«Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» запустили механізм скарг на неякісні журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти. На сайтах «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» розміщено спеціальну форму для подання публічної скарги. Поскаржитися може кожен користувач, анонімні скарги не розглядаються. Цей механізм слугуватиме для оперативного консультування щодо порушень у ЗМІ. У випадку, якщо подані матеріали свідчать про наявність складної ситуації, організації передають скарги до розгляду в Комісію журналістської етики (КЖЕ) та Незалежну медійну раду (НМР).
Висновок № 49
щодо матеріалу Національної суспільної телерадіокомпанії України (Суспільне. Дніпро) «Пенсіонерка з Дніпра другий рік відстоює своє право на безкоштовний проїзд у маршрутках»
І. Дані щодо скарги та оскарженого матеріалу
1. 27 лютого 2020 року до Ініціативи звернулася Людмила Мазур зі скаргою на Дніпровську філію Суспільного щодо зволікання з випуском матеріалу з її участю і відсутності критики влади.
2. Матеріал вийшов в ефір 24 лютого 2020 року, а його текстова розшифровка та відео оприлюднені на сайті «Суспільне. Новини» в той же день. Автори матеріалу — Олена Ростовцева, Галина Гусак, Олександр Шалдибін, Богдан Антоненко.
3. Матеріал розповідає про проблему квотування пільгових місць у маршрутних таксі, зокрема про скаржницю, яка бореться з цим квотуванням.
ІІ. Стандарти журналістської етики та законодавство, які регулюють цю сферу суспільних відносин
«Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.» (п. 2);
«Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста» (п. 6);
«Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.» (п. 9);
«Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.» (п. 10);
«Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам. Необхідно протистояти проявам зовнішнього втручання в контент – як безпосередньому тиску, так і діям, що мають непрямі ознаки такого втручання.» (п. 16).
2. Законодавство
2.1. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (в ред. 2006 р., № 3759-XII):
«Основними завданнями державних телерадіоорганізацій є:.. оперативне інформування телеглядачів і радіослухачів про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю населення,..» (п. «а» ч. 4 ст. 13 «Державні телерадіоорганізації»).
2.2. Закон України «Про звернення громадян» (№ 393/96-ВР):
«Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання...» (ч. 1 ст. 20).
ІІІ. Оцінка розглядуваного матеріалу
1. Поширеною є думка, що медіа можуть допомогти у розв’язанні проблем, подоланні зловживань тощо. Поширення в медіа інформації про проблему або зловживання справді може приводити до такого опосередкованого ефекту, але в журналістів немає обов̕̕язку прямо допомагати розв’язувати проблеми чи боротися з суспільними несправедливостями. Фактична участь журналістів у конфлікті, небезсторонність є неприпустимою. Це шкодить інтересам аудиторії, служіння яким є функцією журналістики. Журналістика лише показує суспільству факти, а воно вже саме або з допомогою владних структур вирішує проблему.
2. Оперативність.
2.1. Регулювання. У редакційних стандартах інформаційного мовлення Національної суспільної телерадіокомпаніїі України стандарт оперативності є. Хоча у Кодексі етики українського журналіста він не зафіксований.
Профільний Закон містить згадку про оперативність лише в статті, яка стосується державних телерадіоорганізацій, тоді як діяльності суспільного мовника присвячена інша стаття закону. Навіть якщо спробувати за аналогією застосувати норму про державні ТРО до суспільного мовника, то ця норма передбачає оперативність інформування про події та ситуації. Тоді як у розглядуваному випадку маємо матеріал, що розповідає про процес, стан суспільних відносин у сфері перевезення громадським транспортом пільгових категорій пасажирів. Цей стан існує вже доволі довго, про нього дискутують у суспільстві, й матеріал, які готували журналісти, не прив’язаний до конкретної події, а отже, вони не зобов’язані були донести цю інформацію до аудиторії якнайшвидше.
2.2. Якщо виходити з загальних міркувань функції журналістики, то необхідно відштовхуватися від інтересів аудиторії медіа. Вони вимагають подання інформації передусім про події, що відбулися в день виходу новинного випуску або напередодні. Тоді як матеріал з тієї категорії, до якої належить розглядуваний, можуть оприлюднюватися в певний день на розсуд редакції. Логічно, що новинний матеріал про ситуацію, яка існує давно й не є гострою проблемою, випустять радше в той день, коли подій було мало або вони не мали значної суспільної ваги. Тому, на думку Ініціативи, дата виходу розглядуваного матеріалу належала до розсуду редакції.
2.3. Скаржниця стверджує, що журналісти затримали матеріал на місяць, бо чекали відповіді на запит. Очевидно, йдеться не про запит на інформацію, оскільки його зобов’язані розглядати протягом п’яти робочих днів (ч. 1 статті 20 закону «Про доступ до публічної інформації»). Ймовірніше, йдеться про запит щодо надання коментаря, який розглядався впродовж місяця за законом «Про звернення громадян».
За цим законом, якщо звернення не потребує додаткового вивчення, його мають розглянути за 15 днів. Розгляд поданого звернення є обов̕̕язком, тоді як (не)надання коментарів для медіа є правом, тож коректність застосування закону «Про звернення громадян» у цій ситуації є сумнівною. Втім якщо журналісти справді відклали вихід матеріалу через очікування відповіді на запит, це радше хибне рішення, ніж порушення стандартів і етичних норм.
Отже, ініціатива не знайшла достатніх ознак порушень з боку журналістів, а частину претензій скаржниці вважає необґрунтованими.
Ініціатива «МедіаЧек» констатує, що Дніпровська філія Національної суспільної телерадіокомпанії України, готуючи матеріал «Пенсіонерка з Дніпра другий рік відстоює своє право на безкоштовний проїзд у маршрутках», не порушила професійних журналістських стандартів.
20 квітня 2020 року
Фото: suspilne.media
