гостьові студії, які вів Вадим Карп’як.

Протягом трьох проаналізованих годин ефіру медіагрупи було 11 сюжетів:

• Марії Малевської про повернення до мирного життя звільнених сіл Дергачівської громади на Харківщині,
• Вікторії Покатілової про те, як Росія монополізувала перемогу над нацистською Німеччиною в Другій світовій війні,
• Андрія Почтєва про приїзд до Запоріжжя евакуйованих з «Азовсталі» маріупольців,
• Назара Бурхана про загальну ситуацію в Одесі,
• Ольги Читайло про нацизм в Росії,
• Софії Богуцької про евакуацію жителей Луганщини до Дніпра,
• Наталії Кулик про привласнення Росією перемоги над нацистською Німеччиною в 1945 році,
• Даніїла Самсонова про виставку знищеної російської військової техніки в Києві,
• Олега Корнієнка про знищення окупантами школи в Білогорівці, де ховалися цивільні люди,
• Василя Саф’янюка про візит делегації Норвегії і спікерки Бундестагу в Бучу та Ірпінь,
• Наталії Кулик та Ірини Тимчишин про українських матерів під час війни.

Прямих ввімкнень не було. Гостями студії були:

• Оксана Маркарова, амбасадорка України в США, про День пам’яті у США, про американську допомогу Україні і про повернення американського посольства до Києва;
• Іван Дерейко, історик, кандидат історичних наук, про лендліз часів Другої світової;
• Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, про перспективу приєднання України до ЄС;
• Вадим Пристайко, Надзвичайний та Повноважний посол України у Великій Британії, про ставлення Великої Британії до нинішньої війни і підтримку України;
• Олексій Антипович, директор соціологічної групи «Рейтинг», про останнє дослідження настроїв українців стосовно Росії під час війни;
• Олександр Алфьоров, фаховий історик, який нині служить в армії, про історичні паралелі між Другою світовою і нинішньою війною і про відмінності ідеологій тодішнього німецького та нинішнього російського нацизму;
• Павло Грод, президент Світового конгресу українців, про «День ганьби Росії», організований по світу Конгресом;
• Андреас Умланд, політолог, про те, як позначається нинішня війна Росії проти України на пам’ятних днях;
• Вахтанг Кебуладзе, доктор філософських наук, про європейські цінності і війну в Україні.

Крім того, у блоці медіагрупи вийшли три мініфільми Українського інституту національної пам’яті «Війна і міф»: про «незначну допомогу Заходу СРСР», про «радянський народ-визволитель» і про «Велику вітчизняну війну».

Порушення стандартів. Порушення стандарту достовірності інформації були різними. Зокрема, розмиті узагальнені псевдопосилання на джерела інформації або на авторство суб’єктивної думки. Ведучий новин Цимбалюк казав: «Харків’ян закликали 8 та 9 травня не приходити до меморіалів». Не сказано, хто саме закликав. Він же посилався так: «Посадовці кажуть: ці автобуси дорогою мали забрати людей ще й із окупованих міст та селищ на Запоріжжі». Схоже псевдопосилання було в сюжеті Андрія Почтєва: «Посадовці зізнаються: тішаться, що черговій групі маріупольців вдалося виїхати на вільну територію».

Дві новини подавали взагалі без посилань на джерело: повідомлення про обстріл Миколаєва, інформація про кількість збитих українськими військовими безпілотників і крилатих ракет.

Повідомлення, що загиблих у Маріуполі може бути набагато більше за 20 тисяч, взяли зі сторінки уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової в соцмережі.

Усі порушення стандарту точності, які я помітив, були пов’язані з некоректним використанням невідповідних тексту картинок. Так, повідомлення, що через обстріли загинули чотири мирних мешканці Донеччини, було «перекрите» архівом (хоч підписаним, але ж картинка була невідповідна). І так це БЗ було подано в чотирьох випусках. У сюжеті Вікторії Покатілової, як Росія монополізувала перемогу над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні, великі шматки тексту за кадром були «перекриті» невідповідним архівним відео і кінохронікою Другої світової.

Повідомлення про заяву Великої сімки було повністю «перекрите» планами президента Франції Емманюеля Макрона. Мабуть, саме він має символізувати всю Велику сімку?

Повідомлення в новинах звучало так: «Окупанти атакували всю лінію фронту. Вогнем вони накрили околиці Очеретяного, Нью-Йорка, Вугледара, Авдіївку та Мар’їнку. Окрім того, в Бахмут вдень привезли ще шістьох поранених місцевих з Луганщини». Все це було на відео однієї обстріляної чотириповерхівки. І так воно подавалося у двох випусках.

Одне й те саме відео було використано як «ілюстрація» в одному випуску новин до повідомлення про бомбування й пожежу на Лисичанському нафтопереробному заводі, а в наступному випуску — як «ілюстрація» до повідомлення, що евакуаційний автобус, який їхав до Білогорівки, потрапив під ворожий вогонь. Ще в наступному — знову про Лисичанськ.

Повідомлення про посилену комендантську годину в Одесі були «перекриті» тими ж планами краєвидів Одеси, які я вже бачив у блоці групи 2 травня. Ну й де тут логіка: говорити, що всі пересування містян вулицею заборонені, й показувати при цьому купу мирних людей на вулицях? Не кажу вже про те, що архівні картинки не були позначені титром «Архів».

БЗ про зустріч Шмигаля з головою німецького Бундестагу Бас було «перекрите» архівними картинками портів, збирання пшениці і зруйнованими будинками в Бородянці. Всі ці архіви не були позначені. До того, що говорилося в тексті, ці картинки мали дуже умовний стосунок, а пшеницю на початку травня зазвичай не збирають, чи не так?

Сюжет Ольги Читайло про нацизм у Росії був частково «перекритий» невідповідним тексту відеорядом. А сюжет Наталії Кулик був «перекритий» кінохронікою Другої світової та архівним відео нинішньої війни.

І були порушення стандарту відокремлення фактів від думок. Безпідставне узагальнення в сюжеті Назара Бурхана: «Містяни розуміють, що ворог хоче зламати їхній дух та дестабілізувати обстановку, але запевняють, що цього ніколи не буде».

«Один рік війни — це три роки розмінування», — стверджував ведучий новин Цимбалюк, не посилаючись у цій оцінці ні на кого. Цікаво, що в телемарафоні 2 травня інший ведучий цієї ж медіагрупи Орест Дрималовський так само безапеляційно і також без посилань наводив істотно інші строки: «Один день війни — це 50 днів розмінування». Водночас більшість фахових експертів в ефірі того ж телемарафону найчастіше кажуть: «День війни — 30 днів розмінування». Мабуть, ведучі «Фактів» щось знають, причому кожен — щось своє.

Ведучий новин Цимбалюк висловлював кілька власних суджень: «Термін активно почали вживати після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але виник він давно, як і саме явище, адже в Росії вже давно культивують нацизм». Або: «День перемоги над нацизмом, який для більшості країн був днем жалоби і пам’яті, коли  потрібно пообіцяти, що такі злочини не повторяться знову, Росія завжди перетворювала на гучне святкування і гру м’язами перед іншими країнами».

Кілька власних суджень було в сюжеті Ольги Читайло: «Нічого ми їм не зробили, крім того, що існуємо. Це схоже на нацизм, і для російського нацизму придумали особливий термін — рашизм». «Ненависть до інших націй та вивищення своєї — цим Росія хворіла задовго до приходу Путіна і уникала покарань». «А Москва і далі культивувала ідеологію ненависті і зверхності. Не лише серед влади, але й серед народу. І саме це — найстрашніше». «Тепер ми на критичному рубежі. Якщо зараз цього зла не спинити, то історія може піти по колу». І численні оцінки й висновки були в бекґраундовому сюжеті Наталії Кулик: «Страшну трагедію всього людства, що ніколи не мала повторитися, Москва завжди возвеличувала як своє найбільше досягнення, гучно святкуючи на парадах. Перемогу над нацизмом у 45-му Росія, як наступниця СРСР, на десятиліття закріпила лише за собою, зловмисно намагаючись стерти внесок України чи інших держав у повалення Гітлера. Та цифри красномовніші за всі слова пропагандистів... Росія знову складає байки про нацистів, бо тільки цим і вміє покривати свої звірства. А краще б учили історію». І так далі.

Інші зауваження. Соціологію «Рейтингу» представили неякісною (з телевізійної точки зору) інфографікою.

На цій картинці було забагато числових даних і задрібні шрифти. Цю купу текстово-числової інформації на екрані тримали критично мало. І загалом це таблиця, а набагато зручнішими для глядача тут були б діаграми (причому не одна). На другій картинці була таки діаграма:

Але виконана вкрай недбало. А ще один слайд — це був просто тихий жах:

Осягнути таку кількість різних даних і різних кольорів-символів на екрані неможливо.

Як і раніше, дві студії — новинна і гостьова — ніяк не взаємодіяли між собою. Кожний свій випуск ведучий новин закінчував просто словами: «Наш марафон триває». А кожну гостьову студію ведучий закінчував просто словом: «Продовжуємо».

Елементи політичного піару. У випуску новин було таке БЗ: «Міський голова Харкова Ігор Терехов привітав ветеранів на одній зі станцій підземки, яка і досі працює в режимі укриття. І закликав вшанувати рідних загиблих у Другій світовій війні». Тут, як видно з тексту, головний герой — мер Терехов, на відео також домінував Терехов, ветерани були другорядними. Класика піару.

