«Детектор медіа» продовжує підбивати підсумки 2021 року в медіасфері та прогнозувати тенденції наступного, 2022 року. «ДМ» уже опублікував колонку Євгена Федченка — керівника фактчекінгового проєкту StopFake та Могилянської школи журналістики, топдесятку ухвалених у 2021 році законів щодо реформ, топдесятку подій на медіаринку, текст про 15 ініціатив та проєктів, що стосувалися поширення медіаграмотності в Україні і впроваджувалися протягом 2021-го. Представники громадських організацій та ініціатив, які працюють у сфері поширення медіаграмотності, підбили і власні підсумки. Своїми підсумками року поділилася колишня керівниця Центру стратегічних комунікацій Любов Цибульська. Підсумки минулого року в громадянському секторі та плани на майбутній рік для організацій громадянського суспільства озвучив виконавчий директор Ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» Володимир Шейгус та інші громадські діячі та експерти. Також експерти та політики підбили підсумки року у сфері протидії дезінформації.
На черзі — підсумки моніторингу щоденних новин восьми телеканалів від «ДМ».
«Україна» за рік охолола до Зеленського (що й не дивно), а «1+1» — навпаки — відкрився для президентського паркету; 5 канал обзавівся занадто харизматичним ведучим, а Перший незалежний найгірше впорався з тестом на дотримання професійних стандартів. «Детектор медіа» опрацював майже 38 тисяч матеріалів восьми центральних телеканалів за рік та проаналізував, кого вони найбільше піарять, яким політсилам симпатизують, кого ігнорують, а до кого змінили своє ставлення протягом року. Також ми проаналізували, які теми найбільше цікавили новинарів за цей час, які регіони потрапляли в головні випуски центральних телеканалів і якими стандартами найбільше нехтують у матеріалах.
Матеріали з ознаками замовності
Лідерами серед фігурантів таких матеріалів є «Опозиційна платформа — За життя» та Рінат Ахметов. Серед каналів найбільші показники в цьому антирейтингу набрали «Інтер» та «Україна». Час від часу і фігуранти, й канали змінювали одне одного на першому місці. Прогнозовано, що платформами для піару «ОПЗЖ» є Перший незалежний та «Інтер», які належать членам партії, а для піару Ріната Ахметова — його канал «Україна». При цьому разово матеріали з ознаками замовності в їхніх інтересах з’являлися й у нетипових медіа: ICTV пропіарили «ОПЗЖ», а на 5 каналі — бізнес Ахметова. Пояснити це можна просто, якщо поглянути на контекст. На ICTV активно висвітлюють жіночі рухи та форуми — за це їм честь і хвала. Але до уваги редакції потрапляють переважно події, до яких дотичні перша леді Олена Зеленська, віцеспікерка Олена Кондратюк чи фонд Олени Пінчук. А одного разу — і Юлія Льовочкіна. Тому, попри важливу тему жіночого лідерства, ми зафіксували в новині ICTV піар нардепки від «ОПЗЖ», оскільки жодних інших учасниць заходу в матеріал не включили. У схожій ситуації опинився матеріал 5 каналу, де розповідали, як влада профанів (не те, що попередники!) знищила енергетику, а структури ДТЕК є єдиною її надією.
До інтересів «ОПЗЖ» на Першому незалежному також включені всі матеріали, що маніпулятивно розповідали про утиски свободи слова в Україні через блокування проросійських медіа. У таких матеріалах не завжди звучали імена партійців, Медведчука чи його партнерів, але простежувалася чітка ідеологічна лінія. Тому в сумі кількість піару та кількість безпосередніх згадок «ОПЗЖ» на Першому незалежному відрізняється.
До моно-улюбленців окремих каналів можна віднести Арсенія Яценюка, який систематично згадується в найпозитивнішому світлі на каналі «Україна». Зокрема, скористався й інформаційним приводом додаткових загроз на українському кордоні — то мігранти на білоруській стороні, то стягування російських військ — і нагадав про важливість свого вже призабутого колись проєкту «Стіна». Також на «Україні» найрізноманітніші теми часто коментує позапарламентський політик Олег Ляшко, який програв мажоритарні вибори 2020 року, хоча канал «Україна» переконував у його безсумнівному лідерстві та мочив його конкурентку. На «Інтері» також є свої «чергові» спікери для маніпулятивних новин. Наприклад, Сергій Каплін. Теж підзабутий екснардеп на каналі регулярно критикує слабини української економіки, пенсійної системи чи соціального захисту — теми, які експлуатує «ОПЗЖ». Окрім того, «Інтер» постійно розповідав про акції Регіональної газової компанії Фірташа, поширював новини про інтереси та ініціативи DF Group, а от аварію на одному з його підприємств — замовчав.
«Інтер» і Перший незалежний стали ключовими каналами, лояльними до церкви Московського патріархату. Тут не тільки висвітлювали різні свята, а й поширювали фактично політичні заяви лідерів філіалу російської церкви в Україні. «В нас є загальна проблема, що починаючи з 2014 року у протиправний спосіб і незаконно відбувається захоплення храмів, релігійних громад, які належать до Української православної церкви», — скаржився представник МП Олександр Бахов у лютому. А ось митрополит Павло вже в липні розповів: «Далі ми прийняли звернення до президента України, щоб положити край тим безчинствам, які виникають часто у нашому суспільстві проти канонічної святої церкви під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія». Інші проросійські наративи теж були характерними для Першого незалежного: від просування російської вакцини до умов мирного плану на умовах Медведчука із дуже суголосними російській позиції заявами про визнання суб’єктності вигаданих окупантами «республік» у Донецьку та Луганську.
«Інтер», «Україна» та ICTV були найменш перебірливими у фігурантах піару: тут одночасно могли розповісти про «Велике будівництво» як досягнення президента Зеленського і надати слово його критикам з «ОПЗЖ», «Батьківщини» чи «Європейської солідарності». І таке явище не треба плутати з балансом, адже кожне окреме повідомлення було упередженим. На «Україні» включали коментарі Олексія Кучеренка чи Валентина Наливайченка, які критикували енергетичну політику, вочевидь, суголосно з інтересами Ріната Ахметова. На «Інтері» лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко критикувала ринок землі в унісон з «ОПЗЖ». На ICTV час від часу розповідали, які поради владі дає попередній президент Петро Порошенко. ICTV та «Інтер» були найбільш лояльними до Віталія Кличка, який і критикував владу, і хвалився своєю неперевершеністю на посту столичного мера, і почав свій всеукраїнський політичний тур.
Якщо подивитися на присутність Зеленського в матеріалах з ознаками замовності, то за весь рік більшою чи меншою мірою такі з’являлися на кожному каналі, крім «UA: Першого». Показовою для кінця року стала зміна ставлення до Зеленського на каналі «Україна» (детально про це написав Ярослав Зубченко): ще влітку президентські паркетні новини були доволі популярним явищем у медіа Ахметова, з осені піар Зеленського зник, а взимку на каналі Ахметова навіть виправдовувалися, що вони не сіють розкол серед українців.
Політичні сили в новинах
Доволі очікувано найпопулярнішою партією року стала «Слуга народу» — вона найчисельніша в парламенті, часто виражає позицію влади, її представники очолюють ключові комітети, тому і в першу чергу коментують законодавчі зміни. Що не дуже характерно для партії влади: відвертої джинси в інтересах «Слуги народу» були поодинокі випадки, тому партії немає у топдвадцятці фігурантів матеріалів з ознаками замовності. Можливо, причина тут у різношерстості партії та відсутності єдиного штабу, який би займався піаром. З відлученням від партії колишнього спікера Дмитра Разумкова його інформаційно підтримали на «Україні» та 5 каналі; перед цим до нього були лояльні всі канали, крім «1+1» та нейтрального Суспільного.
Найпозитивніше до «Слуги народу» ставилися на ICTV, «Україні» та «1+1». І тут знову важливий контекст. Половина позитивних згадок партії на ICTV припадає на нардепа Дмитра Кисилевського — вихідця з «Інтерпайпу», який продовжує підтримувати промислові та освітні ініціативи цієї компанії Віктора Пінчука (власника ICTV). У новинах «України» він теж з’являвся в контексті вимог групи «Укрметалургпром» щодо відновлення потужності української металургії (одним із ключових гравців цієї сфери є власник каналу «Україна» Рінат Ахметов). Восени на «Україні» зачастила нардепка тоді ще від «Слуги народу» Людмила Буймістер, яка критикувала антиолігархічний закон і згодом була виключена з партії.
А на «1+1» ставлення до «Слуг» було таким же строкатим, як і сама партія. На початку «Слугам» діставалося через вибори на Прикарпатті, де кандидат від влади Василь Вірастюк з боями все ж виграв в Олександра Шевченка, близького для Ігоря Коломойського. Найбільшими критиками партії влади були 5 канал і Перший незалежний. На 5-му чихвостили партію Зеленського за будь-якої (часто — слушної) нагоди, але упереджено. А в медіа Медведчука-Шуфрича владу переважно звинувачували у вбивстві свободи слова.
«ОПЗЖ» найменше потрапляла у випуски каналів Пінчука — ICTV та СТБ. А от найчастіше вже очікувано партію цитували там, де й найбільше піарили: в кожному парламентському репортажі на «Інтері» обов’язково додавали думку представників партії Бойка-Рабиновича-Медведчука, з української делегації ПАРЄ в кадр потрапляли переважно представники «ОПЗЖ», які представляли не так позицію держави, як партійну. Відмінність між «ОПЗЖ» формату «Інтера» та Першого незалежного — в обличчях. На «Інтері» більш бажаними були Бойко, Королевська, Львочкін та одеський осередок партії, на Першому незалежному — Медведчук, Рабинович і Кива.
В окремі періоди «Європейська солідарність» випереджала за згадками «ОПЗЖ», хоча в річному заліку їй поступається. Останній місяць року збільшення кількості згадок партії Порошенка було пов’язано із кримінальними справами, де він фігурував. І якщо раніше 5 канал намагався утримуватися від просування інтересів свого (формально вже колишнього) власника напряму, то в другій половині року дисбаланс на користь «Євросолідарності» чи її лідера став нормою.
«Євросолідарність» та «Голос» стали частіше з’являтися на «Україні» наприкінці року. «Голос» став більше світитися на 5-му, і це все виглядало як додаткове підсилення критики влади. А от на каналах Пінчука партія Кіри Рудик тепер дедалі рідше, хоча саме ICTV та СТБ були каналами, що піарили «Голос» — не дуже часто, але регулярно. До речі, розколи в партії висвітлювали мляво, а черговий виток конфлікту у грудні взагалі майже проігнорували.
Якщо «Голос» вибивався в новини завдяки політичній активності та справді важливим заявам щодо оборони, освіти й охорони здоров’я, то «Батьківщина» в новинах виглядала інертно. В окремі періоди партія майже зникала з поля зору новинарів і поверталася з програмними заявами Юлії Тимошенко про референдуми, землю чи неприпустимість легалізації канабісу (інколи це все поєднувалося в одному виступі). Такі новини із заявами найчастіше мали або ознаки замовності, або відтіняли політичні інтереси медіавласників. Схоже, в кінці року Тимошенко таки спромоглася на менш банальний інфорпривід і сіла за барабани. З вибірки «Детектора медіа» про це розповіли тільки на каналі «Україна».
«За майбутнє» досить рідко фігурує в парламентських новинах, як поки що найменш чисельна депутатська група. Найбагатшим на згадки цієї політсили став жовтень через смерть нардепа Антона Полякова та увагу до з’ясування її обставин. Відверто негативні випади на адресу «За майбутнє» були на 5 каналі, де партію називали проєктом Коломойського «За майбах». А найбільш лояльні до представників «За майбутнє» на «1+1» — тут поширювали заяви Ігоря Палиці, висвітлювали доволі локальні політичні новини Волині суто з позиції тамтешніх топпосадовців від цієї партії, або популістські заяви.
Головні та замовчані теми
Найбільше боролися за увагу національна політика та соціальні теми. Як і попереднього року, цього року велику частку новин становили матеріали про надзвичайні події. Це було пов’язано не тільки з класичною «надзвичайкою» — аваріями, трагедіями та катаклізмами — а й зі змінами під час епідемії коронавірусної хвороби: запровадженням обмежень, спалахами захворюваності, смертями.
Найбільш політизованим місяцем був березень, коли ухвалювалася низка політичних рішень щодо вакцинації, відбувалися парламентські довибори на Прикарпатті і Донеччині та серія гучних засідань РНБО. А найбільш соціальним — липень, коли політичний сезон був на паузі, а значна частина українців — у відпустках чи принаймні у мріях про них. При цьому окремі канали — «1+1» та СТБ — незалежно від ваги інфоприводів зазвичай віддавали перевагу соціальним темам перед політичними, вочевидь, спираючись на інтереси своєї аудиторії. Також у річній статистиці каналу «Україна» соціальні теми переважили над політичними, але в окремі періоди все ж політика виходила на перший план.
Про обстановку на фронті найменше розповідали на Першому незалежному. Окремі тижні в праймових новинах там взагалі не звучало жодних зведень із фронту, навіть коли траплялися обстріли, від яких страждали цивільні та військові. А от новини про переговорника-Медведчука як єдину надію мирного Донбасу на цьому каналі були. Перший незалежний був найпасивнішим у висвітленні російської агресії, замовчував важливі дипломатичні перемоги України, такі як Кримська платформа. Але не раз поширював заяви російських посадовців із закидами на адресу української влади чи твердженнями, що Росія не причетна до війни на Донбасі. Випуски новин Першого незалежного здебільшого наповнювали короткими повідомленнями про надзвичайні та кримінальні події, що створювали радше імітацію новин, підмінювали їх пресрелізами надзвичайників чи повідомленнями інших медіа.
Загалом замовчування важливих подій не є надто поширеною практикою в теленовинах — це безглуздо з огляду на відкритість інформації та значну кількість медіа, які повідомлять, що замовчали інші. Тож замовчували такі події здебільшого частково. Приклад — історія з офшорами Зеленського, коли про офшори в новинах загалом згадали, а про Зеленського — не дуже. Показовим було висвітлення вагнергейту, який найбільше показували на 5 каналі, подаючи як великий провал влади, а більшість каналів маневрувала від вибіркового висвітлення до майже повного ігнорування.
Найбільше новин із поля міжнародної політики було наприкінці року, коли світові лідери занепокоїлися нарощуванням російської армії на кордоні з Україною. Такий же спалах уваги до міжнародних новин та війни на Донбасі одночасно відбувся у квітні, в період чергового загострення. Про інші міжнародні події найбільше повідомляли «Інтер», що має потужний пул закордонних власкорів, а також 5 канал і Суспільне.
Географія новин
Чи не найпопулярнішим інфоприводом для регіональних новин стають наслідки негоди чи ДТП. Очевидно, аби зацікавити редакцію, в регіоні має відбутися щось надзвичайне чи показове. Топ регіонів за частотою потрапляння в головні теленовини становлять міста-мільйонники, де й подій стається більше, і корпункти стабільні. Однозначним лідером є Донеччина, оскільки в більшості випусків з’являється щодня — завдяки зведення із фронту. Репортажі воєнкорів із Донеччини трапляються частіше, ніж матеріали з Луганщини. Харківська область посіла другу сходинку, але здобула таку популярність не тільки завдяки виборам мера, які там відбулися наприкінці жовтня. Лише в листопаді там сталося одразу кілька гучних автопригод, і одна з них — із неповнолітнім водієм за кермом. Через резонансне ДТП сплеск новинної активності у грудні докотився й до Чернігівської області, де на трасі сталася трагічна аварія з маршруткою.
Львів, Харків, Дніпро та Одеса найчастіше з’являлися в серії включень чи збірних сюжетах із регіонів, що розкривали хроніки епідемії, проблеми лікарень, рішення місцевої влади щодо запровадження карантинів та реакції містян на обмеження. Коронавірусна статистика та великий рівень захворюваності в лютому-березні привернув велику увагу до Прикарпаття, а в жовтні — до Херсонщини, яка стала першим «червоним» регіоном чергової хвилі.
Через стягування російських військ до українського кордону побільшало новин із Росії наприкінці року. А також у листопаді зазвичай забута новинарями Волинська область здобула найбільше уваги до себе — теж завдяки прикордонникам, які розповідали, як криза на білорусько-польському кордоні впливає на безпеку кордону українського. Попри це, прикордонна Сумська область в окремі тижні взагалі випадала з новин.
Крим теж часто випадав із головних новинних випусків тижнями. Більшість новин звідти доходить через інші медіа чи соцмережі, й загалом новинарі мало цікавляться подіями на окупованому півострові. Найбільш плідним на кримські новини став червень. Тоді висвітлювали наслідки затоплення в курортних містах, а також появу британського есмінця біля кримських берегів. Найбільше новин за рік із Криму стосувалися політичних репресій, російської агресії та наслідків негоди. Найактивніше про ці події інформував «UA: Перший», також майже однаково уважні до них були «Україна», «1+1», та 5 канал.
Стандарти в новинах
Найбільші проблеми з відокремлення фактів від оцінок зазвичай у новинах «України», СТБ і «1+1», але з вересня суттєво погіршився показник 5 каналу. Причина — новий ведучий праймового випуску Віталій Ковач. Його підводки можна розцінювати як окремий жанр стендапу, особливо якщо новини політичні. Серед найпалкіших промов пана Ковача — сарказм про «рошенки»: «Їсти вінницьку чи київську "рошенку" — ти підтримуєш Путіна, купуєш електроенергію в Росії — рятуєш країну»; політична експертиза промови Зеленського: «Сподіваюся, що до кінця каденції ми не загубимо країну»; та оцінки потреб українців: «Гроші можна буде отримати через додаток "Дія". А от розпорядитися ними як заманеться не вдасться. Тобто, чекушечку не вийде купити, і закуску також». Нагадаємо, новини — це жанр, у якому особиста думка журналіста чи ведучого недоречна, а якщо він усе ж таки до неї вдається, то має чітко її авторизувати.
Найбільш незбалансованими цього року були новини Першого незалежного. Це часто траплялося через однобоку подачу скарг на нібито утиски свободи слова. З цієї ж причини тут найбільше неточностей, коли факти перекручували, аби це виглядало переконливіше. Наприклад, у лютому кожен випуск новин починали фразою: «N днів, як президент Зеленський заблокував телеканали "112", Newsone і ZIK через те, що вони говорили правду», — що є неправдою. Або ж перекручували заяви іноземних політиків чи закордонних медіа на свою користь, як було з публікацією в The National Interest (розбір цієї маніпуляції є тут). Загалом грубі порушення стандарту точності — дуже нетипове явище, тому наш моніторинг фіксує їх у праймових новинах нечасто.
Також балансу й повноти Першому незалежному сильно бракувало, коли там цитували заяви російських посадовців, не вкладаючи їх у належний контекст. Особливо в перші місяці появи Першого незалежного після блокування попередніх медіаактивів Медведчука, новинам тут сильно бракувало достовірності: короткі повідомлення ведучі зачитували без посилання на джерела, наче звичайний дайджест, а не повноцінний випуск. Ближче до кінця року вказувати джерела новин стали частіше, але все ж достовірність цього каналу є найгіршою серед усіх. Тож тут чотири з шести базових стандартів дотримані на Першому незалежному найгірше з усіх восьми телеканалів, що гарантує інформаційній програмі цього каналу статус найгірших новин року.
