detector.media
Ярослав Зубченко
25.02.2020 10:30
Антимайдан. Моніторинг токшоу 17‒21 лютого 2020 року
Антимайдан. Моніторинг токшоу 17‒21 лютого 2020 року
«Свобода слова» шукає неприємну правду, «Право на владу» обговорює етичність цитування Лукаш, канали Медведчука святкують улюблений тиждень року

«Свобода слова» (ICTV), 17 лютого

Цього тижня «Свобода слова» розглядала питання національної безпеки: шлях до миру та ситуацію з коронавірусом. Окремі частини звітів чиновників виглядали досить контраверсійно.

Біля мікрофонів виступали: Зоряна Скалецька, міністерка охорони здоров’я України; Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України; Вадим Пристайко, міністр закордонних справ України; Сергій Рахманін, голова фракції «Голос», голова ТСК Верховної Ради з питань відновлення територіальної цілісності. Експерти у студії: Віктор Ляшко, заступник міністра охорони здоров’я України; Федір Лапій, лікар-інфекціоніст, імунолог, ГО «Батьки за вакцинацію»; Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень «Пента»; Олена Сотник, правозахисниця, народна депутатка VIII скликання; Сергій Гармаш, президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу; Світлана Заліщук, радниця прем’єр-міністра України із зовнішньополітичних питань. Загалом 10 гостей (сім чоловіків і три жінки).

Першим до трибуни вийшов Вадим Пристайко. Міністр закордонних справ розповідав про контроль над східним українським кордоном (його мають забезпечувати виключно українські прикордонники). Критикував мюнхенські кроки, натякаючи, що вони схожі на політичне замовлення та обурюючись, що прогресу чомусь постійно вимагають лише з нашого боку. Крім того, Пристайко пояснював, що міжнародну миротворчу місію в Україні блокує відсутність подібних ініціатив у мінських домовленостях. 

Але вистачало у словах міністра й дивних речей. Наприклад, він пропонував провести вибори на окупованих територіях, щоб... уникнути легалізації бойовиків. При цьому Пристайко визнав, що частиною місцевих чиновників можуть стати вчорашні терористи, але наголосив, що відповідальність за них нестимуть виборці. І як це вбереже Україну від потенційних деструктивних наслідків? Коли ж у міністра запитали, як він планує контролювати наявність подвійного громадянства в чиновників на окупованих територіях, він відповів «маємо владнати». При цьому вибори, за словами політика, ніхто не підганяє. На завершення Пристайко ще раз уточнив, що без достатніх умов, зокрема контролю над кордоном, волевиявлення проводитися не буде. 

Наступним у студії виступав Арсен Аваков. Спочатку він розповідав про безпеку на окупованих територіях під час реінтеграції. Зокрема, про те, що участь у спільному контролі правопорядку там братимуть місцеві жителі, але не учасники незаконних збройних формувань (вони мають бути розпущені). І про те, що українська поліція працюватиме на окупованих територіях озброєна, а скоєні там злочини будуть підслідні українській владі. Також Аваков закликав прийняти закон про колаборантів і наголосив, що клерки зможуть не перейматися кримінальним переслідуванням. Воно стосуватиметься лише вбивць та організаторів репресій.

Друга частина виступу міністра стосувалася евакуації українців із Китаю. Із невеличкими елементами шоу та слайдами Аваков детально розповів про організацію перельотів, проживання та заходи безпеки. Чиновник навіщось навіть продемонстрував глядачам людей у захисних костюмах. Після цього Зоряна Скалецька розповіла про інші профілактичні заходи України проти коронавірусу (контроль в’їзду) і звернулася до місцевих чиновників, щоби ті боролися з грипом та правцем, а не блокували приїзд українців із Китаю. До Нових Санжар лишалося три дні. 

Останнім слово мав Сергій Рахманін. Народний депутат використав «Свободу слова» для презентації мирного плану «Голосу». Згідно з ним, будь-які кроки до миру можливі лише через пів року — рік повного припинення вогню. Також передбачається створення демілітаризованої зони (на рік-два), збільшення привабливості прикордонних до окупований територій областей, реформа ЗСУ, законодавчі зміни (зокрема щодо виборчих та майнових прав) і розгляд питань Криму та окупованих територій Донбасу на рівних. У разі порушення мирних умов у демілітаризованій зоні «Голос» пропонує створити тимчасову адміністративну смугу. Нинішні мирні плани Рахманін назвав вітамінками, а для реалізації плану «Голосу» передбачив щонайменше п’ять років. 

«Пульс» («112»), 18 лютого

 

Цього тижня «Пульс» балансував десь між халтурою та недбальством. По-перше, програма, яка триває п’ять годин сорок хвилин, три години показувала глядачам передмову. Наголошуємо: дискусія у студії тривала менше, ніж три різних позбавлених сенсу інтерв’ю. По-друге, під час самого обговорення гості відмовилися від заявлених тем ефіру й замість цього влаштували черговий смітник на тему землі. А ведучі просто визнали, що вже пізно щось рятувати.

У глядачів забирали час: Леонід Кравчук, перший президент України; Наталія Королевська, Олександр Качний, Олег Волошин, Василь Німченко, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя»; Євген Балицький, екснародний депутат від «Опозиційної платформи — За життя». Галина Янченко та Марина Бардіна, народні депутатки, «Слуга народу»; Геннадій Москаль, ексголова Закарпатської ОДА. Політичні коментатори: Михайло Погребинський, Руслан Бортнік, Олександр Солонтай, Олександр Лазарєв. Загалом 13 гостей (10 чоловіків і три жінки). Варто також підкреслити, що вісім із тринадцяти гостей відстоювали інтереси «ОПЗЖ»

Гостем стартової передмови «Пульсу» став Леонід Кравчук. На словах «інтерв’ю з першим президентом держави» звучить, звісно, круто, але, погляньмо правді в очі, Кравчук роздає інтерв’ю постійно. І його цінність як коментатора полягає в історичній ретроспективі, а не оцінках сучасної політики. У студії «112» колишній очільник держави критикував депутата Порошенка за самодіяльність на зовнішньополітичній арені; сказав, що Андрій Богдан старався й нам варто оцінюване не зв’язки та поїздки, а реальні дії; закликав скасувати / суттєво обмежити зарплати в наглядових радах. А ось коментар першого президента щодо генерального прокурора Руслана Рябошапки: «Зеленський має викликати цю людину до себе, вибачте на слові, зняти з нього штани. Взяти кия і показати своїй людині, що ти можеш шось примусити її працювати».

Наступним до мікрофона вийшов Михайло Погребинський і сказав, що мюнхенські кроки його обнадіюють. Особливо експерт Медведчука хвалив дванадцятий пункт  щодо ідентичності України. Погребинський вирішив, що держава має зробити себе «своєю» для всіх регіонів. Імовірно, маючи на увазі й Центральний федеральний округ Росії. Ведучі підкинули ідею, що кроком до зміни ідентичності  може стати діалогова платформа Сергія Сивохо. Можливо, такими маніпуляціями «112» намагається радикалізувати суспільство. Також Погребинський натякав на громадянську війну в Україні і стверджував, що ситуацію на окупованих територіях контролюють місцеві керівники. Скажіть це російським призначенцям. Крім того, посланець кума Путіна переконував, що СРСР не окупував Україну. А з цим уже можуть посперечатися бій під Крутами та майже будь-які  інші події 1917‒1921 років. І вже традиційно Погребинський звинувачував Україну в невиконанні мінських угод. 

Відзначилися також ведучі. Для початку вони процитували Віктора Медведчука, який стверджує, що влада використовує обміни для піару. Міжнародне бюро мір і ваг могло б визнати це ідеальним лицемірством. Крім того, ведучі згадали дані вигаданої соціологічної компанії BURI (її «діяльності» присвячено безліч матеріалів), за якими українці вважають «ОПЗЖ» найбільш опозиційною партією. За даними Прямого, як не дивно, в цьому  ж опитуванні лідирує «Європейська солідарність». 

У третій передмові (дуже цікаве токшоу) виступав Геннадій Москаль. Колишній очільник Закарпатської ОДА йшов на рекорд змістовності: полаяв сучасних співачок за оголені «задниці»; розповів, як колись прем’єр Олексій Гончарук нарізав йому ковбасу та розливав горілку; довго коментував буцімто гейські труси Андрія Богдана. Також він поговорив про «неоднозначне» загострення на Донбасі та розслідування справ Майдану. Зокрема, Москаль заявив, що правоохоронці отримали більше вогнепальних поранень, ніж протестувальники. Ведучі тим часом підігрівали глядачів фразами, що Верховна Рада займається не миром, а землею. У членів «ОПЗЖ» про три з половиною тисячі правок до законопроєкту. Але співробітники «112» про це, звісно ж, не запитували.

Офіційною темою основної частини програми стала діяльність уряду Олексія Гончарука. А її обговорення перетворилося на звичайний популістичний фарс: досягнень немає; останнім хорошим прем’єром був Азаров; дві квитанції за газ ілюструють погіршення справ у державі; електронні права нікому не потрібні; відправимо уряд на той смітник, де його знайшли; Кабмін хоче просто продати країну; і, звісно, геноцид. Короче кажучи, якщо дивитися «Пульс» із закритими очима, може здатися, що хтось просто озвучує дописи дешевих ботів. Фактологічна брехня трималася на тому ж рівні. Наприклад, Наталя Королевська стверджувала, що в Україні вперше за 15 років не виплачують зарплату шахтарям. Історії про заборгованість перед шахтарями можна знайти практично щороку, то ж ми знайшли в той рік, коли Королевська була міністром соціальної політики - ось, ось, ось. Пізніше в «ОПЗЖ» заперечували, що економічні рішення мають відкладений ефект. 

Але недовго продовжувалася ця біда. За годину гості стихійно переключилися на питання землі, а ще через майже годину ведучі публічно визнали, що змінювати тему вже не має сенсу. Після такого Анну Степанець та Володимира Полуєва навіть якось незручно називати «ведучими». І зовсім не дивно, що таких професіоналів узяли консультувати канал для тимчасово окупованих територій.

