«Свобода слова» (ICTV), 8 лютого

Пристебніть паски безпеки. У нас hardtalk.

На запитання ведучого відповідали: Максим Степанов, міністр охорони здоров’я України. Андрій Герус, народний депутат, «Слуга народу», голова комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Валерій Тарасюк, голова Національної комісії держрегулювання енергетики і комунальних послуг. Володимир Кудрицький, голова правління НЕК «Укренерго». Інна Совсун, народна депутатка, заступниця голови партії «Голос». Олексій Оржель, міністр енергетики та захисту довкілля України (2019-2020 рр.), член правління BRDO. Вікторія Войціцька, екснародна депутатка від «Самопомочі». Загалом 7 гостей (п’ять чоловіків та дві жінки).

«Свобода слова» на ICTV — це, мабуть, найкраще токшоу нашого моніторингу. Принаймні за співвідношенням хронометраж/обсяг корисної інформації. З точки зору форми, успіх програми доволі легко пояснити. Вона триває всього годину та запрошує топових спікерів. Але реальний секрет шоу — це ведучий Вадим Карп’як, який ставить гостям вдалі запитання та інколи добивається на них відповідей. Власне, «Свобода слова» — це навіть не зовсім токшоу, а радше одночасне інтерв’ю з кількома посадовцями. І цього тижня формат виправдав себе на всі 90 %.

Темою ефіру стала енергетична криза в Україні: збільшення споживання електроенергії, дефіцит вугілля та ремонт енергоблоків. Як наслідок — можливі віялові відключення. Мабуть, серйозність проблеми і змусила Вадим Карп’яка жорсткіше, ніж зазвичай, підійди до запитань. В Андрія Геруса ведучий одразу поцікавився, про що йдеться: про кричущу некомпетентність уряду чи свідому роботу проти країни? Чиновник натомість почав заспокоювати населення й модератор його перебив: «Чому допустили до такого, що ви тепер мусите заспокоювати?»

Більшість часу представники влади намагалися звинувачувати у проблемах приватні компанії та олігархічні монополії. Що ж, Карп’як підхопив і цю тему. Запитав, чи може держава якось на них впливати. А потім поцікавився в голови НКРЕКП, як там перевірка запасів вугілля? Вікторія Войціцька докинула ще одну хорошу тему — що держава планує зробити, аби така ситуація не повторилася втретє (перший раз був після Революції гідності)? Чиновники пропонували диверсифікацію, вчасні ремонти та покарання.

На цьому тема не вичерпалася. Вадим Карп’як згадав слова прем’єра Дениса Шмигаля про рекордні запаси вугілля, яке тепер чомусь закінчилося раніше, ніж зима. Та запитав, чому, якщо вугілля бракує, Україна закрила його імпорт. Чіткої відповіді не було. Інна Совсун нагадувала про проблеми «Енергоатому», який дуже невчасно пішов на ремонт станцій. А також звертала увагу, що в міністерстві енергетики немає міністра, а в держави немає стратегії. Мовляв, ми не можемо знайти вугілля, поки інші країни від нього відмовляються.

Ведучий тим часом пояснював механізм здорожчання електроенергії (замість дешевого вугілля палимо газ) та запитував, чи очікують на громадян вищі платіжки? Валерій Тарасюк відповів, що наразі ціна фіксована. І Карп’як одразу уточнив, чи компенсуватимуть її з бюджету (буцімто ні). Цей момент важливо зазначити, адже ведучі токшоу чомусь неймовірно рідко запитують у гостей про механізми втілення їхніх слів. Якби чиновники знали, що всі свої ідеї їм доведеться пояснювати, вони рідше вдавалися б до популізму.

Але насправді найбільше «Свободу слова» хочеться похвалити за те, що вона взагалі занурилася в настільки складну тему. «Токшоу №1» через два дні обговорювало економіку без чисел. А от Вадим Карп’як на ICTV пояснював глядачам, чим займається «Укренерго». Виявилося, що навіть звіти чиновників про електрику можуть бути цікавими. Якщо ведучий не відключається, слухаючи їхні монологи. А часто та вчасно ставить гострі запитання.

На самому початку програми Карп’як доводив це також на прикладі міністра охорони здоров’я Максима Степанова. Той забіг у гості, аби розповісти про вакцинацію. Ведучий дізнався заплановану дату старту (15-16 лютого) та особливості логістики (Pfizer буде перевозити у холодильниках приватна компанія). Попросив Степанова прокоментувати звинувачення, що він саботував державні закупівлі вакцини. Інна Совсун запитала, як ми будемо вакцинувати людей похилого віку препаратом AstraZeneca, якщо його не рекомендують після 65 років? А також що не так зробив уряд, що в Європі вакцинація вже триває, а в нас — ні. На жодне з цих запитань Степанов прямо не відповів.

Звісно, «Свобода слова» не була ідеальною: її очевидним слабким місцем став баланс думок. Вадим Карп’як кілька разів запитував присутніх про потенційні зловживання з боку приватних енергокомпаній, а представники влади постійно перекладали на них відповідальність. При цьому самі компанії на програмі ніхто не представляв. Що апріорі залишило глядачів без половини правди. А ще провокувало неприємні підозри. Пінчук раніше вже жалівся на дорогу електрику Ахметова, то чому б тепер не зробити програму про поганого монополіста? Також не обійшлося без невеличкого піару для присутніх. Олексій Оржель хвалив свої здобутки та сварився з наступниками. Єдиною парламентської опозиціонеркою в ефірі чомусь була представниця «Голосу» — найменшої фракції Ради.

І все ж «Свобода слова» лишила приємне враження. Якби всі токшоу працювали з гостями так пристально, українська публічна політика була б значно кращим місцем. 

«Пульс» (триєдиний блог Медведчука на ютубі), 9 лютого

 

Мертві говорять! Галактикою розноситься таємнича трансляція: обіцянки помсти від зловісного Імператора Палпатіна! Початок найгіршої частини «Зоряних війн» чудово пасує найгіршим медіа України. Після зникнення з ефіру три канали Медведчука злилися в одну аберацію на ютубі. І тепер уже звідти розповідають брехню про свободу слова.

Інститут репутації ігнорували: Тетяна Плачкова та Олег Волошин, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, №71 у списку «Опозиційної платформи — За життя». Петро Мага, ведучий Медведчука. Дмитро Співак, ведучий Медведчука. Світлана Крюкова, заступниця головного редактора «Страна.ua». Віталій Журавський, ексрегіонал. Олександр Лазарєв та Віктор Скаршеський, приховані піарники. Микола Азаров, утікач від правосуддя, прем’єр-міністр часів Януковича. Загалом 10 гостей (вісім чоловіків та дві жінки).

Першим гостем блогу став Петро Мага, постійний ведучий колишнього «112». Він і озвучив класичні хіти про боротьбу влади з незалежною журналістикою. «Хочу почути приклади пропаганди» — та скільки завгодно. «Нас закрили за критику влади» — чому тоді не закрили Прямий або «Еспресо»? «Розділяйте журналістів та гостей» — а що робити, коли гості володіють журналістами? «Ведучі каналу безпартійні» — і визнають роботу на «ОПЗЖ». «Це кампанія проти партії, яка не подобається» — члени цієї партії називають війну Росії проти України «самообороною ЛДНР». Коротше кажучи, в основі риторики «112» лежала нудна традиційна брехня. Але, віддамо належне, за тиждень пропагандисти встигли вигадати й креативніші маніпуляції.

Наприклад, Мага апелював до розмови Дмитра Гордона з російським бойовиком Ігорем Гіркіним, яку начебто передали до суду в Гаазі. Гість закликав голову СБУ включити «112» та аналогічно виявляти в ефірі сепаратистів і дякувати за них каналу. Ви там уже визначтеся: у вас в ефірі немає пропаганди чи СБУ може в режимі онлайн ловити сепаратистів? Також Мага стверджував, що ведучі Медведчука не роблять в ефірі оціночних суджень. Нагадаємо, що канали закрили не через них, але ось перший-ліпший приклад: ведуча Діана Панченко співчуває тим, хто слухає україномовне радіо. Крім того, на «112» не уявляли, щоб у США навіть після захоплення Капітолію хтось закрив канали Трампа. Алло, пропагандисти, ви вже місяць ниєте про цензуру після видалення Трампа із соцмереж.

Також Мага з Кужеєвим спростовували думку, що на їхніх каналах негативно ставляться до українських бійців. Нагадаємо, що член «ОПЗЖ» Ренат Кузьмін в ефірі стверджував, що військові на фронті не воюють, а лише займаються корупцією. А ведучий NewsOne В’ячеслав Піховшек звинувачував ветеранів в індульгенції на вбивства. Ще смішніше звучали слова Маги, що ні він, ні двоє його колег у студії ніколи не ставили під сумнів «святість тієї справи, яку роблять хлопці на фронті». Ага, тільки медіасиндикат Медведчука не складається з цих трьох. Ведучий Руслан Коцаба спокійно розповідає про «незаконне проголошення якогось там АТО». Діана Панченко відмовляється називати війну війною. Гості розповідають про «ложную войну, ложную русофобию, ложную борьбу с каким-то врагом ненастоящим».

І це все лише вершина брехні. Павло Кужеєв також закликав владу подякувати каналу, бо той вказує їй на пропущені проблеми. Ага, одного тижня головною темою пропагандистів був похід прем’єра Гончарука на концерт. Петро Мага обурювався, що коли експерти висловлюють якісь відмінні думки, їх одразу зараховують до «рупорів Кремля» і навіть не намагаються шукати в словах раціональне зерно. Пошукаймо разом раціональне зерно в заявах Юрія Дудкіна, який стверджує, що Росія захистила Крим від української армії. Ще Мага зізнався, що й сам не терпить частину гостей каналів, але ж за них голосували люди. У такої «об’єктивної» позиції був би сенс, якби ведучі ставилися до людей Медведчука об’єктивно: перебивали їх, заперечували їхню брехню, уточнювали в них джерела інформації. А так Ренат Кузьмін розповідає про торгівлю органами військових, а співробітники NewsOne валяються в комі.

В інший час присутні скиглили. Ображалися на жарти про їхню акцію заклеєних ротів. Звинувачували опонентів у доносах. Вживали стосовно «колег по цеху» вирази «чмо» та «гопніки». Нагадаємо пропагандистам, що їхні колеги — це хіба «Наш» чи якась «Страна». Розповідали про лицемірів у вишиванках. Закидали хейтерам «вкусовщину». Заперечували, що пропагандисти Меведчука шукають нову роботу. Чому тоді «ОПЗЖ» паралельно роздуває трагедію із їх звільнення? Ще присутні згадували, як любили Шевченка та допомагали людям. І жалілися, що їм не вистачає грошей на комуналку. Ну звісно, із зарплатою у 5 тисяч гривень.

У фіналі Мага сказав, що Бог є й він усе бачить. Що ж, якщо це правда, то закриття каналів Медведчука — божий промисел.

Якщо Зеленський закінчив епоху чесних новин, що амальгама Медведчука показує зараз?

Наступним гостем ефіру став Володимир Кацман — ходяча алегорія на канали Медведчука. Ведучі оголошують його «заслуженим журналістом» та «політичним експертом». А насправді він значився заступник голови по роботі зі ЗМІ в «ОПЗЖ» та балотувався від цієї партії на виборах. Партійна пропаганда прихована за фасадом журналістики. В інтерв’ю Кацман стверджував, що влада придушила свободу слова, аби далі тиснути на інші свободи. Заявляв, що канали Медведчука лишилися вікном правди. Називав пропагандистів кума Путіна «цветом журналистики». Дуже радимо з цього приводу прочитати матеріал Отара Довженка «"Всратая" журналістика: більше, ніж канали Медведчука». Крім того, Кацман брехав, що лише на каналах Медведчука критикують владу. Хоча насправді владу не критикують хіба що в Шустера. Жалівся, що ніхто, крім каналів Медведчука, не говорить про полонених Медведчука. Знову брехав, що закриті ЗМІ хочуть позбавити акредитації у парламенті без причин. Насправді ж причин озвучили цілу купу. І це юридично можливо.

В інший час Кацман жалівся на зовнішній вплив. Критикував санкції проти Білорусі. Розповідав про щось на кшталт диктатури вакцин. Також у цьому блоці цитували №3 у виборчому списку Кацмана — Віктора Медведчука. Він стверджував, що нинішні дії влади — це «найкоротший шлях до національної катастрофи з усіх, які можуть бути». А як же мирний план «ОПЗЖ»?

Історія незалежної журналістики у фотобанку «Уніан»

Закривав передмови Дмитро Співак — найкращий вибір, якщо вам треба просто розтягнути програму. Ведучий Медведчука розповідав про мільйонну аудиторію каналів, яка буцімто була з ними через цифри та факти. Це сумнівно. Обурювався, чому їх називають проросійськими. Тому що тут пишаються приналежністю до «русского міра». Називав медіа Медведчука «свободными СМИ». Просто подивіться на список гостей цього токшоу. Прогнозував, що, якби Росія закрила канали без рішення суду, зібралася б Рада безпеки ООН. По-перше, в Росії постійно щось забороняють. По-друге, заборона російських пропагандистів в інших країнах — це нормально.

Також Співак описував зовнішній вплив. Критикував кампанію з вакцинації в Україні. Розповідав про «блядскую натуру» Олега Ляшка. Та знову піарив Віталія Кличка, цього разу на тарифах.

Групова частина дискусії передбачувано була присвячена «свободі слова». Якби працівники так багато говорили про неї з Медведчуком, то, можливо, канали б не докотилися до закриття. Але сталося, як сталося, і тепер Світлана Крюкова жаліється, що пропагандисти змушені були підкоритися «какому-то решению каких-то людей». І будує теорії змови, що з каналів будуть переманювати працівників, аби розхитати колектив. Звучить наче превентивне виправдання: співробітники не покинули пропагандистські ЗМІ, а їх просто використали вороги. Олег Волошин стверджував, що антизахідна риторика в нас прирівнюється до російської пропаганди. Ну, коли лунають історії, що «соросята» знищують православно-слов’янські зв’язки з «русским народом»… Також Волошин казав, що ведучі каналів Медведчука ніколи не критикували ЛГБТ+ спільноту. У його присутності це востаннє було два тижні тому. А ще можете просто прочитати цей текст «Кива на страже гетеросексуального мира: как на "112" обсуждали "ЛГБТ-вопрос"». І, звісно, не обійшлося без анонімних інсайдів. Хтось в уряді начебто сказав Волошину, що Зеленський прийняв емоційне рішення про закриття каналів через образу батька.

Тетяна Плачкова бідкалася, що вже тиждень намагається не піддатися самоцензурі та не дати комусь змінити свою думку. Мовляв, всі вісімдесят каналів, які вона перемикає, розповідають одне й теж. Уявляєте, що має відчувати людина, яка перестала дивитися лише канали Медведчука? Це ж крутіше, ніж відключитися від матриці.

Як ми можемо вимагати самоцензури від людей мистецтва?

Також на програмі розповідали про зовнішній вплив (тепер МВФ захоплює правоохоронну та судову систему). І багато разів закидали політикам лицемірство: мовляв, ще вчора вони до нас ходили, а сьогодні звинувачують. Подібного варто було очікувати й це ще одна причина більше ніколи не ходити на ефіри жодних пропагандистів. Адже російські ЗМІ працюють як мафія: вони начебто допомагають тобі, але насправді здобувають усе більше важелів впливу. Наразі канали Медведчука найчастіше апелюють до «боргу честі». Мовляв, ми давали вам майданчик, коли у вас були проблеми, а тепер проблеми у нас.

Завершував ефір «Пульсу» Микола Азаров. Хто краще доведе відсутність в ефірі російської пропаганди, ніж громадянин Росії з території Росії, який поширює російські фейки? Усім, хто цього вечора вимагав прикладів, достатньо було просто затриматися до кінця токшоу. Наприклад, утікач стверджував, що «украинский мир» — це різноманіття відтінків нацизму. Брехав, що в Україні заборонили класти вінки до вічного вогню. Насправді Кабмін змінив офіційний церемоніал, причому навіть не так, як нафантазував Азаров. Якщо раніше президент України та голови інших держав могли ходити до пам'ятника військовим, які загинули у Другій світовій війні, чи війні з Росією. То тепер  «передбачається візит до пам'ятника захисникам України». А ще, замість вінка, можна класти квіти. На завершення Азаров заявив, що якісь ляльководи посилюють війну, аби врятувати рейтинг Зеленського. Навіщо Путіну допомагати Зеленському?

При цьому всьому «Пульс» досі починається словами про «головне політичне токшоу країни». Ми вже сміялися з цієї фрази десятки разів, але не можна не відзначити її цього тижня. Токшоу буквально виходить на ютубі із переглядами як у мікроблога. На нього перестали приходити будь-які люди, крім наближених до «ОПЗЖ». Воно мусолить тему, яку всі вже відсвяткували й рушили далі. А головного конфлікту програми (тиску на свободу слова) не існує в реальності. Ще ніколи канал Медведчука так наочно не демонстрував свою фейковість.

«Токшоу №1» («Україна 24»), 10 лютого

Токшоу на каналі Ріната Ахметова тривало три години, але в ньому не було жодної хвилини сенсу. Для початку тут влаштували теплу ванну з Юлією Тимошенко. Хоча раніше програма жодного разу не проводила персональні інтерв’ю. А потім гості обговорювали розмиту тему української бідності, яка звелася до обміну звинуваченнями між трьома поколіннями влади.

Ляси точили: Юлія Тимошенко, народна депутатка, «Батьківщина». Олександр Корнієнко, Ірина Верещук, Олексій Устенко, народні депутати, «Слуга народу». Ірина Геращенко, народна депутатка, «Європейська солідарність». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Вікторія Гриб, народна депутатка, «Опозиційний блок». Володимир Гройсман, експрем’єр-міністр. Борис Колесніков, міністр інфраструктури Януковича. Олександр Данилюк, колишній міністр фінансів та секретар РНБО. Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна». Загалом 11 гостей (сім чоловіків та чотири жінки).

Розмова з Юлією Тимошенко була настільки очевидним піаром, що окремі її елементи звучали наче самопародія. Наприклад, Голованов почав інтерв’ю із питання, про що політикиня думає останніми днями. «Думаємо ми лише про одне: як врятувати країну», — відповіла Тимошенко й назвала це «можливо нестандартною річчю». Далі ведучий запитав про рецепт подолання бідності. І глядачі вкотре почули про «Новий курс».

Більшість часу лідерка «Батьківщини» присвятила енергетичній тематиці. Що, мабуть, пояснює її ексклюзивний виступ на каналі Ахметова. Зокрема, Тимошенко критикувала імпорт електрики з Росії та Білорусі, мовляв, у нас власної вдвічі більше, ніж потрібно. Тим часом у владі рішення про імпорт пояснюють якраз нестачею власних ресурсів. Про що ведучий токшоу Василь Голованов, звісно, не згадав. Адже в утворенні дефіциту підозрюють, зокрема, Ахметова. Крім того, гостя лобіювала відкат реформ ринку газу. І, взагалі, звинувачувала у проблемах державу, на відміну від «Свободи слова» на ICTV, де критикували приватні компанії. Складно сказати, яка зі сторін права, тож глядачам варто було б озвучити обидві позиції. Забезпечити той самий «баланс думок», який на початку шоу обіцяв ведучий.

Натомість глядачі слухали лише думки Тимошенко. І деякі з них варто процитувати дослівно: «Ніяких теорій змов. Ніякої конспірології. Просто великі глобальні корпорації побачили слабку країну…» (відео), «Хочу відповісти професійно. Ця ракова пухлина НАК «Нафтогаз»... « (відео). Також лунали історії про здобутки часів прем’єрства Тимошенко, власну українську вакцину та шкоду марихуани. «Нас виведуть як народ узагалі з процесу життя», — передрікала наслідки «легалайзу» лідерка «Батьківщини».

А знаєте, що робив увесь цей час Василь Голованов? Нічого. Це навіть не наш висновок, а слова ведучого за півгодини після старту програми: «Дякую, Юліє Володимирівно. Я уважно вислухав. Ви бачите, я вас не перебивав. Лише уточнюючими запитаннями доповнював». Якщо бути точним, одним питанням. І жоден журналіст не повинен так виправдовуватися перед політиком. Адже ціль інтерв’ю полягає саме в тому, аби отримати інформацію для глядачів. А не дати якійсь депутатці посвітитися в ефірі. Наступні півгодини робота модератора зводилася до озвучення листів глядачів. Що сучасні голосові помічники вміють робити, по-перше, безкоштовно. А по-друге, з таким же впливом на гостя. Ось Голованов просить Тимошенко виступати лаконічніше, вона протестує, і ведучий виправляється: «Я по можливості попросив». Окей, це вже просто принизливо. Такого не варто робити навіть авторам піарних фільмів про Кононенка.

 

Єдина річ, яка була гіршою за озвучені відповіді Тимошенко, — це неозвучені питання до неї. Вам цікаво, що ж Юлія Володимирівна думає про закриття каналів Медведчука? І нам цікаво, але в розмові не було на це навіть натяків. Що означали слова нардепки про можливе об’єднання зі «Слугою народу»? А хто його знає. Як «Батьківщина» планує поставити на референдумі п’ять запитань, коли закон дозволяє лише одне? Можливості запитати, схоже, не було. Зате була можливість віддати 33 % токшоу під піар Тимошенко.

З іншого боку, продовження програми було не те щоби кращим. «Україна 24» зібрала в ефірі представників влади Януковича (Колесников, Шуфрич), влади Порошенка (Геращенко, Гройсман) та влади Зеленського (Корнієнко, Верещук, Устенко). І запитала в них про боротьбу з бідністю. Відповіддю стали взаємна критика та розхвалювання власних заслуг.

Серйозно, це все, що вам треба знати про ефір. Ось Колесников доводить, що в його часи була краща купівельна спроможність. Ось Гройсман розповідає, як він зменшив борг, а нова влада його наростила. Ось Корнієнко заявляє, що вони нарешті відкрили ринок землі. Потім уже Шуфрич розповідає про дешевий газ. Гросман показує свої борги на слайдах. Корнієнко описує, як вони виправляли помилки попередників.

