За той час, відколи Петро Порошенко востаннє бував на Суспільному (під час Національних дебатів минулого квітня, а до цього він не приходив в ефір НСТУ), він устиг дати щонайменше шість годинних інтерв’ю Прямому каналу та покататися в машині з Олексієм Гончаренком. Це коротко описує як ставлення п’ятого президента до розмов із незалежними журналістами, так і високі очікування від його появи на «Зворотному відліку» 14 грудня. Адже в нас нарешті мало бути інтерв’ю, під час якого Порошенко не купається в монологах про свої досягнення, а експерти не починають запитання до нього з вдячностей чи тверджень, що Зеленського обрала Росія. Проте, на жаль, якимось чином саме це і сталося.

Замало часу оцінити велич

Головною темою розмови з лідером «Європейської солідарності» стала друга річниця створення Православної церкви України, яку відзначали наступного дня. І тут до Суспільного претензій немає: Петро Порошенко — чи не найкращий спікер на цю тему. Але ж не єдиний. В Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року взяли участь 192 представники церков, це вже не кажучи про величезну кількість релігієзнавців, церковних активістів та, до речі, опонентів томосу, які теж могли би прокоментувати цю подію. Проте у студії «Зворотного відліку» п’ятий президент був єдиним спікером і, відповідно, міг розповідати про третю частину свого виборчого гасла скільки й що завгодно. Інших поглядів бог не послав.

Тож на перше запитання ведучої про те, чому так мало парафій перейшли в ПЦУ, Порошенко відповів: «Пройшло ще лише два роки для того, щоби оцінити велич події, яка відбулася». Усі подальші розмови на тему церкви були витримані в такому ж стилі. Колишній глава держави декламував, що був би радий навіть, якби з усіх своїх численних досягнень добився лише томосу. Багато разів наголошував, що отримання автокефалії було майже неможливим. Навіть ділився своїми релігійними видіннями. 

Модератори у відповідь на це здебільшого мовчали. Що натомість мало б викликати запитання у глядачів: навіщо порушувати цю тему, якщо ведучих у ній, здається, не цікавить нічого конкретного? Крім, звісно, того, хто заважав автокефалії і чи підтримує Порошенко заборону російських релігійних організацій. 

Теоретично ситуацію могли б виправити запрошені експерти. Натомість вони були чи не найбільшою проблемою програми. Адже, як і в часи президентських виборів 2019 року на інших каналах, Порошенко завітав на токшоу Суспільного з пересувним пулом коментаторів. Ярослава Міщенко розповідала лідеру «ЄС», що той врятував собор. Віктор Шлінчак казав, що західні партнери розуміють значення томосу, а в от Офісі нинішнього президента сидять якісь агенти, що хочуть йому завадити. Михайло Басараб стверджував, що Росія дуже сильно вболівала за перемогу Зеленського. А Борислав Береза майже не брав слово, можливо, він просто не встиг адаптуватися до нової студії після постійного перебування на Прямому. 

Гріхи минулого

На щастя, піарні монологи Порошенка компенсували інші спогади про його президентство. Присутніх цікавили судова реформа, самознищення коаліції з Яценюком та найбільше — ренесанс Медведчука. 

Ведучі та коментатори настільки часто запитували про кума Путіна, що протягом шоу лідер «Європейської солідарності» використав майже всі стандартні відмазки. Пряме заперечення: Медведчук не приймав жодних політичних рішень. Розписку в безсилості: у президента не було повноважень щось зробити. Переведення стрілок: а чого нинішня влада нічого не робить? Акцент на дотичних досягненнях: зате ми заборонили російські канали. Проте учасники програми все одно повторювали, що Порошенко нічого не зробив із кумом Путіна, і називали Медведчука найбільшою помилкою п’ятого президента. 