Що ж до ринку землі, то ми часто жартуємо про його обговорення на каналах Медведчука. Адже реальність надто болюча, аби ставитися до неї серйозно. Як без іронії сприймати цитату: «Мораторий  это как раз и есть право выбора»? Або виправдання в дусі: «Держава захищає слабких від ринку землі»? А цих людей регулярно кличуть на ефіри. Інші цитати нагадували конспірологію найдешевших жовтих газет. Наприклад, про зв’язок між ринком землі та раком. Чи про сучасне втілення плану «Ост». Будь-який притомний модератор поставив би таким гостям додаткові запитання, наприклад, про джерела інформації. Але у працівників «112» інша роль  не заважати. Тому у студії «Пульсу» може лунати будь-яка ахінея: що землю не можна продавати, бо її лишили предки; що в Україну прийдуть «буржуїни»; що ринок землі варто запускати лише після вирішення культурно-ідеологічних конфліктів. У гостей може навіть трапитися приступ роздвоєння особисті, як у Євгена Балицького. Ось він о 22:41: «Я тоже выступаю за то, что когда-нибудь земля должна быть товаром». А ось він о 22:42: «Мы берем землю в займы у своих детей. Этого делать нельзя. Продажа земли категорически запрещена». 

Про загальний рівень культури на шоу, де немає ведучих, не варто навіть згадувати. Наталя Королевська спокійно може називати опонентів зі «Слуги народу» «молодежь», а себе «учителем». Олександр Лазарєв, коли народна депутатка від «Слуги народу» просить його не звертатися до своєї колеги «девушка», відповідати: «Вы ж это, гендерно равные в этой партии». Останні сорок хвилин у студії просто тривала одна велика сварка. Можливо, навіть на різні теми. 

Якби роботодавці оцінювали «Пульс» за журналістськими критеріями, найімовірніше, всіх причетних до цього ефіру просто звільнили б. Але в нас тут канали Медведчука, тож скоріше «112» додасть до свого токшоу четверту передмову, а теми програм та питання  визначатимуть члени «ОПЗЖ» прямо в ефірі.

«Український формат» (NewsOne), 19 лютого

 

Мало що ілюструє ситуацію з обслуговуючим персоналом на каналах Медведчука так, як звільнення Василя Голованова. Генеральний продюсер покинув медіа, але заміняти його «немає нагальної необхідності». Що логічно, адже співробітники NewsOne нічим не керують і нічого не визначають. Тепер «Український формат» ведуть Віталій Дикий і Діана Панченко, але це ніяк не впливає на теми, рівень дискусії чи склад гостей. Єдине, що змінилося,  ці модератори ще більше підігрують власникам.

У постановці «ОПЗЖ» брали участь: Ілля Кива, Нестор Шуфрич, Наталя Королевська, народні депутати, «Опозиційна платформа  За життя»; Данило Гетманцев, Юрій Камельчук, Марина Бардіна, народні депутати, «Слуга народу»; Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина»; Олена Лукаш, ексміністерка юстиції часів Майдану; Геннадій Москаль, ексголова Закарпатської ОДА; Надія Савченко, екснародна депутатка; Юлія Корзун та Світлана Крюкова, співробітниці «Страны.ua». Політичні коментатори: Віктор Таран, Сергій Поярков, Вадим Трюхан, Марина Ставнійчук, Микита Василенко. До післямови долучилися: Максим Невінчаний, член політради «ОПЗЖ»; Тетяна Проторченко, представниця платформи Надії Савченко та Олексій Якубін, політичний коментатор. Загалом 20 гостей (12 чоловіків і вісім жінок).

Першою темою шоу 19 лютого стала дискредитація Революції гідності. Обов’язковий до прочитання текст на цю тему вже є на «Детекторі медіа». Що ж до конкретно цього ефіру, то проросійські політики дотримувалися двох стратегій: апелювали до вирваних із контексту матеріалів справи Майдану та всіляко прирівнювали загиблих правоохоронців до загиблих протестувальників. 

Проблема з детальним розглядом кримінальних справ полягає в тому, що опоненти всіляких Лукаш (як і широкий загал) не мають доступу до матеріалів слідства. А отже апріорі не можуть сперечатися з фактологічною брехнею поплічниці Януковича. Наприклад, ось Лукаш розповідає, що перших протестувальників убивали вритул зброєю, якої не було в МВС. На щастя, заперечення цієї інформації правоохоронці вже публікували раніше: щодо відстані та щодо набоїв. Але як бути з іншими «фактами» ексчиновниці? Друга проблема полягає в тому, що в рамках дискусії на токшоу (а у випадку «Українського формату» це крикливий смітник) просто неможливо професійно обговорювати матеріали розслідування. Тож дати, калібри та прізвища просто змішуються і грають на руку російській пропаганді з її «усе складно й неоднозначно».

Більше того, на відміну від справжнього суду, де варто розглядати такі речі, у шоу на NewsOne не забезпечена елементарна рівність та змагальність сторін. Навіть навпаки, «Український формат» спеціально сконструйований так, щоби просувати позиції Лукаш. Програма почалася з виступу ексміністерки юстиції біля центрального мікрофона й ніхто інший пізніше не мав такої нагоди. Представників проросійських сил у студії було більше, а отже проросійські позиції звучали частіше. Ведучі відверто підігрували своїм власникам. Ось чудовий приклад: Віктор Таран нагадує історію Майдану й те, що протестувальники займалися самообороною від «Беркуту». Ведучі намагаються зупинити його після 1 хвилини 50 секунд, але політкоментатор вириває ще 40 секунд промови. Одразу після нього слово бере Нестор Шуфрич і лише через шість із половиною хвилин (у три рази довше) модератори просять його завершувати. 

Що ж до відбілювання «Беркуту», то в цьому контексті на «Українському форматі» звучали подекуди дурнуватіші заяви, ніж щодо ринку землі. Ілля Кива, наприклад, обурювався ставленням до офіцерів, які «віддали життя». Хоча питання ж у тому, за що вони загинули. Звертаючись до улюбленої метафори комуністів NewsOne, ви ж не будете поважати нацистів лише тому, що вони «віддали життя»? Потім Кива кричав, що ніхто не піде працювати в правоохоронну систему, об яку витирають ноги. Імовірно, тому сам Кива називає генпрокурора людиною Сороса і стверджує, що вбивство Шеремета замовили в СБУ. Нестор Шуфрич переживав, що залякані правоохоронці можуть у майбутньому не захистити «вас». Вибачте, а кого й від чого захищали силовики в часи Майдану? Януковича від права на протест? Також Шуфрич хвилювався, що після критики дій «Беркуту» правоохоронці можуть почати боятися виконувати накази. Неймовірний маніпуляційний кульбіт, враховуючи, що в цьому весь сенс: ми засуджуємо людей за виконання злочинних наказів, щоб у майбутньому люди не виконували злочинні накази. 

Не обійшлося також без фейкової Небесної сотні (Лукаш досі намагається виставити кілька випадків ілюстрацією всіх убивств свого режиму), державного перевороту (Ілля Кива так і не зміг пояснити, як це поєднується з демократичними виборами) та переписування історії. Наприклад, Нестор Шуфрич взявся стверджувати, що угода з Януковичем 21 лютого 2014 року була ідеальною і врятувала б Україну. Так а хто втік із країни після підписання цїє угоди, хоча ніхто її з боку опозиції не денонсував?

Нові ведучі програми теж старалися. Наприклад, обурювалися, що у Верховній Раді Революцію гідності планують назвати «виразником національної свободи». Мовляв, це, як і твердження президента Зеленського «зрозуміло, хто стріляв. Не зрозуміло, хто замовляв»,  прояви упередженості. Питання до гостей студії звучали відповідно. Наприклад, у Сергія Пояркова ведучі цікавилися, «хто стріляв у правоохоронців». Поярков, звісно, не слідчий і не може цього знати, але ж треба якось підтримувати питання в порядку денному, чи не так? Також в ефірі «Українського формату» провели опитування щодо ставлення телеглядачів до Революції гідності. За його підсумками, 69% людей знову не пішли б на Майдан, і тільки 16% українців на нього взагалі не ходили. Справжня соціологія показує, що розчарованих 27%. А от не брали участь у Революції 82% українців. Зрозуміло, що соціологія одного проросійського каналу не може бути репрезентативною, але щоб аж так… Крім того, коли Вадим Трюхан сказав, що порівнювати представників «Беркут» та протестувальників просто недоречно, Діана Панченко відповіла йому: «У нас високі рейтинги. Так що все доречно». Треба зробити цю цитату слоганом каналів Медведчука.

На завершення ведучі вирішили нагадати українцям, чим тепер займаються лідери Революції. Обрали, звісно, не тих, хто найбільше асоціюється з Майданом, а тих, хто хоч якось може дискредитувати подію. Наприклад, із відвертою посмішкою розповіли, що Ярош сьогодні погрожує Зеленському в соцмережах, а Тетяна Чорновол лазить через паркани. Про Володимира Кличка, який став мером Києва, промовчали. Як і про Порошенка, Тягнибока чи Яценюка. Загалом, до смішного відчайдушна спроба ще якось насолити Революції гідності. Тим паче, що про сьогодення опонентів Майдану NewsOne чомусь промовчав. Невже соромляться Олега Царьова та його купань із депутатами Держдуми? 

Кому війна, а кому земля

Друга частина програми стосувалася мирних планів, але на ділі мало відрізнялася від обговорення україно-російських стосунків минулого тижня. Подібні дискусії на каналах Медведчука взагалі мало відрізняються, їх же ведуть одні й ті ж люди. Хоча навіть після шести років пропаганди дивно бачити, як першому в темі миру ведучі надають слово Нестору Шуфричу, а не представникам більшості.

Нестор Іванович звісно не підвів. Спочатку він почув у словах представників Росії докази якихось таємних домовленостей з Україною. Хоча Василь Небензя, представник Росії в ООН, просто наголосив на виконанні мінських угод. Потім Шуфрич розводив неоднозначність щодо загострення на Донбасі, мовляв, не зрозуміло, хто спровокував бої. Нагадаємо, що проросійські бойовики атакували українські спостережні пункти на трьох напрямках.

В інший час канал так відверто не підтримував окупаційні війська. Натомість Олена Лукаш роздмухувала паніку. Буквально вона сказала, що головнокомандувач наляканий і це викликає в неї легку паніку. Також Лукаш разом із ведучими просували тезу про те, що Володимир Зеленський зовсім нічого не робить заради миру. Цей посил російської пропаганди раніше лунав щодо п’ятого президента, а тепер перейшов у спадок до шостого. Разом із риторикою про слабкого головнокомандувача подібні заяви, ймовірно, покликані дискредитувати український шлях до миру та довести виборцям, що війну може зупинити тільки кум Путіна. Ведучий Віталій Дикий також нагадав окупованим українцям, що держава про них не дбає, бо не забезпечує соціальні виплати. Ех, Голованов собі такої прямої пропаганди не дозволяв.

Але повернімося до майбутніх виборів. Марина Ставнійчук заявила, що Зеленський  це вирок не всім старим політикам, а тільки Порошенку. При тому, що всі інші політики набрали на президентських виборах менше голосів. Наталя Королевська обурювалася, що парламент застряг на питаннях землі, а не займається встановленням миру. Нагадаємо, що це саме «ОПЗЖ» навигадувала три з половиною тисячі правок. А пізніше гості токшоу й самі забули про питання миру та перевели дискусію на ринок землі. 

Тут особливо варто виділити Микиту Василенка, якого незрозуміло чому запросили у студію на правах журналіста. Спочатку улюбленець каналів Медведчука похвалив Королевську та зверхньо принизив «Слугу народу». А потім видав оце: «Продадуть землю. Захищати буде нічого. І війна закінчиться». Несмішний жарт. Враховуючи, що українські бійці гинуть у тому числі за самого Василенка.

Також на програмі були присутні «слуги народу», із приводу чого треба зробити маленький відступ. Як ми вже зазначали, шоу Медведчука сконструйовані так, що на них неможливо перемогти «ОПЗЖ». Прикумків Путіна більше, вони говорять довше, на їхньому боці теми, запитання та ведучі. Крім того, в рідних стінах проросійські політики можуть вести суперечки без фактів. Тож у «слуг» лишається два виходи: постійно виправдовуватися й наводити числа, що звучатиме непереконливо для глядачів. Або перейти на бік кричущого популізму. Ще є третій варіант  перестати ходити на проросійські канали, але він чомусь не розглядається. Короче кажучи, Данило Гетманцев заявив: «Врят ли кто-то скажет о том, что кто-либо сделал больше для мира за последние шесть лет, чем президент Зеленский». Лишимо це на совісті Гетманцева, але очевидно є ті, хто скажуть.

Третя тема шоу, яку умовно можна назвати «Дискредитація уряду», теж почалася з гучної заяви від «Слуги народу» Марини Бардіної: «Це уряд, напевно, найсильніший за всі ті часи незалежності України. Найсильніший, найсучасніший, найкреативніший».

Подальші події на програмі описувати немає сенсу, адже вона перетворилася на крикливий смітник. Таємні підприємства Королевської, культурні поради від Василенка (ха-ха), квартири Дубінського та програма уряду змішалися в купу. Гості говорили одночасно та ображали одне одного. Ведучі не могли відновити порядок у студії. Закінчилося все закликом Надії Савченко «не перетворювати "Український формат" на низькопробні російські токшоу!». Іронія  цієї фрази занадто очевидна для жартів.

А щоб ви могли ще раз оцінити всю міць нових ведучих «Українського формату», вони попросили глядачів у залі сказати, чи зменшилися їхні платіжки. У порівнянні з яким періодом? «Та яка різниця» видав Віталій Дикий. 

На постійну рубрику «Передмова» Дмитро Співак цього тижня запросив Віталія Дикого та Діану Панченко. Попередній частий гість Співака Василь Голованов покинув канал. Проте на діяльність «Передмови» це ніяк не вплинуло. Співак так само принижував уряд; вигадував цитати чиновників (начебто на митниці вже не будуть боротися з корупцією); розповідав, що Зеленський не має права на невпевненість і не повинен казати про мир за 5 років. Діана Панченко також пожартувала, що, судячи з прибутків українців, Янукович не тільки не крав, а ще й доплачував. Це потрійний жарт, адже Янукович не лише буквально розікрав Україну, він ще й відклав позитивні економічні ефекти від євроінтеграції та запросив сюди російську армію, війна з якою додатково підкосила бюджет. 

Незважаючи на різні назви та ведучих, програми на каналах Медведчука майже не відрізняються між собою. І від того, хто саме даватиме слово Шуфричу, «Український формат» ніяк не зміниться. Радує в усій цій ситуації тільки одне: Василь Голованов і Тигран Мартиросян, які колись разом вели «Український формат», знову будуть разом. Тепер уже на каналі Ахметова. 

«Право на владу» («1+1»), 20 лютого

 

«Право на владу» зібрало у студії топових гостей, але постраждало від дезорганізації. Дивна побудова програми, сумнівні підтеми та відсутність якісних уточнювальних запитань призвели до того, що потенційно найкраще шоу на тему Революції гідності закінчилося практично нічим. 

Дискусію вели: Руслан Рябошапка, генеральний прокурор; Ірина Венедіктова, т.в.о. директора Державного бюро розслідувань; Леонід Кравчук, перший Президент України; Олексій Донський, прокурор Офісу Генерального прокурора; Юрій Бутусов, головний редактор сайту «Цензор.нет»; Соня Кошкіна, шефредакторка інтернет-видання LB.ua; Анастасія Станко, журналістка «Громадського»; Євгенія Закревська, адвокатка родин героїв Небесної сотні; Артем Яблонський, слідчий Державного бюро розслідувань. Загалом дев’ять гостей (п’ять чоловіків та чотири жінки). 

