16 травня 1940 року львівська газета “Вільна Україна” повідомила про приїзд до міста для знімання фільму “Перша кінна” групи із Москви. У замітці зазначено: “Це оборонно-художній фільм про розгром білополяків в Україні в 1920 р.”, а про сюжет у загальних рисах: “Герої Першої кінної гнали білополяків аж під Львів, де в селі Задвір’я вони вщент розгромили велике з’єднання білопольської кавалерії”. Отже, йшлося про той період радянсько-польської війни початку червня 1920-го, коли після тривалих і запеклих боїв армія Польщі та її союзники, вояки УНР, змушені були відступати. Червона армія перейшла в наступ, зайнявши чималу територію України.

 Сценарій за власною п’єсою написав радянський драматург Всеволод Вишневський, який був учасником Громадянської війни і служив у Першій кінній армії кулеметником. “Перша кінна” була написана ще 1929 року й довго та з успіхом демонструвалася в театрах. Постановник стрічки – кінорежисер Юхим Дзиган – 1936 року зняв надзвичайно популярну серед радянських глядачів картину про Громадянську війну “Ми з Кронштадта” (теж за п’єсою В. Вишневського), тож був обізнаний із темою та мав досвід фільмування батальних і масових сцен.

У “Вільній Україні” також розповіли про склад знімальної групи “Першої кінної”: співрежисер – Георгій Березко, у головних ролях – знані актори: Микола Боголюбов (Ворошилов), Олександр Хвиля (Будьонний). Звичайно, ніяк не можна було без образу товариша Сталіна, якого зіграв Семен Гольштаб, що вже мав досвід у такій ролі: у стрічці Михайла Ромма “Ленін у жовтні” (1937) він уперше в радянському кіно втілив образ Сталіна на екрані.

Мабуть, мало хто чув щось про стрічку “Перша кінна” (інша її назва – “Прорив польського фронту в 1920 р.”), адже вона не демонструвалася у кінотеатрах.1995 року російські кінознавці Євгеній Марголіт та В’ячеслав Шмиров видали каталог “Вилучене кіно”, що містить перелік невипущених і вилучених із прокату радянських фільмів. У книжці також подаються уривки з документів, які дають змогу зрозуміти, чому ці стрічки заборонили.

У книжці йдеться, що “Першу кінну” почали знімати ще навесні 1938 року, але процес зупинили, бо до сценарію виникла низка претензій. Про нього не надто позитивно відгукнувся Климент Ворошилов, на той момент – народний комісар СРСР з оборони. Проблема, на його думку, полягала в тому,що в майбутній стрічці йтиметься лише про один епізод з історії Першої кінної, а не про весь її героїчний шлях. Варто нагадати, що тема радянсько-польської війни теж не була простою. Попри успішний наступ Червоної армії, війна все-таки закінчилася її поразкою й підписанням доволі компромісного для СРСР Ризького миру, не уникла поразки в цьому поході й Перша кінна.

На вимогу Ворошилова до сценариста навіть прикріпили куратора, колишнього командира 2-го корпусу Першої кінної армії Рафаїла Хмельницького, який особисто редагував епізоди за участю Ворошилова та Сталіна, а також затверджував виконавців. Окрім того, зажадали додати як дійових осіб чи хоча б згадати Олександра Пархоменка й сучасних керівників наркомату оборони – С. Тимошенка, Г. Кулика, О. Зотова.

Роботу над фільмом відновили 1939-го, після приєднання Західної України та Західної Білорусі до СРСР. Тема набула нового звучання у світлі антипольської пропаганди, потреби донести населенню причини скасування мирного договору з Польщею та необхідності походу для визволення братніх народів – українського й білоруського. Окрім того, треба було наголосити, що ці дії спрямовані не проти польського народу, а проти Польщі як буржуазної держави панів-гнобителів трудящих.

Роботу над картиною завершили восени 1940-го, а в листопаді того ж року готову стрічку переглянули та обговорили в Комітеті зі справ кінематографії в Москві. Голова Комітету Іван Большаков висловив багато зауважень, бо на той момент фільм уже подивилися К. Ворошилов та С. Тимошенко, і він їм дуже не сподобався. Головна претензія Большакова зводилася до “низького рівня режисерської роботи”. Насправді це не так, бо, попри всі притаманні жанру оборонно-пропагандистського фільму особливості, стрічка має вигляд дорогої і знятої на високому технічному рівні. Наприклад, доволі органічне поєднання в монтажі натурних зйомок зі знятими у павільйоні кадрами, де використані мальовані аналогічні пейзажі. В одному з фінальних кадрів, який триває майже три хвилини, камера від середнього плану вершників повільно підіймається високо в небо, відкриваючи масштабне пересування військ. Це, мабуть, фільмували з повітряної кулі, і в тогочасному радянському кіно навряд чи знайдуться подібні приклади.

Образи українців у стрічці теж є, щоправда, здебільшого це масовка та персонажі другого плану: селяни, які масово тікають від поляків на початку фільму; героїчні підпільники; молоді та палкі хлопці, які хочуть вступити до лав Першої кінної й дістають рекомендацію від самого Сталіна. Звичайно, серед українців є й негативні персонажі: місцеві отамани, які воюють на боці поляків, хоч насправді ставляться до них із погордою, п’ють самогонку, намагаються шпигувати в тилу червоних, але прозорливий Ворошилов у них швидко розпізнає ворогів.

Чи дивився Сталін картину і як він до неї поставився – свідчень немає. Відомо, що Дзиган фільм переробляв, і наприкінці грудня 1940-го термін здачі нового варіанту перенесли на квітень 1941 року. Чи змусили ще щось переробляти – невідомо, але картина дозволу на прокат не дістала. Невдача із “Першою кінною” на режисерську кар’єру Юхима Дзигана суттєво не вплинула, він навіть став лауреатом першої Сталінської премії 1941 року за попередні фільми.

З початком радянсько-німецької війни стрічка втратила актуальність, зрештою, як і більшість довоєнних оборонних фільмів, особливо тих, де йшлося про удар на випередження та війну “малою кров’ю на ворожій території”, адже поразки та відступ Червоної армії в перші роки війни добре пам’ятали.

Після закінчення війни стрічка теж не вийшла. У своїй книжці Є. Марголіт та В. Шмиров висловлюють думку про зміну політичної кон’юнктури всередині країни. Після серії невдач і поразок на першому етапі війни Сталін не хотів, аби його ім’я пов’язували із Ворошиловим та військовими начальниками його покоління. Польща стала союзником СРСР, тож і антипольські мотиви перестали бути актуальними, а ще подейкували, що Сталін не надто любив гру Семена Гольштаба і віддавав перевагу Михайлу Геловані в ролі “себе”.

 Після XX з’їзду компартії та критики Хрущовим культу особи Сталіна перед перевипуском старих фільмів у кінотеатрах чи демонстрацією на ТБ повирізали всі епізоди зі Сталіним. Вирізали й роль Семена Гольштаба в “Ленін у жовтні”. Прибрати його повністю із “Першої кінної” було неможливо, тому, мабуть, на прокаті стрічки остаточно поставили хрест.