Найдобрішим детективом назвали на офіційному сайті каналу «Україна» новий сорокасерійний серіал «Дитячий охоронець». Зйомки стартували в липні, вже від 6 грудня серіал можна побачити в денному ефірі. А виконавець головної ролі Євген Олійник, коментуючи проект, назвав його вулканом, що димить, із гострих та заборонених тем. Саме тематикою серіал і привертає увагу.
Українське кіно- та серіальне виробництво відносно недавно опанувало тему стосунків дітей із дорослими, дітей між собою, і найперше — проблемних дітей та підлітків. Бо про наше самостійне, без озирання на російський телеринок, виробництво від 2000-ного до 2015-того року взагалі не було підстав говорити. В березні 2015-того вийшов повнометражний дитячий мюзикл Анатолія Матешка «Трубач», який справді був дуже добрим, без драматичних моментів та гострих кутів.
І більше в подібне річище українські кінотелеісторії про дітей та підлітків не входили. Вже «Школа» заявила про себе як підліткова драма, попри критику здобула шалену популярність і мала кілька сезонів. Юним акторам перепадало за, скажімо так, непрофесійну гру, авторам – за спробу хайпувати на молодіжній тематиці, окремим абзацом завжди йшли зауваження до мови.
Проте з появою «Перших ластівок» претензії відпали. Натомість заговорили про відкриття, революцію на українському серіальному фронті, і не забували наголошувати на вдалому виборі жанру: детектив з елементами трилеру. Попри «комедійний» бекграунд «Секс, інста і ЗНО» теж тяжів до підліткової драми більше, ніж до комедії. А якщо й була комедія, то радше іронічна. Нарешті, чистісінькими підлітковими драмами є дві титуловані останнім часом повнометражні стрічки: документальна «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик та художня «Стоп-земля» Катерини Горностай.
Короткий екскурс потрібен, аби нагадати: для українських кіно і серіалів про життя дітей та підлітків, заборонених тем уже не існує. Крім хіба негласної заборони ставити в прайм серіали, створені українською мовою, хоча й ця практика поволі переглядається.
«Дитячий охоронець» цікавий іншим. Творці взялися ставити гостру тему стосунків дітей із дорослими в кожну з сорока анонсованих серій. Що перетворює серіал на аналог соціального проекту та разом із тим нівелює заявлений детективний жанр як такий.
«Дитячий охоронець» є доволі дивним, якщо не сказати — дуалістичним, продуктом. З одного боку, глядач бачить і чує про актуальні проблеми юних українців. З іншого, детектив свідомо, — є навіть відчуття, що примусово — обходиться без убивства. Хоча жанр вимагає, аби історія крутилася довкола факту насильницької, наглої смерті, тим самим підкреслюючи цінність людського життя й відразу виводячи вбивцю за межі закону.
Згадані вище «Перші ластівки» не бояться говорити ані про цькування, ані про самогубства, ані про вбивства та маніяків. Звісно, не варто буквально порівнювати формати. Проте наведений приклад доводить: якщо детективна історія заточена на дитячо-підліткову проблематику, уникати вбивств не завжди логічно. Можливо, глядачі денного прайму мають іншу думку. Можливо, детектив без убивства вже апріорі сприймається комедією, улюбленим жанром усіх без винятку українських медіаменеджерів. Припускаю також, що пропустив якусь «убійну» серію «Дитячого охоронця». Але загальна тенденція все одно очевидна – по можливості стерилізувати детективний жанр. Подібне вже було в нещодавньому «Джекові і Лондоні».
Але «Дитячий охоронець» має чесноту, яка переважує те, що я як глядач детективів вважаю недоліком. Кожна серія ставить та вирішує проблеми, про які часто говорять, вибачте за тавтологію, в токшоу «Говорить Україна» в ефірі того ж каналу. Безпритульні діти, насильство над дітьми й підлітками, втечі, неблагополучні родини, таємниці батьківства/материнства, відсутність контакту з дорослими тощо. З цими та іншими схожими випадками від серії до серії стикаються головні герої: колишній спецназівець Тарас (Євген Олійник), його теж колишній бойовий товариш, а нині шеф Віктор (Андрій Федінчик) та колега Лада (Анна Гуляєва).
Крім того, авторам удається брати й інтегрувати в сюжети дотепер не надто, а то й зовсім не «юзані» в нашій масовій культурі теми. Одна з них — пластовий рух, який стає щодалі помітнішим в Україні. Або інцест, точніше, спроби сексуальних домагань усередині однієї на позір успішної родини. Чи, скажімо, стосунки агресивного підлітка, якому бракує уваги, та його молодої мачухи.
Серіал має вертикально-горизонтальну структуру. Вертикаль – Тарас і Лада отримують завдання охороняти чергову дитину, не завжди успішного бізнесмена чи депутата, але завжди — проблемну. Винними в дитячих проблемах зазвичай виявляються дорослі, фінал кожної серії — взаєморозуміння. Горизонталь — спроба Тараса налагодити особисте життя, в якому не все гаразд. Плюс до всього він має алкогольну залежність, і робота в агентстві з охорони дітей для нього — спосіб подолати себе й стати на шлях істинний.
Ще одна досить симпатична мені тенденція: Тарасом, як і загалом чоловіками, не керує Лада чи якась інша жінка, сильна й незалежна бізнес-леді, такий собі «мужик у спідниці». Навпаки, ані Тарас, ані Віктор не постають модними тепер підкаблучниками. Важливо, що стосунки між Тарасом і Ладою рівні. Тарас може собі дозволити пожартувати з Ладою без побоювання нарватися на критику радикальних феміністок. Лада, своєю чергою, так само по жарти в сумочку не лізе, проте її кепкування з колег не виглядає свідомим знеціненням чоловічого роду. Зрештою, Лада має почуття гумору й для того, аби посміятися з себе, що є дуже важливою рисою.
Окремий рядок — поліцейський капітан Мурза (Костянтин Корецький). Він відповідає за чисту комедійну лінію і ладен конкурувати з Гнездиловим, персонажем Михайла Жоніна, улюбленцем публіки з «Пса». Капітан Мурза — не дружній шарж, а карикатура на поліцейського, який є втіленням усіх негативних рис, починаючи з корупції й завершуючи ненажерливістю. За індустріальними законами цілком припускається спінофф «Дитячого охоронця», в якому саме Мурза виконуватиме головну роль. Але це так, лише думки вголос.
Нічого не скажу про показники серіалу, бо тут вони не мають значення. Натомість беруся припустити: тема «дитячих охоронців» у інших проектах найближчим часом буде закритою. Автори поки що вичавили з неї все, що можна, і не зовсім ясно, наскільки саме ця тема цікавить аудиторію. І все ж таки хочеться трошки більше «злих» детективів. Тому й тут останнє слово – за глядачами.
Фото: Серіали України/Facebook