І було повідомлення, що прем’єр-міністр Денис Шмигаль провів зустріч із головою німецького Бундестагу Бербель Бас. Прем’єр само собою при цьому «наголосив» та «закликав». І був синхрон Шмигаля. Принципових новин, крім самого факту зустрічі, в цьому повідомленні не було.

Резюме. Цієї доби медіагрупа забезпечувала репортажну складову сюжетами (сім із них були репортажними). Більшість сюжетів були якісними (репортаж традиційно є сильною стороною медіагрупи), окремо хотів би відзначити репортаж Марії Малевської зі звільнених сіл Дергачівської громади на Харківщині й нарис Наталії Кулик та Ірини Тимчишин про українських матерів під час війни. В обох сюжетах — цікаві герої, яким журналісти дають говорити. Прямих ввімкнень, як і раніше, не було взагалі. Гостьові студії були збалансованими: половина гостей були ньюзмейкерами, половина — експертами. Як і раніше, ведучий Вадим Карп’як дуже якісно вів інтерв’ю.

Кількість і характер грубих порушень стандартів істотно не змінилися порівняно з попереднім періодом моніторингу. Цього разу до моніторингу потрапили лише три години ефіру, а загальна кількість грубих порушень стандартів — 34. Стандарт точності знову порушувався за рахунок некоректного використання картинки, стандарт відокремлення фактів від думок порушувався переважно в новинах власними суб’єктивними оцінками і висновками ведучого і авторів сюжетів.

І було два традиційні «паркетні» матеріали. 

Суспільне (3:00–9:00)

Зміст ефіру. Перші три годинних блоки (3:00–6:00) заповнювалися записаними інтерв’ю різних кореспондентів Суспільного з різними ньюзмейкерами й експертами. Загалом наче нічого страшного, адже термінові новини, якби вони в цей проміжок часу й були, могли озвучувати й ведучі гостьової студії, які «підводилися» до інтерв’ю. Але завжди (навіть і глупої ночі) залишається якась частина аудиторії, яка звикла шукати випуски новин на початках кожної години доби. Для них усе ж варто було на початках ведучим гостьової студії хоча би коротко давати порцію новин. Із шостої години ранку канал повернувся до стандартної інформаційної сітки кожної години: випуск новин (які вела Інна Москвіна) — гостьова студія (які вели по черзі Андрій Діхтяренко й Анна Чередниченко).

Протягом ефіру каналу було показано такі сюжети:

• Юлії Вознюк про вінницького таксиста, який волонтерить разом із бульдогом,
• нарис про ветерана Другої світової війни із Золочіва на Харківщині, якому окупанти в квітні повністю зруйнували дім,
• Ірини Саєвич про виставлені в Києві залишки знищеної ворожої техніки та амуніції,
• Дарії Кінші про мешканців Київського пансіонату ветеранів праці, які відмовилися від евакуації під час битви за столицю,
• Анастасії Синяговської про те, як українські біженці живуть на круїзному лайнері у французькому порту Марселя,
• Ольги Лапшиної про наслідки ракетного удару по Одещині,
• Олесі Колодій про ужгородського професора, який проводить відеолекції для своїх студентів із бойових позицій на східному фронті,
• репортаж про успішні виступи української дефлімпійської збірної на іграх у Бразилії,
• Дарини Литвак про німецькі концтабори на Полтавщині в часи Другої світової війни,
• сюжет про порівняння окупації Маріуполя німцями в Другу світову і росіянами нині,
• Ольги Орел про ветеранів двох війн — Другої світової і нинішньої війни з Росією.

Прямих ввімкнень було доволі багато:

• Ольги Циктор про наслідки ворожого ракетного обстрілу Одеси,
• Ірини Гнатюк про ситуацію на Харківщині,
• Валентини Гурової про ситуацію в Миколаєві,
• Андрія Крамченкова про наслідки ворожих обстрілів на Сумщині,
• Олени Наталухи про евакуйованих з «Азовсталі» людей, які прибули до Запоріжжя, і загалом про ситуацію на Запоріжжі,
• Юрія Банахевича (власкора «Укрінформу» у Варшаві) про відзначення роковин завершення Другої світової у Варшаві,
• Сергія Стеценка (кореспондента «Радіо Свобода» у Празі) про відзначення роковин завершення Другої світової у Празі,
• Зоряни Степаненко (кореспондентки «Радіо Свобода» у Брюсселі) про заплановане на день обговорення шостого пакету санкцій ЄС проти Росії.

Гостями ефіру були:

• Андрій Когут, історик, керівник Державного архіву СБУ, про те, як і навіщо Росія фальсифікує історію;
• Андрій Зубов, російський історик та політолог, про те, як діє російська пропаганда, як Росія фальсифікує історію, чим може закінчитися ця війна;
• Євген Карась, військовослужбовець, доброволець і блогер, про ситуацію на фронті, про принципову відмінність між бойовим духом українців і окупантів;
• Сергій Братчук, речник оперативного штабу Одеської ОВА, про ситуацію в місті та області;
• Олег Немчінов, міністр Кабінету Міністрів України, про державну політику щодо вшанування загиблих у Другій світовій війні, про зміну підходів до системи державного управління в умовах широкомасштабної війни і про відновлення зруйнованого окупантами;
• Віктор Андрусів, радник міністра внутрішніх справ України, про ймовірність знищення Керченського мосту окупантів, про російських військовополонених;
• Ольга Твердохлібова, ветеранка Другої світової війни, про сприйняття нинішньої війни.

І заздалегідь записані інтерв’ю:

• Олександр Зінченко, український історик, про привласнення Росією перемоги у Другій світовій, про те, як формувалися ці міфи для всього світу, як приховувалася роль України і українців у боротьбі з німецьким нацизмом (вела інтерв’ю Анна Чередниченко);
• Ярослав Грицак, доктор історичних наук, професор Українського католицького університету, про історичний ґрунт нинішньої війни, про перспективи України, про російських істориків (вів інтерв’ю Анатолій Єрема);
• Пітер Померанцев, британський письменник і журналіст, дослідник пропаганди, про хвороби російського суспільства, про поведінку окупантів в Україні, про можливості контрпропаганди для пришвидшення перемоги (вела інтерв’ю Ангеліна Карякіна);
• Матті Маасікас, посол ЄС в Україні, про санкції проти Росії, допомогу Україні і перспективу вступу України до ЄС (вела інтерв’ю Ірина Саєвич);
• Олексій Антипович, директор соціологічної групи «Рейтинг», про результати останнього соцопитування українців і прогноз щодо майбутніх змін у суспільній думці (вела інтерв’ю Анна Чередниченко).

Крім того, в ефірі каналу були мініфільми Українського інституту національної пам’яті з розвінчанням міфів: про «День перемоги», про «маршала перемоги» Георгія Жукова, про «радянський народ-визволитель», про «визволення України» і про «Велику вітчизняну війну».

В ефірі було відеозвернення президента Володимира Зеленського. І відеозвернення до українців із нагоди Дня перемоги над фашизмом у Другій світовій війні керівників різних держав:

• президента Колумбії Івана Дуке Маркеса,
• президентки Молдови Маї Санду,
• президента Литва Гінатаса Науседи,
• президента Албанії Еді Рама,
• прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона,
• канцлера Австрії Карла Негаммера.

Порушення стандартів. Порушень стандартів було дуже мало. В одному випадку ведуча Чередниченко не дала коректного посилання на джерело фактичної інформації в запитанні до гостя: «Чи фіксуєте зараз більшу активність саме флоту російського? Бо з’являлися знову ж таки повідомлення, що вони виводять додаткові кораблі з ракетами».

У прямому ввімкненні Андрій Крамченков зробив безпідставне узагальнення: «Люди навіть недосить адекватно реагують на ці повітряні тривоги і мало хто ховається».

І порушення стандарту повноти. В одному випадку ведуча Москвіна казала: «До України приїхав прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо». Не було сказано, що це сталося ще напередодні (випуск новин о шостій ранку). І так само про це не було згадано в повідомленні про візит до Києва спікерки німецького Бундестагу Бас. А в сюжеті Ольги Лапшиної про наслідки ракетного удару на Одещині не було сказано, про яке саме село йдеться.

Інші зауваження. Була доволі якісна інфографіка втрат ворога, але в окремих випусках новин ведуча не встигала за зміною даних на картинці. І в одному випадку забули про фемінітив у титрі: «Ольга Твердохлібова, ветеран Другої світової війни».

Резюме. Дуже якісним був репортаж Ольги Лапшиної про наслідки ракетного удару по Одещині. Більшість сюжетів були нарисами. Репортажна складова ефіру забезпечувалася прямими ввімкненнями, яких було доволі багато і більшість із яких були дуже докладними і якісними, зокрема ввімкнення Ольги Циктор про наслідки ворожого ракетного обстрілу Одеси, Андрія Крамченкова про наслідки ворожих обстрілів на Сумщині,  Олени Наталухи про евакуйованих з «Азовсталі» людей, які прибули до Запоріжжя, і загалом про ситуацію на Запоріжжі та Ірини Гнатюк про ситуацію на Харківщині. В останньому, крім того, була дуже якісна робота з представленням картинки. Гостей у ефірі й записаних інтерв’ю було багато, більшість із них були експертами. Окремо хочу відзначити доволі високу якість ведення інтерв’ю журналістами Суспільного. На відміну від багатьох інших каналів, ведучі блоку Суспільного дуже уважні до слів співбесідника й ведуть інтерв’ю, виходячи зі сказаного, а не лише із власного попереднього плану. Як і раніше, у блоці Суспільного було дуже мало грубих порушень стандартів, тобто вони явно не були системними. І не було жодних елементів політичного піару. 

Телеканали «Україна» та «Україна 24»  (9:00–15:00)

Зміст ефіру. Цього разу сітка ефіру медіагрупи була такою: 30 хвилин новин — 2,5 години гостьової студії — 30 хвилин новин — 2,5 години гостьової. Не зовсім зрозуміло, навіщо були потрібні такі зміни навіть виходячи з того, що змінилася сітка всього марафону. Новини вели Марина Кухар із Костянтином Лінчевським, гостьові по черзі дві пари ведучих: Олена Цинтила з Микитою Міхальовим і  Марія Скиба з Андрієм Булгаровим.

Сюжетів було доволі багато:

• Юлії Бабак про жінку, яка пережила німецьку окупацію під час Другої світової війни,
• Наталії Фармус про ветерана, який після важких поранень повертається до бойової частини,
• Андрія Кузакова про киянку, яка пережила Другу світову війну і порівнює її з нинішньою,
• Ксенії Барвіненко про порівняння російських злочинів в Україні зі злочинами нацистів,
• Анжеліки Брушневської про те, як окупанти змінюють назви захоплених населених пунктів,
• Ірини Кондратюк про знищення і пограбування окупантами українських історичних пам’яток,
• Ганни Чиж про двох єврейок, які пережили Другу світову війну і Голокост, одну з яких евакуювали до Ізраїлю, а друга загинула в Маріуполі,
• бекґраундовий сюжет Діани Федотової про острів Зміїний,
• Наталії Малишко про табір смерті Освенцім,
• Володимира Миколайчука про жінку, яка пережила примусові роботи в нацистській Німеччині, а нині прихистила в себе родину з Маріуполя,
• Юрія Гули про те, як 8 травня вшановували у Вашингтоні,
• Ірини Ухіної про те, чому дії окупантів слід називати геноцидом і як вони перегукуються з діями німецьких нацистів у роки Другої світової,
• Дар’ї Сметанко про досвід країн із відбудови зруйнованого в час Другої світової війни,
• Оксани Шнайдер (? нерозбірливо) про українців, які пережили російську депортацію після Другої світової війни і про нинішню депортацію українців Росією,
• Всеволода Прокоф’єва про мародерство радянської армії в Другій світовій і російської нині.

Прямі ввімкнення були такі:

• Ірини Антонюк про ситуацію на Харківщині,
• Артема Попова про прибуття до Запоріжжя людей, евакуйованих з «Азовсталі»,
• Олени Чернякової про ситуацію в центрі Києва,
• Олесі Боровик про обстріли на Сумщині,
• Дар’ї Сидоровської про ситуацію в Одесі,
• Ганни Грішиної з Брюсселя про поступки ЄС до окремих країн щодо нафтового ембарго Росії,
• Олени Чернякової про ситуацію в Києві.

Гостей студії було багато:

• Євген Єнін, перший заступник міністра внутрішніх справ України, про посилені заходи поліції в цей день, про затриманих навідників ворога, про розмінування звільнених територій;
• Ганна Маляр, заступниця міністра оборони України, про ситуацію на фронтах;
• Сергій Гайдай, голова Луганської ОВА, про ситуацію в області;
• Андрій Юраш, Надзвичайний і повноважний посол України у Ватикані, про те, що робить Ватикан задля припинення війни в Україні і задля порятунку українців з «Азовсталі»;
• Віктор Ягун, директор Агентства реформування сектору безпеки, заступник голови СБУ у 2014-2015 роках, про моральний стан військ окупанта і тактику ведення боїв;
• Лариса Якубова, докторка історичних наук, завідувачка відділу Інституту історії України НАНУ, про те, що радянська армія за своїми методами не відрізнялася від нацистської;
• Олексій Арестович, радник глави Офісу президента України, загалом про воєнну ситуацію;
• Олег Немчінов, міністр Кабінету Міністрів України, про те, як не дати Росії привласнювати собі перемогу над нацизмом у Другій світовій війні;
• Ігор Терехов, міський голова Харкова, про ситуацію в Харкові;
• Антон Дробович, директор Українського інституту національної пам’яті, про відновлення історичної пам’яті і про можливі сценарії розпаду Росії;
• Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя, про ситуацію в місті;
• Катерина Чуєва, заступниця міністра культури та інформаційної політики, про відновлення культурної спадщини і співпрацю в цьому з європейськими партнерами;
• Йосип Зісельс, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин, віцепрезидент Конгресу нацгромад України, про руйнування окупантами єврейських святинь в Україні;
• Андрій Сибіга, дипломат, заступник керівника Офісу президента, про значення участі президента Зеленського у відеозасіданні Великої сімки і про підсумки засідання для України;
• записане інтерв’ю Ганни Гомонай із Христею Фріланд, віцепрем’єр-міністеркою, міністеркою фінансів Канади, про враження від злочинів Росії в Україні, про канадську допомогу Україні тощо;
• Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента, про оцінку святкування в Москві і промови Путіна, про прогноз подальшого перебігу війни;
• Андреа Калан, офіційна представниця Держдепартаменту США, про значення й деталі лендлізу і про подальшу взаємодію США і західних партнерів з Україною;
• Віталій Кім, голова Миколаївської ОВА, про ситуацію в Миколаєві та області;
• Юлія Лапутіна, міністерка у справі ветеранів, про урядову програму підтримки ветеранів і членів їхніх сімей і сімей загиблих військових;
• Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, член української переговорної групи, про ставлення до окупантів і про ситуацію з кримськими татарами в Криму зараз;
• Євген Корнійчук, Надзвичайний і Повноважний посол України в Ізраїлі, про те, як в Ізраїлі сприймають 9 травня;
• Людмила Денісова, Уповноважена Верховної Ради з прав людини, про порушення окупантами прав людини;
• Андрій Загороднюк, голова правління Центру оборонних стратегій, міністр оборони України 2019-2020 років, про ситуацію на фронтах і тактику ворога;
• Дмитро Живицький, голова Сумської ОВА, про ситуацію в області;
• Митрополит Епіфаній, предстоятель Православної церкви України, про єднання українців різних конфесій.

Крім того, в ефірі медіагрупи були відеозвернення Зеленського до 9 травня і відеозвернення керівників інших держав:

• прем’єра Великої Британії Бориса Джонсона,
• президентки Молдови Маї Санду,
• прем’єр-міністра Албанії Еді Рама,
• президента Литви Гінатаса Науседи,
• прем’єр-міністра Чехії Петра Фіали,
• прем’єр-міністра Північної Македонії Дімітара Ковачевські,
• президента Колумбії  Івана Дуке Маркеса.

І в ефірі були мініфільми УІНП про «День перемоги», про «маршала перемоги», про гасло «ніхто не забутий, ніщо не забуте», про «незначну допомогу США та Заходу Радянському Союзу» і про «Велику вітчизняну війну».

Порушення стандартів. Порушення стандарту достовірності були різних видів. Були розмиті псевдопосилання. У прямому ввімкненні Ірини Антонюк: «Відомо, в першу чергу, про двох загиблих, двох чоловіків, які у Богодухівському районі померли від нальотів російських військових». Ведуча Цинтила говорила: «Ми знаємо історію про те, що чотирирічну дівчинку розлучили з мамою. За неофіційною, непідтвердженою інформацією, коли люди виходили з “Азовсталі”, щонайменше двох жінок не випустили з тих фільтраційних заходів рашисти». Ведучий Міхальов казав: «По підрахункам наших колег з провідних (одне слово нерозбірливо) видань, 900 мільйонів доларів щодня витрачає Росія на війну проти нашої країни...». У прямому ввімкненні Дар’ї Сидоровської з Одеси: «Чотири ракети типу “Онікс” випустив з комплексу “Бастіон”. Ми вже знаємо, що ці ракети прилетіли з тимчасово окупованого Криму». Ведучий Булгаров: «З’явилась інформація про 16 БТГ російських, які пішли на допомогу російським військам, які уже і так перебувають на сході України». Звідки все це «відомо», «знаємо» за підрахунками яких колег?

У сюжеті Ірини Кондратюк було узагальнене посилання на авторство суб’єктивної думки: «Історики пояснюють: у Кремлі по іншому не вміють». І взагалі без посилань ведучий Міхальов наводив статистику знищених окупантами культурних пам’яток у різних областях.

Із самого початку ведучий Лінчевський порушував стандарт точності: «Саме сьогодні, 9 травня, в світі відзначають день перемоги над нацизмом у Другій світовій війні». Насправді ж світ відзначає 8 травня. Але так ведучий казав не в одному випуску новин.

Решта порушень стандарту точності стосувалася некоректної роботи з картинкою. Пряме ввімкнення Ірини Антонюк про ситуацію на Харківщині було «перекрите» набором випадкового відео. У сюжеті Юлії Бабак значні частини тексту були «перекриті» невідповідним архівним відео. Пряме ввімкнення Артема Попова «перекрите» невідповідним відео. Так, до прикладу, коли кореспондент розповідав, що людей українські військові виводили з укриттів під ворожими обстрілами, показували евакуаційні автобуси й маленьку дівчинку, а коли говорив, що окупанти розлучили цю дитину з матір’ю, показували розбомблені будинки. Так воно й буває, коли картинкою просто «перекривають» будь-які слова журналіста.

