відкритий лист живого класика ЮРІЯ ЛУКАНОВА до головної редакторки «Детектор медіа» НАТАЛІ ЛІГАЧОВОЇ
Вельмишановна пані головна редакторко! Звертаюся до Вас із закликом ніколи більше не розташовувати на очолюваному Вами сайті такого непевного автора, як я. Закликаю до цього не через те, що не заслужив бути опублікованим в «Телекритиці». Навпаки, без зайвої скромності вважаю, що це велика честь для Вашого видання - розмістити щось, підписане моїм прізвищем.
І не відкладайте мого листа тільки через те, що Вам здалося, ніби я збожеволів і в мене манія величі. З усією відповідальністю заявляю: ніякої в мене манії немає. А от велич - є! Для подібного твердження дають підстави численні відгуки на мою публікацію минулого тижня в «Телекритиці».
Зокрема, якийсь працівник «1+1», автор одного з розташованих на форумі Вашого сайту відгуків, запропонував поцікавитися, що то за «великий пан є Луканофф» і хотів щось почитати із моїх ранніх творів. Тепер скажіть мені щиро: якби я не був класиком, хто б назвав мене великим і кому потрібна була б моя рання творчість?
Популярність терориста номер один в Україні змаліла б, якби працівники вітчизняного телебачення у своєму ефірі звернули на мене стільки ж уваги, скільки вони минулого тижня приділили мені у форумі керованої Вами «Детектор медіа». Аби заслужити подібний інтерес -мені не довелося висаджувати у повітря не тільки Всесвітній торгівельний центр, але навіть Бесарабський ринок у Києві чи Привоз в Одесі. Досить було опублікувати у «Телекритиці» трохи більше десятка епіграм на різних теледіячів. На перший погляд, опублікував собі і опублікував. Здавалося б, варто посміятися, якщо сподобалося, або поплюватися, якщо не сподобалося, - і забути. Адже всюди у світі щось подібне друкується на відомих осіб. Але Ви самі бачили, що ні аналізи телепередач, ні описання сучасного стану в медіях і близько не отримала на форумі такої кількості відгуків, як моя.
І ось я, виявляючи громадянську стурбованість, закликаю Вас не пускати мене на Ваш сайт. Бо дуже остерігаюся, що після наступної моєї публікації нашим до всього звиклим глядачам, замість мужнього профілю бен Ладена, доведеться споглядати лукаву фізіономію Юрія Луканова, якого обізвуть, наприклад, ідеологічним терористом. Як Ви можете спрогнозувати, моє ображене самолюбство спонукає мене до нових порцій епіграм. Телеканали, захищаючись від моїх нападок, зніматимуть нові, іще викривальніші фільми про мене. І так безкінечно. Ніхто вже не розірве це замкнене коло.
Глядачам врешті-решт стане нудно і вони всі перейдуть на канали інших країн.
Ви скажете, що це дурниці.
А я попрошу Вас уявити прес-службу якого-небудь CNN чи BBC.
Сидять працівники цих прес-служб і, поклавши ноги на стіл й плямкаючи «Діролом» або «Стіморолом», читають всі підряд газети. А тоді, сповнені відповідальності за честь власної телекомпанії, дають гнівну відповідь кожному, хто насмілився покритикувати їх у пресі. Ви знову скажете, що це дурниці і будете абсолютно праві.
Але пригадайте свій власний досвід: в нашій країні ці дурниці стали реальністю. Після подій 11 вересня у газеті «День» з`явилася Ваша стаття з аналізом того, як вітчизняні телеканали ці події висвітлювали. Незабаром в тій же газеті буда опублікована заява прес-служби «Нового каналу», де роз`яснювалася уся хибність Вашої позиції. При цьому я не знаю, хто був правий у тій суперечці. Але добре знаю: справа телеканалів - не сваритися з Детектор медіами, навіть коли Детектор медіа, нібито, не мають рації. В іншому випадку це може мати для них непередбачувані наслідки. Так воно і сталося: «Новий канал», витративши усю енергію на доведення Вашої неправоти, був настільки кволий, що на висвітлення початку антитерористичної операції в нього вже не лишилося сил.
Але найдивовижніше для нашого вкрай демократичного суспільства, що автори відгуків мають одну спільну думку: «пані Лігачова, як Ви можете ТАКЕ друкувати?». Автори підписані різними псевдонімами, але мають один і той самий девіз: «Ми - не один». Не інакше, як вони провели збори, де виробили загальну позицію. Якщо цю позицію розвивати, то далі може прозвучати заклик: «Пані Лігачова, вимагаємо, щоб Ви друкували тільки те, що нам подобається!». Якщо Ви, шановна головна редакторко, не послухаєтеся, то ризикуєете, що Вас запишуть до однієї компашки зі мною. Я розумію, що для Вас це велика честь - опинитися поруч із класиком. Але в очах моїх опонентів це не викличе захоплення. А наслідки, як я вже кілька разів відзначав, можуть бути непередбачуваними.
Отож, не друкуйте мене більше. Крім того, й самі перестаньте писати. Точніше - пишіть те, що усім приємно, радує і тішить душу. Ви зрозумійте, що такі реакції не тому, що на телебаченні зібралися люди нецивілізовані. Просто нове телебачення в Україні молоде, амбітне. І вже коли я, просто писака, можу набратися нахабства і сам себе класиком охрестити, то що вже казати про телезірок? А ми, класики, до критики дуже вразливі. Нам одне слово поперек скажеш - і образиш до смерті. І що ми скоїмо у відповідь - один Господь знає. Ось мене образили, а я цілого відкритого листа написав.
