detector.media
Ярослав Зубченко
28.08.2020 12:00
Комок. Чому «Тенет» критикують на фоні інших фільмів Нолана
Комок. Чому «Тенет» критикують на фоні інших фільмів Нолана
Драйвовий екшен, у якому немає ні загадки, ні емоцій

В український прокат вийшов один із найочікуваніших фільмів року — «Тенет» (Tenet) Крістофера Нолана. Одразу два автори «Детектора медіа» подивилися прем’єру та поділилися своїми враженнями. Учора ми опублікували рецензію кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовського, сьогодні  матеріал медіакритика Ярослава Зубченка.

*У тексті немає сюжетних спойлерів, але згадуються окремі спецефекти та наукові теорії.

Коли 21 серпня в мережі з’явилися перші рецензії на новий фільм Крістофера Нолана «Тенет», користувачі обурилися реакціям кінокритиків. Що означає «це просто фільм»? Хіба чесно в мінуси абсолютно новій стрічці ставити попередні роботи майстра?

Уся річ у тім, що «Тенет» — це не зовсім нове кіно, а радше продовження неофіційної франшизи «Крістофер Нолан та його складні стосунки з часом». Після загравань із темою в «Мементо», «Початку», «Інтерстелларі» та «Дюнкерку» режисер вирішив нарешті зробити четвертий вимір головним героєм історії. І «Тенет» виявився найгіршим фільмом у цьому списку.

Спробуймо розібратися, чим зарекомендував себе Крістофер Нолан раніше й чого на цьому фоні не вистачило «Тенету».

«Інтерстеллар»: розкриття теми

Однією з головних складових рекламної кампанії «Інтерстеллару» була наукова достовірність. Автори постійно хвалилися співпрацею з науковцями, про згадані у фільмі фізичні теорії вийшла окрема книжка, а місцеві космічні подорожі повністю відповідали реаліям. Фільм настільки добре ввів глядачів у тему астрофізики, що по завершенню стрічки таксисти ще півроку доводили пасажирам, що насправді чорні діри працюють не так. Магія полягала навіть не в тому, що «Інтерстеллар» був достовірним: урешті, багато з показаного просто гіпотези. Але цей фільм вдало закладав правила і чітко пояснював їх глядачу.

У «Тенеті» такого немає. Можливо, проблема полягає в українському дубляжі, але новий фільм Крістофера Нолана окреслює свої правила на диво нечітко. За дві з половиною години ви ризикуєте так і не зрозуміти, як це працює, на що здатні герої й чому вони просто не задушать Гітлера в колисці. Під час першого ж пояснення фільм попросить вас «не задумуватися», а «просто відчути». І краще вам послідувати цій пораді, адже інакше ви, наприклад, швидко зрозумієте, що план місцевих злодіїв суперечить сам собі. Чи почнете ставити незручні запитання про те, чому у світі, де інвертується кисень, не інвертується світло чи атмосферний тиск.

Але окей, дивно було б очікувати, що літній блокбастер вийде в жанрі hard sci-fi. Проте він, принаймні, мусить повноцінно розкривати свою тему. Так сталося, що «Тенет» — це вже четвертий великий твір цього року, який розповідає про детермінізм. Грубо кажучи, ідею того, що майбутнє визначене й невідворотнє. І на цьому полі стрічка Нолана теж грає невпевнено: вам не трапляться ані драматичні самовтілювані пророцтва, ані парадокси, що вражають уяву, ані креативна боротьба персонажів із долею. «Тенет» явно працює з детермінізмом краще, ніж «Світ дикого заходу», але гірше, ніж «Темрява» чи Devs.

Звісно, в «Тенета» лишаються й певні козирі, на кшталт паліндромічного сюжету. Але вони ніколи не розвиваються далі «прикольної ідеї». І фільм не дозволяє собі йти до кінця та робити із глядачами те, що робив, наприклад, «Мементо». Після всіх попередніх робіт Нолана від його першого повноцінного фільму про Час глядачі очікували mind fuck’у, в якому можна буде копатися тижнями. А отримали стрічку, сюжет якої краще довго не тримати на світлі.

«Початок»: мистецтво загадки

«Початок» (як і, до речі, інший фільм із Ді Капріо — «Острів проклятих») залишається актуальним за рахунок свого відкритого фіналу. Структура цього фільму майстерно відповідає його сюжету: з кожним новим актом ми спускаємося на все глибші рівні історії та почуттів персонажів. І врешті заплутуємося так, що вже не знаємо, де реальність. При цьому визначальні елементи сюжету лишаються чіткими протягом усього фільму. І в фіналі, коли нам озвучують загадку, ми легко можемо дістати всі змінні з пам’яті.

У «Тенеті» такого немає. Найбільша загадка нового фільму Нолана іронічно відповідає ідеї фільму про інверсію часу: ви буквально можете розгадати її раніше, ніж режисер її загадає. Усе тому, що цей твір просто переповнений шаблонними поворотами з інших науково-фантастичних творів. «Коробка з секретом» «Тенета» така ж складна та інноваційна як альбоми AC/DC.

При цьому загальна історія фільму страждає на іншу проблему — вона переускладнена рваним монтажем. Нолан не нашаровує історію методично, як у «Початку». І не вибудовує ідеально відточену лінію подій, як у «Дюнкерку». Перегляд «Тенета» більше нагадує спробу перекласти текст, у якому ви розумієте дві третини слів. Третину доводиться самому домислювати з контексту.

Ще одна спільна з «Початком» річ — це поділ історії «Тенета» на масштабну та особисту. Вимоги першої змушують персонажів рухатися вперед, обов’язки перед другою змушують їх сумніватися у своїх діях. Це чудова основа для драми, але в «Тенеті» різниця між цими сюжетними лініями настільки масштабна, що конфлікт просто перестає працювати. У нашому залі лунали смішки, коли на фразу «все людство загине», одна з персонажок відповіла «і мій син теж…» В історію того, як на фоні апокаліпсису купка холоднокровних агентів раптом починає перейматися однією жінкою, складно повірити. А постійні стрибки масштабу ще більше руйнують ілюзію правдоподібності фільму. Серйозно, ви, звісно, можете абстрагуватися й отримувати задоволення. Але навіть Будда не пізнавав такої нірвани, з якої вам не здаватиметься дивним, чому цілі армії б’ють байдики, поки двоє людей розводять страждання.

Загалом, «Тенет» погано працює як сюжетний трилер. Вам буде цікаво, що ж далі, але відповіді, радше за все, залишать байдужими. На моментах розгадок ви подумаєте «я так і знав/ла». А після виходу із залу у ваших спогадах лишаться хіба спецефекти.

«Дюнкерк»: шлях персонажів

Чого у Крістофера Нолана не відняти — це візуальної креативності. Його фільми не закидають глядачів дорогою комп’ютерною графікою і не розповідають про всемогутніх супергероїв. Це радше магічний реалізм, виконаний за допомогою практичних спецефектів. І тому це працює. Коли літак (справжній, до речі) врізається в будівлю, ви відчуваєте удар спинним мозком. Коли персонажі стрибають між автівками, голова паморочиться від швидкості. У перестрілках кожна куля має значення. Поки не наступає третій акт. Складно зрозуміти, як так сталося, але кристально-чистий екшен початку «Тенета» у фіналі заміняє візуальна каша. Хто перемагає? Як далеко ми вже просунулися? Де головні герої? Після цієї сцени Ахтем Сеїтаблаєв може казати друзям, що знімає як Нолан.

Та будь-які проблеми «Тенета» можна було би пробачити, якби в ньому було те, чим вразив глядачів «Дюнкерк», — емпатія до персонажів. У військовому фільмі 2017 року майже немає діалогів, а всі герої носять однакову форму. Але через реакції та вчинки ти чудово розумієш цих людей та щиро за них переймаєшся. «Тенету» інколи, навпаки, не вистачає лаконічності: однакові сцени між чоловіком та дружиною тут повторюються так часто, що починаєш задумуватися, чи не косплеять вони Роса та Рейчел. І все ж, незважаючи на океани слів, цьому фільму критично не вистачає емоційних прив’язок.

Джон Девід Вашингтон чудово грає головну роль харизматичного суперагента (Деніел Крейг там якраз звільняється…). Але його впевненість аж занадто стильна та холодна, настільки, що глядачі не можуть за неї проникнути. Драма Елізабет Дебікі зводиться до сина, з яким у неї немає жодної спільної сцени. Тож глядачам важко співпереживати матері з вигаданою дитиною. Якщо ви спробуєте зануритися в характер злодія від Кеннета Брани, то швидко й боляче вдаритеся об дно. Роберт Паттінсон мав усі шанси завоювати серця аудиторії, але шлях його персонажа стартував занадто пізно.

Трохи іронічною проблемою героїв «Тенета» стала місцева науково-фантастична складова. Фільм частково розповідає про парадокс інформації: дані потрапляють у минуле з майбутнього, а отже ніколи не виникають природнім шляхом. І кілька персонажів таким чином отримують свою мотивацію. Хоча це непогана ідея, із суто драматичної точки зору, глядачам може бути складно співпереживати персонажам, які ніколи не «доходили» до власних дій.

***

Коли «Тенет» порівнюють із попередніми фільмами Нолана, то очікують, що майстер зможе втримати планку, якої неодноразово досягав раніше в цій самій дисципліні. Так, очікування до цього фільму завищені. Додатково вони завищені ще й піврічним карантином, після якого «Тенет» став першою масштабною прем’єрою. Але ж насправді це комплімент для Крістофера Нолана. Глядачі помітили разючу різницю, бо раніше режисер привчив їх до хороших історій. Хитрих вузлів, замотування та розмотування яких однаково нагадує мистецтво. На фоні таких у «Тенеті» все виглядає жужмом.

Перший за півроку масштабний блокбастер уже в кінотеатрах України! Не забудьте одягнути маску:)

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY