Ситуація, наявна у сфері засобів масової інформації, є доволі типовою для всіх регіонів України. Йдеться насамперед про домінування політично заангажованої інформації, причому як в офіційних державних засобах масової інформації, так і в тих виданнях, на радіо- та телеканалах, що орієнтовані на висвітлення діяльності опозиційних політичних лідерів, йдеться у огляді "Україна перед вибором", підготовленому Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД)

Лише невеликий відсоток ЗМІ, причому далеко не в усіх регіонах України, подає об’єктивну, наскільки це можливо, інформацію про соціально-політичний та економічний стан свого регіону. Основними проблемами, що спричиняють до існування такої ситуації, є економічна та політична залежність ЗМІ. Адже багато засобів масової інформації засновуються або регіональною владою, або певними політичними структурами. В обох випадках вони постають у ролі інформаційного органу свого засновника, а відтак і не можуть подавати об’єктивної інформації. За цього ситуація ускладнюється ще й тим, що, по-перше, державні ЗМІ, які, здавалося б, повинні більшою мірою, ніж решта, відображати різні позиції (адже основним джерелом їх фінансування є бюджетні кошти, тобто гроші платників податків), є доконечно політично заангажованими. По-друге, різні політичні партії та, відповідно, кандидати в президенти мають, судячи з матеріалів регіонального огляду, нерівні шанси в доступі до ЗМІ, а надто до телебачення. Це, врешті-решт, веде до істотного зниження рівня чесності та прозорості виборів.

Отож проблема із ЗМІ, як можна побачити, полягає не так у якихось утисках свободи слова (хоча однією з особливостей багатьох регіонів є намагання не пропускати в друк чи в теле- та радіоефір інформацію, що йде врозріз із позицією влади), як у характері інформації та аналітичних матеріалів, які стають доступними громадянам. Тут передусім належить відмітити, що свобода медіа, незаангажованість, об’єктивність подаваної інформації, репрезентація різних поглядів на проблему - це свідчення наявності в суспільстві розвинутої публічної аналітики. Проте ситуація, котра склалася сьогодні в Україні, не дозволяє вести мову про достатню розвиненість публічної сфери та про можливості широкого обговорення в суспільстві актуальних проблем. Цікавими й достоту показовими є дані, представлені в дослідженні "Моніторинг політичних новин", яке було проведено Академією української преси спільно з Інститутом соціології НАН України в жовтні 2003 - травні 2004 року. Зокрема, контент-аналіз програм новин провідних українських телеканалів показав, що при розподілі ефірного часу в новинах значно переважає увага до представників парламентської більшості, тоді як представленість лідерів лівих партій та опозиції не перевищує 4%. Водночас в інтерпретації подій у новинах домінує одна-єдина позиція і цілковита ствердність. Цікавою є й статистика, що відображає співвідношення обсягу уваги програм новин телеканалів до потенційних кандидатів у президенти та рейтингів їх популярності в населення. Той факт, що це співвідношення перебуває у зворотній залежності, свідчить про цілеспрямовану діяльність ЗМІ, націлену на підвищення рейтингу одного з кандидатів, тобто, як це очевидно, кандидата від влади. Власне, на основі даних згаданого дослідження можна стверджувати, що сьогодні ми спостерігаємо явну диспропорцію між офіційною інформацією, яку надають провідні загальнонаціональні канали (а на основі "Регіональної аналітики" можна зробити висновок, що подібна ситуація характерна й для регіональних каналів), і реальними симпатіями населення.

Однією з найсерйозніших проблем є також діяльність українських організацій громадянського суспільства. Регіональний огляд свідчить про слабкий розвиток у регіонах НДО, передовсім аналітичних центрів, а власне, про нерозвиненість регіональної мережі цих центрів. Ясна річ, декілька крупних організацій мають свої осередки майже в усіх регіонах, проте все ж у багатьох областях аналітичних центрів практично надзвичайно мало. Загалом організації громадянського суспільства, зокрема аналітичні центри справляють невеликий вплив на суспільну думку, вони доконечно залежать від короткострокових грантових проектів або від фінансування місцевими політичними структурами, що інколи штовхає їх до перетворення на піар-агентства (від цього, зрештою, страждає репутація незалежних аналітичних центрів, а в населення виникають упередження стосовно подаваної ними інформації). Воднораз серйозною проблемою для регіонів залишається брак кваліфікованих кадрів. Проте лише громадські організації можуть ефективно протистояти тиску адміністративного ресурсу на виборчий процес, в змозі забезпечити максимальну відкритість виборів. Відтак ситуація, яка склалася в Україні навколо НДО, навряд чи буде сприяти чесності майбутніх президентських виборів.

Інф. УНЦПД