Й оглядачі, й деякі західні політики висувають припущення на самій межі впевненості, що Росія брала участь в організації захоплення в Білорусі ірландського літака з опозиціонером Романом Протасевичем на борту. А то й була її організатором, а Білорусь — лише виконавцем.

Як би там не було, погляньмо на результат — що в підсумку вийшло.

За кілька днів Путін зустрічається з президентом США Джо Байденом. Людиною, на яку важко подіяти путінською харизмою й загіпнотизувати. З людиною, яка не має ніяких ілюзій щодо “подивитися Путінові в очі”, як колись Обама, а чи “перепасіонарити” й “перехаризмити” Путіна, як Трамп. Путін, поза всяким сумнівом, заведе мову про пом'якшення американських санкцій.

Й отут, мов рояль у кущах, з'явилася постать Романа Протасевича. Винятково доречно.

Для Путіна Протасевич — зовсім не така сакральна постать, як Навальний. І жодного резону будь-що утримувати Протасевича під вартою для Путіна немає. Тож російський головний інтриган майже напевне заведе мову про обмін Протасевича на пом'якшення санкцій проти Росії. Так би мовити, за путінські особисті заслуги. Натиснути на Лукашенка Путін, зрозуміло, зможе — навіть якщо той стане пручатися.

“Ми домагаємося звільнення Протасевича, а ви знімаєте з Росії частину санкцій” - це ж тепер ідея, що лежить просто тобі на поверхні. А якщо Байден відмовиться, російська пропаганда на всю горлянку закричить про те, що нібито Заходові на Протасевича насправді начхати, що Протасевича нібито підставили, Протасевича нібито просто використали для розгортання “русофобської істерії”, й узагалі той Байден нічим не кращий за Лукашенка.

Виходить улюблена путінська ситуація — домагатися виграшу Росії за рахунок інтересів когось іншого. Отримувати вигоду зі злочинів, скоєних чужими руками.

І в цьому розумінні Лукашенко є дуже зручним для Путіна: що більше Лукашенко виходить за будь-які межі, що неадекватнішим він стає — то легше його використовувати Путіну на користь. Й, зрозуміло, то більш “нормальним” виглядає на цьому тлі сам російський повелитель.

При цьому звернімо увагу: Лукашенко тепер відверто каже про те, що буцімто у війні на Донбасі українська сторона “вбивала мирне населення” й “скоювала злочини”, а Протасевича у зв'язку з цим звинувачує в тероризмі, запрошуючи представників “ЛНР” провести його допит.

Тим самим білоруський кровопивець відкрито визнає війну на сході України “громадянською”, а саме українську сторону — буцімто агресором. Також на радість Путіну — одним відвертим союзником йому побільшало.   

Тепер погляньмо дещо назад. У Білорусі День перемоги — майже таке саме сакральне свято, як і в Росії, хоча й до такого екстатичного, як у Росії, “побєдобєсія” поки що не доходило. Мало того: саму незалежність Білорусі Лукашенко виводить зі звільнення її Червоною армією.

Минулого року він проводив парад на 9 травня навіть тоді, коли весь світ сидів по домівках, наляканий коронавірусом.

А от нинішнього року парад на 9 травня не відбувся — Лукашенко його скасував! Вдумаймося: якого масштабу мала  бути причина, щоби Лукашенко відмовився від того, що вважав за святе.

Ще на початку весни раптом майнула думка: що буде на параді 9  травня? Річ от у чім: під час минулорічних масових протестів злетіли маски з білоруської міліції та з білоруського КГБ — ми всі побачили, що вони собою являють, і якого штибу люди там працюють.

А от армія залишалася загадкою. Торік її не використовували — одного разу танки як вийшли, так і стояли вдалині від подій, із тим і поїхали назад. Ми не знаємо настроїв в армії — тим паче що рядовий та сержантський склад є призовним, і чимало учасників минулорічних подій уже там, у війську. Офіцери ж армійські, на відміну від міліції та КГБ, не давали присяги щодо “внутрішнього правопорядку”. На параді ця армія мала бути зі зброєю.

Й от за тиждень до травня Лукашенко оголосив про ібито підготовку замаху на нього, який нібито мав статися от саме на параді. Через це він і скасував той парад — навіть попри те, що оголошених нібито змовників було за допомогою Росії затримано. Страх змусив Лукашенка ідмовитися від того, що він вважає за священне, - ми можемо уявити, якого масштабу цей страх. І знову тут замішана Росія.

Лукашенко в паніці. Він відчув себе загнаним звіром. Його й без того непевна психіка ще зазнала деформування. Він більше не може думати — він боїться. Навіть не збагнув, що жартувати з ХАМАСом — то дуже погана ідея, бо небезпечна.

Лукашенко боїться власної армії. І, зрозуміло, покладається на російську. У військовому плані Білорусь стає військовим округом Росії. Зрозуміло, яку загрозу це означає для нас.      .