Серіал – так серіал. Третій тиждень громадяни України бачать Володимира Зеленського в тому образі, в якому він, працюючи актором, приходив у кожен дім. Тобто в образі президента. Пан Зеленський і раніше обіцяв давати українцям регулярні звіти у форматі відеороликів із собою єдиним у кадрі. Проте до спалаху епідемії коронавірусу таких відеозвітів було небагато.
Цими днями, до речі, є привід відсвяткувати чи бодай відзначити річницю нового формату. Бо перший постановочний ролик із тоді ще кандидатом у президенти Зеленським записали саме на початку квітня 2019-го. Між двома виборчими турами. Коли Зеленський викликав свого опонента Порошенка на епічний батл з аналізами. А потім, наступним роликом – звертався до Юлії Тимошенко із проханням бути кимось на кшталт арбітра у справі визначення наркотиків у кандидатській сечі. Відповіддю став аналогічний, хай статично виконаний, ролик Порошенка із фразою: «Стадіон – так стадіон».
Відтоді постановочні монологи нинішнього та попереднього президентів набули легітимності. Хіба що формат не проголосований парламентом і не внесений у Конституцію. Згодом ідею підхопили діячі різного калібру, від народних депутатів до митців, та головним бенефіціаром «відосиків» усе одно лишається Володимир Зеленський.
Політолог Валентин Бушанський уже детально проаналізував усі, котрі виходили до 7 квітня цього року включно. Екснародний депутат та колишній телерадіоведучий Борислав Береза теж оцінив серіал «Звернення Зеленського до народу», та не так розлого, був лаконічнішим: «Демонстрація слабкості й безсилля». Проте зазначив: згадане шоу потрібне не українцям, а самому Зеленському.
Із цим важко сперечатися. «Відосики» не несуть жодного конструктиву, є читанням із телесуфлера написаних кимось фраз, які за змістом нагадують мені, народженому в СРСР, звіти на комсомольських зборах. Але саме ці ролики нагадують виборцям, що в державі є президент, який усе тримає під контролем і ні про кого не забуває. Ризикну стверджувати й навряд помиляюся: саме відеозвернення допомагають особисто Зеленському зберігати 46,6 % довіри українців. Та отримувати нейтральні оцінки щодо ефективності в частині комунікації із суспільством та щодо боротьби з епідемією Covid-19. Тож серіал триватиме й далі. Бо ролики виявилися найважливішою опорою чинного голови держави.
Але в «серії» від 7 квітня президента України Володимира Зеленського прорвало. Уже не раз була поширена інформація про те, що, будучи художнім керівником «Студії Квартал 95», він особисто вичитував та погоджував усі тексти, сам нічого не пишучи. Навряд щось помінялося в підходах до текстів відеозвернень. Отже, образливу для українців фразу голова держави, напевне, схвалив. Він, можливо, давно хотів сказати нею все, що думає про всіх нас і ким вважає своїх критиків.
Звучить вона буквально так: «Давайте не перетворюватися на ображених дітей, яким під час застуди батьки заборонили їсти морозиво». Ображеними дітьми Володимир Зеленський назвав тих, хто не згоден із політикою нинішньої влади. Із неспроможністю влади налагодити як грамотні комунікації, так і забезпечення прав та свобод населення під час карантину. Бо насправді ж незгодні з власне карантином були лише в перші дні, поки не дійшло – все дуже серйозно й справді слід поберегтися. Станом на цей момент карантин підтримує переважна більшість українців. І, напевне, не ролики Зеленського тому причина.
З чим же не згодні громадяни, яких президент України прирівняв до дітей? Із чим він порівнює порцію морозива, яке «вредні батьки» забирають під час застуди? До речі, порівняти коронавірус із застудою – теж такий собі хід. Але ближче до теми.
Морозивом, тобто ласощами, небажаними під час хвороби, Володимир Зеленський називає конституційні права та свободи. Заборони та штрафи за їхнє порушення здебільшого не мають законних підстав. Самоізоляція – так. Обережність – так. Але коронавірусом уже виправдовуються й прикриваються спроби встановлення тотального контролю.
Застереження політика Олега Рибачука – не поодинокий приклад. На сумнівну адекватність деяких рішень та дій чинної влади, санкціонованих президентом Зеленським, звертають увагу десятки, як не сотні критично вдумливих користувачів соцмереж. І, вочевидь, якась частина все ж до Зеленського доходить. Звідси – порівняння незадоволених із ображеними дітьми.
Феномен такого порівняння потребує окремого дослідження. Бо чомусь фраза на кшталт «пора вже дорослішати» чи «не будь дитиною» застосовується і працює, коли опонент втрачає розумні адекватні аргументи для виправдання своїх дій. Вона маніпулятивна. Якби складали рейтинг маніпулятивних висловів, обзивання опонента «дитиною» посідало б у ньому досить високе місце. Наприклад, як фраза «сам дурень».
Хоча дитяче сприйняття й дитяча оцінка зазвичай найбільш правильна. Хто бачив – згадайте, іншим нагадаю дебютний фільм Георгія Данелія «Сергійко» («Серёжа», 1960). Там є дуже яскравий, один із найяскравіших епізодів не лише цього, а, без перебільшення, всього радянського кіно. Дорослий дядько вирішив пожартувати, простягнувши Сергійкові замість шоколадної цукерки пустишку й почав голосно реготати, коли жарт удався. На що Сергійко спокійно запитав, хоч питання було риторичним: «Дядя Петя, ти дурак?». І ані додати, ані забрати: там, де дорослі сором’язливо відводять очі, діти називають речі своїми іменами.
Володимир Зеленський, називаючи незгодних із власними нефаховими рішеннями й діями на політичній посаді «ображеними дітьми, яким не дають морозива», має дуже коротку пам'ять. Не так давно, у листопаді 2017 року, в Україні заборонили для показу серіал «Свати». Його виробляв «Квартал 95», продюсером виступав особисто Зеленський, і заборона унеможливила подальші зйомки. Тобто вдарила Зеленського особисто. Він надзвичайно образився, виступав за скасування заборони публічно й навіть послав тих, хто підтримує заборони, «в жопу». Але ж хіба заборона не була обґрунтованою? Була, бо, щонайменше, принижувала український етнос до рівня «хохла». Проте для тодішнього Зеленського «Свати» було тим самим морозивом, яке забрали під час хвороби. Отже, в ролі ображеної дитини виступив тоді він сам.
Прикладів, коли Володимир Зеленський у часи свого акторства ображався на справедливу критику, можна навести десятки. І завжди – завжди! – він у тій чи іншій формі посилав опонентів за різними не надто комфортними для перебування адресами. Нині ж він легко дозволяє собі підміну понять. Порівнюючи виробництво продукту сумнівної з української позиції смислової якості із дотриманням демократичних прав та свобод, передбачених Конституцією. Тому називає тих, хто протестує, не свідомими дорослими громадянами, а ображеними дітьми. Право ж бути єдиним дорослим в Україні, таким собі записаним на відео «батьком нації», він великодушно залишає за собою.
Фото: YouTube