Якщо вам цікавий рівень дискусії, то Ірина Герашенко закликала не сипати числами. Пропонувала монобільшості брати ідеї «Європейської солідарності», раз у неї немає своїх. І як бонус переплутала канал, на якому знаходилися. Депутатка нахвалювала популярність «України», хоча була у студії «України 24», якої навіть немає в офіційних рейтингах. Також одразу троє політиків (Геращенко, Корнієнко та Шуфрич) заявили, що їхні партії лідирують в опитуваннях. В інший час гості просто кричали один на одного. Так, що Василь Голованов аж сказав, що наступить собі на горло й лишить програму без пристрастей.

Шановне «Токшоу №1», ви могли б по можливості більше такого не влаштовувати?

«Право на владу» («1+1»), 11 лютого

 

Токшоу на «1+1» поєднувало однозначну користь для глядачів та дешевий піар для політиків. На щастя, першого було більше. І під час пергляду програми ви справді могли дізнатися про вакцинацію від коронавірусу багато важливого.

До вакцинації готувалися: Віктор Ляшко, головний санітарний лікар. Ігор Кузін, в. о. генерального директора Центру громадського здоров'я. Лада Булах, народна депутатка від «Слуги народу» з комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Артур Герасимов, народний депутат від «Європейської солідарності». Віктор Бондар, народний депутат, співголова депутатської групи «За майбутнє». Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров'я у 2016-2019, депутат київради від «Голосу». Катерина Булавінова, лікарка-інфекціоністка, експертка ЮНІСЕФ. Олег Чабан, доктор медичних наук, психотерапевт. Борис Тізенгаузен, експерт з управління репутацією. Олексій Давиденко, власник мережі магазинів медичного обладнання. Загалом десять гостей (вісім чоловіків та дві жінки).

Початок програми не задався. Віктор Ляшко біля центрального мікрофона ухивлявся від запитань, а присутні опозиціонери намагалися заробити балів на однакових заготовках.

Наприклад, Ляшко сказав, що нічого не знає про справу НАБУ щодо закупівлі вакцин. Казав, що не відповідає за ситуацію з компанією «Лекхім», яка може перенести поставки китайської вакцини аж на квітень. Тричі не відповів на пряме запитання, чи зможуть українці самі обрати препарат, який їм будуть вводити. Головним посилом чиновника було — не роздмухуйте недовіру. Зокрема, Ляшко закликав політиків не ділити вакцини на кращі та гірші. Та спростовував інформацію про протипоказання для щеплення: тим, хто перехворів, вакцинуватися можна.

Олександр Лінчевський, Віктор Бондар та Артур Герасимов по черзі запитали в Ляшка одне й те саме: чому всі вакцинуються, а Україна — ні? Ми розуміємо, що не хочеться втрачати таку креативну заготовку. Але виглядало це максимально дивно. Так, наче Бондаря та Герасимова (Лінчевський запитав першим) взагалі цікавила не тема ефіру, а лише партійні тези. Крім цього, Віктор Бондар умудрився в одному виступі поставити Ляшку більше десяти різних запитань. І нагадати, як він попереджав про вакцинацію та купував медикам обладнання. Артур Герасимов піарив благодійність опозиції і казав: «За Порошенка ми б вже вакцинували країну найкращими вакцинами». Трошки пізніше він ще кричав, що, завдяки реакції «плюсів» на правду, «Європейська солідарність» — це партія №1. Хочеться вірити, що це свідома самоіронія.

Якби голосували так, як треба, вакцина би була своя

Лада Булах зі «Слуги народу» критикувала міністра МОЗ Максима Степанова. Мовляв, він заважав закупівлі вакцини через ДП «Медзакупівлі», затягнув її, а потім обрав найдорожчий препарат ще й з українським посередником. Наталія Мосейчук одразу захистила міністра від нардепки, нагадавши, що Степанов — креатура її партії. Олексій Давиденко істерив, що члени влади критикують владу й від цього падає довіра до вакцинації. Роздмухував теорії змови про щеплення певних категорій населення певними препаратами. Та піарив Кличка на вакцинах для Києва.

На щастя, далі слово надали медикам і різні політичні коментатори вже майже не відсвідчували. Катерина Булавінова спростовувала міфи про вакцинацію та закликала ставитися до процедури щеплення рутинно, мовляв, її можна проводити прямо в аптеках та без запрошення лікарів — достатньо медсестри. Олександр Лінчевський доводив ефективність протоколів лікування: вони зроблені на основі тисяч випадків і тому їх варто дотримуватися, а не одразу приймати сильні ліки. Також гості звертали увагу на проблему відмови від вакцинації серед медиків. А ще у «Право на владу» включалася лікарка з Ізраїлю, яка розповіла про місцевий досвід щеплень. Віктор Ляшко оголосив, що в Україні вакцинація поки буде лише державною і МОЗ готове викупити вакцини у приватних компаній.

У третьому блоці про своє приготування до вакцинації звітували представники регіонів. Чиновники зі Львова, Харкова, Одеси та Черкас розповідали про кількість бригад, організацію процесу, особливості доставки вакцин у віддалені куточки областей. Віктор Ляшко пояснював, як можна записатися на вакцинацію.

Якщо відкинути першу годину ефіру, то у «Права на владу» вийшла корисна й конструктивна програма. Дуже жаль, що до неї довелося прориватися через чергових представників «За майбутнє» та фентезі про Порошенка.

«П’ятниця. Вечір» («Наш»), 12 лютого

 

Телеканал «Наш» — це найближчий український аналог до античного Герострата. Його ніхто не дивиться, а за його власників ніхто не голосує. Тож, аби хоч якось потрапити на слух українцям, канал запрошує в ефір терористів. Сама по собі ця діяльність не менш деструктивна, ніж на колишніх медіа Медведчука. Але, якщо за діями кума Путіна відчувалося справжнє зло, то за діями Євгена Мураєва — карикатурне бажання бути поміченим.

Пропагандистам допомагали: Євгеній Мураєв, ексрегіонал, лідер невдалого проєкту «Наші». Вадим Новинський, народний депутат, «Опозиційний блок». Леся Забуранна, Ольга Василевська-Смаглюк, Павло Фролов, народні депутати, «Слуга народу». Юрій Бойко та Анатолій Бурміч, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Андрій Рева, ексміністр соціальної політики. Сергій Хлань, екснардеп від Блоку Петра Порошенка. Політичні коментатори: Кирило Куликов, Юрій Молчанов, Олександр Лазарєв, Валентин Гладких, Володимир Цибулько. Загалом 14 гостей (12 чоловіків та дві жінки).

У принципі про токшоу все стає зрозуміло за першу хвилину. Воно починається пародією на пісню «Вечірнього кварталу», тільки без дотримання ритму. А потім тут виступає пародист Володимира Зеленського. Ведучі могли б причепити собі пеніси на лоба й то це виглядало б елегантнішим способом виділитися. Інший маячок, який зчитується з самого початку, — це вплив Ріната Ахметова. Жарти про Андрія Геруса — щось на кшталт знаку ідентифікації серед людей олігарха. Якщо цього мало, то на годинне вступне інтерв’ю покликали Вадима Новинського.

Темою розмови з депутатом від «Опозиційного блоку» стали Мінські угоди. А, якщо точніше, чому Україна така погана й досі не забезпечила мир. Більшість з тез цього інтерв’ю ви вже неодноразово чули раніше: влада боїться радикалів, Гармаш та Казанський — деструктивні члени ТКГ, Фокін був правий, Порошенко не мав мужності закінчити війну/заробляв на війні, Україна шукає причини не виконувати домовленості, окуповані території не повертають через опозиційний електорат, Зеленський перестав рухатися до миру, увесь світ підтримує Мінські. Тільки, насправді, закликає до їх виконання Росію і не проти переглянути документ.

Але були й креативніші заяви. Наприклад, що відповідати пострілами на постріли — це не шлях до миру. Так, це шлях до буквального виживання держави. Або, що Петро Порошенко — це представник партії війни й один із тих, хто почав війну на Донбасі. Порошенко став президентом уже після початку бойових дій й навряд оборону можна кваліфікувати як співучасть у злочині. Тут, до речі, трапився смішний момент: ведучі сказали, що за «партію війни» карає Нацрада, тож запропонували натомість використовувати «яструбів».

Також Новинський жалівся, що обміни полоненими перетворили на піар. Але критикував не Медведчука, а Порошенка, який свого часу буцімто відмовився віддавати людей в обмін на тих, кого «звільнила» УПЦ МП, щоб не додавати церкві балів. Новинський критикував президента за піар, бо він… не дав попіаритися російській церкві? Ще одну грань цій історії приписав ведучий Володимир Полуєв: «Хоча це могло взагалі зрушити процес виконання Мінських домовленостей з мертвої точки». Чому жоден інший обмін не зрушив, а цей зрушив би?

Ведучі не соромилися маніпуляцій. Наприклад, запитували «Хто поганий дипломат?», намагаючись зрозуміти, чому війна досі триває. Навряд Росія продовжує вбивати українців та ігнорувати угоди через вади дипломатії. Жалілися, що українські дипломати сваряться з іншими країнами. Цитували позицію Росії як доказ того, що Україна не виконує Мінські угоди. Оце незалежний спостерігач, чиїй позиції можна довіряти.

Також Новинський лякав жителів окупованих територій покараннями за колабораціонізм. Фактично розповідав про громадянську війну. Описував порушення прав російськомовних українців та жалівся на мову ворожнечі. А це не Новинський розкидався словами про церковних «розкольників»? Уже прощаючись, політик похвалився, що якось вивів на хресну ходу 250 тисяч людей: «Никто никогда за историю Украины больше людей не выводил. Когда говорят про Майдан, точно там было меньше людей». За даними поліції, прихожан Новинського було всього 20 тисяч. А щодо Майдану, чули про Марш мільйона?

Лишилося поцілувати руку

Групова частина програми складалася з двох блоків. За перший відповідали Макс Назаров, актор серіалу «Слуга народу», та ведуча Ангеліна Пичик. Вони стежили за тим, аби слово максимально часто отримував Євгеній Мураєв. А інші гості щоб не забували, що в Україні триває громадянська війна, яку продовжує київська влада.

Ефір виглядав так, наче українські чиновники здуру включилися на російське токшоу. Леся Забуранна сказала, що загострення на фронті пов’язане з напруженням у роботі Тристоронньої контактної групи, яке провокує Росія. А ведучий Макс Назаров заперечив, що це Україна виступає провокатором. Двічі. Є сенс продовжувати?

Якщо так, то пропагандисти наговорили ще багато. Ось Назаров намагається довести, що в Україні триває громадянська війна, бо зі сторони Росії воює більше українців, ніж росіян. Насправді, важливий замовник, а не виконавець. Ось натякає, що в Україні громадянська війна, бо ми обмінюємо здебільшого українців на українців. Хоча, знову ж, важливо, на кого вони працюють. Ось модератори запитують, що заважає вивести розмови з бойовиками на офіційний рівень. А ось Макс Назаров стверджує: «По факту в ТКГ Кравчук спілкується з представниками тих республік [...] А тут ми, знаєте, перепрошую, це є таке сленгове слово популярне, випендрюємося. Перед ким поясніть, будь ласка?». По-перше, ми не «випендрюємося», а уникаємо російської пастки щодо громадянської війни. По-друге, сторони Тристоронньої контактної групи — це Україна, Росія та ОБСЄ. По-третє, вислів «тих республік» — це залізобетонний прояв сепаратизму.

Єдиним, хто підтримував російську агресію більше, ніж ведучі, був Євгеній Мураєв. Інколи виникало враження, що він балотується в пахани «ЛНР». Мураєв лякав, що після повернення української влади на окуповані території, там почнеться самосуд. Розповідав, що жителі окупованих територій можуть мстити за вбивства рідних без дзвінка Путіна. Стверджував, що не чув про регулярних кадрових російських військових на Донбасі, та пояснював, що Росія «допомагає» окупованим територіям, бо Україна їм відмовила. Розповідав, що в нашій країні переслідують інакомислячих та обмежують у правах «нетитульную нацию». Брехав про виконання трьох перших пунктів Мінських угод. Нагадаємо, що вбивства українців тривають, а роботу ОБСЄ окупанти встигли заблокувати 27 разів лише цього року.

Євгеній Мураєв поширює російську муру

І це все лише особливо тяжкі випадки. Але ж від Мураєва та інших проросійських політиків лунала і звична пропаганда. Про війну між США та Росією на українській території. Про полонених Медведчука. Про критиків, які зривають шлях до миру. У якийсь момент почало здаватися, що «Наш» зараз процитує Путіна як доказ громадянської війни в Україні. А потім канал так і зробив. На токшоу включили синхрон президента Росії, де той говорить про бойовиків: «... Таким образом Украина сама признала, что такая власть существует». Це вже не пропаганда, це відверта провокація.

Звісно, на «П’ятниця. Вечір» були присутні і якісь інші гості. Але їхня думка не пробивалася крізь ведучих та власника каналу. Модератори висміювали версію про те, що Росія влаштовує ескалацію як тиск на фоні важливих подій. Євгеній Мураєв перебивав опонентів фразами на кшталт «ничтожный аргумент». Ведучі захищали боса від критики опонентів. Та змушували представницю «Слуги народу» виправдовуватися, чому ми досі не ведемо перемовини з терористами.

Ще кілька принижень на маргінальному каналі й рейтинг точно виросте

Другий блог ефіру проводили Анна Степанець та Володимир Полуєв — двоє ведучих Медведчука, які встигли змінити роботу, поки його людей ще кудись брали. Ця частина програми стосувалася змін в уряді. І, якщо чесно, її можна звести до розчарованого коментаря Валентина Гладких, який назвав процес у студії «балаканиною». Хіба що вас цікавлять історії рівня «за Вітренком хтось стоїть, але я не скажу хто, бо доказів нема».

Останні півгодини «Наш» присвятив Остапу Дроздову. Епатажний коментатор у своїй програмі образив глядачів каналів Медведчука. І колишні ведучі Медведчука вирішили роздути навколо цього скандал. Мовляв, це приклад розпалювання ворожнечі. Кандидат для санкцій. Відповідник «Радіо тисячі пагорбів». Ведуча Анна Степанець також сказала, що Дроздов регулярно продукує матеріали для російської пропаганди. Це вона подякувала? Якщо серйозно, то проблема полягає в надмірному узагальнені та гіперболізації. Із думок однієї дивної людини намагалися розкрутити глобальну проблему й загрозу. Хоча, на відміну від тих же каналів Медведчука, Дроздов не має доступу до влади чи серйозного медіаресурсу (ви взагалі чули про 4 канал?). Його слова, судячи з усього, — це не частина масштабної пропагандиської кампанії. І на них уже є реакція.

Щоб там не планував Зеленський, «Наш» з усіх сил провокує владу та громадян. І ця історія погано закінчиться. Тож ми радимо всім людям, які, на жаль, продовжують ходити на цей канал, терміново припинити. На ютубі Медведчука зараз цілими днями морально шантажують політиків, які до останньої години відвідували «112», NewsOne та ZIK. «Страна.ua» підготувала їхній список. Це доводить, що перебування на певних каналах може негативно вплинути на ваш імідж. А ще, як ми тепер офіційно знаємо, сприяти «інформаційному тероризму» проти України.

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 12 лютого

У студії «Свободи слова» цього вечора планували обговорити вакцинацію та локалізацію виробництва. Але на заваді стала політика.

Заяви робили: Максим Степанов, міністр охорони здоров'я України. Ігор Петрашко, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Кирило Тимошенко, заступник керівника Офісу президента України. Михайло Радуцький, народний депутат, «Слуга народу», голова комітету ВР України з питань здоров’я нації. Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя». Олександра Устінова, народна депутатка, «Голос", членкиня комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності. Михайло Саакашвілі, голова Виконавчого комітету реформ, президент Грузії (2004-2013). Володимир Гройсман, прем'єр-міністр України (2016-2019). Олександр Данилюк, міністр фінансів України (2016-2018). Олег Ляшко, колишній народний депутат від Радикальної партії. Андрій Садовий, міський голова Львова. Руслан Марцінків, міський голова Івано-Франківська. Ігор Терехов, в.о. міського голови Харкова, секретар Харківської міської ради. Валентин Мондриївський, заступник голови Київської міської державної адміністрації. Дмитро Олійник, голова Федерації роботодавців України. Володимир Приходько, голова наглядової ради, президент ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод». Ольга Голубовська, завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, заслужена лікарка України. Борис Донськой, імунолог лабораторії імунології Інституту педіатрії, акушерства та гінекології ім. О.Лук’янової. Загалом 18 гостей (16 чоловіків та дві жінки).

Спочатку ефір Савіка Шустера нічим не відрізнявся від інших токшоу про щеплення. Чиновники спростовували міфи, розкривали механізми дії різних препаратів, описували логістику та формати вакцинації. Також медичні експерти пояснили приватний випадок одного зі співробітників «Свободи слова»: він отримав позитивний тест після щеплення.

Програма поламалася тоді, коли Максим Степанов зустрівся з критикою. Олександра Устінова нагадала міністру, що на сайті МОЗ немає актуальної інформації. Вакцинація повинна стартувати в понеділок, але чиновники не знають, коли приїде вакцина. Степанов постійно розповідав про перемовини (Устінова навіть процитувала його слова), але представники Pfizer кажуть, що Україна звернулася запізно. Величезна кількість країн уже вакцинується, а наша держава досі чекає. На останнє Кирило Тимошенко відповів, що влада одразу обіцяла вакцинацію в лютому-березні. Але так і не пояснив, із чим пов’язане відставання.

Максим Степанов пішов значно далі. Міністр назвав слова нардепки маніпуляціями, які вбивають імідж країни. Звинуватив подібну критику в «тому стані, який ми маємо на сьогоднішній день». А потім ще додав про голослівні заяви та відсутність користі. На жодне питання він так і не відповів. Далі вже Савік Шустер поцікавився в міністра справою НАБУ, яке розслідує завищення ціни при закупівлі вакцин. Очільник МОЗ, маючи на увазу Олександру Устінову, сказав: «Ну, от сидять автори. Вона, такі як вони [...] Завищеній ціні — ну це ж абсурд. Ринку вакцин не існує у світі. Хто з чим рівняв?». Та, власне, НАБУ рівняло: вакцину Степанова за 18 доларів та вакцину ДП «Медичні закупівлі» — за три. Також міністр жалівся, що через подібну риторику з Україною не хочуть мати справу. Олег Ляшко зірвав овації, коли відповів: «Дискредитують країну не питання, які задають вам люди, а ваша бездіяльність».

На жаль, це був останній позитивний вклад улюбленця Ахметова у програму. Далі Ляшко вийшов до мікрофону, включив якийсь телефонний запис і сказав: «Пане Степанов, я звинувачую вас у смерті двох громадян». За версією Ляшка, він свого часу просив у Степанова допомоги людям, яку міністр чи то не надав, чи то впринципі поганого організував роботу медицини в Україні. За версією Степанова, він та лікарі зробили все, що могли. Ця ситуація наче вичерпалася, але Ляшко й далі протягом програми кричав та перебирав час. Так що Шустеру доводилося його зупиняти й зупиняти. Можливо, колись ведучий набереться мужності й зупинить улюбленця Ахметова ще на вході у студію.

Давно ніхто не використовував смерть для власного піару

Володимир Гройсман у цьому блоці розповідав, як він ще влітку закликав владу займатися вакцинами. Судячи з токшоу, всі колишні та діючі політики це робили. Кирило Тимошенко з погано прихованою посмішкою запитував у представника КМДА, коли та яку вакцину там збирається отримувати Київ? Ольга Голубовська жалілася на диванних експертів. Хоча з її власними заявами є проблеми. Юрій Бойко стверджував, що українці не довіряють вакцинам, бо цю тему «заболтали»: «Вместо того, чтобы начать вакцинацию, рассказывают, какие вакцины хуже, лучше». Тут Бойку можна вірити, адже цим займається саме його партія на своїх каналах.

Другою темою шоу мала стати дилема державних закупівель. Проблемна та цікава історія, до якої «Свобода слова» ще й підвела гарним сюжетом. Теоретично закордонна продукція дешевша та якісніша. Але, з іншого боку, коли ми закуповуємо українські товари, в Україні лишається більше грошей, а виробництво покращується. Також у цієї ситуації є геополітичний вимір. Росія чи Білорусь, наприклад, можуть продавати нам товари за ще нижчою «політичною» ціною, але таким чином знищувати наше виробництво. З іншого боку, Україна має угоди з ЄС та СОТ. Коротше кажучи, ідеальний комок проблем для токшоу. І Савік Шустер навіть зібрав для його обговорення непоганих спікерів: мерів міст, які стикалися з неоднозначними закупівлями, та керівників українських підприємств.

Але тема закінчилися не встигнувши початися. На неї виділили занадто мало часу (менше години) і, крім профільних гостей, надали слово присутнім політикам. Поки Саакашвілі показав свої слайди про корупцію, програма добігла кінця. «Свобода слова» встигла лише окреслити проблему.

Мабуть, 18 гостей та дві теми — це все ж забагато для тригодинного ефіру. Особливо якщо на нього запрошують популістів. А ведучий не вимагає від політиків конкретних відповідей.

Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Ехо України» (Прямий), 12 лютого

Гості: Ірина Фріз, народна депутатка, фракція «Європейська солідарність». Людмила Буймістер, народна депутатка, фракція «Слуга народу». Михайло Волинець, народний депутат, фракція «Батьківщина». Гео Лерос, народний депутат, позафракційний. Вікторія Пташник, колишня кандидатка від «Європейської солідарності» у Верховну Раду та Київську міську раду. Валерій Івасюк, політичний коментатор. Валентин Якушик, політичний коментатор. Олег Саакян, політичний коментатор. Загалом вісім гостей (п’ять чоловіків та три жінки).

«Український формат» (ютуб-блог Медведчука), 10 лютого

Гості: Юрій Павленко, Олександр Колтунович, Олександр Качний, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, №71 у списку «Опозиційної платформи — За життя». Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Леся Мєдвєдєва, проросійська блогерка. Анастасія Товт, авторка «Страны.ua». Надія Сасс, ведуча колишнього каналу ZIK. Ірина Паламара, Михайло Чаплига та Олександр Лазарєв, політичні коментатори. Загалом 11 гостей (шість чоловіків та п’ять жінок).