Почалося шоу на «1+1» дуже сильно. По-перше, тут одразу заявили, що принципово не запрошували на ефір Лукаш та Портнова. А адвокатка родин Небесної сотні Євгенія Закревська вдало сформулювала, що ці люди, які брешуть,  не «інша сторона» і їх не варто піднімати до рівня опонентів. Потім Наталія Мосейчук та генпрокурор Руслан Рябошапка разом прочитали емоційний допис доньки загиблого на Майдані. Ведуча чітко сформулювала сучасну проблему Революції гідності: спроби десакралізації та дегероїзації. До центрального мікрофона стали головні дійові особи розслідування справ Майдану  очільники ДБР та ГПУ. Та щойно вони почали говорити, все розсипалося.

Й Ірина Венедіктова, й Руслан Рябошапка, замість простими словами розповісти глядачам про розслідування, влаштували сухі бюрократичні звіти: які департаменти створили, які справи передали, які зустрічі провели, які завади існують, як відбувається звітність. Наталія Мосейчук навіть закликала гостей припинити бути чиновниками і стати людьми. Що, можливо, не зовсім чесно по відношенню до очільників правоохоронних органів. Але чітко сформульованих прямих відповідей у їх виконанні справді не вистачало. Хто винен, що результатів розслідування досі немає? Рябошапка не може оцінити, але, на його думку, підкачали, зокрема, організація та політична воля. Коли генпрокурор, як раніше обіцяв, оголосить справи, де Андрій Портнов виступає підозрюваним? Чиновник не пам’ятає, щоб він таке обіцяв, а за участю Портнова є тільки одна справа  про погрози прокурору. Що ж до фейків, які поширює поплічник Януковича, Рябошапці важко їх коментувати, бо Портнов постійно щось говорить. Загалом, жодної твердості чи конкретики. 

З іншого боку, Наталії Мосейчук не вистачало підготовки до ефіру. Якби ведуча оперувала чіткими фактами й постійно уточнювала у правоохоронців ті чи інші речі, їм було б важче лити воду. Частина провини за це лежить і на гостях токшоу. Наприклад, в Ірини Венедиктової вони цікавилися головним чином її заступником Олександром Бабіковим, що раніше буцімто захищав Януковича. Це, звісно, важлива річ, але Венедиктова вже стільки разів її коментувала, що без нових фактів та підходів із чиновниці було складно щось витягнути.

У результаті за майже годину ефіру «Право на владу» так і не отримало від очільників ДБР та ГПУ якоїсь важливої інформації з приводу розслідування справ Майдану. Частково цьому завадило також включення із Зоряною Скалецькою, Арсеном Аваковим та Олексієм Гончаруком із приводу евакуації українців із Китаю. Шоу відволіклося на цю підтему майже на двадцять хвилин. 

Що не змогли топові правоохоронці, довелося компенсувати іншим гостям. Євгенія Закревська заперечила фейк Олени Лукаш про майданівця, який збив іншого майданівця. Юрій Бутусов закликав завершити й оприлюднити військово-тактичну експертизу (для неї вже буцімто достатньо матеріалів), щоб люди нарешті пов’язали всі події Революції та змогли в ній розібратися. Також журналіст доводив, що це правоохоронці почали вбивати на Майдані. Анастасія Станко стверджувала, що більшість інформації про вбивства 20 лютого вже відома. Та аргументувала, що мітингувальники насправді просто захищали себе. Олексій Донський натякав, що державний переворот планували здійснити проросійські сили, а не постмайданна влада. Цю ж інформацію підтвердила Соня Кошкіна: за її словами, Януковичу в останній момент просто не стало духу. 

Найбільш суперечливим моментом шоу стала ідея Наталі Мосейчук процитувати допис Олени Лукаш із приводу Революції гідності. Після чого гості виступили рішуче проти поширення проросійських маніпуляцій. Євгенія Закревська стверджувала, що вся ця неправда давно розвінчана й не потрібно постійно про неї говорити. Анастасія Станко переконувала, що думки Лукаш та Портнова в контексті дискусії не важливіші, ніж історії про пересувні крематорії. Зате на бік ведучої став Леонід Кравчук. Наприкінці програми Наталія Мосейчук вибачилася за провокацію неприємними історіями. Але додала, що це все одно було корисно для глядачів. Євгенія Закревська у фіналі шоу підкреслила: примирення потрібно. Але тільки після правосуддя.

Загалом, найбільше «Право на владу» постраждало від відсутності одного чіткого вектора. Як для шоу про спростування міфів, тут не вистачало запитань про конкретні міфи. Як для програми про розслідування, не вистачало фактів слідства. Як для ефіру про дегероїзацію, не вистачало обговорення пропаганди. Глядачі, звісно, отримали деяку корисну інформацію від запрошених журналістів та адвокатки, але це навряд заслуга «плюсів».

«Свобода слова» («Україна»), 21 лютого

Перед цим ефіром «Свободу слова» критикували за підігрування проросійським політикам. Мовляв, на шоу запросили Олену Лукаш та представників «Беркуту», але не покликали самих майданівців. Після програми дискусію критикували вже поплічники Януковича, стверджуючи, що Лукаш та компанії не дали нормально виступити. На ділі ж «Свобода слова» була просто жахливо організованою. 