Коли ведучий розповідав про заяву британського прем'єра Бориса Джонсона за підсумками саміту Великої сімки, показували виступ Джонсона у британському парламенті (а вже точно не в парламенті він робив цю свою заяву). Повідомлення, що Росію виключили з Міжнародного газового союзу, зрозуміло ж, було «перекрите» архівними планами, бо ж якщо в повідомленні раптом трапляється слово «газ», то треба шукати в архіві труби й вентилі. Але це ще пів біди. От у наступному повідомленні про світову продуктову кризу внаслідок війни в Україні по відео йшло збирання пшениці (надворі травень, а тут навіть титр «Архів» не  поклали на це відео).

Пряме ввімкнення про обстріли на Сумщині було «перекрите» відео, яке не відповідає тому, що розповідала кореспондентка. Наприклад, коли йшлося про обстріл єврейського цвинтаря, показували обстріляний ліс, а коли казали про обстріли сіл Городнянського району, показували цвинтар. Так само абияк було «перекрите» пряме ввімкнення з Одеси. Наприклад, коли йшлося про знеструмлені внаслідок обстрілів села, показували Одеський залізничний вокзал. І тому подібне.

Повідомлення про нові санкції США проти Росії було «перекрите» краєвидами Вашингтона і Москви. Бекґраундове пояснення ведучого про значення лендлізу було «перекрите» Байденом на галявинці біля Білого дому і самим Білим домом, а потім Капітолієм. Це погана звичка, розумію. Але ж інформативності в такому відео придатно до теми — нуль.

Випадковим відео було «перекрите» і пряме ввімкнення про ситуацію в Києві. Так, наприклад, коли кореспондентка говорила про зустріч спікера парламенту Стефанчука зі спікерами парламентів Німеччини та Норвегії, на картинці були якісь пересічні кияни. І було дуже багато порушень стандарту відокремлення фактів від думок. Висновок ведучого Лінчевського: «Такі зміни змусять російський “Газпром” зменшити запал і пригальмувати з газовим шантажем європейських країн».

Неавторизовані судження робила ведуча Цинтила: «Що каже наша розвідка? Вочевидь, що ми напоготові всі, зрозуміло, втрачати пильність зараз не варто. Чекаємо, що скаже Путін зараз на своєму недопараді. Знаєш, до речі, парад, той який був минулими роками, сьогодні можна сміливо назвати парадом мерців, 25 тисяч людей, які крокували там у Москві, повернулися у чорних пакетах в кращому разі, може, і не повернулися. Яким регіонам бути особливо пильними, що каже розвідка, куди гатитимуть, якщо гатитимуть вороги сьогодні».

І вона ж: «А це велике питання: навіщо росіяни це роблять? Навіщо рашисти знищують ті території, за які готові нібито помирати? Навіщо? Власне, як і боротьба між 8 і 9 травням. “Ніколи знову” перетворилося на “можем повторіть”. В центрі Європи Росія влаштовує геноцид. Повторює жахи Другої світової, які засудили в усьому світі. Масові розстріли, тортури, згвалтування, спалення у крематоріях або показові розстріли. Лише тому, що ми дозволили собі бути українцями і не хочемо Путіна ані в головах, ані в цій країні. Власне як російські війська перетворилися на ескадрони смерті».

І ще: «Ми вдячні всім представникам вільного світу, європейського світу, які підтримують так чи інакше нас у нашій і їхній боротьбі із Росією та рашизмом. Росія — це країна-крадійка. З історії ми пам’ятаємо оцю от тезу про “другу армію світу”. “Другу армію світу”, якій прочухана, м’яко кажучи, дають ліфтери, монтери, журналісти, працівники пошти і будівельники. Дають так, що аж п’яти сяють. Російська імперія, що згодом перетворилася, переродилася на Радянський Союз. А згодом і сучасну Росію, крала і копіпастила все навколо, і українське теж. Від родючих грунтів до митців і ідей. Навіщо їм наше, якщо вони такі класні?».

Час від часу Цинтила робила ліричні відступи, а ще давала настанови гостям, наприклад, заступниці міністра культури: «Мені, як людині, яка колекціонує відреставрованих левів, які, м’яко кажучи, на левів не подібні. Я фотографую, це правда, фотографую по всій Україні левів, які подібні то на Ігоря Талькова, то в принципі на яйце, знаєте, дуже прошу вас дбайливо поставитися до цієї реставрації, бо це унікальний шанс. Ми не маємо втратити права ані секундочки, ані піщинки з того, що ми мали і вони поруйнували. От дуже прикро, що сьогодні слово “Україна” є синонімом війни, особливо коли ми говоримо десь там за кордоном. “Україна” це означає “війна”. І не марно збираються цілі виставки...».

Величезна кількість суб’єктивних висновків та оцінок у сюжеті Анжеліки Брушневської: «Вони ще не прибрали тіла людей, яких убили, вони ще не розібрали завали будинків, які самі ж зруйнували, але вони вже змінили знак Нікольське на Володарське... Вони не тільки унітази, хочуть поцупити в України історію і право на існування... Росія століттями переписує історію та завзято намагається всіх переконати, що це з них, саме з них все почалось... Тепер переписуванням історії займається і Путін. Іноді здається, що він не президент, а вчитель історії. Він то пише "наукові" в лапках статті, то 5 годин читає історичні лекції президенту Макрону. Особливо Путін ненавидить Київську Русь, за те, що вона — Київська... Так Путін намагається змінити неприємне для нього минуле... “Можем повторіть” і “радіоактівний пєпєпл” — насправді від безсилля, неспроможності відновити імперію, яку вони втратили з розпадом Радянського Союзу... Щось подібне відбувалося століття тому в Німеччині. Коли нація замість побудови майбутнього плекала в собі комплекс неповноцінності, яким вдало зманіпулювали нацисти. Та і сьогодні Путіну так легше тримати свій народ на короткому повідку...».

Так само багато було суб’єктивних висновків і оцінок у сюжеті Ірини Кондратюк: «Ніби машина часу спрацювала в Мелітополі. На вулиці окупованого міста наче знову 80-ті. Біля магазинів черги, ціни переважно в рублях космічні... І з так званим імперським синдромом вкотре намагається втулити нам віджите зі своєю пропагандою... То це, мабуть, тому він має гледіти гранітним поглядом, як українці вкотре гнатимуть орків з нашої землі... Це теж ніби жахлива мандрівка у минуле... Але й це в них не вийде, бо історія та пам’ять, книги і стіни не горять... За її майбутнє стоїмо і ми, а разом із перемогою повернемо не лише землі, але все нахабно витерте рашистами з українського пазла культури».

Олеся Боровик у прямому ввімкненні робила власне припущення: «Загроза артобстрілів на території Сумської області зберігається, тому знаходимося всі в укриттях, тому що масові атаки хто зна ще скільки будуть продовжуватися. Ну і тим паче, що сьогодні 9 травня, то Росія, мабуть, по всій території України вдасться до провокацій та обстрілів, аби нагадати ще раз про себе». А Ганна Грішина — узагальнення: «Нафтове ембарго, впевнені на Заході, єдиний економічний засіб знизити апетити північного сусіда щодо України». Таке узагальнення звучить, щонайменше, дивно в розповіді, чому окремі країни не хочуть підтримувати шостий пакет санкцій ЄС, який включає ембарго.

У сюжеті Оксана Шнайдер висловлювала власні суб’єктивні думки, наприклад: «Поки в нас є своя земля, українська нація, наче птах Фенікс, буде відроджуватись з попелу і продовжувати нести світом свою культуру і традиції. Так було і буде». Неавторизовані власні думки висловлював і ведучий Булгаров: «І ці дурнуваті пам’ятники ми вже всі бачили. Це зайвий раз доводить про несмак російської пропаганди і великі проблеми з креативом».

І загалом ведучі час від часу виступали в ролі «експертів». Булгаров: «Попри складну ситуацію тим не менш українські війська тримають фронт, тримають його міцно і я не думаю, що рашистам вдасться його прорвати». Або взагалі «ньюзмейкерів». Ведуча Скиба: «Ну і звичайно ми готові давати відсіч на всіх напрямках, мова йде не лише про схід нашої держави».

І були надзвичайно серйозні проблеми з дотриманням стандарту оперативності подачі інформації. Оскільки за сіткою випуски новин траплялися рідко, по-моєму, само собою зрозуміло, що оперативні новини мали би давати в гостьовій студії ведучі. Але, схоже, в медіагрупі за новинами не особливо стежать, бо поки в проміжку часу з 9:30 до 12:00 не було випуску новин, гостьова студія не повідомляла, що росіяни зуміли перейти понтонною переправою річку Сіверський Донець і унеможливили евакуацію «дорогою життя». Більшість новинних ресурсів повідомляли це близько 10-ї ранку. А в марафоні медіагрупи «Україна» про це сказали лише наприкінці випуску новин опівдні. І так само не повідомили ведучі гостьової студії про ракетний удар чотирма ракетами по Одещині (наприклад, на «Укрінформі» це повідомлення з’явилося об 11:35). Про це було сказано лише в новинному випуску.

Але було кілька важливих інформацій, про які не говорили навіть новинні випуски медіагрупи. Наприклад, про те,  що Путін на параді не зробив ніяких заяв, яких від нього багато хто очікував (не оголосив війну Україні і не оголосив загальну мобілізацію). Про це аж близько 13-ї години в запитанні до Подоляка сказала ведуча Скиба.

І взагалі в ефірі медіагрупи так і не було сказано, що  Японія погодилася на нафтове ембарго Росії.

Інші зауваження. Медіагрупа запровадила таку собі «новацію». Новини ведуть двоє ведучих, часом вони одну новину читають шматками по черзі. Справа смаку, звісно. Я б цього тут і не писав, але подану в такий спосіб інформацію дуже важко сприймати, бо й інтонаційно ведучі «не потрапляють». І автоматично починаєш сприймати слова іншого ведучого як іншу новину, а виявляється, що це продовження попередньої.

Формулювання запитань до гостей інколи викликає великі питання. Наприклад, запитання ведучої Цинтили до заступника міністра внутрішніх справ Єніна: «Давайте розберемо ситуацію, в якій ми сьогодні опинилися. Ми маємо зараз, а чи маємо взагалі охочих вийти на вулиці тих міст, де не ведуться бойові дії? Як взагалі будувалася комунікація? Чи вартує зараз збиратися докупи людям, які хочуть відзначати 9 травня? Що правоохоронці? Як відбуватиметься сьогодні протягом дня взаємодія правоохоронців і людей?». По-перше, такими «запитаннями» ведуча заплутує гостя. Гості змушені якось викручуватися, Єнін, зокрема, почав просто говорити щось своє. Але ж ведуча в такий спосіб заплутує і глядача.

Або ще таке. Ведучий Міхальов запитував у міністра Кабміну Немчінова: «Як після перемоги рашизму, на вашу думку, змусити громадян Росії перестати вважати себе єдиноосібними тими, хто щось там десь переміг десь здобув перемогу, перестати виокремлювати себе, піднімати над усіма іншими, хто так само воював у Другій світовій війні і не тільки. Оця зміна парадигми повноцінна, як її провести?». Чи це запитання за компетенцією? Завдання міністра Кабінету Міністрів — організовувати роботу Кабміну. Звісно, пан Немчінов має свою думку з цього приводу, як і з багатьох інших приводів. Але чи це його сфера компетенції?

І ще одне. Ведуча Цинтила дуже часто говорить якісь мітингові фрази і час від часу це взагалі «зашкалює». Приміром, міський голова Маріуполя Вадим Бойченко емоційно розповідав в ефірі, як троє українських бійців загинули заради евакуації цивільних людей, на що Цинтила сказала: «Мусимо розуміти і давайте ні на секунду не забувати про тих, хто боронить останній форпост українського в Маріуполі. Це “Азовсталь”, це наш “Азов”, який є сталь. Це люди зі сталевими нервами, зі сталевим стрижнем. В них все сталеве. Колись про них напишуть багато книг і знімуть кіно, але зараз головне завдання — їх витягнути звідти». Ну от навіщо це все в устах ведучої інформаційного марафону? І навіщо вона до цього закликає міського голову, якого вже точно не треба ні до чого закликати?!

В ефірі медіагрупи продовжують подавати інформацію про ворожі втрати на жахливій інфографіці. І, як і раніше, дані на екрані не відповідають тому, що кажуть ведучі за кадром.

Або інша ситуація. По-моєму, взагалі якось дивно запитувати в' Мустафи Джемілєва, чи змінилося його ставлення до «Дня побєди» з початком широкомасштабної війни Росії проти України. Ведуча Скиба запитала. Мабуть, тому, що таким було кліше всіх розмов із гостями. Але, вибачайте, ставлення пана Джемілєва до совіцько-російської маячні було незмінним протягом десятиліть.

Ведучий Міхальов вперто продовжує звертатися до гостей на прізвище. Замість називати їх на ім’я.

Ну і з фемінітивами біда. «Лариса Якубова, історик, доктор історичних наук, завідувач віділу Інституту історії України Національної Академії наук була з нами на прямому зв’язку» (Міхальов). Лінчевський: «прибула віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів Христя Фріланд». «Прибула міністр» — невже не викликає когнітивний дисонанс? Але, мабуть, ні, бо і в титрах в інтерв’ю фемінітиви також проігноровані. «Андреа Калан, офіційний представник Держдепартаменту США» (титр). І Булгаров і Скиба: «з Юлією Лапутіною, міністром у справах ветеранів України та генерал-майором запасу». Цікаво, що при цьому в титрі таки був фемінітив.

Резюме.  Більшість сюжетів цього дня були або нарисами. або різними порівняннями Другої світової війни з нинішньою, зробленими за єдиним кліше: суто текстовими. А всі ці тексти були «перекриті» кінохронікою і відеоархівом, які відповідали тексту, м’яко кажучи, дуже умовно. Репортажних сюжетів було лише два. Натомість репортажну складову медіагрупа надолужувала прямими ввімкненнями кореспондентів.

В ефірі медіагрупи було дуже багато гостей, і більшість із них справді цікаві, але, на жаль, більшість з інтерв'ю з ними якісь «механічні». Зазвичай це пара запланованих запитань ведучих і «вибачайте, у нас мало часу». Натомість якісним і глибоким, в тому числі і з незручними запитаннями, було ведення інтерв’ю з Христею Фриланд Ганною Гомонай із каналу «Рада».

Цієї доби в ефірі медіагрупи було багато грубих порушень стандартів — цілих 43. Найбільшою проблемою «України» цього разу було ігнорування стандарту відокремлення фактів від думок. Багатьом журналістам я би радив зменшувати в текстах і промовах кількість власних міркувань. Менше відсебеньок, більше інформації — хороший девіз. Особливо ж як для інформаційного телемарафону. Натомість цього разу в ефірі двох каналів не було проявів політичного піару.

 

Телеканал «Інтер» (15:00–21:00)

Зміст ефіру. У «Інтера» була загалом звична сітка (короткі новини — гостьова), але о 20:00 був підсумковий годинний випуск новин – що є елементом зміни сітки всього марафону. Підсумки дня будуть виходити завжди о 20.00. у блоці того каналу, який буде мовити у марафоні в цей час. Короткі новини вела Лілія Налягака, підсумкові — Олександр Просяник, гостьові студії по черзі вели Олексій Фадєєв і Олександр Просяник.

В ефірі «Інтера» цієї доби була рекордно велика кількість сюжетів (28):

• Юрія Куцого про парад у Москві,
• Руслана Смещука про евакуацію людей з міста Лиман на Донеччині,
• Олександра Васильченка про прибуття евакуйованих з “Азовсталі” до Запоріжжя,
• Ніни Коломієць про російські фейки,
• Ірини Іванової про парад у Москві,
• Михайла Манилюка про ситуацію в Маріуполі,
• Юрія Куцого про жінку з Білої Церкви, яка пережила Другу світову, а нині волонтерить для армії,
• Світлани Чернецької про виступ міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса,
• Яна Іванишина про нацистський табір смерті Освенцім,
• Даніїла Снісаря про прощання з журналістом і воїном Олександром Маховим,
• Ніни Коломієць і Світлани Шекери про відновлення Харкова після Другої світової і після нинішньої війни,
• Карини Вакарєвої про тренінги з бойової підготовки,
• Олени Абрамович про паралелі між Нюрнберзьким трибуналом і майбутнім трибуналом над російським злочинним режимом,
• Тетяни Логунової про те, як минулося 9 травня в Берліні,
• Владислава Політа і Сергія Ауслендера про жертв Голокосту,
• Христини Гашенко про евакуйованих до Львова жителів східних міст,
• Жанни Дутчак про ветерана Другої світової війни,
• Інни Гогой про обстріли міста Оріхів на Запоріжжі касетними снарядами,
• Наталії Сінченко про ранкові обстріли Миколаєва,
• Світлани Чернецької про паралелі, які проводять у Великій Британії між російсько-українською і Другою світовою війною,
• Лілії Налягаки про два українських покоління «дітей війни» — Другої світової і нинішньої,
• Євгена Соломіна про бої на сході України,
• Інни Гогой про приїзд до Запоріжжя евакуйованих з «Азовсталі» маріупольців,
• Євгенії Терещенко про спроби окупантів провести «дєнь побєди»  в окупованих містах Херсонщини та Запоріжжя,
• Ірини Баглай про поїздку до Латвії заступниці голови Верховної Ради Олени Кондратюк,
• Бекграундовий сюжет про американський лендліз у Другу світову війну,
• Владислава Політа та Сергія Ауслендера про «Моссад» і можливий український аналог,
• Анастасії Даугуле про зруйнований окупантами Чернігів.
• І чимало прямих ввімкнень власкорів:
• Андрія Анастасова про ракетний обстріл Одещини,
• Олени Абрамович з Брюселю про хід наради ЄС щодо шостого пакету санкцій проти Росії,
• Олени Мендалюк про ситуацію у Дніпрі та вМаріуполі,
• Інни Гогой про приїзд людей з Маріуполя до Запоріжжя і про ситуацію в області,
• Дмитра Анопченка з Вашингтона, про процедуру призначення посла США в Україні і про значення цього для України,
• Олени Абрамович про підсумки зустрічі дипломатів ЄС у Брюсселі з приводу узгодження шостого пакету санкцій проти Росії
• Дмитра Анопченка про процедуру підписання Байденом закону про лендліз для України і як працюватиме цей закон.

