У травні ЗМІ поширили інформацію про те, що Всесвітня організація охорони здоров'я визнала хворобою «синдром емоційного вигорання».
Здавалося б, нарешті явище, про яке так багато говорили й писали останні роки, отримало заслужений клінічний статус; і тепер у великої кількості людей з'явиться нове медичне виправдання, чому їм так обтяжливо жити й працювати.
Проте виявилося, що ніхто не визнавав «емоційне вигорання» хворобою. ВООЗ лише додала його до списку «чинників, що впливають на стан здоров'я населення та звертання до закладів охорони здоров'я».
Не класифікуючи це як соматичну недугу або психічний розлад, ВООЗ характеризує «емоційне вигорання» як «синдром, що визнається результатом хронічного стресу на робочому місці, який не був успішно подоланий».
Зазначається, що він має три ознаки:
При цьому ВООЗ наголошує: «Емоційне вигорання стосується безпосередньо професійного контексту і не повинно застосовуватися до досвіду з інших сфер життя».
На цьому зауважує й колишня міністр охорони здоров'я Уляна Супрун, вважаючи, що даний «синдром» не зводиться до хронічного стресу. За її словами, основні причини «вигорання» такі:
Супрун підкреслює: «Емоційне вигорання та депресія дійсно дуже схожі, й часто їх розглядають як пов’язані проблеми. Проте дослідження доводять, що різниця є. Вигорання можна визначити за рівнем кортизолу в крові. При вигоранні кортизол не виділяється зранку — тому вже на початку дня здається, що сил немає. Кортизол не виділяється і у відповідь на стресовий чинник, або ж тіло не реагує на нього як наслідок. Коли в людини депресія — кортизол у надлишку, коли вигорання — його бракує».
Щоб уникнути «вигорання» або подолати його, екс-міністр радить:
У 2017 році, згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним кадровим порталом Head Hunter, 64% українців скаржилися на «емоційне вигорання». Вказуючи причини, респонденти частіше за все відповідали: «Нецікава робота, немає розвитку».
Медики нечасто говорять про цей чинник. А він у більшості випадків є визначальним.
Не бачить людина сенсу у своїй роботі, не подобається їй те, чим вона займається, не любить вона свою справу — ось і немає енергії. Тому не вистачає сил виконувати роботу, немає мотивації прагнути до якихось цілей і терпіти періодичну рутину. А одного економічного стимулу замало.
Відсутність сенсу, що виходить за рамки базових потреб, спустошує людину і, як наслідок, професійні обов'язки ненависні, колектив викликає презирство, обстановка на роботі пригнічує. І починають давати збій психіка й тіло.
Аналогічно буває і з «депресією». Немає сенсу життя, або він втрачений, або певна мета вже досягнута, а наступна не з'явилася — і людина «діагностує» у себе «психічний розлад».
А нерідко й психіатри, провівши нашвидкуруч тест із десяти запитань, видають невтішний «діагноз». І відразу прописують купу антидепресантів, які можуть викликати залежність і занурити в такий стан, що вже нічого не відчуватимеш.
Чи є «вигорання» в журналістів якимось специфічним, таким, що принципово відрізняється від подібного «синдрому» в представників інших професій?
За своєю суттю — ні. Проте в журналістиці, на відміну від багатьох інших професій, відсутність щирого інтересу до своєї справи гарантує досить швидке «вигорання». Враховуючи рівень щоденного інформаційного стресу.
Інше питання, що медійна робота багатогранна, і, можливо, не відчуваючи сенсу в тій сфері, де працюєте зараз, ви можете знайти його в іншому журналістському ремеслі. І раптом виявиться, що ніякого «вигорання» немає.
Фото: Siobhan B / Flickr