Найбільшою проблемою ефіру стала його пафосна мета: шукати правду, навіть коли вона не подобається. Що в рамках токшоу, звісно ж, просто неможливо. Насправді цей випуск радше заплутав глядачів. По-перше, в гамірної «Свободи слова» не той формат, щоб методично розглядати факти і спростовувати міфи. Тож гості натомість сварилися. По-друге, Революція гідності має таку величезну кількість контекстів, що її неможливо обговорювати без повноцінної історичної ретроспективи. Відсутність якої постійно призводила до проблем в ефірі. По-третє, «правда про Майдан» передбачає дані слідства, до яких не всі сторони дискусії мають доступ. Замість цього гості вдавалися до емоційних аргументів. По-четверте, «Свобода слова» просто занадто коротка для «правди» в такій масштабній темі. А спроба поговорити про все потроху закінчилася відсутністю якісних обговорень. По-п’яте, і головне, Савік Шустер вирішив змішати «пошуки правди» та порпання у смітті.

Візьмімо, наприклад, запрошення Олени Лукаш. Разом із Андрієм Портновим та Анатолієм Шарієм поплічниця Януковича всіма силами намагається дискредитувати Революцію гідності. Ця «проруська трійця» проводить якісь «розслідування» та легалізує  себе як «іншу сторону» суспільної дискусії. Хоча це не так і поширення їхніх позицій не має нічого спільного зі свободою слова. Тому що Лукаш просто бреше, наприклад, досі розповідаючи, що Сергія Нігояна вбили впритул, хоча це ще два роки тому заперечило слідство. Серйозно розглядати слова цієї пропагандистки це те ж саме, що шукати неприємну правду в сюжеті про розіп’ятого хлопчика. 

Але на цьому Шустер не зупинився й далі показав глядачам також уривки американського фільму про «грузинських снайперів». Друг Трампа зняв стрічку про те, що в розстрілах на Майдані винні Обама та Байден  головні вороги нинішнього американського президента. Ну чим не привід для «пошуку правди»? 

Проте, мабуть, найгіршою частиною ефіру стали погляди самого Шустера. Наприклад, він запитував, чи можуть у суспільстві, яке шукає правду, бути «герої» та «ізгої». Без жодних доказів переконував гостей, що Трамп вірить у грузинських снайперів. Шукав правду між американським та російським слідом у Революції гідності. Здається, ведучий просто піддався пропаганді. Адже це проросійські сили намагаються перевести питання «правди про Майдан» у площину «мітингувальники проти силовиків» та максимально засмітити інформаційний простір. Тимчасом як українське слідство вже знає, що стріляв «Беркут». І питання «правди» радше у площині замовників та «мітингувальників проти влади». 

Глядачів заплутували: Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України; Михеїл Саакашвілі, президент Грузії (20042013); Олена Лукаш, міністерка юстиції України (20132014); Сергій Горбатюк, начальник управління спеціальних розслідувань ГПУ (20142019); Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.нет»; Володимир В’ятрович, народний депутат, «Європейська солідарність»; Олександр Горошинський, адвокат бійців спецпідрозділу «Беркут»; Олексій Мочанов, політичний коментатор; Катерина Кувіта, координаторка «Автомайдану-Києва»; Михайло Добровольський, командир першої роти оператовного полку «Беркут». Загалом десять гостей (вісім чоловіків і дві жінки).

Саме шоу почалося зі включень матері загиблого силовика (про звірства майданівців) та побратима загиблого мітингувальника (про мирних протестувальників). Потім до мікрофона вийшов Сергій Горбатюк, який жалівся на спротив розслідуванню. Але наголошував, що слідство вже має величезну кількість інформації та визначених підозрюваних. Слідчого перебила Олена Лукаш, яка намагалася знову розповісти всім про свою «фейкову Небесну сотню». Проте їй майже не давали висловитися інші гості студії. Хтось звинувачував ексміністерку в законах 16 січня та ескалації Майдану. Хтось закидав поплічниці Януковича маніпуляції. Інші запитували, звідки вона взагалі отримала доступ до даних слідства? 

Наступним біля мікрофона виступав Юрій Бутусов. Журналіст акцентував увагу на незаконних діях правоохоронців і тому, що мітингувальники почали гинути раніше за силовиків. Йому знову намагалася заперечити Лукаш, але й тут для неї все закінчилося сваркою. Потім у студії відбувся двобій між адвокатом «Беркуту» (суд буцімто визнав, що його підзахисні невинні) та Сергієм Горбатюком (суд не це мав на увазі). І після ще кількох криків від Лукаш шоу перейшло до грузинських снайперів. Михеїл Саакашвілі відкинув подібні теорії та покритикував політиків за втрачений потенціал Революції гідності. 

Ближче до кінця програми Михайло Добровольський, командир «Беркуту», розповів, що силовики теж люди й служили народу. Очевидно, стріляючи в нього. А закінчив шоу Олексій Мочанов, який розповів про власні враження від Революції та закликав українців повернутися один до одного обличчями. 

Варто також зазначити, що почалася «Свобода слова» із півгодинного блоку про евакуйованих із Китаю українців та Нові Санжари. Тут Арсен Аваков жалівся на «скотство» місцевих політиків та закликав покарати тих, хто напав на правоохоронців. А Савік Шустер двічі похвалив «Шахтар», клуб власника каналу «Україна», за готовність надати літак для евакуації решти українців з Китаю. 

