Влада в оборонній позиції. Найпомітнішим чинником, що впливає на відображення виборів у медійному просторі, є відсутність у влади (команди президента і партії «Слуга народу») своїх або беззастережно лояльних до неї впливових медіа. Це означає, що «Слуги народу», на відміну від головних конкурентів на виборах, не обирають, у якому форматі бути представленими в медіа.
Позиція влади в медіапросторі програшна з кількох причин. По-перше, непрофесійні й невчасні комунікації: влада рідко бере ініціативу і в більшості випадків виправдовується у відповідь на звинувачення. Так було з «вагнерівцями», з інспекцією на Донбасі, провокаційними заявами членів мінської групи, з корупційними скандалами у «Слузі народу» і так далі.
По-друге, присутність влади в теленовинах — це практично виключно піар президента. Той самий формат, у якому до квітня 2019 року глядачі бачили Петра Порошенка (ми пам’ятаємо, що йому це не дуже допомогло). Підсумки моніторингу теленовин за серпень демонструють зростання кількості піару Зеленського та зниження кількості згадок про «Слугу народу».
Важлива відмінність від часів Порошенка в новинах полягає в тому, що піару прем’єр-міністра Дениса Шмигаля практично немає, тоді як Володимир Гройсман піарився так активно, що іноді навіть витісняв президента з першого місця в рейтингу героїв піар-сюжетів.
Де-факто всі розуміють, що президент їздить Україною на підтримку «Слуги народу». Але про саму партію та її кандидатів у новинах говорять дуже мало. Якщо згадують, то в контексті скандалів за участі «слуг народу» — «корабельна сосна», корупційні звинувачення тощо.
По-третє, «Слуги народу» слабкі в публічних дискусіях і програють в усіх політичних токшоу, якщо вони не зрежисовані на користь влади. Їм постійно доводиться захищатись і відповідати на критику на адресу президента, голови його офісу Андрія Єрмака і так далі. Періодично «слуг» топлять їхні власні однопартійці, наприклад, орієнтовані на Ігоря Коломойського (Олександр Дубінський) або проросійські (Максим Бужанський, Євген Шевченко та інші). Їм підігрують і ведучі, зокрема, знаковим було запитання ведучої «Права на владу» на «1+1» Наталії Мосейчук до голови партії «Слуга народу» Олександра Корнієнка: «Ви ж продуєте вибори?».
У медіа Коломойського, зокрема й з уст представників монобільшості, постійно лунає деструктивна критика на адресу прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.
Виходячи з такого висвітлення, виборцям очевидно, що партія «Слуга народу» не монолітна, а аргументів, щоб голосувати за неї на місцевому рівні, вони не бачать.
Крім того, представники влади змушені коментувати чужий порядок денний: наприклад, на телеканалі NewsOne голові парламенту Дмитру Разумкову ставлять запитання про проросійського блогера Анатолія Шарія, хоча статуси цих персон незіставні. У багатьох випадках на недружніх телеканалах «Слуги народу» опиняються в меншості (як-от на Прямому) або беззахисні проти агресії інших учасників дискусій.
Вперше за майже десять років на жодному центральному чи інформаційному каналі немає системного піару влади. Хоча час від часу трапляються «тепличні» інтерв’ю чи виступи перших осіб держави на токшоу, зокрема у «Свободі слова» на ICTV та «Свободі слова Савіка Шустера» на «Україні», або в програмах телеканалу «Україна 24», який теж належить Рінату Ахметову.
«Опозиційна платформа — За життя» залишається в топі за кількістю згадок у теленовинах та за кількістю матеріалів з ознаками замовності. При цьому таку популярність партії забезпечують здебільшого телеканали, що належать її ж членам, — «Інтер» і «112» (інші телеканали з холдингу «Новини», які ми далі задля зручності називатимемо каналами Медведчука, не входять у вибірку моніторингу щоденних новин «Детектора медіа», однак у їхніх новинах згадок про «ОПЗЖ» теж не бракує, як і в токшоу, які «ДМ» моніторить і на цих каналах). Водночас медіагрупи Ахметова і Пінчука фактично бойкотують партію «Опозиційна платформа — За життя», не згадуючи її та не даючи слова її представникам навіть у тих ситуаціях, коли це було б доречним із погляду професійних стандартів. Винятком є програма «Свобода слова Савіка Шустера», куди періодично запрошують Юрія Бойка.
За нашими підрахунками, лідер «ОПЗЖ» Юрій Бойко — найчастіше згадуваний у новинах народний депутат за перший рік ІХ скликання Верховної Ради. «ОПЗЖ» використовує для піару кілька постійних тем: «права російськомовних», вимогу провести вибори у прифронтовій зоні, критику владу через небажання закінчувати війну на умовах Кремля й заклики знизити комунальні тарифи. Із парламентських партій саме «ОПЗЖ» першою почала відверто маніпулювати результатами соцопитувань, публікуючи псевдорейтинги. Наприклад, результати дослідження квазісоціологічної компанії «Соціомодус»: «У лідери електоральних симпатій на майбутніх місцевих виборах у Донецькій області вийшла партія “Опозиційна платформа — За життя”. За них готова проголосувати більшість жителів Донецької області — а це понад 55 %. Це результати опитування аналітичного центру “Соціомодуc”». Маніпулятивність цього повідомлення вже в тому, що виборів у Донецькій області, розділеній на окуповану та вільну частини, не буде, — вибори проводяться лише в окремих громадах, обласну ж раду не обиратимуть. У цьому ж повідомленні «Інтер» стверджує, що за рейтингом представник «ОПЗЖ» Володимир Клименко наздоганяє чинного мера Маріуполя Вадима Бойченка, хоча відрив — більше 20 відсоткових пунктів.
Телеканал «1+1», який на президентських і парламентських виборах підтримував Зеленського і «Слугу народу», тепер зосереджений на просуванні партії «За майбутнє». Голова партії Ігор Палиця буває в кожному випуску токшоу «Право на владу», а новини висвітлюють партійні з’їзди та інші події, здебільшого ігноруючи аналогічні інформаційні приводи інших партій (докладніше в моніторингу).
Риторика членів «За майбутнє» у токшоу відверто опозиційна. Хоча коли спікерам із «За майбутнє» це вигідно, вони ототожнюють себе з владою — наприклад, Олександр Шевченко хвалиться, які добрі дороги побудувала влада на Франківщині. Цікаво, що крім «1+1», який найактивніше піарить «За майбутнє», її піар з’являється ще й на «Інтері».
Телеканал «Україна» розподіляє лояльність у новинах між «Європейською солідарністю», «Батьківщиною» і «Слугою народу», та водночас у новинах саме цього каналу із шістки каналів загального інтересу найчастіше з’являються негативні матеріали про монобільшість. Головна «аномалія» в передвиборних новинах «України» — практично щоденне висвітлення виборчої кампанії Олега Ляшка, який претендує на мандат народного депутата у 208-му виборчому окрузі на Чернігівщині. Про жодного іншого учасника виборчого процесу «Україна» не згадує так часто. Водночас «абонемент» Ляшка на ефір «України» поки що не поширюється на студію токшоу «Свобода слова Савіка Шустера». «Своєї» партії, яку би щодня просували медіа Ахметова, як було з «Опозиційним блоком» на парламентських виборах 2019 року, цього разу немає.
Телеканали Віктора Пінчука — ICTV й СТБ — не демонструють явної прихильності до жодних політичних сил, хоча саме тут час від часу з’являються позитивні матеріали про «Голос» (чого не буває на інших каналах) і Віталія Кличка. Не буває в новинах каналів Пінчука відвертої критики влади, а також тут майже не дають слова представникам «Опозиційної платформи — За життя».
Медіа, лояльні до «Європейської солідарності» (Петра Порошенка) й «Опозиційної платформи — За життя», зосередилися на критиці Зеленського та «Слуги народу».
«Європейська солідарність» «монополізувала» критику влади з патріотичної позиції, хоча іноді робить це на межі фолу. Так було з нападом на Володимира Балуха, про який ЄС відразу заявила, що це сталося через політику (варіант — українську мову), а згодом виявилось, що конфлікт був побутовим. «Європейську солідарність» найактивніше просувають її власні телеканали — 5-й і Прямий, а також «Україна». «ЄС» явно концентрується на Києві та Львівщині — новини з інших регіонів, пов’язані з партією, трапляються в загальнонаціональному інфопросторі рідко. Іноді Порошенку та його партії підігрує невдала комунікація влади, зокрема Зеленський, який особисто відповідає на критику, наприклад, щодо загрози скасування безвізу: «Порошенко вважає себе монархом». Через конфліктні інфоприводи та критику влади «ЄС» удалося в середині вересня вийти на перше місце за кількістю згадок у новинах.