Гостями студії були:

• Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя, про ситуацію в місті,
• Дмитро Громаков, соціолог, експерт з комунікацій Міжнародного центру протидії російській пропаганді,
• Ігор Жовква, заступник керівника Офісу президента, про шостий пакет санкцій ЄС проти Росії, зокрема, про нафтове ембарго, про сенс лендлізу,
• Геннадій Максак, виконавчий директор Ради зовнішньої політики «Українська призма», про перспективи вступу України до ЄС і про шостий пакет санкцій ЄС проти Росії,
• Ганна Маляр, заступниця міністра оборони України, про те, чому Путін не оголосив війну і мобілізацію, про допомогу Заходу зброєю, про ситуацію на фронті,
• Ольга Стефанішина, віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, про заповнення Україною другої частини анкети на вступ до ЄС,
• Сергій Макогон, генеральний директор ТОВ «Оператор ГТС України», про перспективи української газової інфраструктури,
• Ігор Козій, військовий експерт, про феномен Чорнобаївки,
• Ігор Щупак, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», про паралелі між геноцидом євреїв у Другу світову війну і українців в Голодомор і в нинішню війну,
• Микола Давидюк, політолог, про можливі подальші сценарії війни,
• Андрій Сибіга, заступник керівника Офісу президента України, про останні дипломатичні перемоги України.

Крім того в ефірі каналу були звернення керівників різних держав. До тих, які повторювалися (президентки Молдови, прем’єра Албанії, канцлера Австрії, президента Литви, прем’єра Великої Британії і президента Колумбії) додалися звернення:

• президента Естонії Алара Каріса,
• прем’єр-міністра Чехії Петра Фіали,
• прем’єр-міністра Ірландії Міхала Мартіна,
• прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича,
• прем’єр-міністра Північної Македонії Димитара Ковачевського,
• прем’єр-міністра Словенії Янеза Янша,
• президента Латвії Егілса Левітса
• і прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте.

Крім того, міні-фільми УІНП, зокрема про міфи щодо «незначної допомоги Заходу» (причому двічі з інтервалом в 45 хвилин), про «народ-визволитель» (теж двічі), про «Велику вітчизняну», про «ніхто не забутий» і міф про «визволення України Радянською армією».

Порушення стандартів. Порушень стандарту достовірності було дев’ять. Інформація про спробу окупантів влаштувати святкування «дня побєди» в Херсоні, Скадовську та Енергодарі подана без посилань на джерела інформації. Відео взяте з соцмереж і жодного слова про його верифікацію (тобто це зовсім необов’язково відео з Херсона, чи Скадовська, чи з Енергодара). Без посилань на джерела інформації повідомлялося про бої на Луганщині. Так само в огляді подій на східному фронті Євгена Соломіна частина фактичної інформації подавалася без посилань.

У сюжеті Михайла Манилюка слова уповноваженої ВР з прав людини Людмили Денісової цитувалися зі сторінки у соцмережі.

І було кілька узагальнених посилань на авторство суб’єктивної думки. В прямому ввімкненні Олени Абрамович:  «Важкі переговори, як кажуть тутешні дипломати, ці санкції даються так важко, як жодні інші не давались». У сюжеті Владислава Політа та Сергія Ауслендера: «Військові фахівці вважають, що український Моссад, як і ізраїльський, теж буде ефективним». І в сюжеті Анастасії Даугуле: «Це просто божевільне віддзеркалення, констатують історики».

Більшість порушень стандарту точності стосувалося некоректного використання картинки. От яким чином повідомлення про оцінку британською розвідкою запасів високоточних ракет у Росії можна «ілюструвати» планами виходу людей з підвалів «Азовсталі»? А про «звірячі бомбардування українських міст та селищ» — планами Кремля і собора Василя Блаженого? Загадка. І так було у двох випусках новин. Текст у сюжеті Христини Гашенко був «перекритий» випадковим відео боїв та зруйнованих будинків. У сюжеті Світлани Чернецької розповідь історика про «політику умиротворення» Путіна була «перекрита» відео газогонів. А оцінку істориком дій Великої Британії з допомоги Україні у нинішній війні — відео бойових дій. Такий собі дуже віддалений символізм, картинка так «не працює».

У сюжеті Євгена Соломіна частина тексту була «ілюстрована» невідповідним відео. Наприклад, коли розповідалося, що внаслідок руйнування Попаснянського водоканалу без води залишилося близько мільйона людей на Луганщині, показували відео, яке вже було в марафоні в репортажі з Миколаєва. А «ілюстрацією» того, що евакуаційні траси на Луганщині не працюють, стали відеоплани з Маріуполя.

Пряме ввімкнення з Брюсселя про зустріч дипломатів ЄС з приводу обговорення шостого пакету санкцій проти Росії було «перекрите» архівним відео Орбана і планами адмінбудівель ЄС.

Ведуча Нелягака казала: «Мама Аліси залишилася у фільтраційному таборі в Маріуполі, в Мангуші на території так званої ДНР». Маріуполь і Мангуш — два різних населених пункти, а так звана «ДНР» — це вигадка, яка не має жодної території; можна говорити хіба що про територію, окуповану Росією, яку контролюють бойовики терористичної організації «ДНР».

У сюжеті Інни Гогой було неправильне визначення людей як біженців і в тексті, і в титрах, наприклад: «Володимир, біженець з Маріуполя». Біженці — ті, хто, рятуючись від війни, полишив країну. А тут люди з Маріуполя дісталися до Запоріжжя. Маріуполь і Запоріжжя — це одна країна: Україна.  Анастасія Даугуле в сюжеті казала: «поки ми розмовляємо з губернатором». Це про голову обласної військової адміністрації. «Губернатори» — то в Мордорі, у нас в Україні «губерній» ніколи не було і не буде.

Але найбільше було порушень стандарту відокремлення фактів від думок.

Нечітке позначення меж цитати перетворили частину думки Подоляка на думку самої ведучої Налягаки: “Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк учергове підкреслив, що країни НАТО не збиралися нападати на Росію. А Україна не планувала атакувати Крим. Російські військові гинуть, не захищаючи свою країну, а намагаючись окупувати іншу. У цієї війни не було жодних раціональних причин, окрім хворобливих імперських амбіцій Російської Федерації”. Будь-яка довга цитата потребує чітких маркувань авторства не лише на початку, а й у кінці, а тут — бажано було і всередині її маркувати, саме як думку Подоляка.

Численні власні судження Ніни Коломієць у сюжеті: «Схоже, російські військові готові вигадати будь-яку нісенітницю, щоб виправдати свої поразки на полі бою». «До того ж не треба бути професійним слідчим, щоб знайти очевидні ляпи режисерів цієї недолугої вистави». «А ось взагалі шедевр від геніїв конспірології». «Тамара стала справжнім уособленням того, як розмірковує середньостатистичний росіянин, нагодований суцільними фейками і нісенітницями». Повідомлення про понад 32 тисячі звернень про розшук російських солдатів від їхніх родичів ведуча Налягака закінчувала власними оцінками: «32 тисячі. Вбивці, ґвалтівники, кати та мародери».

Були неавторизовані судження Олександра Просяника в гостьовій студії: «Парад побєдобєсія.  В Москві влаштували військову ходу з нагоди 9 травня. Але попри гучні заяви напередодні, це дійство вийшло таким собі блефом. Без гостей і навіть без масштабної демонстрації техніки. Однак, чого не бракувало на параді, то це по-перше, абсурдності та брехні. Так, у небо навіть не піднімали військову авіацію. Російська влада пояснила це поганою погодою, хоча небо над Москвою було чистим. Справжня причина зрозуміла: показувати нема чого. Військово-повітряний флот Федерації завдяки українській армії став набагато меншим».

У сюжеті Ірини Іванової маса оцінок: «Путін знову скористався нагодою публічно виправдати перед своїм народом варварський масштабний напад на Україну. Ця повторювана мантра про загрозу з боку НАТО гідна стати мемом, не менше, ніж слова Лукашенка про те, звідки на Білорусь готувався напад... На цьому гучні заяви кремлівського лідера і вичерпалися           ... Риторичним лишається питання: чи матиме Росія що виводити на парад наступного року. Загалом традиція з розмахом святкувати День перемоги, як не дивно, відносно нова... І відтоді святкування з залученням військової техніки почало набирати обертів, і дедалі більше обростати ідеологічними скрепами: “дєди воєвалі — можем повторіть, за Родіну, за Сталіна”, які дітям втовкмачують змалечку... А ветеранів та свідків тих страшних подій вшановують хіба подачками до свята».

Власні міркування авторки сюжету: «Стало зрозуміло: війну не закінчено, нацизм досі не переможений, а трибуну підсудні використовують з руйнівними для крихкого миру цілями. Так тривало кілька місяців, поки 10 квітня 46-го року до справи не став прокурор від СРСР українець Роман Руденко. На відміну від американського колеги його допит Герінга був убивчим».

У сюжеті Тетяни Логунової, певно, нечітке позначення меж переказу думки: «Німецький канцлер різко засудив Росію, яка розв’язала війну і особисто Путіна, який займається фальсифікацією історії. Україні ж пообіцяв усіляку підтримку. Бо Німеччина точно знає, на чиєму боці правда, свобода і справедливість». Останнє речення — це чия думка? Шольца чи авторки сюжету?

Дуже багато суб’єктивних думок в сюжеті Євгенії Терещенко, наприклад: «Штампована картинка, чітко зрежисована цинічною рашистською пропагандою. Плюючи в очі всім українцям, росіяни влаштували на окупованих територіях “паради побєди”, більше схожі насправді на паради ганьби. Херсон, Мелітополь, Токмак, Енергодар — скрізь усе немов під копірку: червоні прапори, рашистські ганчірки, колорадські стрічки і портрети померлих... У день, коли Україна вшановує мільйони людей, які боролися проти нацизму, сьогоднішні нацисти влаштовують шабаш, катуючи живих, не даючи спокою мертвим».

У сюжеті Наталії Сінченко власний висновок: «На відміну від ворогів, які показують на своїх парадах перемоги поки що не розбомблену українськими захисниками техніку, Збройні Сили України демонструють реальні перемоги». І узагальнення: «Жителі Миколаєва непохитні у своєму прагненні жити у вільній державі. Їх не переконують залякування. Вони твердо вірять, що перемога буде за Україною і буде зовсім скоро».

І взагалі було дуже багато безпідставних узагальнень. У сюжеті Коломієць і Шекери: «Харків’яни переконані: росіянам, які воюють з українськими парками та скверами, школами та дитсадочками, ніколи не перемогти  народ, який захищає свій рідний дім».

У сюжеті Інни Гогой:  «Аби втекти від війни, чимало людей вже виїхали з Оріхова. Втім, вони вірять: жити вдалині від своїх домівок будуть недовго. Незабаром Україна переможе і люди повернуться додому». А в іншому її сюжеті: «Зараз маріупольські біженці мріють лише про одне: перепочити, та набратися сил...».

Узагальнення в сюжеті Юрія Куцого: «За “порєбріком” свято вірять: чим більше стрічок повісиш, тим краще дідам, які воювали». І в сюжеті Ірини Баглай: «Під час виходу до журналістів і виступу спікера Сейму та заступниці голови Верховної Ради перервав звук мобільного додатку, який з 24 лютого встановлений на телефонах усіх українців». От диво, у мене цей додаток не встановлений. І в прямому ввімкненні Олени Абрамович: «...Ці санкції даються так важко, як жодні інші не давались, але налаштовані в Брюсселі рішуче, налаштовані на результат».

Було і кілька порушень стандарту повноти інформації. В гостьовій студії гендиректор «Оператор ГТС України» використовував термін «NLG-газ», який потребував для глядачів пояснення. Ведучий Фадєєв цього пояснення не дав.

Ігоря Козія було недосить представляти як «військового експерта», слід було пояснити його компетентність у військовій тематиці.

А в повідомленні про те, що «Ватикан підтримує європейський вибір України» і що держсекретар Ватикану провів молебен в українському храмі Святої Софії у Римі, точно слід було наводити бекграунд щодо неоднозначності позиції Папи Римського щодо російсько-української війни.

Інші зауваження.  Знову погана інфографіка втрат ворога (про яку я вже писав у попередніх матеріалах), і знову ведуча читала дані не в тому порядку, як у табличці на екрані.

Кілька разів журналісти нехтували фемінітивами: «Натала Куриш, директор художньої школи» (титр в сюжеті). А в сюжеті Ірини Баглай: «дякуючи Латвії, віце-спікер каже» (це про Олену Кондратюк), «виступу спікера Сейму» (про Інару Мурнієце).

Елементи політичного піару. Сюжет Ірини Баглай про поїздку до Латвії заступниці голови Верховної Ради Олени Кондратюк — у найкращих традиціях «паркетних» матеріалів. Починаючи з того, що власне новина полягала в самому факті цієї поїздки. І за рахунок лексики урочистого стилю: «Про абсолютну підтримку союзних Україні країн Балтії сьогодні говорила Олена Кондратюк, яка прибула до Риги із офіційним візитом... Під час виступу заступниця голови Верховної Ради наголосила на важливості введення шостого пакету санкцій... Також вона закликала Латвію допомогти у відбудові знищених рашистами українських мирних міст».

Резюме.  Цієї доби у «Інтера» була надпотужна репортажна складова: 12 репортажних сюжетів і 7 прямих ввімкнень. Якісна робота власкорів — безумовно, сильна сторона редакції. Особливо якісними цієї доби були сюжети Руслана Смещука, Олександра Васильченка, Юрія Куцого, Ніни Коломієць і Світлани Шекери, Олени Абрамович і Лілії Налягаки. Якісним і докладним було пояснення в прямому ввімкненні Дмитра Анопченка історії з призначенням американського посла в Україні. Склад гостей був гармонійним, половина їх була ньюзмейкерами, половина — експертами. Дуже якісно вів цього дня інтерв’ю Олександр Просяник.

Натомість цієї доби канал «Інтер» виявився найбільшим порушником стандартів — 47 грубих порушень. І найбільшою проблемою були порушення стандарту відокремлення фактів від думок. Занадто багато власних висновків і оцінок, у ведучих гостьових студій вони не завжди авторизовані. І дуже поширена звичка журналістів робити безпідставні узагальнення, замість назвати конкретних людей, які висловили певну думку. І в ефірі каналу був один явно піарівський сюжет. 

Телеканал «1+1» (21:00-24:00)

Зміст ефіру. Сітки як такої не було, бо без прив’язки до точного часу були то концерт U2, то невеличкі новини від Святослава Гринчука, то великі «змішані» блоки Наталії Мосейчук з Берліна з-під будівлі Бундестагу, які були чимось середнім між авторською програмою, гостьовою студією і випуском новин (така собі невизначеність жанру), то менші блоки, які теж з Берліна, але з-під Бранденбурзьких воріт, вела Наталія Фібріг.

Сюжетів було небагато:

• Наталії Мосейчук про проросійську акцію в Берліні в Трептов-парку,
• Юлії Кирієнко в пам’ять про журналіста і воїна Олександра Махова,
• Андрія Орляка про символи російської війни V і Z,
• Яни Слісарчук про американський лендліз часів Другої світової і нині, про подібність злочинів радянської армії в Європі і нинішніх злочинів російської армії в Україні тощо,
• Катерини Федорченко про те, як 9 травня відзначали в пострадянських країнах,
• Неллі Ковальської про те, як жили східні німці в Берліні, розділеному муром на дві частини,
• Наталії Фібріг про те, як відбудовували після Другої світової Берлін.
• Було одне пряме ввімкнення Ольги Кошеленко з Вашингтону.

І зовсім небагато гостей:

• Антон Дорох та Ольга Філіпова, волонтери в Берліні, про акцію росіян в Трептов-парку.
• Ігор Ейдман, соціолог, який «досліджує путінізм», про те, як працює російська пропаганда.
• Олександра Бінерт, українська дослідниця, яка склала мапу українських місць у Берліні, активістка і волонтерка, про українські місця в Берліні, про заборону української символіки 9 травня, про українських біженців у Берліні.

Крім того, в ефірі каналу показували повну версію концерту U2 в київській підземці, відеозвернення президента Зеленського і один міні-фільм УІНП (про «День перемоги»).

Порушення стандартів.  Було лише одне порушення стандарту достовірності: в новинах без посилань на джерело інформації було подано зведення з фронтів.

Натомість було чимало порушень стандарту відокремлення фактів від думок. У сюжеті Наталія Мосейчук не авторизувала власні думки, наприклад: «Якщо цього не розуміють росіяни, які своїм домом обрали Німеччину і настільки бояться втратити німецький паспорт, що готові під конвоєм поліції покладати квіти, то жоден солдат з Росії цього не зрозуміє і поготів. Тому Бучі ставатимуться. Питання: скільки ще світ буде закривати очі на агресивну, зазомбовану, найжахливішу зброю Росії — її людей».

Текст сюжету Андрія Орляка суцільно складався з суб’єктивних висновків і оцінок, ніяк не авторизованих: «Давайте одразу до суті. Росія нагло бреше”. “Та “своїх” дуже навіть “бросают”. Спершу кидають гарматним м’ ясом на територію України... Це, до речі, називається стріляти в спину... Такою штукою Кремль вирішив сакралізувати загарбницьку війну в Україні, героїзувати окупантів, замовчати власні людські втрати. І в се це серйозно? Однією літерою? Це здивувало весь цивілізований світ...». І так далі (можна було б цитувати як порушення весь текст сюжету).

Ольга Кошеленко у прямому ввімкненні часто вдавалася до власних оцінок і висновків, радше виступала в якості історикині, ніж журналістки. Кілька прикладів: «Тема Другої світової війни для Сполучених Штатів давно вже прожита, пропрацьована, осмислена. І те, що Росія створила свій культ мертвих саме на цій темі, їм більше нічого так би мовити згадати, чим пишатися ані в своїй історії, ані в сучасності, - це у нормальних людей викликає, скажімо так, здивування... Байден притримав підписання лендлізу саме на 9 травня, на цей сакральний для Путіна день. І це такий своєрідний політичний троллінг... Ну і безперечно, що після цієї війни, після перемоги України, світ, глобальний світ, системи колективної безпеки і політичної організації цього світу, безперечно, будуть змінюватися, тому що, як бачимо, старі, на жаль, довели свою неефективність».

Власні оцінки були в сюжеті Катерини Федорченко про те, як 9 травня відзначали в пострадянських країнах: «Вірний друг путінського нацистського режиму робить вигляд, ніби не з його території Україну атакували російські військові і слухняно повторює настанови Москви».

Узагальнення були в студійних словах Мосейчук: «Німці не дуже люблять згадувати оцей період своєї історії».

Власні оцінки і міркування висловлювала і ведуча Наталія Фібріг: «Що стосується жителів колишньої НДР, то тут ситуація значно складніша і дуже багато залишилися незадоволеними, як складалася ситуація після об’єднання країни... Вони відчули оцей брак стабільності, те відчуття, яке у них було в НДР, коли вони могли спланувати своє життя фактично від початку до кінця... оце відчуття стабільності було для них надзвичайно важливим... Навіть мільярди євро не можуть допомогти об’єднати, склеїти колись розділену країну. І дуже важливо було все ж таки інтегрувати передусім людей, оскільки, бачите, їх приєднали, але їм розказали, що все те, що вони робили досі і їхнє життя досі, воно якось стало повністю знівельоване, воно стало неважливим. І у людей залишилася отака от образа. От такої помилки повторювати не можна. Це справді важливий урок, який ми українці можемо винести для себе, що стосується склеєння розділеної колись країни чи територій, які ми не можемо певний час контролювати, окупованих територій. Треба слухати людей, приєднувати не території, а слухати людей...».

Інші зауваження. У «1+1» уже певний час доволі якісна інфографіка щодо втрат ворога і ведучий називає дані у відповідності до того, як вони з’являються на картинці, але оскільки картинка швидко змінювалася, ведучому доводилося часом переходити на скоромовку. По-моєму, логічніше режисеру уповільнювати картинку, орієнтуючись на слова ведучого. Тоді все взагалі буде ОК.

Мені не зовсім зрозуміло, навіщо робити пряме ввімкнення кореспондентки з США, щоб вона робила великий історичний екскурс в часи Другої світової, «холодної війни» і «перезавантаження» взаємин Заходу з Росією в новітні часи. На мою думку, усе ж прямі ввімкнення потрібні не для віддалених бекграундів, а для того, щоб глядач довідався, що відбувається на місці події в момент ефіру. Це моє зауваження, звісно, не до Ольги Кошеленко, яка цілком достойно ці історичні бекграунди подала, а до редакції, яка дивно планує певні речі.

Елементи політичного піару.  БЗ про поїздку заступниці голови ВР Олени Кондратюк до Латвії. Власне в чому новина? В тому, що вона поїхала до Латвії і подякувала Латвії за підтримку?

Резюме. Загалом цей ефір «1+1» мені важко назвати інформаційним. Мінімум новин, мінімум репортажів, мінімум гостей і повна відсутність гостей-ньюзмейкерів. При цьому, маючи ефір інформаційного все ж таки марафону, новинарі проґавили важливі новини, зокрема, про вечірній обстріл Одещини ракетами «Кинджал», внаслідок якого сталася  пожежа ТРЦ (про що було відомо вже близько 21 години вечора). І всю знакову історію, як глава Єврокомісії фон дер Ляєн особисто їздила до угорського прем’єра Орбана «вмовляти» того щодо нафтового ембарго Росії (про результати цих переговорів було відомо близько 23 години). Часом ефір каналу нагадував мені якесь своєрідне графоманство. Різні виїзні майданчики (заради чого?), ввімкнення заради ввімкнень (без оперативної інформації) і при цьому мінімум інформування про те, що відбувалося в Україні і світі в цей час. При цьому завелика кількість порушень стандарту відокремлення фактів від думок. І «паркетний» матеріал. 

Важливі теми, які не були озвучені в телемарафоні 9 травня

• Велика Британія запровадила нові санкції проти Росії та Білорусі.
• Die Welt розповів, як Греція допомагає Росії обходити західні санкції.
• Українці через «Дію» зібрали понад 300 мільйонів гривень для української армії.
• Макрон запропонував створення для України нового об’єднання замість вступу до ЄС.
• У ЧАЕС назвали фейком інформацію про викрадені окупантами радіоактивної речовини.
• Цифровий ефір «Еспресо», Прямого і 5 каналу відімкнули на виконання рішення РНБО
• На окупованій Херсонщині потужні лісові пожежі, під загрозою населені пункти, а окупанти не дають гасити.
• Байден наказав припинити витік інформації в ЗМІ щодо обміну розвідданими з Україною.
• Українські журналісти стали лауреатами Пулітцерівської премії, але з дивним формулюванням.
• Сапери повністю перевірили Ірпінь.
• Росія має потужності і запас комплектуючих для виробництва нових ракет — Міноборони України.

І ще одна новина, хай не настільки важлива, але, впевнений, дуже цікава українській аудиторії: виробник джавелінів вдвічі збільшує обсяги їх випуску через високий попит. 

Канали в ефірі спільного телемарафону (порівняння)

По ефіру анонсувалося (в тому числі і в проаналізовану мною добу): «8 і 9 травня команда єдиних новин влаштує спецмарафон “Дві війни. Одне майбутнє”». Якось дивно звучить сама ідея «марафону в рамках марафону». Масло масляне. В підсумку вся обіцянка «спец марафону» втілилася лише в малозрозумілі зміни сіток окремими каналами, відчутним зменшенням суто інформаційної складової і великою кількістю стереотипних сюжетів із порівнянням різних фактів Другої світової війни з нинішньою російсько-українською (порівнянь, які, що називається, лежать на поверхні). Єдиними принципово новими елементами марафону цієї доби були відеозвернення до українців керівників різних держав і невеличкий серіал міні-фільмів Українського інституту національної пам’яті про міфи радянської пропаганди, підхоплені згодом російською пропагандою.

Отже, сітки окремих каналів у марафоні зазнали змін. По-перше, блоки каналів нині стали не 5-годинними, а 6-годинними. Суспільне в цю добу перші три години ефіру виходило без випусків новин, медіагрупа «Україна» обмежилася лише двома півгодинними випусками новин, «Інтер», навпаки, додав в одному блоці великий годинний підсумковий випуск замість гостьової студії, а «1+1» свою стару алогічну сітку змінив на ще більш алогічну. Цього разу з мінімумом новин.

Рекордною кількістю сюжетів (28) і найпотужнішою репортажною складовою (12 репортажів і 7 прямих ввімкнень) цієї доби відзначився канал «Інтер». Суспільне репортажну складову забезпечувало насамперед прямими ввімкненнями кореспондентів (їх було 8), репортажів було мало (лише 3). Схоже діяла медіагрупа «Україна»: 7 прямих ввімкнень і 2 репортажі. Медіагрупа Пінчука обійшлася 7 репортажними сюжетами, прямих ввімкнень, як і зазвичай, не робила взагалі. Канал «1+1» був найменш інформаційним — 2 репортажі, 1 пряме ввімкнення.

Гостей рекордно багато було в ефірі медіагрупи «Україна» (25, і з них 19 — це були ньюзмейкери), але якість інтерв’ю була посередньою. Натомість більш якісно працювали з гостями на Суспільному, хоч їх і було менше, ніж на «Україні» (12 гостей, з них 4 ньюзмейкери), і на «Інтері» (11 гостей, з них 5 ньюзмейкерів). В спільному ефірі ICTV та СТБ було 9 гостей (4 ньюзмейкери), в ефірі «1+1» було лише троє гостей і жодного ньюзмейкера.

Найбільшими порушниками стандартів були канал «Інтер» (загалом 47 грубих порушень) і група «Україна» (43). Можливо, група Пінчука і «1+1» могли б скласти конкуренцію «Інтеру» і «Україні», але в цю добу потрапили лише по три години їхнього ефіру проти 6 годин «Інтера» і медіагрупи «Україна». У блоці Суспільного грубих порушень стандартів було лише 4. Стандарт достовірності найбільше порушували в ефірі «України» (11), «Інтера» (9) і ICTV/СТБ (8). Стандарт точності — ICTV/СТБ (15), група «Україна» (11) і «Інтер» (10). Стандарт відокремлення фактів від думок — «Інтер» (25), «1+1» (22) і група «Україна» (21).

Проявів політичного піару цієї доби в ефірі спільного марафону було мало. Лише два випадки в ефірі групи Пінчука і по одному випадку — в ефірі «1+1» і «Інтера».

В ефірах усіх каналів 9 травня не звучало жодного наративу кремлівської пропаганди. З токсичних медійних персонажів в ефірному блоці «Інтера» була Анастасія Даугуле як авторка сюжету.

Час від часу в ефірі спільного марафону дається взнаки неузгодженість між телеканалами. Зокрема в гостьовій політиці. Так, наприклад, міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов був гостем у двох годинних блоках підряд — спочатку на Суспільному, потім на «Україні». А соціолог Антипович був спочатку в ефірі ICTV/СТБ, а потім на Суспільному.

Цього разу канали знову зменшили взаємодію також і у взаємному анонсуванні. В кращому разі ведучі, закриваючи блок, говорили, який канал перебирає вахту в ефірі. Предметний анонс планів колег давали лише в двох випадках. Ведучі медіагрупи «Україна» анонсували окремі матеріали «Інтера», але не назвали сам канал. А ведучі «Інтера» анонсували концерт U2 в блоці «1+1».

Якось дивно також, що фільми Українського інституту національної пам’яті, як і відеозвернення керівників різних держав до українців, ніяк не презентувалися ведучими всіх каналів, вони виникали в ефірі «з нічого».