16 липня оголосили переможців журналістського конкурсу «Честь професії 2020». У номінації «Найкраще інтерв'ю» переможцями стали Ольга Мальчевська і Тетяна Януцевич з «ВВС News Україна» за розмову «Справжня Людмила Ігнатенко: перше інтерв'ю після виходу "Чорнобиля"».

Я, на жаль, пропустила це інтерв’ю у грудні 2019 року, коли його опублікували. Але серіал «Чорнобиль» бачила і пам’ятаю звідти історію сім’ї Ігнатенків. Вирішила зранку після церемонії подивитися найкраще інтерв'ю 2020 року за версією ради експертів «Честі професії».

Вразило те, як справжня Людмила Ігнатенко скаржилася на журналістів, що через них мусила виїхати з власної квартири. Після виходу серіалу її всюди переслідували, у двері підставляли ногу, щоб вона не могла закритися у власному помешканні. Жінка каже, що у серіалі є багато неправди. Але це питання до знімальної групи. У мене ж питання до журналістів? Навіщо? Навіщо ви переслідуєте людину у пошуках сенсації? Для чого доводите її до стресу і втечі з дому? Щоб видати статтю чи новину, про яку через місяць забудуть? Хіба інформаційний шум навколо серіалу виправдовує засоби, якими ви це хотіли досягти?

У той час, коли я дивилася інтерв’ю і думала про роль журналістів, до мене подзвонила знайома. Ми познайомилися випадково понад місяць тому і за цей час дізналися одна про одну багато приватних історій. Моя знайома розповідала про побутові справи, а тоді між іншим запитала, чи чула я про ДТП на Обухівській трасі, в якому загинула майже вся сім’я.
Виявилося, що п’яним водієм, якого підозрюють у скоєнні ДТП, був не хто інший, як її колишній чоловік, з яким вони давно роз’їхалися. Знайома каже, що намагається нічого не читати про смертельну трагедію, бо яке посилання не відкриє, всюди перекручена інформація як про неї, її сім’ю, так і про колишнього чоловіка.

До сьогоднішнього ранку я не читала новин про це ДТП і Антона Желепу.

І мене просто шукавало, наскільки брудно і бездумно журналісти висвітлили цю трагедію. Жодна з опублікованих новин і статей, які я прочитала за сьогодні, не відповідає дійсності, всюди домисли і фантазія.

Є чоловік, якого підозрюють у смертельному ДТП. Він живий і при пам’яті. Хочете інформації, зізнань, подробиць аварії, то йдіть до нього у лікарню чи СІЗО, і питайте про це у нього, в лікарів, у слідчих. Йдіть на судові засідання, пишіть про вирок.

Але навіщо йти до будинку підозрюваного і розпитувати в сусідів про його особисте життя? Невже його дружина і діти несуть відповідальність за його вчинок? Чому вони мають тепер страждати від новин і статей в інтернет-виданнях про Антона Желепу?

Таисия Ерохина з comments.ua, невже вас ні на йоту не мучить совість за ваш текст «Спав голим на лавці та відбив нирку дружині: сусіди про фігуранта страшної ДТП під Києвом Антона Желепу»? Ви ж насправді нічого не знаєте про нирку дружини, почули від сусідів і подали як факт.

Ніхто з сусідів не тримав свічку, що в Желепи робилося вдома, яким він був сином, братом, батьком і чоловіком. І чи насправді сьогодні, коли його підозрюють у смертельному ДТП, це все має значення?

Чомусь ви не риєтеся у біографіях вбивць і всіх його родичів? Не йдете до сусідів і піднімаєте усі справи кожного, хто вчинив смертельне ДТП чи сів за кермо п’яним.

Ці всі новини, в яких журналісти уже кілька днів описують минуле Антона Желепи, викопуючи усі справи в поліції, описуючи його життя до 12 липня, завтра ніхто не читатиме. Через місяць вони уже не набиратимуть переглядів і зачерствіють як пиріжки. Але чи залишаться вони безслідними для людей, яких згадують у цих новинах про Антона Желепу?

Я найменше хотіла би сьогодні комусь читати мораль. Прошу про одне. Перед тим, як вишукувати сенсацію, дізнаватися про минуле підозрюваного!!!, моніторити його сторінки в «Однокласниках» і «Вконтакте» кількарічної давності, публікувати всі знайдені фото на його сторінках у соцмережах, вияснювати, чи в нього є друзі, діти, з чиєю коляскою він фотографувався багато років тому, просто уявіть себе трирічною, п’ятирічною чи дванадцятирічною дитиною, батько якої міг вчинити смертельне ДТП. Уявіть, що ви вмикаєте телевізор і бачите батька на екрані. Уявіть, що ви дивитеся мультик і вискакує новина, де пишуть, наче батько про вас зовсім не піклувався. (читай – не любив). Уявіть, що у вас перше кохання, ви йдете на побачення, ми мрійливо заглядаєте за своєю симпатією, а ця симпатія жахається від вас, бо у вас те саме прізвище, що і в п’яного з Обухівської траси, про якого всюди написали і всі показали. Уявіть, що ви виросли, і мусили пройти не один курс у психотерапевта, щоб не заїкатися, не здригатися, щоб відважитися на стосунки з партнером, бо колись журналісти шукали сенсацію і виклали в інтернет всю приватну інформацію про вашу сім’ю, витягнувши у публічний простір всі скелети вашої родини з шафи.

Не соромтеся уявити, не ховайтеся за журналістське посвідчення, бо ви не спрацювали як журналісти – об’єктивно і перевіривши факти (хоча про які факти мова?). Ви просто порилися в бруднющій білизні і виставили найбільш обгаджені «труси» в інтернет. Тож уявляйте! І хай вам сняться солодкі сни, живеться без заспокійливого, потреби міняти прізвище і тікати з власного помешкання.

Джерело: Фейсбук