Прямий канал просуває меседжі, вигідні «Європейській солідарності», досить агресивно — роздмухує скандал довкола начебто зірваної спецоперації із захоплення бойовиків приватної військової компанії «Вагнера» та випускає цілий пакет програм, заточених під чорний піар влади: «Влада хохотала», «Watchdogs.Info», «Міністерство правди», дозволяючи собі в токшоу мову ворожнечі щодо Володимира Зеленського (якого, наприклад, називають «говнокомандувачем»).
Канали Віктора Медведчука критикують владу за начебто невиконання Мінських угод, відмову від ведення «діалогу» з бойовиками та постачання води до Криму тощо. Тут роздмухують скандали через необережні заяви «Слуг народу» (приклад — слова Галини Янченко про «немитих і нечесаних дітей» прифронтової зони, вирвані з контексту, які стали ледь не центральними темами для NewsOne, ZIK і «112». Також канали Медведчука надають медійну підтримку Анатолію Шарію та Андрію Пальчевському. Тут також нормою є мова ворожнечі: наприклад, нардеп від «Опозиційної платформи — За життя» Ренат Кузьмін в ефірі каналу «112» пропонує вбити кількох «бродячих активістів», аби їх стало менше. Канали цієї групи поширюють найвідвертіші фейки: наприклад, NewsOne ретранслює заяви того ж таки Кузьміна, що влада начебто сприяє незаконній торгівлі органами українців. Цей же канал вирізав із запису ефіру токшоу найскандальніші моменти, вочевидь, щоб урятуватися від претензій Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
«Батьківщина» й «Голос» поки що досить пасивні в інфопросторі. У випадку «Батьківщини» це, очевидно, пов’язано із хворобою Юлії Тимошенко, яка тільки в середині вересня видужала від коронавірусу. А «Голос» зосередився на декількох регіонах і не може знайти своє місце в політичних дискусіях, де типова для партії поміркована критика влади звучить непереконливо. Партія «Пропозиція», також відома як «партія мерів», досить активно розпочала виборчу кампанію, але згодом майже зникла із загальнонаціонального інфопростору, хоча мер Дніпра Борис Філатов докладає багато зусиль, щоби привернути до партії увагу ЗМІ.
Київським виборам центральні телеканали приділяють найбільше уваги. У новинних матеріалах як конкуренти Кличка фігурували Ірина Верещук, Сергій Притула й Микола Томенко. Експерти «Детектора медіа» побачили ознаки піару та особливої уваги до Віталія Кличка на каналі «Україна», «Інтер» та ICTV, а канали Медведчука вже традиційно просувають Андрія Пальчевського. І навіть у такому важливому регіоні, як Київ, центральні телеканали не вважають за необхідне аналізувати персоналії у списках, називаючи тільки зірок і найскандальніших персонажів окремих партій.
Суспільне телебачення, згідно з моніторингом телевізійних новин, найретельніше дотримується стандартів журналістики. За повідомленнями регіональних представників ГО «Детектор медіа», в багатьох областях філії Суспільного є єдиними медіа, які не є заангажованими на користь якогось із учасників виборчого процесу і не публікують замовних матеріалів.
Нові правила місцевих виборів, умови проведення голосування під час епідемії — це важливі теми, яким у загальнонаціональних новинах приділяють дуже мало уваги. Не дивно, що, за результатами опитування «Рейтингу», 65 % українців не знають про місцеві вибори 25 жовтня. Із центральних каналів, які моніторить «Детектор медіа», тільки ICTV розпочав цикл сюжетів, у якому розповідає про ситуацію з виборами в найбільших містах. Із теленовин, які залишаються головним джерелом інформації для більшості українців, важко зробити висновок, що за місяць в Україні вибори, а тим більше зрозуміти, за якими правилами вони відбудуться.
