В останні дні грудня 2020 року Міністерство культури та інформаційної політики проводило брифінг міністра Олександра Ткаченка про результати роботи МКІП у 2020 році і плани на 2021-й. Час для публічного звітування було обрано вдало: Державне казначейство закінчувало виплати представникам креативних індустрій за програмами державної підтримки, чим наочно продемонструвало, що МКІП не лише впорався з плануванням заходів пом’якшення впливу коронавірусу на культурну сферу, але й домігся їхнього практичного виконання державною машиною.
Щось отримати від держави в 2020 році мали змогу всі типи гравців: великі знали, куди піти, щоби підфарбувати свої контентні «палаци», малим перепадало на підпирання їхніх культурних «хиж». Це формувало підтримку керівництва галузі з боку критично важливої кількості її учасників. А в поєднанні з готовністю МКІП підтримувати ініціативи Офісу президента в культурно-медійній сфері це давало міністерству точку опори для перемог в апаратній боротьбі над деякими іншими органами державної влади і навіть подекуди для відкритої конфронтації з окремими суб’єктами владних повноважень.
Ось чималий перелік зробленого МКІП у 2020 році, складений міністерством:
1. Разом із Комітетом ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики:
2. Євроінтеграція та міжнародне співробітництво:
3. Культурна спадщина та національна пам’ять:
4. Мова, релігія та етнополітика:
5. Інформаційна безпека:
6. Освіта та мистецтво:
7. Креативні індустрії, кіно та медіа:
8. Туризм:
9. Реформа децентралізації в культурі:
Далі зупинимося на кількох важливих моментах, напрямках і робочих процесах МКІП, які важливі для розуміння поточної ситуації і певних закономірностей в індустрії та надалі визначатимуть вектор її руху.
Днями завершився прийом кандидатур до складу Ради з держпідтримки кінематографії. Оцінюючи склад відбіркової комісії і вказуючи на присутність у ній висуванців найбільшого контентного бізнесу – телеканалів, – багато хто з представників кінематографічної спільноти висловлював побоювання, що ті нарешті можуть втілити свою давню мрію: переорієнтувати кошти Держкіно виключно на фінансування так званих мейджорських проєктів – тих, що продюсуються великими студіями. Такий ризик, звичайно, є і громадськості потрібно пильно стежити за цими процесами. Але на ситуацію можна поглянути і з іншого боку. Два з половиною роки тому до складу цієї відбіркової комісії так само входили представники цього великого бізнесу. І це, як свідчать інші учасники кінематографічного процесу, виступило запобіжником, коли зі зміною влади в країні змінилося керівництво Держкіно. Імовірно, цей запобіжник продовжить виконувати свою функцію й надалі.
Нова наглядова рада Українського культурного фонду незабаром має обрати виконавчого директора УКФ. Як кажуть учасники ринку, у цій інституції теж є свої запобіжники: подані на конкурси проєкти оцінюють експерти, обрані випадковим чином з-поміж великого пулу колег. Ця система має свої вади, оскільки інколи випадковість розподілу може призводити до оцінювання проєктів людьми з досвідом у інших культурних сферах. Проте демонтувати таку систему неможливо без витрат часу і привернення уваги громадськості саме через задіяність у ній великої кількості дуже різних, незалежних один від одного людей.
Нова наглядова рада НСТУ незабаром має обрати голову правління Суспільного. Судячи з того, як відбувалося обрання голови наглядової ради – в «агітації» за одного з кандидатів узяли участь представники Офісу президента, народні депутати, фракції і групи, міністр і заступники міністрів (різних міністерств) та ін., але він усе одно не виграв, – запобіжник на цьому етапі спрацював і в даній інституції. Тепер на виборах голови правління очікується двобій між кандидатом, близьким до влади, й неофіційно його ім’я вже відоме, і кандидатом, далеким від неї, якого підтримає більша частина медіаспільноти. І цей бій обіцяє бути не менш напруженим, ніж боротьба за посаду голови наглядової ради. Медіаспільнота, зарубіжні західні організації та донори відстоюють незалежність Суспільного мовника від політичних впливів та тиску. Влада ж у притаманному їй жорсткому стилі «бачу мету – не бачу перепон» прагне досягти повного контролю над Суспільним, тим самим по суті звівши нанівець всю реформу державного телерадіомовника. І маленький штрих: після того, як Верховна Рада своїм свіжим законом про призначення та звільнення членів наглядової ради НСТУ подовжила термін їхньої роботи до п’яти років, поточний склад наглядової ради обиратиме голову правління НСТУ двічі: нині і через чотири роки.
З 2021 року питання фінансування телеканалів «Дом», UATV і ATR перейшли в підпорядкування від МКІП до Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій. Натомість МКІП продовжує працювати над підготовкою до запуску української версії телеканалу Euronews. За даними джерел «Детектора медіа», на фінансування цього приватного телеканалу в держбюджеті на 2021 рік закладено 100 млн грн. (у бюджеті «Укрінформу») й ідея належить не МКІП, а Офісу президента, який зацікавлений у просуванні позитивного іміджу президента у світі. Для розуміння масштабу: за 100 млн грн. (якщо це повний бюджет) можна зробити приблизно такий телеканал як ATR. В уряді планують внести зміни до держбюджету та збільшити цю суму. Питання Euronews контролюється на найвищому державному рівні, безпосередньо процесом запуску керує Валід Арфуш, а подальше операційне управління мовником можуть доручити Вікторії Романовій, яка нині є радницею в Офісі президента, а раніше працювала в «1+1 медіа» і НСТУ.
У якості приміщення для телеканалу розглядали Укртелерадіопресінститут, але воно не підійшло для телестудії за технічними параметрами. Не визначилися досі і з юридичними аспектами: потрібно державне підприємство, яке може займатися телемовленням і якому мінімум два роки. Теоретично обирати можна між двома наявними варіантами: «Дом»/UATV і НСТУ. Але обидва не є ідеальними. «Дом»/UATV – у підпорядкуванні іншого міністерства. А НСТУ, мабуть, ще й досі здригається при згадці про судову тяганину щодо боргу держави перед Euronews, який виник під час минулого заходу цього мовника на український ринок і який Суспільне сплатило лише в 2020 році. Існує й третій варіант: влада може провести фінансування через одне з багатьох держпідприємств у сфері культури, але для цього треба внести зміни до його статуту, прописавши діяльність у сфері телемовлення, що теж вимагає певного часу.
Справжній проєкт-загадка – побудова меморіального комплексу в Бабиному Яру. На початку своєї каденції Олександр Ткаченко в ефірі ICTV відстоював державний комплекс і анонсував його створення в 2021 році. А вже у вересні в присутності президента Володимира Зеленського підписав меморандум із приватним проєктом. Як повідомив «Лівий берег», очікується призначення в.о. директора Національного заповідника «Бабин Яр» – території, де й має бути побудований меморіальний комплекс – Рози Тапанової, яка раніше працювала в Адвокатському об'єднанні «Міжнародна правнича компанія», засновником та співвласником котрого до 2019 року був голова Офісу президента Андрій Єрмак. Але анекдот у тому, що тепер із приватним проєктом воюють депутати Київради від «Голосу», які запропонували заборонити участь громадян та суб’єктів господарювання з Росії в реалізації проєктів столиці. Напередодні розгляду Київрадою питання про надання приватному проєкту трьох додаткових ділянок землі в оренду, який заплановано на сьогодні, «Голос» підтримала і «Європейська солідарність» (після написання цієї статті стало відомо, що Київрада перенесла на невідомий термін голосування з цього питання з подання мера Києва Віталія Кличка, який запропонував спочатку провести окремі депутатські слухання. – Ред.)
МКІП раніше вже встигло обмінятися публічними «люб’язностями» з Віталієм Кличком через будівлю «Гостинного двору»: міністр виступив за передачу цього комплексу на баланс МКІП для створення там культурного хабу та музею сучасного мистецтва, мер – за його передачу в комунальну власність. Також міністерство періодично виходило в публічну площину з застереженнями для районних державних адміністрацій та територіальних громад, які нерідко намагаються ліквідувати місцеві бібліотеки та клуби задля використання їхніх приміщень за іншим призначенням.
Але по-справжньому помітним для багатьох стейкхолдерів ньюзмейкером МКІП стало в лютому, коли оголосило про наміри вже в березні створити не так давно анонсований президентом Зеленським Центр протидії дезінформації. Причому міністерство фактично перехопило ініціативу в Офісу віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції і Ради національної безпеки і оборони. Ще в листопаді саме ці два відомства починали думати над створенням такого центру стійкості при РНБО в рамках співробітництва з НАТО. МКІП кілька місяців рухався паралельно і на хвилі запровадження санкцій проти телеканалів Віктора Медведчука перебрав лідерство в процесі.
Офіційно концепцію центру ще не презентували, але з численних інтерв’ю та наявних у розпорядженні «Детектора медіа» документів від власних джерел можна зробити такі висновки про основні напрямки роботи центру:
За дуже приблизними підрахунками «Детектора медіа», у 2021 році МКІП міг виділити на Центр протидії дезінформації до 20 млн грн., у тому числі близько 7 млн грн. – на медіаграмотність. Для розуміння масштабу: у 2019 році бюджет NATO StratCom Centre of Excellence, на досвід якого часто посилаються українські урядовці при озвучуванні своїх планів створити антидезінформаційний центр, складав 3,3 млн євро, у тому числі Латвія – країна, в якій він знаходиться – виділила майже 2,2 млн євро. Крім грошей, критично важливими для успіху українського центру буде здатність МКІП залучити кваліфіковану команду та налагодити співпрацю з іншими органами державної влади: Офісом віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, РНБО, Міністерством цифрової трансформації, Міністерством освіти, Міністерством закордонних справ та пресслужбами решти впливових державних гравців. Принаймні дуже маленький початок цьому було покладено: свіжу заяву щодо репресій проти журналістів у Білорусі МКІП та МЗС зробили разом.
Фото: Фейсбук
