2015 року вийшов на екрани американсько-британсько-український документальний фільм «Російський дятел». Він став вельми відомим і популярним, здобув кінематографічні призи, а різні канали українського телебачення мало не щороку показують його 26 квітня.

Версія фільму, що вибух на Чорнобильській АЕС було організовано навмисне, стала вельми поширеною — аж до того, що деякі видання супроводжують матеріали про Чорнобильську катастрофу саме фотографіями об'єкту «Дуга-1».    

Але є одна обставина, що змушує не довіряти викладеній у фільмі версії. Або щонайменше вважати, що пояснення й обгрунтування, які містяться у фільмі, є недостатніми.

Нагадаю: у фільмі йдеться про такий собі Чорнобиль-2, де була розташована надсекретна загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга 1». За версією фільму, її було побудовано з помилками, через які станція не могла працювати. Й, щоби приховати цей факт напередодні візиту високої комісії, яка й мала прийняти об'єкт до експлуатації, міністр зв'язку СРСР нібито зателефонував директорові ЧАЕС і віддав йому наказ провести небезпечний експеримент, який мав спричинити вибух і, таким чином, скасувати візит комісії, а то й узагалі приймання «Дуги» до експлуатації. Отів у такий спосіб приховати, що побудували муляж, а не здатний працювати об'єкт.

Запам'ятаймо ці посади — міністр зв'язку СРСР та директор ЧАЕС. Це важливо.

Бо фільм — принаймні такий, яким він є — демонструє повне незнання системи керування в СРСР. Автор фільму американець Чад Грасія не міг знати цю систему, оскільки є іноземцем. Федір Александрович, що вів розслідування, не міг її знати за віком — бо не застав у свідомому віці.

А система керування в СРСР була такою. Як відомо, у радянському Союзі була планова економіка. Відбивалося це, зокрема, в тому, що в тій державі існувало близько сотні - ! - так званих галузевих, тобто вузькопрофільних, міністерств та інших органів на правах міністерств. І відповідна ж кількість міністрів.

Прогляньте склад ради міністрів СРСР на 1982 рік — і посмієтеся, й жахнетеся. Як вам, наприклад, така посада, як міністр машинобудування для нафтової та газової промисловості? Або міністр промисловості будівельних матеріалів? Або міністр заготівель?

Кількість міністерств і відповідних міністрів час від часу змінювалася з тенденцією до зростання: було заведено розв'язувати проблеми, яких поставало дедалі більше, шляхом створення відповідних галузевих міністерств, нових і нових. Ходив жарт: дефіцит туалетного паперу — отже, от-от буде створено міністерство туалетнопаперової промисловості. 

От вам,до речі, аргумент проти тих, хто твердить, що за плановою економікою — майбутнє, і якщо планову економіку комп'ютеризувати — молочні ріки потечуть.

І це була лише верхівка. Існували загальносоюзні міністерства, як от міністерство оборони та міністерство шляхів сполучення, які були тільки союзного рівня, й усі профільні об'єкти на всій території СРСР були підпорядковані безпосередньо Москві. Були союзно-республіканські міністерства, як от міністерство охорони здоров'я, міністерство внутрішніх справ та міністерство юстиції, коли, окрім союзних міністерств, були ще й підпорядковані їм, але трішечки автономні відповідні міністерства союзних республік. Були республіканські міністерства, як от міністерство житлово-комунального господарства, міністерство місцевої промисловості, міністерство соціального забезпечення або міністерство радгоспів, які існували лише на рівні союзних республік, а відповідних міністерств СРСР не було. Отут і отут можете насолодитися розмаїттям міністерств та міністрів УРСР.

Були підприємства та установи, підпорядковані безпосередньо Москві, й у віданні міністерств, які були союзно-республіканськими — такі собі екстериторіальні. Нарешті, зокрема, в українському Севастополі тривалий час існували об'єкти, підпорядковані міністерствам Російської РФСР.

І важлива обставина: усі ці дані здебільшого не були секретними — списки міністрів публікувалися після кожних «виборів». Але переважна більшість радянських громадян усім цим не цікавилася — не кажучи вже, щоби знати напам'ять. Тим паче тим, які об'єкти якому міністерству належали — всі ці подробиці залишалися невідомими радянським громадянам просто через те, що нікому не було потреби й бажання розбиратися в усьому цьому бюрократичному павутинні. Тож з огляду на це, навіть наведені у фільмі синхрони людей, які були у свідомому віці за радянських часів, можуть бути геть помилковими та хибними.

Планову економіку СРСР називали директивно-командною. Усі директори підприємств та установ були прямими підлеглими міністрів, а міністри були прямими начальниками для всіх директорів. У деяких міністерствах існували проміжні ланки, але загальної природи відносин вони не міняли: відносини між міністром та директором були рівно такими ж, як між директором установи або підприємства та його службовцем або робітником. Шефдиректор, супердиректор — от ким був радянський міністр..

В усій цій системі основоположним був принцип «єдіноначалія»: сумнозвісна «владна вертикаль» – саме звідти. Горизонтальні відносини між підприємствами різних міністерств були можливі лише через раду міністрів — тобто однією вертикаллю до самого верху, а потім іншою вертикаллю вниз.   

Серед усіх міністерств виділялося міністерство оборони СРСР — геть усі види діяльності всередині армійських структур належали йому, міністерству оборони, а не відповідним цивільним міністерствам: військовий транспорт, військовий зв'язок, військова охорона здоров'я, військове будівництво, військова торгівля тощо й тощо. Цивільним міністерствам до військових містечок входу не було, за двома лише винятками: пошти та цивільні телефони міністерства зв'язку та загальноосвітні школи міністерства середньої освіти. Міністерство оборони — це був такий СРСР усередині СРСР, структура, геть окрема від усієї решти держави.       

Й от тепер розгляньмо нашу  ситуацію, маючи на увазі таку систему радянського функціювання всіх без винятку економічних об'єктів.

Міністерство зв'язку — це було загалом цивільне міністерство, у його віданні перебували пошта, телеграф, телефон, радіоточки й телевізійні антени, радіотелевізійні частоти цивільного призначення, мережа розповсюдження газет та журналів — легендарна «Союзпечать».

Так, в СРСР будь-яке цивільне міністерство могло насправді виявитися подвійного призначення. Але в такому разі їхня секретна складова була допоміжною щодо армії, мало не сторонньою.

Об'єкт «Дуга-1» у Чорнобилі-2 будував і налагоджував такий собі Науково-дослідний інститут далекого радіозв'язку — опри назву, при інституті був потужний завод. Належав цей НДІ міністерству промисловості засобів зв'язку. Це — не міністерство зв'язку, це — зовсім інше міністерство.

Коли об'єкт було побудовано, його було передано міністерству оборони, військам протиповітряної оборони. Було утворено гарнізон, зарите військове містечко, «Дугу-1» було взято на бойове чергування. Як я зазначав, цивільним міністерствам до військових містечок входу геть не було.

Який стосунок до всього цього мав міністр зв'язку СРСР, залишається невідомим. Чому саме він так хотів приховати неякісність об'єкту — тим паче.

Погляньмо з іншого боку — Чорнобильська АЕС. Вона належала міністерству енергетики та електрифікації СРСР. Реактори проектувало та будувало міністерство середнього машинобудування — так в СРСР називалося міністерство, у віданні якого були всі ядерні об'єкти. Найімовірніше, воно мало стосунок до реакторів і надалі.

Але знову те саме запитання: а до чого тут міністр зв'язку?

Міністр зв'язку не міг віддати наказ директорові ЧАЕС, бо той був не його підлеглий. Не міг — так само, як ректор Національного університету імені Шевченка не може віддавати розпорядження студентам і викладачам НТТУ-КПІ. Ніяк не міг. Віддати наказ комусь із персоналу ЧАЕС через голову директора станції міністр зв'язку не міг тим паче.

Оцей основоположний момент — власне, умови, в яких функціювала атомна станція — у фільмі «Російській дятел» геть обійдено. І це змушує дуже скептично ставитися до всієї сенсаційної версії.