Імовірно, тема лідера «ОПЗЖ» виринала настільки часто, бо її жодного разу не змогли повноцінно розвинути та вичерпати. Адже, по-перше, звинуваченням бракувало конкретики. Навряд чи Порошенко зміг би говорити, що в Медведчука не було привілеїв, якби хтось згадав про його ексклюзивні прямі польоти в Росію. По-друге, гостя майже ніколи не дотискали уточнювальними запитаннями. Тому лідер «ЄС» спокійно стверджував, що Медведчук набув політичного впливу лише восени 2019-го. Хоча насправді другою найбільшою фракцією в парламенті «ОПЗЖ» стала минулого літа, після того як проіснувала в українському політичному полі більше року. 

Інші теми спіткала схожа біда. Наприклад, під час «обговорення» судової реформи Порошенко просто розповів, що до реформованого ним Верховного суду немає претензій, а Антикорупційний суд дуже потрібний Україні. Ведучі та експерти при цьому чомусь справді не наполягали на конкретних проблемах — ні сумнівних рішеннях, ні затягуванні розгляду справ, ні проблемах із відбором судей, ні просто провалах. 

Особливо сумно стало під час розмови про колишні політичні союзи Порошенка, адже в цієї теми був величезний потенціал. Михайло Басараб сказав, що по рейтингах п’ятого президента вдарила його власна кампанія проти уряду Яценюка. А ведучий Павло Казарін додав аналогічні коментарі від Володимира Гройсмана. На жаль, і тут лідеру «ЄС» дали втекти. Колишній голова держави відповів, що фактично привів Гройсмана до влади і що він особисто не має до Яценюка жодного зауваження. На цьому тему закрили. 

Також Порошенко устиг пожалітися на інформаційні кампанії проти себе, закликати всіх хейтерів «зробити краще», прорекламувати Roshen, розкритикувати нинішню владу за хаотичну зовнішню політику та переслідування патріотів. А ще натякнути, що Крим можна було захистити зброєю.

Ну як так?

Насправді, це дуже добре, що Петро Порошенко нарешті прийшов у студію Суспільного. Де з ним могли зустрітися незалежні журналісти. От тільки за майже годину розмови ми майже нічого не дізналися. І видається, що в цього є три головних причини.

По-перше, формат токшоу. Розпорошення уваги між багатьма експертами, фактично, багатьма інтерв’юерами заважало цілеспрямовано добиватися відповідей на конкретні запитання. Кожного коментатора цікавило щось своє і ніхто не мав можливості поставити кілька уточнювальних запитань підряд. Адже ефірний час обмежений і всім треба було дати слово. Це типова ситуація для токшоу, але в цьому випадку свою роль зіграв ще й кадровий склад студії. Наскільки постійні гості Прямого, 5-го та «Еспресо» взагалі хотіли добиватися від Порошенка відповідей? І чи мали всі ці люди достатню компетентність, аби оцінювати церкву, російську агресію та судову реформу?

По-друге, на заваді стала хаотична організація програми. Година ефірного часу — це ціла вічність, коли ти використовуєш її ефективно. І дуже мало, якщо починаєш говорити про томос, потім про Медведчука, потім про томос, потім знову про Медведчука, потім про суд, який згадував десь на початку, а закінчуєш ледь втиснутим в ефір НАТО. Тут уже треба обрати: глибше розкрити менше тем чи коротко пробігтися по багатьом болючим точкам. В’яле перетікання туди-сюди — не варіант.

По-третє, величезну роль зіграла стриманість ведучих. Якщо не враховувати тему томосу, то Петро Порошенко точно не отримав на Суспільному теплу купель. Але це був і далеко не hard talk. Адже, хоч журналісти й порушували неприємні політику питання, вони робили це доволі беззубо. Без гострих формулювань, конкретних закидів чи заперечень його відповідей.

Тож, як наслідок, здається, ніхто з трьох сторін цієї історії не отримав бажаного. Суспільне не збагатилося обов’язковим до перегляду інтерв’ю. Глядачі дізналися дуже мало цікавого. А Петро Порошенко не виступив у виключно позитивному світлі. І «Європейська солідарність», і її лідер розмістили у фейсбуку лише окремі елементи розмови: без Медведчука, Яценюка, Гройсмана та судової реформи. Не інтерв’ю, а суцільне розчарування.