detector.media
Галина Петренко
30.09.2019 14:30
Аксіома (не)прибутковості. Медіапідсумки 23–29 вересня 2019 року
Аксіома (не)прибутковості. Медіапідсумки 23–29 вересня 2019 року
Є на українському телевізійному ринку стара теорема: що ЗМІ в нашій країні не можуть сприйматися як бізнес, бо не здатні приносити прибуток. Теорема настільки стара, що її почали вважати за аксіому. Але все може змінитися.

У 2019 році StarLightMedia має надію вперше за багато років стати прибутковою групою. «1+1 медіа» запланувала вийти на беззбитковість у 2021 році. Як тільки це станеться, багаторічна мантра й вихідна точка для аналітиків про те, що телебачення в Україні не є бізнесом, втратить актуальність. Медіагрупи почнуть сприйматися як бізнес, а те, що прибутковими будуть не всі, перетвориться на питання про ефективність менеджменту в конкурентній боротьбі.

Конкуренція на насиченому українському медіаринку традиційно є жорсткою. Медіагрупи конкурують одночасно у трьох площинах: між собою, із самими собою і з зовнішнім світом.

Конкуренція між собою — найбільш очевидна, бо саме її зовнішні прояви становлять основу галузевих новин про запуск нових продуктів. Коли «Медіа Група Україна» влаштовує виїзну студію новин із доповненою реальністю, запускає форматне шоу чи продюсує мультсеріали; коли StarLightMedia будує серіальний продакшен на 100 щорічних годин, нишпорить по ринку в пошуках сценаристів, експериментує з вебконтентом чи українським нуаром; коли «1+1 медіа» штовхає кодування супутника, експериментує з монетизацією в інтернеті чи порушує питання про вікову недискримінацію; навіть коли Inter Media Group знімає шоу з Ольгою Фреймут — це все про зовнішні прояви конкуренції між собою. Невидимі зовнішньому оку прояви цієї конкуренції — це історії про спроби схантити одночасно цілий відділ співробітників конкурента або зірок його шоу. Хто не має за собою такого гріха, нехай напише в коментарях до цієї статті.

Конкуренція медіагруп із самими собою — менш очевидне і, на перший погляд, нелогічне явище. Проявляється воно у випадках, коли співробітники медіагруп протистоять проектам своїх же медіагруп. Відбуватися це може у випадках, коли такі проекти продюсує внутрішній конкурент за кар’єрні щаблі або коли їх нав’язує керівна компанія. Як то кажуть, конкретні приклади надам у приват на запит.

Конкуренцію медіагруп із зовнішнім світом я ділю на два підвиди. Перший — це прояви політичної боротьби їхніх власників. Суди Володимира та Віталія Кличка з «1+1» через інформаційну війну за крісло мера Києва; шоу Савіка Шустера, яке якщо й закриють, наприклад, через не дуже високі рейтинги, то тільки після того, як Рінат Ахметов учергове домовиться з черговою владою у країні; шоу «Нові лідери», котре ефективно підживило законодавчу та виконавчу гілки влади на хвилі запиту суспільства на нові обличчя — усе це прояви такої конкуренції. Зауважте: немає зв’язку між фінансовим результатом медіагруп і використанням їхнього ефіру для захисту інтересів власника. Майже половина регулярних глядачів новин на національних телеканалах не довіряє отриманій із них інформації, але продовжує їх дивитися. Недовіра може перерости у відмову від перегляду тільки в разі появи якісних альтернативних джерел контенту. Одне з них може теоретично з’явитися на базі Суспільного мовника, якому, звісно, до цього ще рости й рости. Інша альтернатива може викристалізуватися з розвитку диджиталу.

Власне, намагання медіагруп не дати цифровому світу поглинути їх — це другий підвид конкуренції телевізійників із зовнішнім світом. Початок осіннього бізнес-сезону традиційно був багатим на презентації, де поміж рядків можна було багаторазово почути: лінійне телебачення превалюватиме, може, ще років десять; вікове ядро аудиторії так званих молодіжних телеканалів перевищує середню тривалість життя в Німеччині в XIX столітті; рекламний інвентар скорочується й тому канали практикують 20-секундні рекламні врізки просто в тілі програм. Символ цього виклику — розмови про вже 140 тис. українських абонентів Netflix та необхідність локальним гравцям об’єднуватися за прикладом інших країн, щоби протистояти іноземним ОТТ-платформам. На мою думку, наразі з-поміж активів медіагруп на об’єднану платформу найбільше тягне Oll.tv, але швидко об’єднуватися — це не в українських традиціях, а крім того, складно собі уявити державно-приватне партнерство довкола активу Ріната Ахметова (не сумнівайтеся: погані зараз ті телеменеджери, котрі не виношують ідею якось допомогти державі контентом в обмін на те, що держава якось допоможе грошима). Тому поки що кожен розвиває свою присутність у диджиталі самостійно. Правління «1+1 медіа», наприклад, на даний момент перебуває у США, де переймає тамтешній досвід. Як жартують на ринку, у групі зараз, мабуть, анархія і свято непослуху, бо нікого не залишилося в лавці.

І щоб двічі не вставати, в контексті теми ефективності додам ще одне. Нове керівництво культурної галузі заговорило про ефективність і відповідальність у витрачанні коштів на держпідтримку кіно. Але не встигли знайти цивілізований вихід із ситуації з 11-м пітчингом, як Держкіно в піку Мінкультмолодьспорту оголосило пітчинг 12-й. Українські кінематографісти виступили проти «перепітчингу», і їх можна зрозуміти, як і аргументи Пилипа Іллєнка на користь обрання проектів на більшу суму, ніж передбачено річним Держбюджетом. Але погляньте на сусідню Польщу: там Мінкульт просто зараз закрив кілька кіностудій, включно зі студією Кшиштофа Зануссі. Закрив через неефективність та планує замість них створити об’єднану кінокомпанію, яка повинна збільшити конкурентоспроможність польського кіноринку.

Недарма, мабуть, пан Зануссі нині перебуває в Україні. Як і Олександр Роднянський, який нещодавно нагадав про себе широкій медіатусовці. Бо найбільше нових можливостей у регіоні зараз відкривається саме в Україні.

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY