29 листопада у центрі стратегічного управління Міністерства оборони Білорусі Олександр Лукашенко провів нараду з питань військової безпеки. Впродовж свого емоційного спічу Лукашенко озвучив наративи, які були підхоплені та розповсюджуються білоруськими та російськими медіа і блогерами:
Лукашенко поставив завдання підтримувати готовність «удь-якої миті відреагувати на загрозу» перед керівниками Міністерства внутрішніх справ, Державного прикордонного комітету, Комітету державної безпеки та інших силових структур.
Міністр оборони Білорусі Віктор Хренін наголосив, що країни-члени НАТО нібито нарощують наступальний потенціал збройних сил поблизу кордонів Білорусі та «істотно змінюють баланс сил» у регіоні. Так, за словами Хреніна, у Польщі формується вісімнадцята механізована дивізія та бригада територіальної оборони, частково «у безпосередній близькості від білоруського державного кордону». За словами білоруського міністра, закупаються танки «Абрамс», зенітно-ракетні комплекси Patriot, РСЗВ Himars, літаки F-35 з крилатими ракетами.
Таким чином, з огляду на проведену Лукашенком нараду, можна зробити два ключові висновки щодо глобальних аспектів геополітичної ситуації, що склалася в регіоні.
По-перше, ще раз констатувати, що Олександр Лукашенко є абсолютною маріонеткою в руках Кремля та проводить відповідну політику щодо країн Євросоюзу, Британії та США виключно в контексті виконання завдань Кремля. А саме нарощує напругу розв’язання великої війни як засобу залякування західних політиків для досягнення конкретних цілей Кремля: 1) легітимізації самого Олександра Лукашенка як президента Білорусі, обрання якого не було визнано західними країнами; 2) примус лідерів західних держав до перемовин із Володимиром Путіним, аби той міг досягти своїх цілей.
По-друге, версія, описана мною у попередній статті щодо стратегії Володимира Путіна переконати Джо Байдена у безперспективності боротьби за Україну, знаходить свої підтвердження. Оскільки у своїй промові сьогодні на нараді Лукашенко фактично заявив, що білоруські збройні сили візьмуть безпосередню участь у воєнній ескалації проти України. А, отже, він фактично погрожує Євросоюзу масштабною війною, підтверджуючи і посилюючи наратив Путіна.
Таким чином, головною метою і Лукашенка, і Путіна є зміна статус-кво, примушення західних держав погодитися з конфедералізацією України та дозволити Путіну здійснювати свої задуми проти київської влади без жодних загроз із боку міжнародної спільноти. Так, наприклад, у разі інспірування так званого «державного перевороту» в Україні Володимир Путін зможе заявити про бажання надіслати російських миротворців «для захисту російськомовного населення». А західні держави в таких умовах, під загрозою широкомасштабної війни, будуть змушені погодитися з цим та надати Путіну «мовчазний мандат» на силові дії проти України.