Як працює система саморегуляції в Нідерландах
Система складається з інституту омбудсмана та Ради у справах преси (Press Council). Інститут омбудсмана на Суспільному мовнику було засновано три роки тому. Марго Сміт – перша людина на цій посаді. У газетах омбудсмани з’явилися близько 15 років тому. Здебільшого медіа самі можуть визначати, чи потрібен їм омбудсман. Однак, для Суспільного мовника – це обов’язкова умова, яка затверджена законодавчо.
Рада у справах преси існує ще з 1960-х років. Вона об’єднує та регулює тільки ті медіа, які зобов’язалися дотримуватися журналістських стандартів. Ці ж самі медіа утримують Раду, сплачуючи членські внески. На інші ЗМІ вона впливу не має. Річний бюджет установи складає 140 тис. євро. За словами Марго Сміт, це дуже мало: коштів вистачає тільки на двох постійних працівників та невеликі гонорари для членів комісій.
Загалом, нідерландське суспільство обізнане, які медіа дотримуються стандартів та мають зобов’язання перед Радою у справах преси. Але «є видання, які не хочуть бути частиною Ради, тому що не вірять у її ефективність або ж не хочуть платити членські внески. Є видання, що хочуть вийти з Ради, тому що вважають її надто відірваною від реальної журналістської роботи», – каже Марго Сміт.
Подати скаргу до Ради може кожен, чиї інтереси було порушено журналістським матеріалом, але тільки на те медіа, яке знаходиться під юрисдикцією Ради. Рішення органу носять рекомендаційний характер. Та, за словами Марго Сміт, ще не було такого, щоб ЗМІ відмовлялися оприлюднювати спростування.
Якщо в матеріалі міститься наклеп на конкретну особу, то вона може відстояти свої права в суді.
Загалом у Раді у справах преси не на постійних засадах працюють близько 15 людей, які розглядають скарги. Кожну скаргу має розглядати група з п’яти осіб:
За словами Марго Сміт, держава намагалася якось вплинути на цю систему чи долучитися до її творення, але їй цього поки не вдавалося, тож це досі саморегулювання.
Організацій, які б моніторили дотримання різними медіа журналістських стандартів у Нідерландах немає. «Ми віримо в саморегуляцію», – каже Марго Сміт.
Загалом система саморегуляції в Нідерландах покликана захищати і героїв журналістських матеріалів, і самих журналістів. «Ми повинні не забувати, для чого нам саморегуляція, та оберігати своє “добре ім’я”, для нас це дуже важливо, – каже Марго Сміт. – Найперше треба зберегти довіру читачів та свою репутацію. Ті, хто будують систему саморегуляції, повинні бути незалежними у своїй оцінці та відстоювати права обох сторін: і читачів, і журналістів. Тут ідеться про вашу репутацію, без якої неможлива довіра до медіа. Ми надаємо якісну та збалансовану інформацію суспільству, а без довіри воно її не сприйматиме і не зможе на її основі приймати рішення».
На думку Марго Сміт, системі саморегуляції потрібно краще комунікувати із суспільством і показувати свою незалежність.
Інститут омбудсмана на Суспільному мовнику
Омбудсман може розглядати тільки ті скарги, які пов’язані із Суспільним мовником. За рік до нього надходить близько 1000 скарг. Марго Сміт працює на посаді три роки й каже, що кількість скарг постійно зростає. У роботі їй допомагає асистентка.
«Часто я направляю скарги до авторів програм і прошу їх поговорити з тими, хто поскаржився. Це допомагає в більшості випадків. У результаті в мене залишається близько 150 скарг на рік. Термін розгляду залежить від конкретної справи – від пів дня до місяця. Проте не завжди я чекаю на скарги. Я аналізую сама, цікавлюся матеріалами, і, якщо щось у матеріалі не так, я намагаюся це виправити, не чекаючи на скаргу», – розповідає Марго Сміт.
Марго Сміт
Бувають випадки, коли скаргу подають і в Раду з питань преси, і до омбудсмана. Але між двома інституціями ще не було конфліктів щодо рішення. В основному висновки збігаються. Тому Марго Сміт складно сказати, в кого пріоритетне право щодо результатів перевірки скарги.
Окрім знань журналістських стандартів, набутих за 30 років професійної діяльності, пані Сміт керується американським етичним кодексом, а також хартією Міжнародної федерації журналістів, де, зокрема, викладено й стандарти щодо соцмереж.
Допомагають також консультації з колегами з інших країн: «Ми обговорюємо свій досвід, розповідаємо про кейси, ділимося, що робити з антисемітизмом, мовою ворожнечі, приватністю тощо».
Що робити, якщо журналіст часто порушує стандарти? З цього приводу Марго Сміт каже: «У мене немає повноважень звільняти журналістів, але я можу попередити редактора, що у вас є людина яка не дотримується стандартів. І я це буду робити. Я можу публічно не називати імен, але озвучуватиму, про які історії йдеться, і не важко буде зрозуміти, про кого мова».
Також омбудсман розповіла про порушення стандартів нідерландською журналісткою під час висвітлення авіакатастрофи рейсу МН-17: «Вона показала приватні речі загиблих. Її не звільнили, але з цією темою вона більше не працювала. Загалом спільнота була страшно розлючена її порушенням. Програма, на яку вона працювала, вибачилася публічно за поведінку журналістки».
Хто може бути журналістом у Нідерландах
«Ви можете закінчити відповідний факультет і називатися журналістом, але також ви можете прокинутися і просто сказати: “Я журналіст”», – зауважує Марго Сміт.
Є відмінності в тому, як отримують прескарту журналісти та фрілансери. У першому випадку людині достатньо бути членом профспілки та сплачувати членські внески, за які й існує Асоціація журналістів.
Що робити фрілансеру? Треба довести, що він журналіст: показати свої публікації чи інші докази від роботодавця. Та, за словами Марго Сміт, навіть з прескартою потрапити на певну подію складно. Інколи політики не хочуть бачити на заходах конкретних журналістів, їм можуть просто відмовити в акредитації.
Самообмеження в соцмережах
Деякі медіа в Нідерландах вважають, що журналіст має дотримуватись позиції видання в тому числі й в особистих дописах у соцмережах. Наприклад, Суспільний мовник вважає, що журналіст і на вихідних лишається журналістом, тому будь-який допис буде поширюватись і на редакцію.
«Немає такого поняття, як приватна сторінка для журналіста. У нас немає правил поведінки в соцмережах, але є загальне розуміння: ти не маєш робити в соцмережах те, чого ти не зробив би в присутності свого керівництва. Іноді, хоч і рідко, журналісти порушують цю настанову. Якщо це стає вже занадто, йому можуть сказати: ти перегнув палицю, до побачення», – розповідає Марго Сміт.
Протидія дезінформації та фейкам
Як у Нідерландах вирішують проблему фейків та дезінформації, в тому числі російського походження? За словами омбудсмана Суспільного, Міністерство внутрішніх справ намагалося взяти все під свій контроль, але журналісти цю ініціативу відкинули, сказавши, що впораються самі.
«У нас високий рівень довіри до Суспільного мовника. У нас небагато медій, які поширюють фейки, згідно з дослідженнями. Я навіть не можу назвати видання, які поширюють фейки», – каже Марго Сміт.
На її думку, основним джерелом фейків є інтернет: «Часто люди пишуть мені скарги на теми кліматичних змін чи вакцинації. Ми розповідаємо, що вакцинація потрібна, а люди пишуть, що вакцинація – це погано. Цю дезінформацію вони беруть в інтернеті».
За словами пані Сміт, омбудсмани різних медіа намагаються знайти вихід із цієї ситуації. Хтось із колег навіть пропонував запровадити інститут омбудсмана для регулювання всього інтернету. Сама Марго Сміт проти того, щоб влада втручалася в цю сферу. Вона вірить у силу медіаграмотності: «Наші діти вже знають набагато краще, що в інтернеті багато сміття, і вони вже не вірять цьому. Проте в нас немає відповіді, як відрегулювати цю сферу, крім освіти».
У Нідерландах з 2008 року діє Рада з питань культури, яка запровадила програму медіаграмотності. Ця програма нині має понад 450 партнерів з усіх регіонів країни. За словами Марго Сміт, медіаграмотність впроваджується у шкільній освіті, але варто робити це ширше – з початкових класів.
Нідерланди також зіштовхнулися з російською пропагандою. «Ми часом отримуємо мейли від людей, які говорили, що Russia Today пише про певні новини зовсім інакше. Але ми пояснюємо, звідки RT і які їхні цілі. Вони працюють дуже вміло, і їхню інформацію важко спростовувати. Але все-таки люди нам довіряють», – каже Марго Сміт.
Інколи дописувачі вимагають від редакторів надрукувати їхні версії щодо подій в Криму та в Україні. Поважні видання не погоджуються, але ці дописувачі знаходять якісь інші газети, які публікують ці нісенітниці, зауважує пані Сміт.
Автор висловлює вдячність Марії Варенніковій за переклад та Олегу Хоменку за організацію зустрічі.
Ілюстрація: bitcoin.com