Також «Детектор медіа» проводить моніторинг дотримання гендерного балансу в найбільших українських токшоу. Останні підсумки ми підбили влітку: за період 13 січня — 26 червня ефіри відвідали 22,1 % жінок та 77,9 % чоловіків. Кількість жінок зросла майже вдвічі в порівнянні з попереднім роком, що пояснюється, зокрема, пропорційним збільшенням кількості народних депутаток у парламенті. Але такі числові значення ще не означають реальних покращень у боротьбі із сексизмом в ефірі. Адже найбільше жінок до себе запрошують канали Медведчука, де, разом із тим, можна зустріти й найбільше сексизму.
На NewsOne нардеп від «ОПЗЖ» Ілля Кива розповідає, що жінки завжди будуть другорядними, бо Ісус був чоловіком. На «112» Євгеній Червоненко вчить народних депутаток «сдвинув ноги, сидеть на токшоу» та стверджує, що «мне женщины рот не затыкали». ZIK випускає «Прогноз погоди від "гарячої" ведучої», де камера буквально опускається по жінках. У той же час «Свобода слова» на ICTV, де проявів сексизму практично не трапляється, внизу рейтингу (тут у середньому 19,4 % жінок). Адже це токшоу запрошує до себе здебільшого топових чиновників та лідерів фракцій, де жінок досі не так багато.
Інтенсивність російської дезінформації, тиражування нею катастрофічних передбачень та оцінок з початку року і особливо напередодні українських місцевих виборів за масштабами дорівнялося до зусиль російської пропаганди у 2014-2015 рр. Перерву Росія робила тільки в квітні-травні, коли зосереджувалася на подоланні внутрішніх проблем, спричинених коронавірусом.
Ми побачили, як синхронізовано російські та українські проросійські медіа атакували Зеленського за допомогою однакових меседжів:
І, звісно, вагнерівці. Упродовж перших семи днів після їх затримання і звинувачень Лукашенка на адресу Кремля у спробі влаштувати державний переворот російська сторона не могла дати чіткої альтернативної версії подій, обмежувалася офіційними спростуваннями та інформаційною блокадою цієї теми.
Лише 6 серпня в «Комсольской правде» з’являється версія про спецоперацію українських спецслужб, проросійські українські медіа її одразу підхоплюють та активно тиражують. Однак аж до 18 серпня ця інтерпретація історії про «вагнерівців» лишалася маргінальною, з огляду на її «російське походження».
Після того як в Україні історія з «вагнерівцями» отримала внутрішній імпульс, російська пропаганда вхопилася за них як «доказ» на користь своєї версії. У подальшому проросійські медіа починають використовувати «вагнерівців» як ілюстрацію «неспроможності» українських спецслужб, «слабкості» Зеленського та «свідчення» підготовки «націоналістичного перевороту» в Україні та потурання «спецслужб» США.
Росіяни мають на озброєнні й «гібридні» політичні рішення та пропаганду, коли певна тема включає в себе різні й часом протилежні меседжі, розраховані на різну українську авдиторію. Свіжим прикладом такого «гібридного» впливу став інформаційний супровід перемир’я на Донбасі, проголошеного 27 липня 2020 року. Росіяни, з одного боку, поширювали меседжі про «ненадійність» та «нетривкість» перемир’я через небажання української сторони йти на політичні поступки, а з іншого — вказували на слабкість Зеленського та його схильність до поступок під російським тиском.
Успішність одночасної трансляції таких несумісних меседжів спиралася на використання російськими авторами вже наявних суперечностей в українській політиці. Зокрема, через прагнення команди Зеленського поєднати у своїй комунікації патріотичні та проросійські мотиви. У питанні Донбасу її, мабуть, влаштували би як поступки української влади в питанні Донбасу, так і масові антиурядові заворушення, викликані цими поступками або навіть розмовами про них.
Водночас у серпні сталися дві події, які ускладнюють для Кремля отримання довіри до його дезінформації:
Про моніторинги «Детектора медіа»
Громадська організація «Детектор медіа» проводить низку постійних або регулярних моніторингових досліджень:
У вересні 2020 року стартували два нові моніторинги — гендерного балансу на всеукраїнських телеканалах та регіональних теле- і радіоновинах (разом із Інститутом масової інформації) та (про)російських дезінформаційних наративів у загальноукраїнському медіапросторі та в медіа і соцмережах вісьмох областей.
Протягом виборчої кампанії щопонеділка моніторингова команда «Детектора медіа» готує підсумковий аналітичний звіт за минулий тиждень «Детектор виборів».