Під час голосування у студії «Свободи слова» 93% глядачів сказали, що не знають всю правду про події на Майдані. Звісно, соціологія Савіка Шустера далека від репрезентативності (вона сформована за якимось переписом населення), але все одно показує певну тенденцію. Українці справді можуть губитися в інформаційних потоках та сумніватися. Але не через те, що про важкі теми Революції гідності майже не говорять, як уважає ведучий. А через те, що про них говорять усі підряд, закидаючи аудиторію сміттям про грузинських снайперів. 

«Ехо України» (Прямий канал), 21 лютого

 

Цього тижня якесь прокляття дезорганізації спіткало й «Ехо України». Наприкінці програми ведучий Матвій Ганапольський сам визнав, що йому організаційно тяжко. Мабуть, надто багато сюжетів, включень та мініінтерв'ю у студії. І, звісно, надто багато Зеленського. На цьому етапі ви вже маєте здогадатися, що в паніці навколо коронавірусу винен президент, а капітуляція близько.

Владу критикували: Ахтем Чийгоз, народний депутат, «Європейська солідарність»; Оксана Савчук, народна депутатка, «Свобода»; Інна Совсун, народна депутатка, «Голос»; Євгеній Шевченко, народний депутат, «Слуга народу»; Михайло Опанащенко, член партії «Опозиційна платформа  За життя»; Володимир Омелян, ексміністр інфраструктури; Олександр Бригинець, екснародний депутат від Блоку Петра Порошенка; Олег Купрієнко, екснародний депутат від Радикальної партії; Віктор Таран, політичний коментатор. Загалом дев’ять гостей (сім чоловіків та дві жінки).

Першу частину програми гості «Еха України» шукали винних навколо ситуації у Нових Санжарах. Святослав Протас, колишній очільник Держсанепідслужби, якого, до речі, спіймали на хабарі, під час інтерв’ю у студії розповідав про сучасних неуків, попередні досягнення та необхідність відновити своє відомство. Його ліквідували в 2017 році (зокрема, через корупцію), а повноваження передали іншим інституціям. 

Наступні спікери теж звинувачували у поширені паніки та поганій комунікації владу. Євгеній Шевченко часткову вину приписав також зовнішньому впливу, який буцімто призводить до послаблення функцій держави. Найяскравіші ж цитати належали Матвію Ганапольському та Володимиру Омеляну. Ведучий назвав обіцянку президента відвести евакуйованих українців у Конча-Заспу «йолопною» і вирішив, що Зеленський робив це з посилом до політиків «Вы здохните вместе с этими людьми». Омелян же просто розводив паніку: лікарні небезпечні, медикаментів немає, каналізаційний стік у Нових Санжарах не відокремлений, місцевих жителів прирекли на проблеми й вони адекватно відреагували. Також ексміністр заявив, що у Нових Санжарах Зеленський зустрівся з Зеленськими (адже там за нього проголосувала більшість). А потім Прямий розповідає, що у проблемах комунікації винна лише діюча влада.

Наступним на студійне інтерв’ю завітав Сергій Комісаренко, голова комісії з біобезпеки при РНБО. Але у своєму виступі від сконцентрувався на іншому амплуа  посла України у Британії. Чоловік розповів про медичний досвід Сполученого Королівства та похизувався деталями зустрічі з королевою. А от про причини ситуації у Нових Санжарах він нічого конкретного так і не сказав. Зате саму евакуацію похвалив. 

Другою темою програми стало загострення на Донбасі. Гості розповідали, що головнокомандувач відреагував на нього беззубо. Що на фронті кращі професіонали, ніж у владі. Що Зеленський психічно хворий, раз для нього війна закінчилася, поки в реальності вона ще триває. Що все йде до капітуляції. Варто зазначити, що Матвій Ганапольський у цій частині особливо активно вступав у суперечки з гостями, аби вони не маніпулювали й не переходили на особисті образи. Також модератор чомусь вирішив, що існує «сакральний набір слів імені Порошенка». Ні, не «армія, мова, віра», а «Путін агресор». 

Найчастіше ж ведучий заважав говорити Євгену Шевченку. Емоції Ганапольського переходили межі модерації й нагадували радше особисту неприязнь. Ведучий перебивав гостя майже щоразу, коли той вдавався до історичної ретроспективи часів Порошенка. Наприкінці програми Шевченко навіть почав виступ обіцянкою не згадувати про п’ятого президента!  Віддає відвертою цензурою.

При цьому заборона критики звичайно ж не означала заборону похвали. Особливо смішно це виглядало, коли спочатку Ганапольський жалівся на нестачу часу, а потім провів включення з адвокатом Порошенка. Завершилася програма сюжетом про погану владу, яка не пускає родини Небесної сотні у центр Києва, не встає під час вшанування героїв у Верховній Раді та хоче скасувати амністію для мітингувальників. 

Також під час цього шоу виявилося, що Матвій Ганапольський не знає гімн України. 

Отже, головною проблемою програми виявилися її поверховість. Глядачі Прямого й так знають, що у всьому винні «слуги народу». А нічого, крім цього, «Ехо України» запропонували їм не змогло. Навіть маючи інтерв’ю з профільними чиновниками. 

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews». Моніторинг проведено відповідно до методології, розробленої експертами ГО «Детектор медіа»

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY