«Швидке зростання кампаній в інтернеті та онлайн-платформ відкрило нові вразливі місця та ускладнило підтримку чесності виборів, забезпечення вільних і різноманітних засобів масової інформації та захист демократичного процесу від дезінформації та інших маніпуляцій. Цифровізація надала нові способи фінансування політичних діячів із неконтрольованих джерел, кібератаки можуть бути спрямовані на критичну виборчу інфраструктуру, журналісти стикаються з переслідуваннями в інтернеті та мовою ворожнечі, а неправдива інформація та поляризуючі повідомлення швидко поширюються в соціальних мережах, у тому числі шляхом координованих дезінформаційних кампаній. Вплив деяких із цих кроків посилюється використанням непрозорих алгоритмів, керованих широко використовуваними платформами зв'язку», – ці рядки цілком могли би описувати порядок денний та основні виклики у якій-небудь аналітичній роботі про інформаційний простір України. Але їхнє джерело – датований 3 грудня 2020 року План дій щодо європейської демократії (European Democracy Action Plan), підготовлений Єврокомісією.

Єврокомісія поступово впроваджуватиме цей план дій до 2023 року – року, що передує виборам до Європарламенту. Зокрема, згідно документу, Єврокомісія планує:

• запропонувати в 2021 році законодавство, яке забезпечить більшу прозорість у сфері політичної реклами. Зокрема, планується визначити, які учасники та який тип спонсорованого політичного контенту підпадають під посилені вимоги щодо прозорості. Єврокомісія також розгляне подальше обмеження мікротаргетингу та психологічного профілювання у політичному контексті. Певні конкретні зобов'язання можуть пропорційно накладатися на посередників в інтернеті, постачальників рекламних послуг та інших суб'єктів, залежно від їхнього масштабу та впливу (наприклад, щодо маркування, ведення записів, вимог до розкриття інформації, прозорості сплаченої ціни та критеріїв таргетингу й поширення). Подальші законодавчі пропозиції можуть передбачати конкретну взаємодію з наглядовими органами, а також забезпечувати співрегуляторні кодекси та професійні стандарти;
• запровадити заходи підтримки та вказівки для політичних партій та держав-членів ЄС;
• запропонувати в 2021 році переглянути регламент про статут та фінансування європейських політичних партій та європейських політичних фондів;
• створити новий спільний оперативний механізм та інші заходи підтримки, спираючись на роботу Європейської мережі співробітництва з питань виборів (European Cooperation Network on Elections), для сприяння стійким виборчим процесам та вжиття подальших практичних заходів для захисту виборчої інфраструктури від загроз, у тому числі від кібератак;
• організувати захід на високому рівні, який об’єднає різні органи влади, пов’язані з виборами, для вирішення проблем, визначених цим планом;
• посилити співпрацю щодо паритетного ставлення та збалансованого висвітлення у ЗМІ під час виборів;
• підготувати збірник практик електронного голосування;
• сприяти співпраці між мережами ЄС, країнами-партнерами та міжнародними організаціями для нарощування потенціалу та обміну передовим досвідом у протидії виборчим загрозам та сприянні високим міжнародним стандартам у використанні нових технологій;
• консолідувати спроможність місій ЄС зі спостереження за виборами в третіх країнах для спостереження та оцінки виборчих кампаній в інтернеті та подальших дій за їхніми рекомендаціями;
• заохочувати використання структурних фондів ЄС для фінансування громадянського суспільства та розбудови спроможності й інституційної / адміністративної інфраструктури для дорадчої громадської залученості та участі в політичних процесах;
• використовувати кошти та можливості ЄС у рамках молодіжної стратегії ЄС, освіти щодо громадянства, програми «Креативна Європа» та порядку денного щодо рівності для сприяння доступу до демократичної участі та довіри до демократії;
• боротися з мовою ненависті та пропагувати повагу в публічних дебатах шляхом розширення переліку злочинів ЄС на злочини ненависті та мову ненависті;
• розробити рекомендації щодо безпеки журналістів у 2021 році, враховуючи нові загрози в інтернеті, з якими стикаються, зокрема, жінки-журналістки;
• вести структурований діалог в рамках Європейського форуму засобів масової інформації (European News Media Forum) з державами-членами, зацікавленими сторонами та міжнародними організаціями для підготовки та реалізації цих рекомендацій;
• стало фінансувати проєкти з акцентом на юридичну та практичну допомогу журналістам в ЄС та інших країнах, включаючи навчання журналістів із питань безпеки та кібербезпеки та дипломатичну підтримку;
• на початку 2021 року створити групу експертів з питань стратегічних позовів проти участі громадськості. Стратегічні позови проти участі громадськості є особливою формою переслідування, що все частіше застосовується проти журналістів та інших осіб, які беруть участь у захисті суспільних інтересів. Це безпідставні або перебільшені позови, ініційовані державними органами, бізнес-корпораціями чи впливовими особами проти слабших сторін, які висловлюють критику або розповсюджують незручні для позивачів повідомлення з питань, що становлять суспільний інтерес. Їх мета – цензурувати, залякувати критиків, обтяжуючи їх витратами на юридичний захист, поки вони не відмовляться від своєї позиції;
• презентувати ініціативу щодо захисту журналістів та громадянського суспільства від стратегічних позовів проти участі громадськості наприкінці 2021 року;
• підтримувати співпрацю в межах ЄС між національними радами з питань медіа, органами саморегулювання ЗМІ, незалежними регуляторами ЗМІ та мережами журналістів, а також ініціативами, що сприяють журналістському партнерству та стандартам;
• створити Монітор медіавласності та розробити подальші можливі вказівки щодо прозорості володіння медіа;
• сприяти заходам прозорого та справедливого розподілу державної реклами;
• картувати варіанти подальшої підтримки різноманітності ЗМІ та сприяти європейському підходу до виняткового стану аудіовізуальних медіапослуг загального інтересу;
• розробити набір інструментів ЄС для протидії іноземному втручанню та операціям впливу, включаючи нові інструменти, що дозволять покласти витрати на винних, а також посилити стратегічну комунікаційну діяльність Європейської служби зовнішніх зв’язків (European External Action Service) та робочих груп;
• створити новий протокол для посилення існуючих структур співпраці для боротьби з дезінформацією як в ЄС, так і на міжнародному рівні;
• розробити загальну основу та методологію для збору систематичних доказів про втручання іноземних держав та структурного діалогу з громадянським суспільством, представниками бізнесу та іншими відповідними зацікавленими сторонами для регулярного перегляду ситуацій із загрозами;
• збільшити підтримку щодо розбудови спроможності національних органів влади, незалежних засобів масової інформації та громадянського суспільства в третіх країнах для виявлення та реагування на дезінформацію та операції іноземного впливу;
• навесні 2021 року видати вказівки щодо зміцнення Кодексу практики щодо дезінформації (Code of Practice on Disinformation). Кодекс практики щодо дезінформації – створений восени 2018 року саморегулівний акт для онлайн-платформ, соціальних мереж, рекламодавців та рекламної індустрії. На початку він був підписаний Facebook, Google, Twitter і Mozilla, у 2019 році приєдналася Microsoft, а влітку 2020-го – TikTok. З січня по травень 2019 року, під час виборчої кампанії до Європарламенту, підписанти кодексу щомісяця звітували Єврокомісії про свої дії, спрямовані на покращення контролю за розміщенням реклами, забезпечення прозорості політичної реклами, а також боротьбу з підробленими акаунтами та зловмисним використанням ботів. У 2020 році підписанти звітували щодо заходів із протидії дезінформації про COVID-19. Нині Єврокомісія хоче доповнити цей кодекс таким чином, щоби, зокрема, у співпраці з рекламодавцями зменшити монетизацію сайтів і контенту з дезінформацією, встановити прозорі стандарти співпраці соціальних мереж із фактчекерами, а також забезпечити ефективне розкриття даних для досліджень дезінформації. Стосовно останнього буквально так і написано: «GDPR апріорі чи загалом не забороняє обмін персональними даними платформ із дослідниками»;
• скликати підписантів Кодексу практики щодо дезінформації та відповідних груп зацікавлених сторін для зміцнення кодексу відповідно до вказівок;
• задати постійну рамку для моніторингу дотримання кодексу;
• підтримувати нові інноваційні проєкти для боротьби з дезінформацією в рамках різних програм ЄС, зокрема організаціями громадянського суспільства та вищими навчальними закладами, із залученням журналістів;
• збільшити підтримку та фінансування для диверсифікації ініціатив, в тому числі з боку організацій громадянського суспільства, з метою сприяння медіаграмотності та допомоги громадянам у визначенні дезінформації в межах ЄС та за його кордонами.

Серед цих заходів немає нічого нерелевантного для України. Але, на жаль, нині ми самі звужуємо рамку задач і інструментів, до яких варто звертатися. Відвідавши протягом кількох останніх тижнів низку обговорень законопроєкту «Про медіа», можу сказати, що, наприклад, вся дискусія стосовно регулювання онлайн-медіа в наших реаліях зводиться до обговорення того, які медіа і за що можна буде покарати. Комітет гуманітарної та інформаційної політики вирішив піти по процедурі повернення до розгляду питання в комітеті – це означає, що нині в текст вносяться правки ще до першого читання. Наразі сторони доторгувалися до того, щоби залишити блокування онлайн-медіа тільки за рішенням суду і тільки за порушення статей, пов’язаних із державною безпекою, багато грубих порушень перенести в значні і карати їх лише прогресивними штрафами, а також окреслити вичерпний перелік питань, щодо яких Нацрада може самостійно приймати нормативно-правові акти. Тим не менше, регулювання онлайн-медіа, як і повноваження Нацради, залишаються найбільш дражливими питаннями в цьому законопроєкті і незабаром стейкхолдери спробують ще раз проговорити один із одним свої позиції. Але якщо ми всі продовжимо думати тільки в парадигмі заборон, то ці перемовини так і залишаться торгами та перетягуванням канату.

Фото: nippon.com