Новорічні свята, що минули, запам'ятаються киянам, серед іншого, конфліктом щодо київської ялинки на Софійському майдані. Її прикрасили були капелюхом замість традиційної зірки. Можна було сперечатися щодо естетичного вигляду того капелюха, але, менше з тим, очевидним був намір зробити ту ялинку несхожою на “попередників” і відтак ознаменувати нею настання саме цього Нового року. Зробити святкове оформлення унікальним, а не одним і тим самим з року в рік. Підійти до організації святкового вбрання творчо, а не бездушно й на автопілоті.

Але тут пролунав суворий голос ПЦУ: мовляв, ніззя! Ніположена! Позбавить цей капелюх Україну Божого благословення. Потрібна зірка, й щоби ніякої творчості! Отак, не більше й не менше — мабуть, на переконання ПЦУ, творчість є гріхом богопротивним. Будь-яке новаторство — так само.

І капелюха замінили на традиційну зірку — добре, хоча б не п'ятикутну. Навіть в СРСР не вимагали, щоб ялинку неодмінно прикрашала зірка, тоді п'ятикутна. Але ж радянський спадок ми побороли, чи не правда?

Міська влада, церква, ЗМІ — усі в цій ситуації повелися дивним чином.

Церква. Найперше дивує, що всі заяви від ПЦУ складено в не надто християнському конфліктному тоні. Замість прохання або зауваження — вичитування. Влада насмілилася ослухатися церкви!

«До якого свята ми готуємося? Різдва чи Хелловіну?», – гнівно запитав прессекретар ПЦУ Іван Сидор. Невже пан Сидор ніколи нічого не чув про Новий рік? Напевне ж, чув — тільки вдався до грубого маніпулятивного прийому, відомого ще з античних часів як фальшива альтернатива. «Якщо ви проти Сталіна, то ви за Гітлера» – оце воно й є. Сумнівної моральності, як для ієрарха церкви, прийом.

Офіційна заява ПЦУ містила фразу: «Щонайменше здивування викликає те, чому сьогодні, у незалежній демократичній країні, всупереч традиційному розумінню... без обговорення з громадськістю та релігійною спільнотою...». Тут ми бачимо інший маніпулятивний прийом — додавання аргументів не за темою, розмивання суті проблеми. Бо важко зрозуміти, чому це “в незалежній демократичній державі” на ялинці мусить бути неодмінно зірка, й яку загрозу для незалежності та демократії становить капелюх.

А далі — лише запитання. З якого це дива церква бере під контроль святкування світських свят? Де можна ознайомитися з переліком «святих місць», про які згадано в обох заявах, й у яких діє особливий режим? Яким є кодекс поведінки у тих святих місцях: чи неодмінно жінки мусять з'являтися в тих місцях лише в хустинах, чи треба, перебуваючи на Софійській площі, ставати на коліна, а чи можна ходити? А чи можна прикрашати домашні або офісні ялинки чимось, окрім зірки — а чи буде суворий контроль, і покарання не забариться? Коли на вулиці столиці, нарешті, вийдуть церковні патрулі, які пильно стежитимуть, аби громадяни поводилися богоугодно? Зрештою, чи маємо ми право святкувати Новий рік, а чи лише молитися й поститися?

Про всяк випадок нагадаю: Софійський майдан не є релігійним місцем, а є публічним громадським.

Чесно кажучи, ніколи не гадав, що таке доведеться писати про ПЦУ. І коли почув про протест церкви, дуже важко було повірити: був упевнений, що так може лише УПЦ-МП, що е — саме її фірмовий почерк.

І нарешті: чи не доречніше було б, якби ПЦУ замість показувати, хто тут головний, попросила би міську владу (запропонувала б їй) замінити капелюха на зірку от саме перед Різдвом, після Нового року — адже Різдво за григоріанським календарем ПЦУ офіційно не відзначає?

Влада — центральна й міська. А чи вона забула, що Україна є світською державою, й церква не має права наводити у столиці свої порядки? Якою ж слухняною виявилася наша влада всіх рівнів - уже й не зрозумієш, хто її обирав, і кого вона представляє - громадян чи церкву. 

Чи досліджувала влада, кого в Києві більше — прихильників капелюха чи супротивників, перш ніж заявляти, що «народ проти», й кинулася знімати перед церквою капелюха? А чи хто найголосніше кричить, того й почують?

Зрештою, чи не могла би влада сама запропонувати той компроміс — капелюх на Новий рік та традиційна зірка на Різдво, перш ніж кинутися слухняно виконувати?

ЗМІ. А вони подавали цю подію під рубрикою «Цікавинки» чи то «Курйози». Просто переказували події. Не було найменшого прагнення й самим зрозуміти, хто був правий, а хто ні, й аудиторію просвітити не спостерігалося. Як і намагання розібратися й оцінити, що сталося.

А сталося те, що церква зробила спробу поставити владу під свій контроль, і ця спроба блискуче вдалася. Далі буде — неодмінно буде. Перший крок до клерикалізації України пройдено.