Додивилася два найбільш обговорювані нині серіали, в центрі яких історія жінки: український «Моя улюблена Страшко» і американський «Прибиральниця. Історія матері-одиначки» (Maid). І хоча вони дуже різні за якістю фільмування і вкладеними грішми, щоб їх порівнювати, та хочеться сказати про рівень проблематики і посмак, який вони по собі залишають.

Перший — це переспів «Негарної Бетті» (Ugly Betty, 2006-2010 роки) на новий лад. Так і хочеться сказати: це ж уже було. Те, що часи давно змінилися, і що не так із самою ідеєю серіалу, вже давно обговорили в соціальних мережах, на «Детекторі медіа» і на сайті «Повага. Кампанія проти сексизму».

Якщо місія серіалу «Моя улюблена Страшко» — показати, що судити жінок за зовнішністю не варто, а сексизм і мізогінія — зло, то в цьому ракурсі виразно запам’яталася лише одна сцена. До Насті чіпляється ревізор, після чого вона хоче звільнитися і приховати інцидент. Адміністрація ж компанії наполягає, що про домагання потрібно говорити публічно і вивести покидька на чисту воду.

При цьому на курсах сексуального «просвітлення» (щось типу йоги для відкриття сексуальної енергії) Мирослав Бреславський (гуру краси компанії «Бон Візаж»), який постійно називав Настю втіленням несмаку і за будь-якої нагоди цькував її разом з усіма, раптом стає на її бік у конфлікті з фіфочкою, яка намагається довести Насті, що та поводиться незграбно і їй тут не місце. Так само ситуативно й безсистемно діють і інші герої, то кепкуючи з Насті, то стаючи на її бік.

Різниця між двома серіалами також у тому, що в «Страшко» всі меседжі транслюють прямо, вкладаючи їх героям в уста. Так, коли перевтілення так і не сталося (бо ж красивою бути не обов’язково), у фінальній сцені, побачивши Настю в обтислій жовтій сукні, колеги говорять: «Вона та сама, просто перестала ховатися», «Я б хотів сказати, що це 0 з 10, але це впевнена вісімка».

Мене як глядачку дратувала награність і банальність сцен. Розвитку сюжету в серіалі як такого не було — генеральний директор Максим постійно вляпувався в якісь проблеми (з документами, інтригами, офшорами), а Настя його постійно витягала з дупи і це тривало циклічно. В серіалі також показано, як точно не треба вести бізнес, причому це доведено до абсурду. В реальній компанії за такі інтриги і явну фінансову шкоду давно звільнили б усіх: і Олю, і Настю, і Максима, і Георгія, тому ці історія сприймається як казочка з давно відомим фіналом.

Прибиральниця ж вдарила прямо під дих. По-перше, мені дуже легко асоціювати себе з Алекс, адже я теж час від часу роблю спроби щось пописувати і сподіваюся, що це комусь треба. По-друге, в мене маленька донька. На цьому, слава богу, збіги закінчуються, бо сценарій життя в аб'юзивних стосунках з тираном — на щастя, не мій сімейний сценарій. Але її.

Історія набагато глибша, ніж «Страшко». Мені зайшло, бо було цікаво дивитися, як влаштована система соціальної допомоги в США, як бідні люди борсаються там і які лазівки мають, щоб вибратися зі свого стану. Зайшло, бо дуже добре показані не лише проблеми й залежності героїв, а й те, звідки вони пішли — нам показують, як пройшло їхнє дитинство і які травми вони отримали від батьків.

Так, наприклад, запам’яталася сцена, де головна героїня Алекс у соціальному притулку знайомиться з Даніель, яка теж хоче звільнитися від тирана і, щоб здобути фінансову свободу вчиться нарощувати вії. Потім головна героїня випадково зустрічає Даніель на вулиці, а та вдає, що не знайома з Алекс. Дівчина розуміє, що Даніель повернулася в колишні стосунки. Переконана, що її треба рятувати, Алекс ділиться цією історією з управителькою соціального притулку Деніз. Натомість Деніз зізнається, що вплинути на рішення не можна, а розірвати коло насильства, особливо коли це сімейний сценарій, непросто. Їй самій знадобилося понад п’ять спроб, щоб тут залишитися.

Я люблю реалізм. А в цю картинку настільки легко повірити, що вона проймає до кісток. Так дуже правдоподібно показаний етап адаптації батьків до появи немовляти в сім’ї. Алекс приходить прибирати до своєї клієнтки Регіни і знаходить її в жахливому стані в машині. Регіна намотала кілька кіл по району, намагаючись приспати спиногриза, який, за її словами, спить лише в автівці. Жінка виглядає дуже вимотаною, каже, що нормально не спала чотири дні, від неї тхне гнилими фруктами. Алекс допомагає вкласти малюка на сон (цікаво, чи саме так покажуть реалії материнства у «Вагітняшках», від однієї назви яких вже робиться дурно). Дивитися на новонароджених через рожеві окуляри, де малюки як єдинороги, які какають веселкою, мені дуже не хочеться.

 Я чекаю, доки наші серіали перейдуть від етапу стигматизації і висміювання проблем до їх реального висвітлення й почнуть спонукати до дискусії, до якої глядач уже готовий.

 P.S. Чи готовий він ще й платити за годний контент — маю великі сумніви, але особисто я вже кілька місяців підписана на Netflix, і все чекаю, коли всі серіали будуть в українській озвучці, а не лише деякі.