Кадри відеосюжетів стають дедалі точнішими. В деталях – більше подробиць, від яких сердечники тягнуться до валідолу. Ух, пронесло! Нарешті спортивні новини. Але що це – французька гірськолижниця... на швидкості 100 кілометрів... насмерть.

Психологія людини така, що спочатку трагедія зачіпає за живе. Пригадайте перший день вибухів в Америці. В деяких українських сім‘ях всерйоз ридали. А далі: винос бездиханних тіл з-під розвалин Всесвітнього торговельного центру, стони рідних, гасіння пожеж – вже як звичайні побутові негаразди. Це я особисто чув від своїх знайомих. Звикаєш до щоденного фаталізму. Але абсолютна неправда, що всі без винятку телеглядачі сьогодні хочуть гарячих, сенсаційних, щодалі брутальніших передач. Глядацькі квоти старої доброї комедії “Діамантова рука” на “Новому каналі” минулого тижня сягнули 8 відсотків, приблизно зрівнявшись з новинами “ТСН”. Схоже, чимало глядачів сумує за спокійним, вдумливим і людським кіно. Хоча не менший відсоток людей, які дивляться вітчизняну патрульну службу “Ситуація” та американські бойовики.

Отже, маємо суспільство двох класів. Наприклад, у Німеччині, кузниці шумахерів і френтценів, вже всерйоз замислилися над створенням альтернативної “Формули-1”, менш видовищної, на людських швидкостях. І головне – загальнодоступної (оскільки “бюргери” сьогодні транслюють “Формулу” лише на платних каналах). Німецькі детективні серіали “Деррік” і “Комісар Рекс” куди менш криваві, ніж американські. Від того, однак, не менш цікаві. І відмінність не в тому, що німці уникають показу трупів з півметрової відстані, хай навіть і несправжніх. А в загальному заряді – на позитив чи негатив.

Інший приклад - “Телепузики”. Чому найдобріший із колись бачених серіалів одразу викликав море сліпої злості? Британські винахідники цього серіалу з компанії “Бі-Бі-Сі” передрікають – наші глядачі виростуть гуманнішими за інших дітлахів. І водночас невідомо звідки з‘являється комп‘ютерна гра “Вбий телепузика” – гідна відповідь альтернативної частини аудиторії. Очевидно, існує потреба і в таких шоу. Як оплачена реклама на тих самих телеканалах уживається з прихованою, якісні актори - з дешевим “милом”, а харизматичні політики вигідно виділяються лише на тлі невиразних політиків-статистів.